Справа № 344/24046/23

Провадження № 22-ц/4808/317/25

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ

       Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

               головуючого судді        Баркова В. М.,

               суддів                        Максюти І. О.,

                                       Пнівчук О. В.,

               секретар                Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Венгринюка Юрія Володимировича на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2024 року в складі судді Польської М. В., ухвалене у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 13 грудня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виділ майна, яке знаходиться в спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виділ майна, яке знаходиться в спільній частковій власності. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 03 липня 1996 року між ним та Науково-виробничим об`єднанням «Оптима» було укладено договір купівлі-продажу 53/100 частин виробничо-адміністративного будинку по АДРЕСА_1 , що становить 107,75 м2 від загальної площі будинку. Власником інших 47/100 частини будинку, що становить 96,15 м2 за договором купівлі продажу від 03 липня 1996 року став ОСОБА_5 . Вказував, що до складу 53/100 частин входить частка підвалу площею 19,70 м2, частка котельні площею 1,65 м2, другий поверх площею 81,3 м2 та частка сходової клітки площею 5,1 м2. До складу 47/100 частин входить частка підвалу площею 19,70 м2, частка котельні площею 1,65 м2, перший поверх площею 69,7 м2 та частка сходової клітки площею 5,1 м2. Після смерті ОСОБА_5 його частка домоволодіння була поділена як спільна сумісна власність подружжя та успадкована спадкоємцями, внаслідок чого ОСОБА_1 володіє 188/600 частки, ОСОБА_4 – 47/600 частки, ОСОБА_3 – 47/600 частки будинковолодіння.

Позивач зазначав, що з часу придбання зазначеного будинку між власниками склався порядок користування будинком, за якого ОСОБА_5 та його спадкоємці користувалися приміщеннями першого поверху, а він користувався приміщеннями другого поверху. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17 лютого 1998 року № 63 було підтверджено статус житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 належної ОСОБА_5 , однак це рішення реалізоване не було, статус приміщень з виробничо-адміністративних на житловий не змінено.

Позивач ОСОБА_2 20 березня 2018 року зареєстрував своє право власності у Державному реєстрі речових прав на 53/100 права спільної часткової власності на адміністративно-господарський будинок загальною площею 203,9 кв.м. Маючи намір продати належну йому частку, він звернувся до відповідачів з пропозицією реального поділу будинку, однак відповідачі таку пропозицію проігнорували.

Позивач ОСОБА_2 зазначав, що з метою визначення можливих варіантів поділу будинку звернувся до судового експерта для проведення експертного будівельно-технічного дослідження. Згідно з висновком № 032/11-23 від 24 листопада 2023 року реальний розподіл вказаного будинку з розрахунку виділення кожному співвласнику відповідних частин будинку у розмірі 53/100 та 47/100 є технічно можливим. Експертом запропоновано два варіанти розподілу будинку.

Вказував, що найбільш прийнятним для нього варіантом є варіант № 2, за якого слід виконати меншу кількість будівельних робіт, ці роботи він може виконати без участі відповідачів.

Посилаючись на вищенаведене ОСОБА_2 просив:

- припинити право спільної часткової власності на 53/10 виробничо-адміністративного будинку по АДРЕСА_1 ;

- виділити в натурі у приватну власність ОСОБА_2 із спільної часткової власності приміщення вказаного будинку як окремий об`єкт нерухомого майна, який складається згідно плану другого поверху з наступних приміщень: ІІІ сходова клітка площею 10,2 м2, 1 - кабінет площею 18,2 м2, 2 - кабінет площею 22,2 м2, 3 - кабінет площею 15,1 м2, 4 - кабінет площею 5,6 м2, 5 - санвузол площею 4,2 м2, 6 - туалет площею 1, 2 м2, 7 коридор площею 4,6 м2; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 430 612 грн компенсації за перевищення реальної частки над ідеальною;

