Справа № 289/247/25

Номер провадження 3/289/201/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2025 м. Радомишль

Суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Кириленко О.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДПС у Житомирській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої головним бухгалтером ТОВ «НІКДАРІЯ» РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №34 від 23 січня 2025 року, ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 допустила ведення податкового обліку з порушенням встановленого законом порядку, а саме всупереч п. 201.1, абзацу б) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, оскільки відсутнє право на бюджетне відшкодування в сумі 725091 грн.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, однак звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи без її участі, вину у вчиненні вищевказаного правопорушення не визнає.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Диспозицією ч. 1 ст. 163-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Як доказ винуватості ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП разом вищевказаним протоколом про адміністративне правопорушення, надано акт перевірки №1476/06-30-07-03/40338632 від 23.01.2025.

Вказаний доказ суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та таким, що узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і який свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, враховуючи наступне.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Як вбачається із матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення ґрунтується на акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

Відповідно до змісту п. 86.1. ст. 86 Податкового кодексу України (надалі – ПК України) результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт перевірки - це документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає результати. Тобто, акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства. При цьому акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не породжує, не змінює, не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність.

Висновки, викладені у акті перевірки, є відображенням дій інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

Таким чином, на думку суду, акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, оскільки в силу норм ПК України, акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

У своїй практиці Верховний Суд уже неодноразово наголошував на тому, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність. У силу норм Податкового кодексу України акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Дана правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №П/811/2893/14.

Також, згідно з положень ст. 58 ПК України, на підставі акту перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Статтями 55-56 ПК України передбачене право адміністративного та судового оскарження такого податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків, у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п. 56.18 ст. 56 ПК України).

Із аналізу вказаних норм слідує, що якщо за результатами податкової перевірки складено акт, який містить висновки про встановлення факту порушення податкового законодавства, контролюючим органом приймається повідомлення-рішення, у якому ним визначається сума грошового зобов`язання, яке платник податків має право оскаржити.

Акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 163-1 КУпАП, оскільки в силу норм Податкового кодексу України акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Отже, єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 163-1 КУпАП, є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки.

Не прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням контролюючим органом суми бюджетного відшкодування, позбавляє платника податків права на оскарження такого рішення контролюючого органу, а за відсутності відомостей про узгоджену суму відшкодування немає підстав для притягнення платника податків за порушення порядку податкового обліку.

Таким чином, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується у статті 251 КУпАП.

Суд, згідно з приписами статті 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.

Згідно положень ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, а тому провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП підлягає закриттю.

Керуючись ст. 9, ст. ст. 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Радомишльський районний суд Житомирської області протягом 10 днів з моменту її винесення.

Суддя        Олег КИРИЛЕНКО