Справа № 211/4528/24

Провадження № 2/211/200/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 лютого 2025 року

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого судді Костенко Є.К.,

за участю секретаря судового засідання Бодрухіної Є.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради про визначення місця мешкання дитини та звільнення від сплати заборгованості по аліментам, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради про визначення місця мешкання дитини та звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що позивач з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі, який 18.01.2023 було розірвано за рішенням суду. Під час перебування у відносинах, до укладання шлюбу в них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом від 12.03.2024 з позивача стягнуто аліменти на утримання доньки, про що йому не було відомо, на теперішній час він має заборгованість по сплаті аліментів. Дитина проживала разом з позивачем напротязі 2022 року, у 2023 році він забирав її кожні 3-4 дні протягом тижня, з 20.11.2023 по 09.01.2024 - постійно жила з позивачем, з 10.01.2024 по травень 2024 року - знову кожні 3-4 рази на тиждень, а з 28.05.2024 по теперішній час дівчинка живе разом з позивачем безперервно. Донька хвороблива, потребує постійного лікування та підтримуючої терапії, проживає разом з позивачем та його матір`ю, перебуває на їх утриманні. Мати дитини не приділяє їй належної уваги, часто залишала її вдома саму або з малознайомим людьми. Зважаючи на викладене, позивач вважає, що встановити місце проживання доньки з батьком буде доцільним для подальшого розвитку дитини та в зв`язку з цим, просить припинити нарахування аліментів на утримання доньки, оскільки вона проживає з позивачем та перебуває на повному його утриманні.

Ухвалою суду від 23.07.2024 року позовну заяву було залишено без руху.

30 липня 2024 року позивачем до суду було подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 08.08.2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Позивач та його представник - адвокат Сілкіна М.В. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, наголошували на тому, що дитина проживає разом з батьком через власне бажання, відповідач не приймає участі в житті дитини та її розвитку, вона перебуває на повному утриманні батька.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дати розгляду справи повідомлялась належним чином, відзиву на позовну заяву не надала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав письмові пояснення по справі та акт обстеження житлово-побутових умов.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідка, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов до таких висновків.

Під час перебування у стосунках у позивача та відповідача народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено 08.02.2017 року актовий запис № 63, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

18.01.2023 рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19.03.2022 року Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №122 (а.с. 8).

Відповідно до акту з місця проживання від 21.06.2024 та характеристики з місця проживання від 21.06.2024, складених головою територіального комітету Лукіною Л.С. за участі сусідів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , разом з донькою ОСОБА_3 , дитина повністю перебуває на його утриманні, в дитини є своя кімната, яка облаштована всім необхідним для її розвитку та комфортного проживання. Дитина завжди охайна, ввічлива, доброзичлива. (а.с. 9, 12)

Згідно з характеристикою, наданою з Криворізької гімназії №90, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , характеризується, як спокійна, комунікабельна, соціалізована, врівноважена та стримана дитина. Дитину на навчання влаштував батько - ОСОБА_1 (а.с. 10).

З наданої психолого-педагогічної характеристики від 18.06.2024 встановлено, що ОСОБА_7 виховується в неповній сім`ї, оскільки батьки розлучені. Було виялено, що найбільш значимою людиною для дитини є батько, з мамою менш емоційна близькість. В дитини не виявлено агресії (а.с. 11).

Факт проживання дитини разом з батьком та її утримання за рахунок позивача було підтверджено і показаннями свідків, що були допитані в ході судового розгляду.

Будучи допитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що позивач разом з дитиною проживаю разом останні 3 роки.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначила, що неодноразово спостерігала, як позивач разом з дитиною гуляють на дитячому майданчику, він як батько повністю забезпечує дитину.

ОСОБА_10 , будучи допитаним як свідок зазначив, що він з позивачем знайомий близько 8 років, часто приходив до них в гості додому, дружину бачив рідко в нетверезому стані, дитина свою рідну мати не називає матір`ю.

Будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 зазначив, що з позивачем знайомий близько 8 років, з матір`ю дитина спілкується по телефону, весь час дитина проживає з батьком, останній забезпечує її повністю, в дитини є все необхідне.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ради України 27.02.1991 року, держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч.ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Згідно ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У судовому засіданні було досліджено пояснення органу опіки та піклування, відповідно до якого було проведено огляд місця проживання дитини та бесіду з дитиною. Під час бесіди дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявила бажання проживати разом із батьком, ОСОБА_1 . Батько проживає разом зі свою малолітньою дитиною та створив належні умови для виховання та її розвитку.

Органом опіки та піклування надано акт обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , комісією встановлено, що позивачем створені всі належні умови проживання та виховання дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Жодної із вказаних обставин, які б унеможливлювали передачу дитини позивачу та визначення місця проживання останньої разом з ним суду надано не було.

Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Так, принцип статті 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що випливає як зі змісту статті 141 Сімейного кодексу України, так зі змісту Конвенції про права дитини, тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, рівно як і батько дитини, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини батьки можуть реалізувати свої права шляхом домовленості між собою щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, з`ясувавши, що позивач спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійно піклується про їх розвиток, відповідач не надає належної уваги, щодо виховання та догляду за донькою, приходить до висновку, що вимога, щодо визначення місця проживання малолітної дитини з батьком, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно припинення стягнення аліментів з позивача суд виходить з наступного.

Судовим наказом, виданим Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.03.2024 по справі № 211/1222/24 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до вимог статей 180, 182, 191, 183 СК України, статей 160-164, 167-172,430 ЦПК України, стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи стягнення з 23 лютого 2024 року, на користь матері дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_3 .

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

З аналізу статтей вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів.

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.

З огляду на відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає з матір`ю ОСОБА_1 , на користь якої були стягнуті аліменти з позивача - батька дитини, а проживає зі своїм батьком ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості по аліментах, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Отже, платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами у разі, якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або інших обставин, що мають істотне значення та можуть бути безумовною підставою для звільнення від сплати заборгованості по сплаті аліментів.

Як встановлено, донька проживає з батьком - позивачем по справі та повністю знаходиться на його утриманні, тобто змінились обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідача. Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідачки аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі судового наказу виданого Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.03.2024 по справі № 211/1222/24, та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Вимоги щодо стягнення судового збору з відповідача позивачем не заявлено.

Керуючись ст. ст. 2-13, 81, 89, 141, ч. 4 ст. 273, ст. ст. 258-259, 264-265 ЦПК, ст. ст. 19, 150, 155, 161, 180-184, 197, 243 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради про визначення місця мешкання дитини та звільнення від сплати заборгованості по аліментам - задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, які стягуються з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі судового наказу виданого Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.03.2024 по справі № 211/1222/24 та звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від сплати заборгованості за аліментами.

Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи,якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.02.2025.

Суддя: Є. К. Костенко