Справа № 155/1122/24

Провадження № 1-кп/156/22/25

ВИРОК

Іменем України

10 березня 2025 року сел.Іваничі

Колегія суддів Іваничівського районного суду Волинської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в сел. Іваничі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024030600000128 від 06.05.2024 року про обвинувачення

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Маневичі, Маневицького району Волинської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, який не є одруженим, але перебуває у фактичних шлюбних відносинах, має на утриманні одну малолітню дитину, не є працевлаштованим, звільнений з військової служби, учасника бойових дій, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України,

в с т а н о в и л а :

05 травня 2024 року, близько 22 години 10 хвилин, ОСОБА_9 , перебуваючи перед вхідними дверима до будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, використавши горловину із розбитої скляної пляшки, наніс останньою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кілька ударів, два з яких - в область шиї, один - в ділянку кисті лівої руки, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді множинних різаних ран передньої поверхні шиї з інтенсивною кровотечею та долонної поверхні лівої кисті. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 33 від 20.05.2024, тілесні ушкодження у вигляді ран, які супроводжувались значною крововтратою, належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, як такі, що в момент заподіяння, чи в клінічному перебігу, через різні проміжки часу, спричиняють загрозливі для життя явища, i котрі, без надання медичної допомоги, за звичайним перебігом, закінчуються, чи можуть закінчитися смертю.

Дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, як умисні протиправні дії, котрі виразились у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство, тобто на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_9 виконав yci дії, які вважав необхідними для доведення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині до кінця, однак свої протиправні дії не закінчив з причин, які не залежали від його волі.

Під час судового розгляду кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення заперечив повністю. У своїх показах зазначив, що 05.05.2024 приблизно о 16:00 год. його з цивільною дружиною ОСОБА_10 запросили рідні та друзі на шашлики до берега річки, спиртні напої він в той день не вживав, під час відпочинку будь-яких тілесних ушкоджень він не отримував. Після відпочинку на березі річки, всі поїхали до магазину знайомої ОСОБА_11 під назвою « Кошик », який знаходиться біля церкви, обвинувачений взяв із багажнику свого автомобіля безалкогольне пиво «Опілля» та попросив ОСОБА_13 зробити ще й кави. Біля магазину він сидів приблизно хвилин тридцять, також були присутні ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 . Коли він грався із собакою, дражнив її, вона вкусила його за вказівний палець на лівій руці, після чого ОСОБА_13 , злякавшись за собаку, зачинилася з твариною в магазині, а він, будучи трішки «на взводі», побачивши що з його пальця тече кров, пішов мити руку до річки, зауважив, що без пляшки пива. В той день обвинувачений був одягнений в шорти, футболку та кросівки. ОСОБА_9 підтвердив, що дорога до річки пролягає біля будинку ОСОБА_7 , однак потерпілого в той день він не бачив, до нього додому не заходив. Після того, як обвинувачений помив у річці руки він прийшов до магазину, взяв ключі від автомобіля (Фольксваген гольф, зеленого кольору) у Хатуни та поїхав до м. Луцьк. Він поїхав сам, оскільки дружина хотіла ще залишитись із подругами. ОСОБА_9 приїхав до м. Луцьк близько 22:00 год., того ж вечора, було темно, ночував він у автомобілі, оскільки не мав ключів від квартири, а рано його затримали працівники поліції. Обвинувачений ствердив, що ушкодження на руках отримав під час затримання працівниками поліції, які кинули його об асфальт. Після затримання обвинуваченого повезли до міського відділу поліції, де поліцейські вилучили його одяг (шорти та футболку), які були одягнені під спортивним костюмом, (у який він переодягнувся ввечері, бо було холодно), його перевіряли на стан сп`яніння, результат був негативний. ОСОБА_9 звернув увагу суддів на те, що крові потерпілого на його одязі не було. Ствердив, що осколки битого скла, які оглядали в судовому засіданні, не від його пляшки пива, яке вживав 05.05.2024. На запитання суду, за якої причини батько обвинуваченого відвідував потерпілого у лікарні, ОСОБА_9 ствердив, що батько не вірить у його пояснення та його переконали, що ушкодження потерпілому наніс саме він, але це не відповідає дійсності. Також обвинувачений вважає, що висновок експерта щодо наявності його крові на одязі потерпілого є підробленим. Інформація, викладена у висновку судово-психіатричної експертизи, яка зафіксована експертом зі слів ОСОБА_9 , не відповідає дійсності, оскільки обвинувачений надавав такі пояснення бо злякався. Щодо неприязних стосунків з ОСОБА_7 , ОСОБА_9 зазначив, що дійсно в дитинстві була ситуація, коли він з друзями рибалив на ставку потерпілого, а потерпілий, побачивши це, кинув його у воду та намагався втопити. Через цей інцидент ОСОБА_9 зазнав психологічної травми та лікувався у психіатричній лікарні.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Безпосередньо дослідивши усі докази, подані під час судового розгляду, заслухавши доводи сторони обвинувачення, потерпілого, сторони захисту та самого обвинуваченого, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши усі надані суду письмові докази, оглянувши речові докази, перевіривши та оцінивши всі доводи учасників процесу, а також розглянувши їх клопотання, суд приходить до переконання, що незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у інкримінованому злочині, його вина у викладеному судом обвинувачені повністю та об`єктивно доведена наступними дослідженими та перевіреними в ході судового розгляду доказами:

-Показаннями потерпілого ОСОБА_7 який зазначив, що проживає за адресою АДРЕСА_2 в будинку, який поділений навпіл, в іншій частині будинку проживає його брат. В перший день Великодня (05.05.2024) року він був на рибалці, коли ішов додому, приблизно о 19:00 год., він бачив автомобіль ОСОБА_9 , який стояв біля буфету (магазину). Коли прийшов додому, мав лягати спати, однак у перші вхідні двері, які ведуть в загальний коридор хтось постукав, він вийшов в загальний коридор, однак нікого не було, світло він не вмикав, побачив, що хтось стоїть на подвір`ї, як на наступний день дізнався, це був ОСОБА_9 , однак потерпілий одразу його не впізнав, оскільки було темно. Чоловік спитав потерпілого, чи його звати ОСОБА_16 , та сказав, що хоче поговорити. ОСОБА_7 ствердив, що не бажає говорити, оскільки від того чоловіка було чути різкий запах алкоголю. Він розвернувся іти додому, однак чоловік переступив поріг будинку та почав наносити удари, чим саме наносились удари, він не бачив. Перший удар потерпілий отримав у шию - у підборіддя з лівої сторони (показав місце удару), наступні два удари в область шиї, один в руку, оскільки він розвернувся, два удари блокував, в сукупності 6-7 ударів були нанесені, після цього нападник побіг, залишивши місце події. Спочатку ОСОБА_7 думав, що удари наносились неозброєною рукою, однак побачив, що з шиї тече кров. Самого предмету, яким наносили ушкодження, він не бачив. Ствердив, що це все відбувалося у тамбурі коридору. Після події ОСОБА_7 зайшов до будинку та крикнув дружині, щоб вона викликала швидку, був при свідомості, стояв на ногах. Швидка допомога доставила його до лікарні, де хірург зашивав йому рани. На наступний день від дружини та дочки дізнався, що удари наніс йому ОСОБА_9 , від працівників поліції дізнався, що удари наносились скляною пляшкою. Коли він перебував у лікарні, до нього двічі приїжджав батько ОСОБА_9 та просив забрати заяву із поліції, погрожував та вчиняв щодо нього психологічний тиск. На думку ОСОБА_7 нападник мав змогу продовжувати наносити йому удари, однак не зробив цього та втік з місця події. Потерпілий вважає, що обвинувачений скоїв напад на нього, оскільки у ОСОБА_7 з сім`єю ОСОБА_17 неприязні стосунки і це була їхня помста;

-Показаннями свідка ОСОБА_18 , яка зазначила, що потерпілий ОСОБА_7 це її батько, його ще називають в селі «ОСОБА_49». 05.05.2024 року о 21:25 - 21:30 год. до неї подзвонила її мати та повідомила, що батька вдарили, попросила викликати швидку. Вона викликала швидку і швидко зібралася та направилася до будинку батьків, по дорозі зустріла ОСОБА_19 , яка ішла в напрямку від магазину додому, чула що вона схлипувала. Коли приїхала до батьків, то помітила багато крові на підлозі у тамбурі, бачила як у її батька з шиї текла кров, він затуляв рану рушником, також у батька була порізана рука, він за неї тримався. Вона вийшла зустрічати швидку, зателефонувала до ОСОБА_20 , оскільки її магазин знаходиться через дорогу до будинку батьків, спитати чи магазин був відкритий та чи вона щось знає про подію. ОСОБА_13 повідомила, що ОСОБА_9 з компанією сиділи, відпочивали біля магазину, ОСОБА_9 зачепив її собаку та стукнув її об асфальт, на її запитання, що він робить? ОСОБА_9 взяв пляшку з під пива і побіг в сторону, де живе ОСОБА_7 . Коли повернувся, сказав: - кого ще порізати, бо порізав ОСОБА_21 , ОСОБА_9 взяв ключі від автомобіля і поїхав. Також свідок у той вечір телефонувала до співмешканки ОСОБА_22 , однак вона сказала, що не знає де він є. ОСОБА_18 бачила, як працівники поліції знайшли на території домоволодіння батьків осколки скляної пляшки, а біля гаража горловину скляної пляшки. Операцію батьку робили в той самий вечір, на наступний день після події в лікарню до батька приїжджали батько та брат ОСОБА_9 . ОСОБА_7 був в дуже поганому стані, говорити не міг, ковтати не міг, був лежачий. Додатково свідок зазначила, що після події до неї перетелефонував слідчий та повідомив, що її покази не збігаються із показами ОСОБА_23 , яка потім заперечила, що говорила їй такі слова;

