Справа № 2-А-3406/2009/1231
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2009р. Стаханівський міський суд Луганської області у складі головуючого судді Ромашки В.П. при секретарі Єтєпньовій А.О. за участю
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні у приміщенні суду м. Стаханова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 за дорученням у інтересах ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною, стягнення недоплаченої суми одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення,
ВСТАНОВИВ:
Звертаючись до суду, позивач зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС: до 1991р. - 2ї категорії; з 17.07.91 по 01.01.98 - її категорії, інвалідом 3 групи; з 02.01.98р. по 04.11.01 - 2ї категорії; з 05.11.01 по 01.12.04 - її категорії, інвалідом 3 групи; 02.12.04 по 27.02.06 - 2*ї категорії; з 01.03.06 по 28.02.09 - 1 категорії, інвалідом 3 групи; з 01.03.09 - 1 категорії, інвалідом 2 групи за захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами 2 групи виплачується одноразова компенсація у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, інвалідами 3 групи - 30 мінімальних заробітних плат. Крім того, виплачується щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої та другої групи у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Виплата провадиться протягом одного місяця від дня встановлення інвалідності. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Допомога виплачується громадянам по місцю їх проживання органами соціального захисту населення. Законами «Про державний бюджет України» було встановлено розміри мінімальної заробітної плати:
• - з 01.07.00 по 31.12.01 - 118грн. (Закон від 01.06.00 №1766-111);
• - з 01.09.04 по 31.12.04 -237грн. (Закон від 27.11.03. №344-ІУ);
• - з 01.07.06 по 30.11.06 - 375грн. (Закон від 20.12.05 №3235);
• - з 01.12.06 по 31.03.07 -400грн. (Закон від 20.12.05 №3235);
• - з 01.04.08 по 30.09.08 - 525 грн. (Закон від 28.12.07 №107-УІ);
• - з 01.07.09 по 30.09.09-630грн. (Закон від 26.12.08 №835-УІ).
Відтак розмір одноразової компенсації при зміні групи інвалідності з Зї на 2гу, що відбулася 01.03.09р., мав би становити 9075грн. (605грн. х 15, де 15- різниця між кількістю мінімальних заробітних плат по другій та третій групі інвалідності: 45-30, а 605грн. - мінімальна заробітна плата на день встановлення другої групи інвалідності), йому ж було нараховано лише 94грн. 80коп. Щорічна допомога на оздоровлення мала б становити:
• - за 1999р. - 590грн. (118 х5), виплачено 26, 70 грн. у жовтні 2000р.; за 2000р. - 1185грн. (237x5), виплачено 26, 70грн.у вересні 2004р.;
• - за 2001р. - 3150 (630x5), не виплачувалося нічого;
• - за 2002р. - 2520 (630x4), не виплачувалося нічого;
• - за 2003р. - 2520 (630x4), не виплачувалося нічого;
• - за 2004р. - 948грн.(237х4), виплачено 21, 50 у грудні 2004р.; за 2005р. - 3150 (630x5), не виплачувалося нічого;
• - за 2006р. - 1500грн (375x4), виплачено 90грн. у вересні 2006р.;
• - за 2007р. - 1600грн. (400x4), виплачено 90грн. у березні 2007р.;
• - за 2008р. - 2100грн. (525x4), виплачено 90грн. у березні 2008р.;
• - за 2009р. - 3150грн. (630x5), нараховано 120грн., не виплачено нічого. Недоплата з допомоги на оздоровлення складає:
• - за 1999р. - 563, 30грн. (590-26, 70);
• - за 2000р. - 1158, 30грн. (1185-26, 70);
• - за 2001р.-3150грн. (3150-0);
• - за 2002р. - 2520грн. (2520-0);
• - за 2003р. - 2520грн. (2520-0);
• - за 2004р. - 926, 50грн. (948-21, 50);
• - за2005р.-3150грн. (3150-0);
• - за 2006р. - 1410грн. (1500-90);
• - за 2007р. - 1510грн. (1600-90);
• - за 2008р. -2010грн. (2100-90);
• - за 2009р. - 3150грн. (3150-0), а усього 22068грн.
Позивач просив визнати бездіяльність відповідача по не донарахуванню та невиплаті йому одноразової компенсації при підвищенні групи інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення за 1999-2009р.р. у розмірах, передбачених ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною, стягнути з відповідача на його користь одноразову компенсацію у сумі 9075грн. та щорічну допомогу на оздоровлення за 1999-2009р.р. у сумі 22068грн. 10коп. та у подальшому виплачувати допомогу на оздоровлення у розмірі не менше п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент виплати цієї допомоги.
Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях зазначив, що допомога на оздоровлення відповідачу сплачувалась правильно. її розміри встановлені відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постанови Кабінету Міністрів України №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для застосування вказаних постанов є ст. 62 Закону, згідно з якою роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. УПСЗ делеговані повноваження по призначенню компенсацій, нарахування яких провадиться автоматизованим способом за допомогою програмно-технічного комплексу, розробленого Міністерством праці та соціальної політики України, а тому УПСЗН не може нараховувати суми виходячи з мінімальної заробітної плати. Крім того, позивачем пропущено однорічний строк на звернення за судовим захистом, встановлений ст.. 99 КАС України.
