справа № 2-1629/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2011 року квітня сьомого дня         Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря –

з участю           представників:                     позивача

відповідача

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним договору кредиту, –

встановив:

Відповідач, АТ «ОТП Банк»(код ЄДРПОУ 21685166, м. Київ), заперечував проти позову з посиланням на наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, в тому числі з переданням в кредит іноземної валюти, вважаючи, що на умови плаваючої процентної ставки позивач погодився, враховуючи валютні ризики та ясні умови про визначення перемінної частини процентів за користування кредитом.

Представник позивача в судовому засіданні з урахуванням уточнень виклала доводи позовної заяви, шляхом подання якої пред’явлений у січні 2010 року через суд позов на предмет усунення сумнівів в існуванні цивільних кредитних відносин з підстав невідповідності змісту договору кредиту вимогам законодавства щодо валюти зобов’язання; відсутності в установи банку ліцензії на здійснення діяльності з видачі кредиту в іноземній валюті та порушення прав споживача на отримання повної інформації про вартість споживчого кредиту; а також вказувала на несправедливість умов договору через перекладення валютних ризиків на споживача і дисбаланс прав в договорі з приводу впливу на визначення розміру процентів за кредит, розірвання договору та відповідальність за порушення умов договору, на підставі чого просила визнати недійсним в цілому договір кредиту від 09.11.2007. Також представник позивача пояснила, що позивач пред’явив також позов про тлумачення умов цього договору і ладен завершити справу миром на умовах передачі предмета іпотеки в рахунок погашення всієї суми боргу за кредитом.

Після роз’яснень представнику позивача про обов’язок подати свої докази і строк їх подання до початку розгляду справи по суті з проведенням судового слідства відповідних клопотань не надійшло.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що борг позивача за договором кредиту складає в еквіваленті більше одного мільйона гривень, кредит отриманий в іноземній валюті та погашався в іноземній валюті, а процентна ставка складалася з фіксованої частини та перемінної частини, що визначалася в залежності від процентної політики Національного банку України. Також пояснив, що кредит видавався для придбання земельної ділянки під забудову.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши зібрані докази, в межах заявлених позивачем вимог згідно з ст. 11 ЦПК України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Відповідач, АТ «ОТП Банк», має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, включаючи передання резидентам України у власність іноземної валюти в кредит, що визнано сторонами у справі і доказуванню не підлягає згідно з ст. 61 ЦПК України.

Як вбачається з поданої суду копії договору, 09.11.2007 позивач уклав з відповідачем кредитний договір № ML-300/612/2007, за умовами якого строком до 09.11.2027 відповідач зобов’язався надати у власність позивачу в кредит 91 830 доларів США 20 процентів з цільовим використанням для придбання нерухомого майна та оплати комісійних послуг відповідача під проценти в розмірі, що визначається з суми фіксованої ставки 4,99 % річних і фактичної процентної ставки в термін коригування після закінчення 12 місяців з часу укладення договору без укладення додаткових угод з розрахунку на процентну ставку за залученими депозитами фізичних осіб у доларах США на строк 366 днів.

Сторони визнали, що кредит наданий і погашався в іноземній валюті.

Будь-яких інших доказів сторони в установлений законом строк суду не надали, а тому відкидається, як не встановлений, факт використання кредиту на споживчі потреби, у зв’язку з чим положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»до спірних відносин застосуванню не підлягають.

Відповідно, суд, визначаючи згідно з ст. 11 ЦПК України межі розгляду цієї справи, виходить з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, з яких звернувся позивач до суду, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в п.п. 1, 4, 7 постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Позивач посилається у цій справі як на підставу недійсності договору згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України на недодержання в момент вчинення цього договору його сторонами вимог, які встановлені частиною першою ст. 203 ЦК України, а також ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, зміст правочину (договору), під яким за визначенням ст.ст. 628, 638 ЦК України розуміються істотні, звичайні та випадкові умови (пункти) домовленостей сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До істотних умов віднесені умови про предмет, яким у спірному договорі, як встановлено судом, визначені дії позивача щодо повернення відповідачу отриманих від останнього у власність валютних цінностей зі сплатою процентів за користування ними, що цілком відповідає ст. 1054 ЦК України.