-Показаннями свідка ОСОБА_19 , яка зазначила, що 05.05.2024 року на Великдень, вона з цивільним чоловіком ОСОБА_9 спочатку була вдома, пізніше, приблизно о 16:00 год., вони разом з рідними ОСОБА_9 поїхали відпочивати на берег водойми, алкогольні напої не вживали, ОСОБА_9 був одягнутий в шорти та футболку. На відпочинку перебували приблизно до 19:30 год., далі поїхали до ОСОБА_20 на каву до магазину, розташованого біля церкви в с. Цегів. Там були ще ОСОБА_24 та ОСОБА_13 . Біля магазину ОСОБА_9 мав при собі одну пляшку зеленого кольору пива «Опілля - безалкогольне», грався із собакою породи «пекінес», однак тварина вкусила його за палець лівої руки, він розізлився на собаку, ОСОБА_20 забрала тварину та зачинилася в магазині. Після того, як ОСОБА_9 вкусила собака, обвинувачений був трохи злий та пішов мити руку до річки. За словами свідка, щоб пройти до річки треба пройти повз будинок потерпілого ОСОБА_7 . Коли ОСОБА_25 пішов мити руку, на вулиці були сутінки, мив руку він хвилин п`ять. Після цього він прийшов до магазину, був спокійний, не сердитий, запропонував їй їхати додому (в м. Луцьк), однак вона відмовилася, хотіла ще побути з подругами, після чого ОСОБА_9 взяв ключі від автомобіля та поїхав, це було десь о 20:30 год., на вулиці ще було видно. Він поїхав у м.Луцьк та на зв`язок вийшов вночі, до цього трубки не брав. ОСОБА_26 ще деякий час перебувала біля магазину та пішла додому. Як ішла то бачила, що хтось на зустріч їде їй велосипедом, але вона не впізнала, що це була дочка потерпілого, це було біля 21 год. Потім їй подзвонила дочка потерпілого та сказала, що не пробачить. Свідок ствердила, що в той день ОСОБА_25 був одягнутий у світлі шорти та футболку, на шортах була кров біля кишені через те, що обвинуваченого вкусила собака;

-Показаннями свідка ОСОБА_23 , яка показала, що в той день було свято, вона з родичами та ОСОБА_27 відпочивали в лісі, після лісу вони поїхали до магазину пити каву. Коли були біля магазину до неї зателефонувала ОСОБА_19 хотіла зустрітися, родичі свідка поїхали на зустріч в м. Горохів, а приблизно о 19:30 - 20:00 год. до магазину під`їхав ОСОБА_9 , який був одягнений в шорти та футболку та ОСОБА_19 , усі перебували біля магазину, пили каву. ОСОБА_9 пив пиво безалкогольне «Опілля», грався із собакою. Коли підняв собаку за хвоста, він вкусив його за руку, ОСОБА_9 , побачивши в себе на руці кров, агресивно взяв собаку та кинув об асфальт, хотів його зловити, однак ОСОБА_28 з твариною зачинилася у магазині, щоб ОСОБА_9 не заподіяв собаці ще якоїсь шкоди. Свідок ствердила, що ОСОБА_25 не просив у неї воду, щоб помити руки від крові. Через 15-20 хвилин вона, будучи закритою у магазині, зателефонувала до ОСОБА_27 та спитала чи є ще ОСОБА_9 та його автомобіль біля магазину, ОСОБА_27 ствердила, що не має, що він вже поїхав. Це було десь о 21 год. Коли вона була в магазині, то не чула, чи ОСОБА_25 десь відлучався, о 21 год. ОСОБА_22 біля магазину вже не було. Вона разом з ОСОБА_19 та ОСОБА_27 перебували біля магазину ще 20 хв., коли ОСОБА_19 пішла додому, свідок та ОСОБА_27 залишилися в магазині. Через деякий час до неї зателефонувала дочка потерпілого та спитала, хто був з нею та чи в неї відкритий магазин, вона ствердила, що перебуває у магазині, а нещодавно були ОСОБА_9 та ОСОБА_19 , в цей час дочка потерпілого сказала, що її батьку нанесли тілесні ушкодження та їде швидка. Через 15 хв. після дзвінка, вона зачиняла магазин та бачила карету швидкої допомоги, і як потерпілий з притиснутим до шиї рушником ішов до медиків. Це була десь 22 год. Ствердила, що з території магазину частково проглядається подвір`я потерпілого, щоб пройти до водойми потрібно іти тією самою дорогою, де живе потерпілий. Пляшку пива, яку тримав в руках ОСОБА_25 , вона не бачила та її не прибирала. Свідок чула від інших осіб, що колись був випадок, коли потерпілий ОСОБА_7 топив чи душив ОСОБА_9 ;

-Показаннями свідка ОСОБА_27 , яка показала, що на Великдень, після лісу, о 19:30 - 20:00 год. вона приїхала до магазину з ОСОБА_23 , та її родичами. Чоловік ОСОБА_23 пішов одразу, через декілька хвилин поїхали інші родичі. Свідок перебувала з ОСОБА_23 біля магазину до моменту приїзду ОСОБА_9 з ОСОБА_19 . Останні приїхали через пів години до магазину, ОСОБА_9 був одягнений в шорти, футболку, оскільки було тепло. ОСОБА_9 мав при собі пиво, з ним прийшов до магазину, однак свідок не бачила, чи він його пив. Через 15-20 хв. ОСОБА_9 почав дражнити собаку ОСОБА_20 , кинув тварину об землю, чи кусала собака ОСОБА_9 , ОСОБА_27 не знає, крові не бачила. ОСОБА_23 почала сваритися з обвинуваченим за собаку, забрала її та зачинилася в магазині. Свідок після цього пішла додому, коли йшла, то ОСОБА_9 ще був біля магазину, вона була вдома 15-20 хв., поки не подзвонила ОСОБА_23 та попросила її прийти до магазину допомогти все прибрати. Коли ОСОБА_29 прийшла до магазину, це була десь 21 год., ОСОБА_19 , сказала, що ОСОБА_9 поїхав. Зазначила, що ще всі разом, вона, ОСОБА_23 та ОСОБА_19 поспілкувалися 30 хв. біля магазину і ОСОБА_19 пішла додому, оскільки темніло. Коли зачиняли магазин, приблизно о 22:00 год. було темно, бачили як неподалік стояла швидка допомога. Свідок зазначила, що на наступний день від односельчан, дізналася, що ОСОБА_9 начебто вчинив напад на ОСОБА_7 . На запитання суду, свідок ОСОБА_27 ствердила, що не бачила, чи кусав собака ОСОБА_9 , крові не бачила, травм у ОСОБА_9 не бачила, щодо конфліктів обвинуваченого ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_7 нічого не знає;

