КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2011 № 22/227
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 01.11.2011 року по справі № 22/227 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Монтаж Мережа», м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду м. Києва від 29.07.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 01.08.2011 року) у справі № 22/227 (суддя – Самсін Р.І.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Монтаж
Мережа», м. Дніпропетровськ
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-
Лізинг», м. Київ
2. Фізичної особи підприємця ОСОБА_1,
с. Дослідне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
про: визнання недійсним договору поруки
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Спец Монтаж Мережа», м. Дніпропетровськ до товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» та до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 13.06.2008 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Спец Монтаж Мережа», м. Дніпропетровськ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що суд першої інстанції не з’ясував в повному обсязі обставини, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог процесуального права неправомірно було не задоволено клопотання про відкладення розгляду справи. До того ж, по суті вимог скаржник стверджує, що судом не було взято до уваги доводи позивача про те, що останній не підписував договір поруки, а відтак, останній є недійсним.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року по справі № 22/227 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 01.11.2011 року.
Представники сторін в судове засідання не з’явилися, причини неявки не повідомили, про час та місце перегляду рішення повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке знаходиться в матеріалах справи.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Враховуючи обмеження строку розгляду апеляційної скарги та наявність у матеріалах справи необхідних доказів для прийняття рішення, колегія апеляційного суду прийняла рішення про здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року по справі № 22/227 – слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
При розгляді справи було встановлено, що 13.06.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 058-06/2008, за умовами якого відповідач 1 передав відповідачу 2 - фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 предмет лізингу, а саме: самоскид MAN TG 33.350 6x4 BB – WW, у кількості 2 одиниць.
13 червня 2008 року між ТОВ «Спец Монтаж Мережа», ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поруки.
Статтею 553 Цивільного кодексу регламентовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає про порушення законодавства України з боку відповідача 2, що обумовлено виявленням підробленого підпису на договорі поруки.
Згідно ч. 2 ст. 202, ст.ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Як досліджено місцевим господарським судом, оспорюваний договір поруки, з боку позивача підписано директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту товариства. Те, що ОСОБА_1 являється директором ТОВ «Спец Монтаж Мережа», підтверджується протоколом № 1 зборів учасників позивача від 30.11.2005 року, де останнього обрано директором позивача, наказом товариства від 01.12.2005 року, статутом (а.с. 38, 39, 43-45).
Твердження скаржника про те, що договір ним не підписувався, на думку колегії апеляційного правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки такі є виключно твердженнями товариства при відсутності жодних належних доказів зазначеного.
З матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження обставин на які зроблені посилання у позовній заяві, ухвалою суду від 14.07.2011 року позивача було зобов’язано надати місцевому суду відомості щодо звернення до правоохоронних органів із заявами про факти підроблення підпису та неправомірне проставлення печатки на спірному договорі (шахрайство) (письмово зазначити, результати розгляду таких заяв надати до суду); зобов’язано також надати докази неправомірного заволодіння печаткою підприємства в періоді: червень – липень 2008 року; письмове пояснення з приводу можливості використання печатки підприємства без відома директора у вказаному періоді.
Однак, зазначених вимог суду позивачем не виконано, а жодних письмових заяв з цього приводу до правоохоронних органів товариством не подавалось, доказів зворотнього ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не представлено. В разі, якщо позивач посилається на факт підроблення підпису, неправомірне проставлення печатки товариства на договорі, саме на позивача покладається обов’язок довести належними засобами доказування зазначені обставини перед судом, і відповідно при заявлені лише таких тверджень позивача суд не є зобов’язаним вчиняти відповідні дії задля обґрунтування вимог позивача.
Представленим до матеріалів справи листом ТОВ «Спец Монтаж Мережа» за вих. № 18/09 від 23.02.2009 року (а.с. 47), підтверджується, що позивачем визнавалась дія договору поруки; питання щодо стягнення заборгованості за договором вирішено в судовому порядку в межах справи 6/396-10 (рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2011 року (а.с. 48-51).
Статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
В даному випадку, колегія суддів апеляційного суду погоджується, що твердження позивача на підставі яких заявлено позов не можуть бути підставою для задоволення вимог про недійсність договору, оскільки самі лише твердження не є належними доказами в розумінні положень ст. 34 ГПК України. В чому саме полягає порушення законодавства України з боку відповідача (ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»), і таке є зокрема наслідком недійсності спірного договору, на вимоги суду (ухвала від 14.07.2011р.) позивачем не повідомлено.
Таким чином, позивач не вказує та не конкретизує, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із підписанням договору. Жодних належних доказів, що договір підписано не уповноваженою особою товариства, чи з умислом порушити права ТОВ «Спец Монтаж Мережа», позивачем не надано. Також, не доведено позивачем підроблення підпису посадової особи поручителя.
Зважаючи на вищенаведене, колегія апеляційного господарського суду підтримує висновок місцевого суду щодо необґрунтованості позовних вимог та визнання їх такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Щодо твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме незадоволення клопотання про відкладення останнього, колегія апеляційного суду зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд ухвалою від 14.07.2011 року прийняв до розгляду позовну заяву ТОВ «Спец Монтаж Мережа» та призначив її до розгляду на 29.07.2011 року. 29.07.2011 року суд першої інстанції, враховуючи належне повідомлення сторін, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 57-59), розглянув по суті позовні вимоги та прийняв рішення. Матеріалами справи спростовуються доводи скаржника про те, що суд не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи, так як воно відсутнє. До того ж, за правилами ст. 77 ГПК України, яка носить диспозитивний характер, встановлюється право місцевого господарського суду відкласти розгляд справи, якщо для цього є підстави.
Судова колегія враховує, що кожен раз питання про відкладення розгляду справи у межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. У випадку нез’явлення представників сторін чи інших учасників судового процесу у судове засідання господарський суд, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
До того ж, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, позивач мав можливість направити в судове засідання повноважного представника.
Прийняття рішення зі спору по суті позовних вимог у відсутність сторони, повідомленої належним чином про час і місце судового засідання, не є порушенням принципів судочинства, адже у разі відсутності можливості направити у судове засідання представника, сторона не позбавлена права на участь у розгляді справи іншим представником чи керівником юридичної особи.
За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов’язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними та не беруться апеляційним господарським судом до уваги.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 29.07.11 року у справі № 22/227 – залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Монтаж Мережа» на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року у справі № 22/227 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2011 року у справі № 22/227 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 22/227 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
04.11.11 (відправлено)