Справа № 2-366/11

                                 РІШЕННЯ

                                                    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 16 серпня 2011 року                 Погребищенський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого –судді Панасюка О.С.,

з участю секретаря Москаленко С.П.,

представника позивача –адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребище справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Бабаинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно, –

                                                    Встановив:

6 липня 2011 року до суду заявлено цей позов, відповідно до якого позивач вимагає визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, від 14 серпня 2003 року, за яким ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, продала, а він купив цей будинок, та визнати за ним право власності на зазначене нерухоме майно, вказуючи, що договір було укладено у простій письмовій, на його виконання він передав ОСОБА_4 2500 грн., а вона зобов’язалась до 1 вересня 2003 року нотаріально посвідчити договір, але не встигла у зв’язку зі смертю. Відповідачка ОСОБА_3 є спадкоємницею ОСОБА_4, але спадщини не приймала, факт належності померлій будинку встановлено рішенням Погребищенського районного суду від 6 травня 2011 року.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав.

Відповідачі ОСОБА_3 та представник Бабинецької сільської ради до суду не з`явились, подали заяви, згідно з якими повністю визнали позовні вимоги, справу просили розглядати у їх відсутності, але ухвалою суду у прийнятті такого визнання відмовлено.

З`ясувавши позиції сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову з таких міркувань.   

Беззаперечно встановлено, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, законно набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1, в якому до дня смерті проживала без реєстрації права власності у встановленому порядку. 14 серпня 2003 року ОСОБА_4 підписала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цього будинку, який нотаріально не посвідчувався та не реєструвався в реєстратором бюро технічної інвентаризації, тоді ж вона написала розписку про отримання від ОСОБА_2 2500 грн. за продаж будинку.

У відповідності до ч.2 ст.47 УРСР в редакції 1963 року, яка діяла на час виникнення правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Згідно зі ст.224 ЦК УРСР в редакції 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч.ч.1,2 ст.227 ЦК УРСР в редакції 1963 року встановлювалось, що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин; недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору; договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно з п.1.3, п.п.1 п.1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 7.02.2002р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445, право власності  на житловий будинок підлягає державній реєстрації, яка проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР в редакції 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах; істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України (ч.2 ст.47 ЦК УРСР в редакції1963 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Оскільки державної реєстрації договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, від 14 серпня 2003 року, за яким ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, продала, а ОСОБА_2 купив цей будинок здійснено не було, а відтак він не є вчиненим (укладеним), то вимога про визнання його дійсним на підставі ч.2 ст.47 УРСР в редакції 1963 року, яка діяла на час виникнення правовідносин, (ч.2 ст.220 ЦК України, як зазначено у позовній заяві) є безпідставною.

Також, відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності лише, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте, як видно зі змісту позовної заяви та заяв відповідачів, між сторонами взагалі відсутній спір про право власності на вказаний житловий будинок, а тому вимога позивача про визнання за ним цього права так само є безпідставною.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність правовстановлюючих документів про право власності померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 на зазначений будинок, що взагалі виключало можливість законного розпорядження цим нерухомим майном. Рішення суду про визнання факту набуття цього права від 6 травня 2011 року таких документів не замінює, а є лише підставою для їх одержання (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

Висновки суду, окрім пояснення представника позивача, зазначених вище правових позицій, підтверджуються ще й такими доказами:

-          рішенням Погребищенського районного суду від 6 травня 2011 року, з якого видно, що за життя померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 володіла житловим будинком в с. Бистрик Погребищенського райну Вінницької області по вул. Набережній, 5 без реєстрації права власності на нього (а.с.19);

-          випискою з погосподарської книги № 5 Бабинецької сільської ради Погребищенського району за 2001 – 2005 роки, за якою членом домогосподарства в АДРЕСА_1 окрім ОСОБА_4 була ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.18).

Керуючись ст.ст. 10,11,213,214,215 ЦПК України, -

                                        Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Бабаинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно відмовити повністю через безпідставність позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Вінницької області через Погребищенський районний суд протягом десяти днів з часу його проголошення.

Суддя