-Показаннями свідка ОСОБА_30 , який показав, що його дружина ( ОСОБА_18 ) є дочкою ОСОБА_7 . Вони з дружиною проживають окремо від її батьків, того вечора, 05.05.2024 року, дружині зателефонували та повідомили, що її батька підрізали, ОСОБА_18 зібралася та побігла до будинку батьків. Через деякий час дружина зателефонувала до свідка та попросила, щоб він прийшов до будинку її батьків, оскільки боялася там ночувати сама. Коли ОСОБА_31 прийшов до будинку ОСОБА_7 , то бачив сліди крові на підлозі у тамбурі. На наступний день від дружини дізнався, що потерпілого порізав ОСОБА_9 ;

-Показаннями свідка ОСОБА_32 (дружина потерпілого), яка показала, що подія відбулася 05.05.2024 року, на перший день Великодня. Вона з чоловіком перебували вдома, оскільки мали прийти у гості діти з онуками. Ввечері вони готувались до сну, однак хтось почав стукати (гримати) у двері, чоловік пішов їх відчиняти. Через 5 - 7 хв. ОСОБА_7 почав кричати до дружини: « ОСОБА_33 », коли вона вийшла з кімнати то побачила свого чоловіка всього у крові, вона передзвонила до дочки та попросила викликати швидку, надала рушника ОСОБА_7 , оскільки у нього з шиї йшла кров. На її запитання ОСОБА_7 ствердив, що не знає хто його порізав. Їх дочка приїхала до них через 5 хв., ОСОБА_7 забрала швидка та повезла в лікарню, його оперували приблизно 45 хв. На наступний день біля 10:00-11:00 год. у лікарню приїхали батько та брат ОСОБА_9 для того, щоб відвідати ОСОБА_7 , питали чи не потрібні гроші на лікування. Про те хто порізав її чоловіка дізналася від своєї дочки, скло від пляшки пива бачила біля стовпа в себе на подвір`ї (в межах огорожі).

Показання потерпілого та вказаних свідків у сукупності дають змогу суду відтворити обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Більше того, такі показання частково узгоджуються і з показаннями самого обвинуваченого, зокрема в частині подій, що сталися 05.05.2024 біля приміщення магазину, перебування ОСОБА_9 на цьому місці у вказаний день та час доби, перебування неподалік будинку потерпілого. Вказані особи у своїх показання одностайно підтвердили, що шлях до будинку ОСОБА_7 чітко проглядається від будівлі магазину, будь-яких інших осіб ( крім ОСОБА_9 ), які б прямували в той час в сторону будинку потерпілого тим же шляхом, свідки не бачили. В цьому конкретному випадку суд звертає увагу саме на темну пору доби, що перешкодило потерпілому чітко розгледіти нападника, про це ОСОБА_7 вказав в судовому засіданні.

Показання свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_20 та ОСОБА_26 , що надані в судовому засіданні, на думку суду, є умисно неповними, у деяких моментах частково суперечливими з іншими дослідженими судом доказами, оскільки вказані особи перебували в дружніх відносинах з обвинуваченим, а тому певним чином намагалися сприяти покращенню становища обвинуваченого, як особи, котра притягається до кримінальної відповідальності.

Не зважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_9 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, його вина підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, а саме:

-Витягом з ЄРДР № 12024030600000128 від 06.05.2024 року, дата реєстрації провадження 06.05.2024, правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України;

- Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05.05.2024 року слідчим СВ ВП №2 (м. Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - ОСОБА_34 від ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У цій заяві потерпілий вказав, що 05.05.2024 року приблизно о 22:00 год. невідомий чоловік прийшовши до житлового будинку (місця проживання) наніс два удари в область шиї ОСОБА_7 розбитою пляшкою, внаслідок чого спричинив тілесні ушкодження. ОСОБА_7 вказує, що частково бачив у темряві особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та підозрює у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_9 ;

-Протоколом огляду місця події з фотозображеннями від 05.06.2024 року за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого огляд розпочато о 01:25 хв. - закінчено 02:10 год., фіксувався технічним засобом - цифровим фотоапаратом «NIKON». Під час огляду встановлено, що домоволодіння складається з житлового цегляного одноповерхового будинку та підсобних приміщень. Вхід на територію домоволодіння з вільним доступом, з ліва розміщений гараж, під дверима гаража виявлено горловину скляної пляшки, з права від входу виявлено частини (уламки) скляної пляшки, які хаотично розкидані під сіткою. Під житловим будинком, з права від входу виявлено рушник кремового кольору, на цьому ж рушнику виявлено сліди речовини бурого кольору схожі на кров. Перед вхідними дверима у житловий будинок наявні бетонні сходинки, на момент огляду, на них виявлені уламки скла темного відтінку та плями бурого кольору, які розміщені хаотично. Двері, які ведуть у житловий будинок, дерев`яні, одностулкові, на момент огляду, були у відчиненому положенні без пошкоджень, при вході в коридор виявлено, з права від входу, металеву сушилу, дерев`яний стіл, підлога при вході застелена килимками, на яких на час огляду виявлено сліди (плями) речовини бурого кольору, які розміщені хаотично, на підлозі виявлено сліди (плями) бурого кольору, які розміщені хаотично. Проведеним оглядом встановлено, що загальна обстановка в коридорі не порушена. Зліва від входу виявлено міжкімнатні двері, які ведуть до інших кімнат обстановка в яких на час огляду не порушена. Під час огляду виявлено: горловину скляної пляшки, уламки скляної пляшки, рушник з плямами бурого кольору, плями бурого кольору. Під час огляду вилучено: горловину скляної пляшки, уламки скляної пляшки, рушник з плямами бурого кольору. Огляд провів слідчий СВ ВП №2 (м. Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - ОСОБА_35 , за участю ОСОБА_18 та ОСОБА_36 у присутності понятих ОСОБА_37 та ОСОБА_38 . Вилучені вище вказані речі постановою від 14.06.2024 року про визнання предмета речовим доказом та приєднання до матеріалів кримінального провадження поміщені у паперові конверти НПУ СУ, визнані речовими доказами в кримінальному провадженні № 12024030600000128 та передані на відповідальне зберігання в камеру зберігання речових доказів при ВП №2 ( м.Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області;

