КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.03.2008                                                                                           № 12/78

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:            Малетича  М.М.

          Студенця  В.І.

 при секретарі:           Суходольській Т.А.

 За участю представників:

 від позивача - Гринчук О.Ю., довіреність № 09/01 від 09.01.2007р.,

 від відповідача - Михалюк К.О., довіреність № 24-13 від 10.01.2007р.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.01.2008

 у справі № 12/78 (Прокопенко Л.В.)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд"

 до                                                   ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

 про                                                  стягнення 386246 грн.

  Суть рішення і скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Техенергобуд” (надалі – ТОВ “Техенергобуд”, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” (надалі – ВАТ “НВП “Більшовик”, Відповідач) про стягнення боргу, через неналежне виконання обов’язків за договором підряду № 6 від 25.01.2001р., в розмірі 386 246,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.01.2008р. у справі № 12/78 даний позов було задоволено, а саме: стягнуто з ВАТ “НВП “Більшовик” на користь ТОВ “Техенергобуд” 386 246 грн. заборгованості, 3 862, 46 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник Відповідача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2008р. у справі № 12/78  та прийняти нове рішення, яким  в задоволенні позовних вимог ТОВ “Техенергобуд” відмовити, поклавши на Позивача судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що висновки суду першої інстанції, викладені в його рішенні, не відповідають обставинам справи та наявним доказам і, крім того, судом було порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема: ст.ст. 4-7 та 43 ч. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), ст.ст. 256, 257, 261 та ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) і ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, які є підставами для скасування такого судового рішення.

Представник Позивача надав суду свій письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду м. Києва від 29.01.2008р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього представником Відповідача апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, ТОВ “Техенергобуд” звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до ВАТ “НВП “Більшовик” про стягнення 386 246,00грн. боргу і рішенням господарського суду м. Києва від 29.01.2008р. у справі № 12/78 даний позов було задоволено, а саме: стягнуто з ВАТ “НВП “Більшовик” на користь ТОВ “Техенергобуд” 386 246,00 грн. заборгованості, 3 862,46 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем було доведено факт виконання належним чином робіт, передбачених договором, тоді як, у свою чергу, Відповідачем не було доведено в суді факт оплати таких робіт. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов був поданий в межах строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк позовної давності розпочався зі спливом семиденного строку від моменту пред’явлення Позивачем вимоги про сплату вартості робіт у грудні 2006 року.

Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ТОВ “Техенергобуд”, з огляду на наступне.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, 25.01.2001р. між ТОВ “Техенергобуд” та ВАТ “Більшовик” (правонаступником якого є ВАТ “НВП “Більшовик”) було укладено договір підряду № 6 (надалі – Договір № 6), відповідно до умов якого Відповідач доручив, а Позивач зобов’язався виконати ремонтні роботи фасадів будівель з боку пр.-кту Перемоги та вул. Індустріальної в м. Києві на загальну суму 297 566,00 грн.

Пунктом 5.1. Договору передбачалося, що ремонтні роботи розпочинаються з моменту перерахування Відповідачем авансу на рахунок Позивача в розмірі 60% від суми Договору.

В п. 6.2. Договору було встановлено термін виконання робіт – 5 місяців з моменту авансування робіт Відповідачем.

Крім того, згідно доповнення № 1 до Договору, Позивач зобов’язався виконати додаткові ремонтні роботи по фасаду корпусу № 9 (осі “1”та “Щ”) ВАТ “Більшовик” за адресою: пр.-кт Перемоги та вул. Індустріальна в м. Києві, на загальну суму 456 854,00 грн., з терміном виконання робіт – один місяць з моменту проведення розрахунку.

Також, згідно доповнення № 2 до Договору, Позивач зобов’язався виконати ремонт стіни парапету внутрішньої стіни цеху № 5 ВАТ “Більшовик” вартістю 150 365,00 грн., з терміном виконання робіт – 3 місяці з моменту розрахунку, які повинні розпочатися після перерахування авансу в розмірі 50% від суми Договору, а згідно доповнення № 3 до Договору, Позивач зобов’язався виконати за завданням Відповідача ще й ремонт стіни фасаду цеху № 5 в осях Щ-Р-4 вартістю 86 448,00 грн., з терміном виконання робіт – 9 місяців з моменту розрахунку, які повинні розпочатися після перерахування авансу в розмірі 60% від суми Договору.

Як видно з матеріалів справи, протягом 2001-2003рр. відповідно до Договору Позивачем були виконані роботи на суму:

- 294 171,20 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт, а саме: актом № 3/6 за лютий 2001р., на суму 167 426,00 грн., актом № 3/6/2 за грудень 2001р., на суму 65 682,00 грн. та актом за лютий 2003р., на суму 61 063, 20 грн.;

- 443 597,00 грн., що підтверджується актом № 1/6Д/1 за червень 2001р., на суму 218 820,00 грн. та актом № 1/6Д/2 за листопад 2001р. на суму 224 777,00 грн.;

- 17 379,62 грн., що підтверджується актом за січень 2002р. на суму 17 379, 62 грн.;

68 847,60 грн., що підтверджується актом за лютий 2002р. на суму 68 847,60 грн.