Дійсно, за ст. 524 ЦК України і ст.ст. 3, 7 Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на території України між резидентами дозволяється оплата будь-яких вимог та зобов'язань без обмежень єдиним законним засобом платежу, національною валютою –гривнею, а згідно з ст.ст. 178 ч. 3, 193, 533 ч. 3 ЦК України іноземна валюта відноситься до обмежено оборотоздатних речей, які дозволяється використовувати при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. З огляду на це положення ст. 227 ЦК України до відносин сторін також не застосовуються, оскільки стосуються ліцензій (дозволів), що визначають спеціальну правоздатність юридичної особи відповідно до ч. 3 ст. 91 цього Кодексу, а не оборотоздатність речей –об’єктів цивільних прав. Разом з цим, чинним законодавством не обмежені строки і суми кредитів в іноземній валюті для одержання на території України фізичними особами –громадянами України, які мають постійне місце проживання на її території, а тому до спірних відносин правила п. «в»ч. 4 ст. 5 зазначеного Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 не застосовуються для обмеження оборотоздатності іноземної валюти за оспорюваним договором кредиту, та відповідач не потребував індивідуальної ліцензії, через що за наявності генеральної ліцензії у відповідача такий договір не порушує публічний порядок.

Суд звертає увагу, що валютні операції між резидентами за ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносяться до банківського і допоміжного фінансового обслуговування, договір з приводу яких згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України визнається публічним, проте укладений до набрання чинності статтею 10561 ЦК України і містить застереження, що позивач погодився на застосування плаваючої процентної ставки, через що суд не вбачає їх нікчемності згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 633 ЦК України як таких, що суперечили б правилам, обов'язковим для сторін при його укладенні і виконанні.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»несправедливість положень договору тягне його недійсність, якщо тільки умови такого договору всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, інакше споживач має право на відповідну зміну по суду таких несправедливих положень. Істотний дисбаланс в правах і обов’язках має тягти приховану «кабальність»правочину, що тягне недійсність всього правочину, а не окремих його умов згідно з ст. 217 ЦК України, як то: умови про проценти.

В оспорюваному договорі право на односторонню відмову від нього з достроковим поверненням боргу передбачене як оперативно-господарська санкція, що відноситься до самозахисту цивільних прав відповідача згідно з ст.ст. 19, 611 ЦК України. Сторонами нічим не спростовано той факт, що позивач мав право вибору між фіксованою процентною ставкою та плаваючою, що складалася з фіксованої частини та перемінної, де фіксована частина менша за розміром від фіксованої процентної ставки, а перемінна –залежить об’єктивно від процентної політики НБУ, здійснюваної ним за правилами затвердженого постановою Правління НБУ № 389 від 18.08.2004 Положення, через що підвищення вартості переданих позивачу валютних цінностей для нього передбачуване за умовами оспорюваного договору в  момент укладення останнього.

Добросовісний боржник у зобов’язанні має розраховувати на те, що він за ст.ст. 617, 625 ЦК України несе відповідальність за порушення зобов’язання внаслідок відсутності коштів і неможливості їх отримати в необхідній сумі для покриття боргу. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначені ризики, які має нести банк, і для запобігання яким він має вживати всіх можливих заходів, але серед цих ризиків відсутні ризики позичальника (боржника), пов’язані з девальвацією національної валюти. Згідно з ст.ст. 12, 627 ЦК України позивач укладає  договір на свій розсуд, страх і ризик.

Звідси, ризик знецінення національної валюти поза волею сторін договору з огляду на обов’язок позичальника за ст. 1046 ЦК України повернути таку ж кількість речей, якими ст. 193 ЦК України визнає й іноземну валюту, має нести саме боржник, а для кредитодавця права на односторонню самостійну зміну процентної ставки не передбачені, оскільки сторонами в договорі обумовлено визначення такої процентної ставки на день сплати процентів по типу форвардного валютного контракту (деривативу).

З огляду на це посилання позивача на несправедливість умов договору, можуть відноситися до підстав вимог про зміну по суду умов дійсного договору кредиту, але, у всякому випадку, недійсності правочину не тягнуть, через що презумпції правомірності договору кредиту в межах заявлених у цій справі вимог не спростована.

Таким чином, розв’язуючи спір, суд виходить з наявного конфлікту майнових інтересів, за якого позивач через свою неплатоспроможність намагається уникнути виконання зобов’язань зі сплати відповідачу обумовленої плати за користування кредитом, а тому його права не порушені, що виключає підстави за ст.ст. 15, 215 ЦК України для задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 81, 88 ЦПК України після розгляду цієї справи судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 209, 214, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_4 в позові відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а так само прокурором і відсутніми в засіданні заінтересованими особами –з наступного за днем вручення його копії.

ССу