-Протоколом огляду місця події (додатковим) від 06.05.2024 року з фотозображеннями за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого огляд розпочато 13:35 год., закінчено 14:20 год. Під час додаткового огляду було встановлено, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , розташоване навпроти магазинів та церкви. Магазини та церква розташовані на паралельній стороні вулиці, орієнтована відстань між житловим будинком та магазинами становить 70-90 метрів. Ділянка між магазинами та домоволодінням з асфальтованим покриттям, вулиця домоволодіння з трав`яною поверхнею, висота трави 5-7 см. З права по вулиці, яка веде на подвір`я, вздовж вулиці розміщений паркан у вигляді металевої сітки висотою орієнтовно 1,5 м., сітка закріплена на металевих стовпах аналогічної висоти та бетонних стовпів. По ліву сторону наявне гаражне приміщення, ворота якого, на момент огляду, зачинені, після гаражного приміщення вздовж вулиці наявний паркан з металопрофільного листа червоного кольору, який примикає до гаража та вольєра, після якого наявне підсобне господарське приміщення, цегляне одноповерхове. На подвір`ї є бетонна доріжка, яка веде до входу у житловий будинок, з ліва від доріжки є заготовлені та складені в ряд дрова. В дальній частині подвір`я є одноповерховий цегляний будинок з пристройкою з блоків, будинок накритий металевою бляхою чорного кольору, склопакети вікон на момент огляду в положенні зачинено та їх цілісність не порушена. Вхід в приміщення житлового будинку обладнаний одностулковими дверима, які на момент огляду зачинені, двері не пошкоджені, перед дверима наявні бетонні сходи з трьох сходинок, кути сходинок частково пошкоджені, на них виявлені плями бурого кольору, які розміщені хаотично та ведуть в приміщення веранди житлового будинку. На момент огляду у веранді житлового будинку, зліва від входу на підлозі виявлено сліди речовини бурого кольору, які розміщені хаотично як на самій підлозі так і на килимках. Проведеним оглядом біля стовпа № 2, який утримує сітку (огорожу) виявлено уламки скла дрібних розмірів. Вилучення речей не проводилося у зв`язку з відсутністю речей та предметів, які б становили інтерес. Огляд (додатковий) провів слідчий СВ ВП №2 (м. Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - ОСОБА_35 , за участю ОСОБА_18 та ОСОБА_36 у присутності понятих ОСОБА_37 та ОСОБА_39 ;

-Протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 06.05.2024 року. З протоколу встановлено, що ОСОБА_9 був затриманий 06.05.2024 року о 09:43 год. в м. Луцьк, на проспекті Молоді, 8, Луцького району Волинської області. Копію протоколу затримання було вручено його захиснику, згідно доручення про надання безоплатної правової допомоги, ОСОБА_40 . Адвокат ОСОБА_41 отримав пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, про що свідчить його підпис. Під час затримання у обвинуваченого було виявлено та вилучено одну пару кросівок, одну футболку, одні шорти, букальний епітелій, зрізи нігтів, змиви рук, мобільний телефон Iphone 13 Pro, сім картку. Жодних зауважень від учасників (від самого підозрюваного, в тому числі і щодо підстав затримання) чи його захисника не надходило, про застосування працівниками поліції фізичної сили обвинувачений не заявляв. Постановою від 06.05.2024 року про визнання предмета речовим доказом та приєднання до матеріалів кримінального провадження, слідчий СВ ВП №2 (м. Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_35 одну пару чоловічих кросівок, яку поміщено в спеціалізований сейф-пакет HПY cepii PSP №4149271, шорти та футболку яку поміщено в паперовий конверт НПУ СУ, мобільний телефон марки «iPhone» моделі «13Pro», який поміщено в спеціалізований пакет НПУ cepії WAR № 0062913 - визнав речовими доказами в кримінальному провадженні №12024030600000128 від 06.05.2024 року та передав їх на відповідальне зберігання в камеру зберігання речових доказів при BП № 2 (м. Горохів) Луцького PУП ГУНП у Волинській області. Ухвалою від 08.05.2024 слідчий суддя Горохівського районного суду Волинської області наклав арешт на вище вказане майно шляхом постановлення заборони його відчуження, розпорядження та користування таким майном;

