ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 551/833/24 Номер провадження 22-ц/814/703/25Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.,

імена (найменування) сторін:

позивач:  ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»

на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 30 вересня 2024 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю за 2023 рік в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 9016 грн. та судові витрати по сплаті судового збору і витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.2023 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,1799 га, кадастровий номер 5325780800:00:002:0181, яка розташована на території Великоперевізького старостинського округу Миргородського району Полтавської області та перебуває в оренді у відповідача, згідно договору оренди землі без номера від 19.10.2014 року.

01.07.2023 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду договору оренди землі від 19.10.2014 року, якою внесені зміни щодо власника земельної ділянки, яким став позивач ОСОБА_1 та умов договору.

Всупереч умовам договору оренди землі відповідач не виплатив позивачу орендну плату за землю за 2023 рік, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 30 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь   ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за  землю за 2023 рік в сумі 9016 грн. 71 коп., судовий збір в розмірі 1211  грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 12000 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ТОВ «Райз Північ», просив рішення суду скасувати та ухвали нове рішення, яким відмовити в задовленні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що  судом не було враховано, що 24 лютого 2022 року рф розпочала повномаштабне вторгнення на територію України та Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 по всій території України введено воєнний стан. Враховуючи сучасні реалії, які мають безпосередній вплив на життя та умови ведення бізнесу в Україні, наявні проблеми з реалізацією вирощеної сільськогосподарської продукції, що мало наслідком недоотримання коштів товариством задля виконання своїх зобов`язань із виплати орендної плати.

Окрім того, визначений судом розмір витрат на правову допомогу є необґрунтованим та не відповідає критерію розумності.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 08.06.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом  Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області  Сахаровою Л.І., є власником земельної ділянки площею 2,1799 га кадастровий номер 5325780800:00:002:0181,  для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Великоперевізького старостинського округу Миргородського району Полтавської області та перебуває в оренді у відповідача, згідно договору оренди землі без номера від 19.10.2014 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав (а.с. 11-14).

01.07.2023 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду договору оренди землі від 19.10.2014 року, якою внесені зміни щодо власника земельної ділянки, яким став позивач ОСОБА_1 та умов договору (а.с. 22).

Згідно п. 4 додаткової угоди орендна плата складає 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і вноситься в грошовій формі. Орендар вносить орендну плату одним платежем у строк до 31 грудня поточного року.

Всупереч умовам договору оренди землі відповідач не виплатив позивачу орендну плату за землю за 2023 рік, розмір якої, з урахуванням уточнених позовних вимог позивача становить 9016,71 гривень.

23 січня 2024 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача претензію щодо невиконання умов додаткової угоди в частині невиплати орендної плати за 2023 рік, яку ТОВ «Райз Північ» отримало 29.01.2024 (а.с. 15-16, 26-27).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Таким чином, цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами 1-3 статті 762 ЦК України визначено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом частин 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Виходячи з вищенаведеного саме на орендаря покладається обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі сплати орендної плати за земельну ділянку, а орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.  Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.  Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ТОВ «Райз-Північ» не надало жодного доказу на підтвердження виконання обов`язку в частині виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2023 рік. При цьому, ТОВ «Райз-Північ» не оспорює ні обов`язку щодо сплати заборгованості, ні його розміру.

Посилання в апеляційній скарзі на недоотримання ТОВ «Райз-Північ» доходів через введення з 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану та обмежені фінансові можливості товариства із виплати орендної плати орендодавцям, належними доказами не підтверджені та не звільняють орендаря від виконання зобов`язання по договору оренди землі та від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої орендної плати у сумі 9016,17 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, місцевий суд вказав, що заявлені витрати позивача на правову допомогу у розмірі 12000 грн. є підтвердженими та підлягають стягненню на його користь з відповідача.

Проте, колегія суддів не може погодитися з визначеним розміром витрат з наступних підстав.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

  Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

 Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

 Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

 При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відносяться витрати на правничу допомогу), у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу надано  копію договору про надання правової допомоги від 19.01.2024, в п. 3.1 якого сторони визначили гонорар у розмірі 12000 грн., копію акту прийому-передачі наданих послуг від 27.06.2024.

До суду першої інстанції відповідачем було подано клопотання про відмову в задоволенні вимог щодо стягнення судових витрат, посилаючись на те, що визначений розмір витрат не є повною мірою обґрунтованим та не відповідає критерію розумності.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінюючи заявлений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції на предмет їх пропорційності, ціни позову, складності справи, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про їх завищений розмір.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності та розумності, критерій реальності адвокатських витрат, а також характер складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу надану позивачу в суді першої інстанції з 12000 грн. до 5000 грн.

Статтею 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ч. 4 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.      

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 4, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 30 вересня 2024 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу змінити, зменшивши їх розмір з 12000 грн. до 5000 грн.

В іншій частині рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 30 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:  О. Ю. Кузнєцова

Судді:  Т. В. Одринська

О. О. Панченко