У судове засідання позивач не з’явився, надавши заяву про розгляд справи за своєї відсутності.
Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладено за текстом позовної заяви. Зауважив, що до заявлених позивачем вимог не може бути застосовано строк позовної давності, оскільки ці вимоги ґрунтуються на обставинах заподіяння шкоди здоров’ю та в результаті Чорнобильської катастрофи. Щодо таких вимог діє п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, відповідно до якої позовна давність не розповсюджується на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншою втратою здоров’я, а також Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» від 08.02.95р., згідно з ч.1 ст.76 якого право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується терміном давності.
Представник відповідача (суб’єкта владних повноважень), належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, у судове засідання не прибув, клопотань про відкладення судового засідання від відповідача чи його представника не надходило. На підставі ч. 4 ст.128 КАС України судом ухвалено про вирішення справи на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. При цьому виходить з наступного: Доведеними у справі суд вважає наступні обставини:
• - з 01.03.09р. позивача визнано інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби на ЧАЕС, до цього часу у нього була третя група інвалідності з тієї ж причини (підтверджено довідкою МСЕК на ар.с.7-10, відповідачем не оспорюється) при підвищенні групи інвалідності позивачеві було нараховано 94грн. 80коп., однак фактично ця сума позивачеві до цього часу не сплачена (відповідачем не заперечується).
• - позивач звертався до відповідача з заявою про виплату йому компенсації на підставі ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і йому було у цьому відмовлено (заява, відповіді на неї на ар.с.11, 13);
• - позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС: до 1991р. - 2ї категорії; з 17.07.91 по 01.01.98 - її категорії, інвалідом 3 групи; з 02.01.98р. по 04.11.01 - 2Ї категорії; з 05.11.01 по 01.12.04 - її категорії, інвалідом 3 групи; 02.12.04 по 27.02.06 - 2ї категорії; з 01.03.06 по 28.02.09 - 1 категорії, інвалідом З групи; з 01.03.09 - 1 категорії, інвалідом 2 групи за захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення ар.с.6, 12, 13, відповідачем не заперечується);
• - позивачеві фактично було виплачено за 1999р. - 26, 70 грн. у жовтні 2000р.; за 2000р. - 26, 70грн.у вересні 2004р.; за 2001р. - не виплачувалося нічого; за 2002р. -не виплачувалося нічого; за 2003р. - не виплачувалося нічого; за 2004р. -виплачено 21, 50 у грудні 2004р.; за 2005р. - не виплачувалося нічого; за 2006р. -виплачено 90грн. у вересні 2006р.; за 2007р. - виплачено 90грн. у березні 2007р.; за 2008р. - виплачено 90грн. у березні 2007р.; за 2009р. - нараховано 120грн., не виплачено нічого (відповідачем не заперечується і ці обставини суд вважає такими, що не підлягають доказуванню на підставі ч.3 ст.72КАС України).
Між сторонами справі склалися правовідносини, що регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХП від 28.02.91р., Законами України «Про державний бюджет України на 2001р.» №1766-111 від 01.06.00р., №1344-ІУ від 27.11.03, №3235-ІУ від 20.12.05, №107-УІ від 28.12.07, №835-УІ від 26.12.08р. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані
діяти лише на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та Законами України. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно Законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина Відповідно до ст.. 8 КАС України суд при вирішенні спорів керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно ст.9 КАС України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. У разі невідповідності нормативно правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України^ або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу’ Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягає застосуванню правова норма про розмір одноразової компенсації, встановлена ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" а не Постанови Кабінету Міністрів України, що регулюють ті ж питання. У відповідності до ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які внаслідок Чорнобильської катастрофи стали інвалідам другої групи виплачується у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, інвалідами третьої групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інваліду має виплачуватися різниця у компенсаціях. Розмір мінімальної заробітної плати визначається станом на той момент, коли встановлена інвалідність. Друга група інвалідності позивачеві була встановлена у квітні 2009р. з 01.03.09р. Розмір мінімальної заробітної плати на той час, згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2009р.» становив 605грн. Таким чином, одноразова компенсація позивачеві у справі при переведенні його з третьої на другу групу інвалідності мала б становити 9075грн. (605 х (45-30)). У цій частині доводи позивача заслуговують на увагу. Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена також щорічна допомога на оздоровлення для інвалідів третьої групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, для інвалідів другої групи у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. Суд зважає на те, що у період з 02.01.98р. по 04.11.01р. та з 02.12.04 по 27.02.06р. позивачеві група’інвалідності не встановлювалася, і за ці періоди його вимоги про виплату допомоги на оздоровлення у будь-якому розмірі вважає безпідставними. Що стосується інших періодів, суд бере до уваги, що норма Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» кілька разів змінювалася. Це мало місце при прийнятті Законів України «Про державний бюджет України на 2006рік» № 3235-14 від 20.12.05р., «Про державний бюджет України на 2007рік» №489-У від 19.12.06, «Про державний бюджет України на 2008рік та внесення змін до деяких законодавчих актів» № 107-УІ від 28.12.07р. Означеними Законами передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога’ на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Згідно зі ст.. 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який єдиний вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. У мотивувальній частині рішення від З жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України
І
Конституційний Суд України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Згідно з ч.3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв’язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Зміни до ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо розмірів та порядку виплати одноразової компенсації, внесені Законом України «Про державний бюджет України на 2006рік» № 3235-14 від 20.12.05р. на предмет їх конституційності не розглядалися. Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.07р. №6-рп/07 від 22.05.08р.№10-рп/2008р. зміни внесені Законами України «Про державний бюджет на 2007р.» та «Про державний бюджет України на 2008рік та внесення змін до деяких законодавчих актів» зміни визнано неконституційними. Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, або окремі їх положення, що визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Зважаючи на наведене у сукупності, суд вважає, що не заслуговують на увагу доводи позивача також і щодо вимог за 2006, 2007, 2008роки, позаяк виплати було здійснено у період, коли Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діяв у редакції зі змінами, внесеними відповідним Законом України «Про Державний бюджет...».