-Висновком судово - медичного експерта № 276 від 06.05.2024 року ОСОБА_42 стверджується, що під час огляду у гp. ОСОБА_9 було виявлено тілесні ушкодження: синці на лобній ділянці голови справа та зліва, внутрішньо-шкірний крововилив в ділянці лівого передпліччя, синець в проекції лівого колінного суглобу, ділянки відшарованого епідермісу в проекції правого колінного суглобу та лівої гомілки, садна в ділянці другого пальця лівої кисті, першого пальця правої кисті, четвертого пальця правої кисті. Тілесні ушкодження у вигляді синців на лобній ділянці голови справа та зліва, внутрішньо-шкірного крововиливу в ділянці лівого передпліччя, синця в проекції лівого колінного суглобу, ділянок відшарованого епідермісу в проекції правого колінного суглобу та лівої гомілки виникли в результаті контактів з тупими предметами (предметом), більш детальна характеристика яких не відобразилась в морфології ушкоджень. Тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці другого пальця лівої кисті, першого пальця правої кисті, четвертого пальця правої кисті виникли в результаті травмуючої дії предметів (предмету) з гостро-ріжучими властивостями, не виключається можливість, що такими предметами могли бути скалки битого скла. Не виключається можливість виникнення виявлених у гp. ОСОБА_9 тілесних ушкоджень в час вказаний в постанові, а саме 05.05.2024 р., за ступенем тяжкості yci вони, як i кожне окремо відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Не виключається можливість виникнення виявлених у гp. ОСОБА_9 тілесних ушкоджень у вигляді синця в проекції лівого колінного суглобу, ділянок відшарованого епідермісу в проекції правого колінного суглобу та лівої гомілки під час падіння з висоти власного росту. Враховуючи характер, кількість та анатомічну локалізацію виявлених у гp. ОСОБА_9 тілесних ушкоджень можна судити, що для ix утворення необхідно не менше 10 контактів з травмуючими чинниками.

В судовому засіданні за клопотанням обвинуваченого було досліджено відеозапис його затримання 06.05.2024 працівниками поліції, з якого вбачається, що в момент затримання працівниками поліції тілесні ушкодження обвинуваченому не завдавалися, при затриманні у останніх були відсутні предмети з гостро-ріжучими властивостями, що спростовує версію обвинуваченого, що тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці другого пальця лівої кисті, першого пальця правої кисті, четвертого пальця правої кисті він отримав в момент затримання. В той же час експерт у вище вказаному висновку вказує, що не виключається можливість що травмуючими предметами могли бути скалки битого скла та не виключається можливість виникнення ушкоджень на руках обвинуваченого саме 05.05.2024. Щодо укусу собаки, то як свідки так і обвинувачений підтвердили, що такий укус був одиничний, за вказівний палець лівої руки ОСОБА_9

-Висновком №33 судово - медичної експертизи потерпілого ОСОБА_7 від 20.05.2024, стверджується, що експертизою виявлено слідуючі ушкодження: рубці передньої поверхні шиi, та долонної поверхні лівої кисті. Під час госпіталізації, у підекспертного виявлено множинні різані рани передньої поверхні шиї з інтенсивною кровотечею, та долонної поверхні лівої кисті. В лікарні встановлено слідуючий клінічний діагноз: «Множинні різані рани передньої поверхні шиї. Геморагічний шок 0 - I ступеня. Різана рана долонної поверхні лівої кисті.» Рубці з`явились наслідком загоєння ран, які, згідно даних представленої медичної документації, були заподіяні 05. 05. 2024 р., близько 21:30 год. Рани виникли внаслідок дії плоского, гострого предмета, який мав ріжучі властивості. Допускається виникнення таких ушкоджень відломком скляної пляшки. По ступеню тяжкості, заподіяні підекспертному тілесні ушкодження, у вигляді ран, які супроводжувались значною крововтратою (в середньому 500 мл. за 45 хв., згідно даних медичної документації), згідно пункту 2. 1. 2. (Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень), відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що являються небезпечними для життя, як такі, що в момент заподіяння, чи в клінічному перебігу, через різні проміжки часу, спричиняють загрозливі для життя явища (див. п. 2. 1. 3. о.), i котрі, без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися, смертю. Заподіяні ушкодження, розміщені в ділянці життєво - важливих органів, а саме, в проекції магістральних кровоносних судин, нервів які ix супроводжують та нервових сплетінь; трахеї та гортані; залоз внутрішньої секреції, та інших. Виходячи з кількості ушкоджень, можна стверджувати, що підекспертному було заподіяно не менше 4 травмуючих дій.

-Висновком судово - психіатричного експерта № 189 від 21.06.2024 року відносно ОСОБА_9 , у якому зазначено, що ОСОБА_9 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій виявляв ознаки посттравматичного стресового розладу на резидуально - органічному тлі в стані декомпенсації, внаслідок чого він повною мірою не міг усвідомлювати свої дії i керувати ними. Діагностований у ОСОБА_9 психічний розлад не належить до хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, іншого хворобливого стану психіки. В даний час ОСОБА_9 також страждає на посттравматичний стресовий розлад на резидуально - органічному тлі, що не позбавляє його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. У висновку експерта, експерт зазначає, що про інкриміноване правопорушення ОСОБА_25 повідомив, що ввечері 05.05.2024 з нагоди Великодня випив трохи пива, п`яним не почувався. Коли після укусу собаки побачив на руці кров, раптово згадав як ОСОБА_43 в дитинстві намагався його втопити, відчув переляк і приниження, які тоді пережив. Подальших подій підекспертний не пам`ятає, до моменту коли вночі опинився в автомобілі біля свого будинку в Луцьку. Заснув, прокинувшись - пішов до квартири і був затриманий поліцією. Не заперечує, що міг вдарити пляшкою потерпілого, але не погоджується з наміром убивства ( якби хотів убити - убив би). Про вчинене шкодує. Експерт зазначає, що ОСОБА_9 протягом тривалого часу страждає на посттравматичний стресовий розлад, дисфоричий варіант на резидуально-органічному тлі. В кримінальній ситуації раптовий, формально нейтральний стимул у вигляді болю і крові на пальці після укусу собаки викликав у нього гостру декомпенсацію цього патологічного стану у формі інтенсивного емоційно-насиченого спогаду про заподіяну йому колись потерпілим образу, афективне звуження свідомості з подальшою розрядкою цього спалаху негативних емоцій через імпульсивну агресію ( без попередньої підготовки, обдумування, спроб приховати сліди скоєного). Внаслідок цього підекспертний не міг в кримінальній ситуації повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. Надалі, однак ОСОБА_9 з місця події втік, що свідчить про часткове збереження ним критичної оцінки скоєного. Отримані експертизою дані щодо стану алкогольної інтоксикації у нього в момент делікту суперечливі. З урахуванням довготривалого перебігу діагностованого у ОСОБА_9 психічного розладу він потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, яка може надаватися йому за місцем відбування покарання;