- зобов`язати ОСОБА_2 виконати наступні ремонтно-будівельні роботи: між приміщеннями сходових кліток І та ІІІ встановити перегородку, в приміщенні сходової другого поверху ІІІ демонтувати віконну раму, розширити віконний отвір та встановити вхідні двері з прибудовою зовнішньої сходової;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 53/100 частки виробничо-адміністративного будинку в АДРЕСА_1 . Виділити в натурі у приватну власність ОСОБА_2 із спільної часткової власності приміщення у адміністративно-виробничому будинку з житловими приміщеннями в АДРЕСА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна, який складається згідно плану поверху ІІ з наступних приміщень: ІІІ сходова клітка пл.10.2 м2, 1 кабінет пл.18.2 м2, 2 кабінет пл.22.2 м2, 3 кабінет пл.15.1 м2, 4 кабінет пл.5.6 м2, 5 санвузол пл.4.2 м2, 6 туалет пл.1.2 м2, 7 коридор пл.4.6 м2 (загальною площею 81.3 м2).

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсацію за перевищення реальної частки над ідеальною у сумі 430 612 грн. Також постановлено ОСОБА_2 виконати наступні ремонтно-будівельні роботи: між приміщеннями сходових кліток І та ІІІ встановити перегородку, в приміщенні сходової ІІ-го поверху ІІІ демонтувати віконну раму, розширити віконний отвір та встановити вхідні двері з прибудовою зовнішньої сходової (полегшеної конструкції).

Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 13 420 грн. та 25 000 грн. витрат на проведення експертного дослідження.

У апеляційній скарзі на дане рішення суду в частині стягнення з відповідачів компенсації за перевищення реальної частки над ідеальною в спірному будинку представник ОСОБА_1 адвокат Венгринюк Ю. В., посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та наявним в справі доказам, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Також просить доповнити рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2024 року, зазначивши, що у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено 59,5% частки приміщення у адміністративно-виробничому будинку з житловими приміщеннями в АДРЕСА_1 , яке складається з: по підвалу з сходової клітки 8,6 м2, комори 16,1 м2, комори 14,7 м2, по першому поверсі сходової клітки 10,2 м2, житлової кімнати 20,1 м2, житлової кімнати 20,8 м2, житлової кімнати 14,4 м2, кухні 5,3 м2, ванни 3,7 м2, туалету 0,9 м2, коридора 4,5 м2, а всього 119,3 м2. Змінити розподіл судових витрат, зменшивши стягнутих з відповідачів розмір витрат за проведення експертизи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постановляючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції не взяв до уваги того, що у 2022-2023 роках в спірному будинку були здійснені будівельні та монтажні роботи виключно за кошти і працею сім`ї ОСОБА_6 , позивач ОСОБА_2 жодної участі у цих роботах не приймав. Зокрема, зазначає представник відповідачки ОСОБА_1 , були встановлені вхідні двері вартістю 40 000 грн., поміняні вікна та підвіконники на суму 14 500 грн., що підтверджується бланками замовлення № 92, № 93 Салону дверей «Фабрика дверей «ОМІС»» від 02 травня 2023 року, були здійснені роботи із заміни аварійного даху на суму 225 000 грн.

Представник скаржниці звертає увагу суду, що загальна вартість покращень, які були здійсненні відповідачами становить 279 500 грн. При цьому суд виділив позивачу приміщення другого поверху, над яким саме поміняний дах, а також поміняне вікно. А тому, на думку представника ОСОБА_1 , суд повинен був надати належну оцінку доказам збільшення вартості спірного домоволодіння за кошти відповідачів на загальну суму 279 500 грн. при перерозподілі ідеальних часток співвласників та зменшити розмір компенсації за відхилення від ідеальних часток. Зауважує, що вказані поліпшення були здійснені після проведення експертизи та не враховані експертом при визначенні вартості досліджуваного об`єкта.

