КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2011 № 56/92
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.10.2011 року по справі № 56/92 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», м. Рівне на рішення господарського суду м. Києва від 19.07.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 20.07.2011 року) у справі № 56/92 (головуючий суддя – Джарти В.В., судді – Бойко Р.В., Ягічева Н.І.)
за позовом приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1»,
м. Рівне
до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-
промислове підприємство «Металіст», м. Київ
про розірвання договору та стягнення 23 118,90 грн.
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося приватне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1», м. Рівне до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» про розірвання договору та стягнення 23 118,90 грн.
В процесі розгляду справи, позивач звернувся із заявою в порядку ст. 22 ГПК України, якою уточнив позовні вимоги та просив стягнути з підприємства відповідача 23 118,90 грн. вартості сплаченого, але не поставленого товару. Заява місцевим господарським судом прийнята до розгляду.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, приватне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідача вартість сплаченого, але не поставленого товару на суму 23 118,90 грн.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом було визнано допустимими доказами ксерокопії документів, однак скаржником жодних документів не підписувалося.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2011 року по справі № 56/92 вказану вище апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено перегляд рішення у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 20.09.2011 року.
Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею – Яковлєвим М.Л., суддями – Жук Г.А., Майданевичем А.Г.
Ухвалою від 20.09.2011 року перегляд рішення господарського суду міста Києва був відкладений на 18.10.2011 року в зв’язку з необхідністю витребування додаткових документів.
Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею – Яковлєвим М.Л., суддями – Жук Г.А., Тарасенко К.В.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
До того ж, представник відповідача не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 96 ГПК України, відсутність якого не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного суду, врахувавши думку представника позивача та з метою дотримання строків розгляду апеляційної скарги, прийняла рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі № 56/92 – залишається без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.09.2010 року товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо –промислове підприємство «Металіст» (відповідач) виставлено на користь приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (позивач) рахунок-фактуру від 23.09.2010 року № НОМЕР_1 на товар - круг ф 40 ст. 20*13 у кількості 0,470 тон на загальну суму 23 118,90 грн. (враховуючи ПДВ).
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі по тексту ЦК) України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальне правило для укладення договорів, що передбачає, що господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказаний рахунок-фактура був оплачений позивачем 23.09.2010 року, що підтверджується платіжним дорученням № 221 (а.с.13).
Згідно ст.ст. 207, 626, 629, 638 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Цивільно-правовий договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов (ціна, строк, предмет).
Відповідно до встановлених обставин та досліджених матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що внаслідок вчинення сторонами (контрагентами) відповідних дій, як виписка рахунку-фактури та оплата товару, зазначеного в рахунку-фактурі, сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а саме предмету та ціни.
Позивач зазначає, що відповідач товар, який був оплачений на підставі рахунку-фактури від 23.09.2010 року № НОМЕР_1, не поставив, у зв’язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою від 18.02.2010 року № 33, яка була надіслана 21.02.2011 року про повернення сплачених коштів у розмірі 23 118,90 грн.
Однак, зазначена вимога стосується передачі підприємству позивачу круг ф 45 мм ст. 08*18Н10Т у кількості 0,5 тон, що не є предметом договору купівлі-продажу за рахунком-фактурою від 23.09.2010 року № НОМЕР_1.
Як досліджено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в підтвердження своїх заперечень відповідач надав суду копію видаткової накладної від 24.09.2010 року № РН-0000437, відповідно до якої відповідач передав, а позивач прийняв товар – круг ф.40 ст. 20*13 у кількості 0,470 тон на загальну суму 23 118,90 грн. Вказана видаткова накладна підписана та скріплена печатками позивача та відповідача. Крім того, відповідачем надано копію довіреності від 23.09.2010 року № 219, що видана позивачем на ім’я ОСОБА_1 на отримання цінностей від відповідача, уповноваженого саме на отримання товару на підставі рахунку-фактури від 23.09.2010 № НОМЕР_1, тобто круг ф.40 ст. 20*13 у кількості 0,470 тон на загальну суму 23 118,90 грн. До того ж, відповідно до Статуту приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 є власником підприємства.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції на питання, яким чином доручення на ім’я директора приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 опинилося у відповідача, представник позивача пояснити колегії суддів апеляційного суду не зміг.
Обов’язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт наявності порушення зобов’язання.
Враховуючи наявні матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено посилання позивача, на відсутність належних доказів поставки товару, оскільки в матеріалах справи наявні накладна 24.09.2010 року № РН-0000437 разом з довіреністю, які скріплені круглими печатками позивача.
Наказом міністерства внутрішніх справ від 11.01.1999 року № 17 затверджена Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів".
Відповідно до п. 3.4. вказаної Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об’єднань, суб’єктів господарської діяльності.
Обов’язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями.
Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток і штампів робляться відмітки в журналі обліку та видачі печаток і штампів після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації.
Позивачем не надано жодних доказів неправомірного використання печатки підприємства, тим більше, що ОСОБА_1, ким підписана видаткова накладна та на ім’я якого видана довіреність, і є керівником підприємства позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про існування між сторонами у справі договірних відносин стосовно поставки кругу ф 40 ст. 20*13, підтвердженням чого є рахунок-фактура від 23.09.2010 року № НОМЕР_1, накладна від 24.09.2010 року № РН-0000437, платіжне доручення від 23.09.2010 року № 221, які містять умови про предмет та ціну договору та свідчить про досягнення сторонами згоди з зазначених істотних умов, з чого витікає наявність обставин, з якими ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України пов’язує факт укладення договору.
Щодо твердження скаржника, що рішення суду першої інстанції прийнято без дослідження оригіналів, то як зазначив представник відповідача, оригінали документів, зокрема, видаткова накладна № РН-0000437 від 24.09.2010 року, були відправлені позивачу, а відтак у відповідача знаходять лише копії. Клопотання про призначення експертизи позивачем не заявлялося, а відтак у суду не має підстав вважати копію видаткової накладної підробленим документом.
Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Вчинення відповідного правочину підтверджується накладною, наявною в матеріалах справи.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Незрозумілим та безпідставним є посилання позивача (скаржника) на відносини відповідача з ПП «Міленіум-Центр» та ТОВ «Спецсталь», оскільки відвантаження могло бути вчинено як іншою організаціє поставщиком, з яким договір уклав сам позивач, так і на умовах самовивозу, так як сторонами умови поставки не обговорювалися. Тим більше, що відповідач стверджує, що поставка товару відбулася на умовах самовивозу зі складу в місті Києві по вулиці Алма-Атинська, 8, транспортом ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1». Позивачем зворотнього не доведено.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції підтримує висновок місцевого суду про те, що відповідач зобов’язання щодо поставки товару на загальну суму 23 118,90 грн. виконав у повному обсязі, товар поставив.
За таких обставин, вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 56/92 – залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», м. Рівне на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 56/92 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 56/92 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 56/92 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
21.10.11 (відправлено)