-Висновком експерта № СЕ-19/103-24/6694-БД від 28.10.2024 року в якому зазначено, що в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження було встановлено генетичні ознаки (ДНК-профіль) зразка букального епітелію ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які наведено в таблиці 1.1 додатка 1 висновку;

-Висновком експерта № СЕ-19/103-24/8241-БД від 30.10.2024 року судової молекулярно-генетичної експертизи, згідно якого встановлено генетичні ознаки зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (об`єкт № 1), які наведено в таблиці 1.1 додатка 1. На наданих для дослідження футболці (об`єкти №№ 2,3) та шортах (об`єкт № 4), які були вилучені 06.05.2024 року в ході особистого обшуку затриманого ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3 , виявлено кров людини та клітини з ядрами. Встановлено генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на футболці (об`єкт № 2) та шортах (об`єкт № 4), які наведено в таблиці 1.1 додатка 1. Також встановлені генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на футболці (об`єкт № 3), які є змішаними та для ідентифікації непридатні. Генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на футболці (об`єкт № 2) та шортах (об`єкт № 4) є змішаними, збігаються між собою, містять генетичні ознаки двох осіб, а саме генетичні ознаки зразків букального епітелію потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-показаннями допитаного в ході судового розгляду експерта ОСОБА_44 , яка ствердила, що з наданого ДНК-профілю спочатку йде аналіз щодо кількості осіб, які він може містити. На об`єктах № 2 та № 4 було встановлено генетичні ознаки крові та клітин, які були змішаними, проглядалися дві особи, тобто на футболці (об`єкт № 2) та шортах (об`єкт № 4) були генетичні ознаки крові та клітин двох осіб. Ці ознаки крові та клітин порівнювалися із ознаками, які були відомі ( ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ), тобто сліди крові на футболці та шортах належать різним двом особам: ОСОБА_7 , і ОСОБА_9 . Експерт ОСОБА_44 детально розповіла, що спочатку експерти аналізують ДНК-профіль без показників відповідної особи, в даному випадку без показників ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Після детального аналізу ДНК-профілю, отриманий висновок співставляється із показниками відповідної особи та формується результат дослідження.

Також в судовому засіданні було оглянуто речові докази, а саме уламки скла скляної пляшки, залишок горловини скляної пляшки. Ці уламки утворилися внаслідок розбиття скляної пляшки з пива марки «Опілля», пиво світле, вміст спирту 4,2%. Оглянута горловина скляної пляшки аналогічного кольору, що і оглянуті уламки скла. На оглянутих уламках скла містяться залишки речовини бурого кольору. Походження цієї речовини експертними висновками не підтверджено. В ході судового розгляду свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_26 та ОСОБА_29 надавали суду покази про те, що саме цієї марки пиво, 05.05.2024, вживав обвинувачений ОСОБА_9 перебуваючи біля магазину. Свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_45 стверджували, що таке пиво було безалкогольне, в той же час свідок ОСОБА_29 не уточнювала, яке саме пиво вживав обвинувачений. Зважаючи на суперечності у показах свідків у цій частині, суд не виключає, що саме пляшка з - під пива «Опілля», була розбита обвинуваченим та використана, як знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 .

Суд надає віри показанням потерпілого ОСОБА_7 , оскільки такі показання об`єктивно відображають обставини справи, перебувають в об`єктивному взаємозв`язку між собою, нічим не спростовані, судом не встановлено жодних даних, які б ставили під сумнів їх достовірність, хоча останній і ствердив, що через час доби достеменно не розгледів нападника. Висновок суду про вчинення саме ОСОБА_9 кримінального правопорушення 05.05.2024 підтверджується також іншими доказами, дослідженими судом: протоколом огляду місця події від 06.05.2024 року та від 06.05.2024 ( додатковий); висновком експерта № 276 від 06.05.2024 року за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_9 ; висновком експерта № 33 від 20.05.2024 року за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_7 , висновком від 28.10.2024 судової молекулярно-генетичної експертизи та від 30.10.2024 судової молекулярно-генетичної експертизи, постановами про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів; показаннями свідків та показаннями допитаного в ході судового розгляду судового експерта ОСОБА_46 .