Представник відповідачки не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що компенсація заявлена позовними вимогами та вклад відповідачів у покращення майна є нерівнозначними, а щодо різниці представник відповідачів взагалі не висловлювався, заперечуючи вимогу в цій частині повністю, оскільки при розгляді справи представник відповідачів категорично не заперечував щодо врахування різниці в перевищенні ідеальної частки та здійснених поліпшень. Вказане питання взагалі не ставилось на обговорення судом.

Безпідставними, на думку представника скаржниці, є посилання суду про те, що у ОСОБА_1 наявна інша квартира, що свідчить про її платоспроможність, оскільки саме позивач був ініціатором спору щодо виділу своєї частки у спірному будинку, експертом здійснено відхилення на 13% від ідеальної частки, а тому відповідачі не повинні нести в зв`язку з цим витрати, чи тим більше продавати інше нерухоме майно, що їм належить.

Зауважує, що в резолютивній частині рішення суд першої інстанції не визначив способу стягнення з відповідачів компенсації – солідарно чи частково, а також стягнув з відповідачів судові витрати, не здійснивши їх розподіл пропорційно задоволених позовних вимог. При цьому вказує, що позов заявлений саме ОСОБА_2 , в результаті чого він отримав виділений об`єкт нерухомості, а тому покладення тільки на відповідачів обов`язку зі сплати вартості експертизи є несправедливим.

Крім того, представник ОСОБА_1 вказує на те, що збільшивши фактично частку відповідачів на 13%, суд не зазначив про це в резолютивній частині рішення, що позбавляє відповідачів права зареєструвати відповідну частку. Позбавивши права осіб розпорядження збільшеною часткою будинку, суд в той же самий час стягнув з цих осіб компенсацію на користь позивача. Тому, суд повинен був зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна залишається відповідачам, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у спільній частковій власності усіх відповідачів.

У надісланому на адресу апеляційного суду відзиві представник позивача ОСОБА_2 адвокат Устінський А. В. доводи апеляційної скарги заперечує, рішення суду в оскарженій частині вважає законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Додатково вказує, що пред`являючи позов ОСОБА_2 погодився на ІІ варіант розподілу згідно висновку експерта, оскільки він є найменш обтяжливим саме для відповідачів. Зауважує, що при другому варіанті слід встановити перегородку на сходовій клітці та влаштувати сходову з двору за умови сплати відповідачами компенсації за перевищення реальної частки над ідеальною. Разом з тим, при І-варіанті розподілу навпаки ОСОБА_2 має сплати відповідачам 423 723 грн. компенсації, однак ремонтно-будівельні роботи мусять здійснювати відповідачі. При цьому, вказує представник позивача ОСОБА_2 , згідний на будь-який із запропонованих варіантів розподілу, про що він неодноразово заявляв в суді першої інстанції та заявляє зараз.

Також представник позивача стверджує, що у разі якщо для відповідачів сплата компенсації є надмірним тягарем, ОСОБА_2 згідний на І-варіант поділу та готовий сплатити відповідну компенсацію відповідачам і для цього, на його думку, немає необхідності змінювати предмет чи підстави позову.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідачі свого варіанту розподілу не надали, а погодились на запропонований позивачем, заперечуючи лише проти сплати компенсації.

Вважає такими, що не відповідають дійсності доводи скаржниці про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінку доказам збільшення вартості спірного домоволодіння за кошти сім`ї ОСОБА_6 на загальну суму 279 500 грн., оскільки судом було надано цим аргументам відповідну правову оцінку. Також вказує, що ні ОСОБА_1 , ні інші відповідачі не звертались до ОСОБА_2 щодо проведення будь-яких ремонтних робіт у будинку, відповідно позивач згоди на проведення таких поліпшень не давав.

Долучені представником відповідачів копії бланків замовлення №№ 92, 93 від 02 травня 2023 року, на думку представника позивача, не свідчать про поліпшення спільного майна та не є належними доказами придбання товарів. При цьому, станом на 13 липня 2023 року ніяких замін дверей та вікон не було, експертом при визначенні вартості будинку вказані поліпшення не враховувались та у вартість будинку не включались. А договір підряду від 14 червня 2022 року № 01.2022 носить сумнівний характер, адже в ньому відсутні будь-які докази виконання таких робіт та оплати.