Обґрунтованими, на думку суду, є вимоги про недонарахування щорічної допомоги на оздоровлення за 2002, 2003, 2005 та 2009роки у розмірі відповідно до розрахунку, зробленому позивачем.
Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача у справі недонарахованих та недоплачених сум, суд бере до уваги, що відповідно до ст.63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов’язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.02р. №256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлено, що головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структур підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, відповідач у справі є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з держбюджету та на нього покладений обов’язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, оскільки відповідачем у справі виплати на користь позивача у справі нараховуються та здійснюються за рахунок бюджетних коштів, власних коштів на ці цілі відповідач не має, стягнення з нього недонарахованих та несплачених на користь позивача сум буде безпідставним, позаяк обов’язком відповідача є виконання вимог закону щодо нарахування виплат та належного розпорядження за призначенням коштами Держбюджету, отриманими на відповідні цілі.
Оцінюючи заперечення відповідача у тій частині, що позивач пропустив строк для звернення до адміністративного суду, встановлений ст..99, 100 КАС України, суд зважає на зміст ч.3 ст.99 КАС України, якою передбачено, що законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, а пункт 3 частини 1 ст.268 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, або смертю. При розгляді у порядку апеляційного провадження справи за позовом ОСОБА_5 до УПСЗН Стаханівської міськради та ГУДКУ в Луганській області (Постанова у справі №22-а-11093/08 від 04.11.08р.) та справи за позовом ОСОБА_6 до тих же осіб (Постанова у справі №22-а-11103/08 від 05 листопада 2008р.) Донецький апеляційний адміністративний суд керувався ч.3 ст.99 КАС України та ч.1 ст.268 ЦК України, а тому суд вважає, що при прийнятті рішення у дійсній справі слід взяти до уваги судову практику і, оцінюючи заперечення відповідача, керуватися п.3 ч.1 ст.268 ЦК України.
Що стосується вимог про розмір виплат на майбутні періоди, суд вважає, що підстав для покладення на відповідача зобов’язання по сплаті у 2010 та у подальших роках щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент виплати цієї допомоги немає. При цьому суд керується ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори. Тобто, суд розглядає спір, який виник та існує станом на прийняття рішення. Вважати, що у майбутньому між сторонами буде існувати спір та що на законодавчому рівні правовідносини між сторонами будуть вирішуватися тим же чином -у суду підстав немає.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХП від 28.02.91р, Законами України «Про державний бюджет України на 2001р.» №1766-111 від 01.06.00р., №1344-ІУ від 27.11.03, №3235-ІУ від 20.12.05, №107-УІ від 28.12.07, №835-УІ від 26.12.08р., Рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.04 №20-рп/2004, 01.12.2004р. №20-рп/2004, від 09.07.07р. №6-рп/07 від 22.05.08р.№10-рп/2008р., ст..2, 9, СТ..6, 94, 99, ч.3 ст.122, 158, 159, 161, 162.163 КАС України, п.3 ч.1 ст.268 ЦПК України суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною, стягнення недоплаченої суми одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність УПСЗН Стаханівської міської Ради з не донарахування та невиплати ОСОБА_3 одноразової компенсації при підвищенні групи інвалідності з третьої на другу та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2002, 2003, 2005 та 2009роки.
Зобов’язати УПСЗН Стаханівської міської Ради донарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову компенсацію за заподіяну здоров’ю шкоди у розмірі 9075 (дев’ять тисяч сімдесят п’ять)грн. та щорічну допомогу на оздоровлення за 2002рік у розмірі 2520 (дві тисячі п’ятсот двадцять)грн.; за 2003рік у розмірі 2520 (дві тисячі п’ятсот
двадцять)грн..; за 2005 рік - у розмірі 3150грн.; за 2009рік - у розмірі 3150(три тисячі сто п’ятдесят)грн..
У решті вимог ОСОБА_3 відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд м. Стаханова шляхом подачі у десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги протягом двадцяти днів по тому.