ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 червня 2011 року                               м. Київ                              П/9991/231/11

В приміщенні Вищого адміністративного суду України у місті Києві по вулиці Московській, 8, корпус 5

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШведа Е.Ю. (доповідач),

суддів:Зайцева М.П.,

Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Черпака Ю.К.,

секретаря судового засідання: Бондаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

   встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до  Верховної Ради України (далі –відповідач) про визнання дій неправомірними та протизаконними, зобов’язання  вчинити дії, а саме:  провести перевірку його звернення за участі представника Вищої ради юстиції та його участі, скласти акт цієї перевірки, за наслідками якої звільнити суддів Верховного Суду України,  прокурора Хустського району, повернути грошові заощадження.

Позовні вимоги вмотивовані тим,  що  позивач звернувся з заявою до  Відділу  з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України, в якій просив перевірити  законність судових рішень у справах, пов’язаних зі смертю його батька, незаконним звільненням позивача та  поверненням грошових заощаджень Ощадбанком СРСР. Відділ  з питань звернень громадян повинен був, на думку позивача,  зробити перевірку  цієї заяви за його участі або зобов’язати  здійснити таку перевірку Вищу раду юстиції, Верховний Суд України.  Позивач отримав  листа з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  із роз’ясненням порядку касаційного оскарження рішень суду першої інстанції.

Не погоджуючись з  формальною,  як вважає позивач, відповіддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що  відповідачем порушені вимоги Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», стаття 40 Конституції України, а отже і його особисті права. Порушення його прав відбулось шляхом невиїзду представника Верховної Ради України для розгляду звернення заявника в Закарпатську область, через відсутність контролю за розглядом його звернення та  невнесення відповідних змін  Верховною Радою України в законодавчі акти України.

Відповідач в письмових запереченнях проти позову заперечує повністю, посилаючись на те, що позивач дійсно у березні 2011 року звертався з письмовою заявою до посадових осіб, зокрема, до Голови Верховної Ради України, заступника Голови Верховної Ради України, завідувача Відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України, у якій просив здійснити перевірку судових рішень за його участі, із запитом чи заявою безпосередньо до відповідача  позивач не звертався,  ним не наведено в позовній заяві жодної аргументації на підтвердження протиправності дій чи бездіяльності відповідача.

Як зазначив відповідач, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, який приймає закони, постанови та інші акти і ніхто не може впливати на здійснення нею своїх повноважень, є колегіальним органом, який складає чотириста п’ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на її засіданнях під час сесій. Верховна Рада не наділена повноваженнями перевірки судових рішень, а також розгляду, перевірки та надання відповідей на звернення громадян, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Позивач в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи, звернувся з заявою про розгляд справи в його відсутність.

         Представник відповідача в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлявся про день та час слухання справи,  у запереченнях на позовну заяву просив розглянути справу без його участі.

         Суд, дослідивши матеріали справи, наданні відповідачем заперечення на позовну заяву,  вважає, що позовні вимоги  задоволенню не  підлягають з огляду на наступне.

          Так, в процесі розгляду справи встановлено, що  в березні 2011 року позивач звернувся з заявою до відповідача, у якій просив перевірити законність судових рішень у справах, пов’язаних зі смертю його батька, незаконним звільненням позивача та поверненням грошових заощаджень Ощадбанком СРСР.  Позивач просив здійснити перевірку заяви за його участі або зобов’язати здійснити таку перевірку Вищу раду юстиції, Верховний Суд України. В квітні 2011 року позивач отримав листа з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із роз’ясненням порядку касаційного оскарження рішень суду першої інстанції.

          Не погоджуючись з такою відповіддю, позивач звернувся в суд з цим  позовом.

          Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          З матеріалів справи вбачається, що позивач порушує питання про бездіяльність Верховної Ради України, яка випливає з того, що  відповідач не здійснив перевірку його заяви, не зобов’язав Вищу раду юстиції  або Верховний Суд  України  провести перевірку порушення суддями  його Конституційних прав при розгляді справ.

Відповідно до статті  75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади є парламент –Верховна Рада України.

Згідно із Конституцією України Верховна Рада України є представницьким органом державної влади України, має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони. Верховна Рада  України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
          Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на її засіданнях під час сесій і визначені у статті 85 Конституції України, серед яких не передбачений розгляд  звернень громадян та підготовка письмових відповідей на такі звернення.

Статтею 82 Конституції України встановлено, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Законом України  «Про Регламент Верховної Ради України».

Органом, який  здійснює  правове,  наукове,  організаційне,  документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України є Апарат Верховної Ради України, який за своїм статусом є юридичною особою та діє на підставі Положення про Апарат Верховної Ради України (стаття 7 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”).

В сфері організаційного забезпечення на Апарат Верховної Ради України згідно із пунктом 8 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 року № 459, покладається організація прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, вивчення і узагальнення питань, які порушуються громадянами у зверненнях, внесення пропозицій щодо їх вирішення.

З огляду на коло питань, віднесених до компетенції Апарату Верховної Ради України, цей орган є самостійним суб`єктом владних повноважень, дії та бездіяльність якого оскаржуються, з урахуванням правил виключної предметної підсудності адміністративних справ, встановленої частиною другою статті 18 КАС України, та виключної територіальної підсудності адміністративних справ, встановленої частиною третьою статті 19 КАС України, до відповідного окружного адміністративного суду.

Разом з тим, позивач оскаржив до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції бездіяльність саме Верховної Ради України, а не її Апарату, не врахувавши при цьому особливостей правового статусу відповідача та повноважень, віднесених до його відання.

За змістом статей 3, 6, частини 3 статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, який на думку позивача порушив його права, свободу чи інтерес. Саме позивач зазначає особу, яка повинна відповідати за позовом.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку Верховна Рада України як колегіальний законодавчий орган,  не повинна вчиняти будь-які дії за зверненням позивача, оскільки відповідно до вищезазначеного Положення саме Апарат Верховної Ради України здійснює розгляд заяв, скарг і пропозицій громадян.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями  160, 161-163, 167, 171-1, 122 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд, -

   постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Головуючий суддя                                              Е.Ю. Швед

Судді                                                                            М.П. Зайцев

       М.М. Олексієнко

                                                                                      Ю.Й. Рецебуринський

       Ю.К. Черпак