Крім того, представник ОСОБА_2 зауважує, що відповідачі, погоджуючись із другим варіантом поділу будинку, не заявили зустрічного позову про виділення їхніх часток, а тому заявлена ними вимога в апеляційній скарзі про виділ їх частки у розмірі 59,5% є необґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Венгринюк Ю. В., який просив скаргу задовольнити, пояснення представника позивача ОСОБА_2 адвоката Устінського А. В., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з права співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, та врахував можливість виділу, а також те, що відповідачі погодилися на такий варіант виділу.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 1996 року є власником 53/100 частин виробничо-адміністративного будинку в АДРЕСА_1 , цегляного, загальною площею 203,9 м2: частки підвалу 19,7 м2, частки кот. 1.65 м2, ІІ поверх 81,3 м2, частки сходової клітки 5,1 м2 (а.с. 19, 20).

Інші 47/100 частин будинку належали ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 03 липня 1996 року: частка підвалу 19,7 м2, частка кот. 1,65 м2, І поверх 69,7 м2, частка сходової клітки 5,1 м2 (а.с. 21, 22).

ОСОБА_5 помер та його частка власності на спірне нерухоме майно була успадкована відповідачами у справі: ОСОБА_1 належить 47/600 та 47/200 часток, ОСОБА_3 – 47/600 часток, ОСОБА_4 – 47/600 часток (а.с. 16-18).

Судом першої інстанції також було встановлено та сторонами не оспорювалося, що позивачем використовуються приміщення ІІ поверху будинку, а відповідачами – приміщення І поверху. Також через аварійний стан була демонтована котельня.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша-третя статті 364 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою – у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року в справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 205/9065/15, від 27 травня 2020 року в справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року в справі № 607/14338/19, від 16 січня 2025 року в справі № 278/2012/22.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, вивчивши наведені у висновку будівельно-технічної експертизи від 24 листопада 2023 року № 032/11-23 варіанти поділу спірного торгового центру, врахувавши позицію щодо розподілу спільної часткової власності обох сторін, дійшов обґрунтованого висновку про те, що запропонований експертом варіант № 2 розподілу спірної нерухомості відповідає найкращим інтересам сторін, оскільки обидва варіанти пов`язані з відступом від ідеальних часток кожного із співвласників і саме проти цього варіанту розподілу не заперечували відповідачі, а також цей варіант відповідає фактичному порядку користування приміщеннями, який склався між співвласниками, забезпечує можливість використання приміщень як окремих об`єктів нерухомості, позивач погодився на проведення такого переобладнання.

Будь-яких застережень щодо неможливості поділу спірного майна за другим варіантом і проблемність проведення будь-яких ремонтно-будівельних робіт, висновки експертизи не містять.

Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою та другою статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

При цьому, маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі №635/516/18-ц (провадження №61-22559св19), від 12 грудня 2018 року у справі №210/6795/13-ц (провадження № 61-16288св18).

Таким чином, у відповідачів виникає право на компенсацію понесених витрат на ремонт будинку у разі доведення, що співвласник ухилявся від участі у витратах на утримання спільної власності, і витрати понесені на ремонт будинку були об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до статті 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вартості проведених ремонтних робіт та поліпшень відповідачами спільного майна при стягненні на користь позивача компенсації вартості його частки, правового значення для справи не мають.

Також безпідставними є доводи скарги щодо не зазначення судом конкретного окремого об`єкту нерухомого майна, який залишається у спільній частковій власності усіх відповідачів та їх частки в спільній власності, оскільки з такими позовними вимогами вони до суду не зверталися.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення апеляційним судом не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Венгринюка Юрія Володимировича – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2024 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 10 березня 2025 року.

Судді                                                        В. М. Барков

       І. О. Максюта

       О. В. Пнівчук