УХВАЛА

03 березня 2025 року

м. Київ

справа №380/17004/24

адміністративне провадження № К/990/7941/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/17004/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та зарахуванні періоду перебування у засланні з 20.04.1950 по 24.07.1957 до страхового стажу у потрійному розмірі.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 01.06.2024 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та зарахувати період перебування у засланні з 20.04.1950 по 24.07.1957 до страхового стажу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року, позов задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є особою, що зазнала репресій, відтак має право на отримання підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Також, оскільки позивачка була примусового виселена на спецпоселення з конфіскацією майна на період з 20.04.1950 року по 24.07.1957 року, тобто у зазначений період перебувала у засланні, то вона має право на зарахування часу перебування у засланні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції відповідач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/17004/24, в позові відмовити.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У цій справі суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Втім, зміст доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у цьому випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував у чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Таким чином, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у цьому випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, установлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Із огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №380/17004/24.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій