ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/18641/21

Номер провадження 22-ц/818/575/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Савенка М.Є., Шабельнікова С.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року в складі судді Щепіхіної В.В. у справі № 638/18641/21 за позовом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованих грошових виплат,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, назву якого змінено на Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради (далі -Управління), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . про стягнення надміру нарахованих грошових виплат соціальної допомоги.

Позов мотивовано тим, що 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 було призначено компенсацію як фізичній особі, яка надає соціальні послуги, а 17 грудня 2018 року - державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.

У квітні 2019 року під час перевірки правильності призначення відповідачці державних виплат встановлено, що у період з 02 березня 2018 року до 30 липня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Студія «Кінороб» (далі - ТОВ «Студія «Кінороб»), проте не повідомила про цей факт Управління.

Ненадання відповідачем інформації про своє працевлаштування призвело до надмірної виплати державних коштів у загальному розмірі 22 573,09 грн, з яких: 2 387,71 грн - переплата компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги; 20 185,38 грн - переплата державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Неодноразові пропозиції добровільно повернути надміру виплачені бюджетні кошти у вказаній сумі ОСОБА_1 залишені без задоволення, у зв`язку з чим Управління просило стягнути з відповідача на свою користь суму надміру виплачених бюджетних коштів у розмірі 22 573,09 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року позов Управління залишено без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено наявність у відповідача умислу на приховання відомостей про отримання 200,00 грн за виконання епізодичної ролі у фільмі, усвідомлення нею протиправного характеру діяння та передбачення його шкідливих наслідків, як обов`язкової умови для припинення отриманої державної соціальної допомоги, що виключає застосування заходів цивільно-правової відповідальності у виді стягнення надміру сплачених коштів.

Беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, враховуючи соціальний статус ОСОБА_1 , на утриманні якої перебувають двоє неповнолітніх дітей, а також те, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою через збройну агресію Російської Федерації проти України, суд дійшов висновку, що примусове повернення наданої державою грошової допомоги у вигляді компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги, та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано; провадження у справі закрито.

Управлінню роз`яснено, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що за змістом норм матеріального права позивач здійснює владні управлінські дії щодо державних грошових коштів, які спрямовуються на соціальних захист вразливих верств населення, а тому спір про повернення надмірно сплаченої щомісячної грошової допомоги малозабезпеченим сім`ям та грошових коштів у вигляді компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, має не цивільний, а публічний характер, оскільки заява про стягнення грошових коштів у цій справі подана суб`єктом, який реалізує делеговані йому владні повноваження з управління грошовими коштами державної соціальної допомоги.

З огляду на викладене, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 521/12963/18 (провадження № 14-153цс19), апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами у цій справі виник публічно-правовий спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 травня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини стосуються права ОСОБА_1 на грошові кошти, отримані нею як державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям та компенсаційна виплата непрацюючій фізичній особі, яка постійно надає соціальні послуги, тобто цивільного права, отже, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами ЦПК України.

В апеляційні скарзі Управління, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що неповідомлення відповідачкою про одержання доходу за виконану роботу від ТОВ «Студія «Кінороб» вплинуло на розмір призначених їй допомог. ОСОБА_1 не мала права на одержання компенсації фізичній особа яка надає соціальні послуги з 02 березня 2018 року, оскільки була працевлаштована та отримувала дохід, що нею не заперечується.

До цього у заяві від 28 вересня 2017 року відповідачка була повідомлена, що в разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соціальної допомоги, вона зобов`язується повідомити органи соціального захисту населення.

Будучі обізнаною про необхідність інформування у разі зміни обставин, ОСОБА_1 не повідомила Управління про працевлаштування у 2018 році, що свідчить про її недобросовісність. Також, відповідачка повинна була та могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своєї бездіяльності.

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано не було.

Судом встановлено, що 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, зокрема компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги, вказавши, що не працює, трудової книжки не має, як підприємець не зареєстрована, на обліку у центрі зайнятості не перебуває (а. с. 7-9).

Рішенням Управління від 20 жовтня 2017 року б/н ОСОБА_1 призначена компенсація як особі, яка надає соціальні послуги утриманцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період з 28 вересня 2017 року до 24 листопада 2044 року у розмірі 168,40 грн (а. с. 10).

25 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про припинення виплати компенсації за надання соціальних послуг у зв`язку із смертю підопічної ОСОБА_2 (а. с. 117).

Розпорядженням Управління від 26 березня 2019 року № 626121/166 ОСОБА_1 з 17 березня 2019 року припинено виплату компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги, у зв`язку зі смертю утриманця ОСОБА_2 (а. с. 118).

Згідно з листом ТОВ «Студія «Кінороб» від 03 квітня 2019 року № 34/19 трудові відносини з ОСОБА_1 існували виключно у період з 02 березня до 30 липня 2018 року на підставі договору з виконавцем (актором) аудіовізуального твору від 02 березня 2018 року № ГПХ 21-17/ГД. Станом на 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Студія «Кінороб» (а. с. 133-135).

Розпорядженням Управління від 11 липня 2019 року № 626121/186 ОСОБА_1 з 02 березня 2018 року припинено виплату компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги, у зв`язку з працевлаштуванням (а. с. 120).

13 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, зокрема державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, вказавши, що не працює, трудової книжки не має, як підприємець не зареєстрована, на обліку у центрі зайнятості не перебуває (а. с. 122, 123).

Цього ж дня, 13 грудня 2018 року, ОСОБА_1 подала до Управління декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (а. с. 124-126).

Відповідно до розрахунку державної соціальної допомоги від 17 грудня 2018 року на сім`ю у складі 3 осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розмір щомісячної соціальної допомоги становить 3 364,23 грн (а. с. 128).

Рішенням Управління від 17 грудня 2018 року б/н ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім`ї на період з 01 грудня 2018 року до 31 травня 2019 року у розмірі 3 364,23 грн (а. с. 129).

04 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, зокрема державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, вказавши, що станом на 01 червня 2019 року склад її сім`ї не змінився, вона не працює, як підприємець не зареєстрована, на обліку у центрі зайнятості не перебуває (а. с. 130, 131).

Рішенням Управління від 13 червня 2019 року б/н ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім`ї на період з 01 червня 2019 року до 30 листопада 2019 року (а. с. 132).

Розпорядженням Управління від 22 листопада 2019 року № 627658 з ОСОБА_1 вирішено утримати надмірно виплачену суму соціальної допомоги за період з 01 грудня 2018 року до 31 травня 2019 року у розмірі 20 185,38 грн з новопризначеної державної допомоги у розмірі 20 % щомісячно до повного погашення (а. с. 140).

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, зокрема державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, однак рішенням Управління від 13 січня 2020 року відповідачці відмовлено у наданні державної соціальної допомоги у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід її сім`ї перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму (а. с. 141-143).

Згідно з наданими Управлінням розрахунками ОСОБА_1 надмірно виплачено компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги, за період з березня 2018 року до березня 2019 року у розмірі 2 387,71 грн, а також державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям за період з грудня 2018 року до травня 2019 року у розмірі 20 185,38 грн (а. с. 5, 6).

05 вересня 2019 року та 05 листопада 2019 року Управління надіслало відповідачці листи про необхідність повернення переплачених сум компенсації та соціальної допомоги, а у разі їх неповернення попереджало про стягнення грошових коштів у судовому порядку (а. с. 22-27).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» визначено, що соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі у розмірі, який залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям.

Порядок призначення та виплати соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» встановлені умови, за яких державна соціальна допомога не призначається, зменшується її розмір або припиняється виплата.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок № 250), соціальна допомога призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 250 для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім`ї подає органу праці та соціального захисту населення, зокрема, декларацію про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім`ї).

У частині 4 статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» визначено, що якщо сім`єю навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, виплата призначеної державної соціальної допомоги припиняється з місяця, в якому виявлено порушення. На наступний строк державна соціальна допомога може бути призначена не раніше ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушення.

Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Згідно із пунктом 34 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (у редакції, що діяла на час звернення із заявою про призначення соціальної допомоги, далі - Порядок № 1751) допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матерям (батькам) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Середньомісячний сукупний дохід сім`ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім`ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім`ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Зазначена допомога призначається на кожну дитину.

Пунктом 35 Порядку № 1751 встановлено, що для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку; 3) копія свідоцтва про народження дитини; 4) довідка про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості одержати таку довідку допомога призначається на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім`ї, наданого центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір`ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подається довідка про реєстрацію місця проживання матері та довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Таким чином, допомога на дітей одиноким матерям та допомога малозабезпеченим сім`ям, є різновидами державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надаються з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки малозабезпечених сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 345/1183/17 (провадження № 14-420цс19) ухвалена за наслідками розгляду позову про стягнення надміру виплачених коштів у вигляді житлової субсидії внаслідок зловживання з боку відповідача, тобто фактичні обставини у цій справі є іншими.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

В матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 , звертаючись до Управління за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та не вказавши у ній відомості про інші доходи, зокрема про отримання винагороди у розмірі 200 грн, мала на меті навмисно приховати ці дані.

Отже, враховуючи соціальний статус сім`ї відповідача, наявність на утриманні дитини, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, розмір отриманих коштів, про отримання яких позивача не було повідомлено (200 грн), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що примусове повернення наданої державою соціальної допомоги може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.

Також, оцінюючи доводи апеляційної скарги, судова колегія виходить з того, що на час подання документів у грудні 2018 році відповідачка вже не перебувала у трудових або цивільних відносинах з ТОВ «Студія «Кінороб», а також, що розмір отриманих нею коштів - 200 грн, - не є великою сумою, що могла значно вплинути на розмір соціальних виплат, що було призначено ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 березня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді М.Є. Савенко

С.К. Шабельніков