Разом з тим, як правильно було встановлено судом першої інстанції, станом на дату пред”явлення позову по даній справі частина з вказаних зобов’язань була припинена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а частина була предметом стягнення в судовій справі №13/618-31/404, тоді як, згідно представлених доказів по справі і, зокрема, актів приймання виконаних робіт №№ 3/6 та 1/6Д/1, відповідно за лютий та червень 2001р., підписаних сторонами, не був підтверджений факт оплати Відповідачем робіт, виконаних Позивачем, на загальну суму 386 246,00 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Стаття 193 ГК України також встановлює, що суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно п.п. 1 і 2 ст. 317 ГК України будівництво об”єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб”єктами господарювання для інших суб”єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов”язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов”язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У відповідності до вимог ст. 854 ЦК України після остаточної здачі роботи, яку виконано належним чином і в погоджений строк, замовник зобов’язується сплатити підрядникові обумовлену ціну, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 ЦК України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В статті 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов”язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов”язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом, а згідно статті 599 ЦК України зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610 та 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов”язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В даному випадку, судом першої інстанції було вірно встановлено, що предметом розгляду по даній справі є виключно наявність чи відсутність заборгованості за договором підряду № 6 від 25.01.2001р. в частині робіт, прийнятих Відповідачем, як замовником, згідно актів: №1/6Д/1 за червень 2001р., в розмірі 218 820,00 грн. та № 3/6 за лютий 2001р., в розмірі 167 426,00 грн.

При цьому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти № 3/6 та № 1/6Д/1 є належними доказами по справі, оскільки містять достатньо інформації для встановлення, у зв”язку з чим їх було підписано, а саме: зі змісту актів вбачається, що вони укладені на виконання Договору № 6. Крім того, в даних актах зазначено найменування об”єкту: роботи фасадів будівель з боку пр.-кту Перемоги і вул.Індустріальної та роботи по фасаду корпусу № 9, а також, вказано місяці, за які виконано роботи – лютий та червень 2001 року.

Факт виконання Позивачем робіт відповідно до вказаних актів Відповідачем не заперечувався, про що свідчать також підписи та печатка Відповідача на зазначених актах, у зв”язку з чим факт належного виконання Позивачем робіт згідно цих актів вважається встановленим.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Оскільки на час набрання чинності ЦК України строк позовної давності, який був встановлений ЦК УРСР не сплинув, то відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спору що виник, підлягають застосуванню правила ЦК України про позовну давність.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 – 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається із спливом цього строку (ч. 2 п. 5 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням того, що строк виконання зобов’язання ВАТ “НВП “Більшовик” по оплаті підрядних робіт ТОВ “Техенергобуд” за договором підряду № 6 від 25.01.2001р. не був визначений, то відповідно до ч. 2 п. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо стягнення зазначеної заборгованості почався з дня підписання сторонами актів приймання виконаних підрядних робіт № 3/6 за лютий 2001р. і № 1/6Д/1 за червень 2001р. закінчився, відповідно, за актом № 1/6Д/1 – у червні 2004 року і за актом № 3/6 – у лютому 2004 року.

При цьому в п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відсутні положення про те, що з набранням чинності ЦК України переривається перебіг позовної давності, встановлений законодавством, що діяло раніше.

Оскільки перебіг позовної давності закінчився за актом № 1/6Д/1 у червні 2004 року і за актом № 3/6 у лютому 2004 року, а з позовом про стягнення заборгованості за вказаними актами ТОВ “Техенергобуд” звернулось до суду лише у грудні 2006 року, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ТОВ “Техенергобуд” звернулося до суду після спливу строку позовної давності.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність, оскільки про її застосування, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, ВАТ “Більшовик” було заявлено до прийняття рішення у справі.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Оскільки ТОВ “Техенергобуд” звернулося до суду після спливу строку позовної давності і про застосування позовної давності заявлено ВАТ “НВП “Більшовик”, а також відсутні підстави для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, то сплив позовної давності, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням того, що ТОВ “Техенергобуд” звернулося до суду після спливу строку позовної давності, а також того, що у суду відсутні підстави вважати причини пропуску строку позовної давності поважними, то колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 29.01.2008р. у справі № 12/78 необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення.

У зв”язку з цим, апеляційна скарга ВАТ “НВП “Більшовик” підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду – повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 44-46, 47-1, 49, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -  

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2008р. у справі № 12/78 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Техенергобуд” до Відкритого акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” про стягнення 386246,00грн., скасувати повністю.

Прийняти у справі № 12/78 нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Техенергобуд”, відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Техенергобуд” (код ЄДРПОУ 14308569, юридична адреса: 01030 м. Київ, вул. Коцюбинського, 4Б; р/р 26008010038980 у КРУ КБ “Фінанси та кредит” м. Київ, МФО 300937), а у випадку відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” (код ЄДРПОУ 03057, місцезнаходження: 03057 м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2; р/р 26004301230004 в Жовтневому відділенні Промінвестбанку м .Києва, МФО 322067) 1 931 (одну тисячу дев’ятсот тридцять одну) грн. 23 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

3. Справу № 12/78 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Андрієнко  В.В.

 Судді                                                                                          Малетич  М.М.

                                                                                          Студенець  В.І.

 27.03.08 (відправлено)