Обвинувачений, заперечуючи в судовому засіданні факт вчинення ним кримінального правопорушення, стверджував, що в той день, 05.05.2024, потерпілого ОСОБА_47 не бачив та відповідно жодного кримінального правопорушення не вчиняв. В той же час ОСОБА_9 підтверджував, що в той день, та в цей же час доби, коли було завдано потерпілому тілесні ушкодження, перебував неподалік його будинку, проходив повз його будинок, коли ішов мити руки до водойми. Наявність на його футболці та шортах крові, що належить потерпілому ОСОБА_48 , обвинувачений пояснити не зміг, припустивши лише, що результати експертизи є підробленими або вони з потерпілим являються родичами.

При цьому, суд критично оцінює показання обвинуваченого та вважає їх неспроможними, даними з метою зменшення обсягу відповідальності за вчинене, розцінює їх як спосіб захисту, оскільки вони суперечать і спростовуються дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а також показаннями потерпілого та свідків, які є послідовними у певній частині, узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, не суперечать іншим доказам, наявним у матеріалах провадження й дослідженим в судовому засіданні. Така стратегія захисту, на думку суду, є нічим іншим, як способом уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності. Хоча в судовому засіданні свідки, кожен зокрема, показали, що не були безпосередніми очевидцями події, однак вказували на присутність обвинуваченого 05.05.2024 біля будинку потерпілого, ОСОБА_9 відлучався до водойми, дорога до якої веде повз будинок потерпілого у час наближений до вчинення злочину, після чого прийшовши до магазину раптово, без пояснень покинув населений пункт. Допитані в ході судового розгляду кримінального провадження свідки підтверджували, що обвинувачений ОСОБА_9 був одягнений у футболку та шорти, які в подальшому були вилучені, направлені на експертизу та експертом зроблено висновок, що на цьому одязі наявна кров потерпілого ОСОБА_7 .

Також під час розгляду кримінального провадження з`ясовано, що ОСОБА_9 мав давню образу на потерпілого ОСОБА_7 , внаслідок неправомірної поведінки ОСОБА_7 щодо нього самого, отримав певну душевну травму, проходив стаціонарне лікування у психіатричні лікарні. Зрештою зі змісту судово-психіатричної експертизи від 21.06.2024 №189 вбачається, що така образа на потерпілого в свідомості ОСОБА_9 досягла певного критичного ступеню серйозності і стала рушійною силою до вчинення протиправних дій щодо ОСОБА_7 .

Щодо зауважень сторони захисту з приводу не проведення процесуальних дій спрямованих на дослідження зрізів нігтів, змивів з рук ОСОБА_9 та мобільного телефону вилученого в обвинуваченого суд зазначає про таке.

Згідно ст.26 КПК України сторони є вільними у використанні своїх прав. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які віднесені на його розгляд сторонами.

Відповідно до ст.94 КПК України суд оцінює сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Тактика досудового розслідування, застосування певних методів дослідження доказів належить до дискреційних повноважень слідчого, прокурора, суд не вправі втручатися у вирішення цих питань. Сукупність доказів, які надані стороною обвинувачення на виконання обов`язку, передбаченого ст.22 КПК України, і безпосередньо досліджені судом, є цілком достатньою для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у кримінальні справі.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, у межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Завершивши судове слідство та проаналізувавши наявні та вище перелічені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вищезазначені докази, які досліджені безпосередньо у судовому засіданні, отримані в порядку, встановленому КПК України, тому є допустимими доказами.

Разом з тим, дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, як умисні протиправні дії, котрі виразились у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство, тобто на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_9 виконав yci дії, які вважав необхідними для доведення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині до кінця, однак свої протиправні дії не закінчив з причин, які не залежали від його волі.

Згідно з ст. 15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України, умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Тобто, якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Разом з тим, сама лише локалізація тілесних ушкоджень та спосіб їх заподіяння, без урахування інших обставин, не свідчить про умисел на позбавлення життя. Замах на позбавлення життя особи може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли обвинувачений усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у виді смерті людини і бажає їх настання. За відсутності умислу на позбавлення життя дії обвинуваченого кваліфікуються за їх фактичними наслідками.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (частина друга статті 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК України) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій (п.22 Постанови Пленуму ВСУ).

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 лютого 2020 року в справі №164/1826/17 (провадження №51-6292км19).

Враховуючи вищевикладене суд в даному конкретному випадку зазначає наступне.

Перш за все слід зазначити, що заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за відсутності умислу на настання смерті не можуть кваліфікуватися як замах на вбивство.

Злочин може кваліфікуватися як замах на вбивство лише в тих випадках, коли винний передбачає настання смерті потерпілого, коли такий наслідок його дій охоплювався його умислом.

Про намір винного заподіяти смерть і прямий умисел можуть свідчити: погрози потерпілому, висловлювані винним до посягання; неприязні стосунки між винним і потерпілим; спрямованість дій винного і характер спричинених потерпілому ушкоджень. застосування таких знарядь чи засобів, якими безсумнівно може бути заподіяна смерть (вогнепальної зброї, сильнодіючого яду, високої чи занадто низької температури, тощо); інтенсивність дій винного - нанесення багатьох ударів, ран; причини припинення злочинних дій, поведінка винного і потерпілого, яка передувала події злочину.

Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Також злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.

Згідно з обвинувальним актом, обвинувачення у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство ґрунтується на нанесенні обвинуваченим двох цілеспрямованих ударів горловиною із заздалегідь підготовленої, розбитої скляної пляшки, в область шиї потерпілого, де розміщені життєво-важливі органи людини, усвідомленні ОСОБА_9 суспільно небезпечного характеру та наслідків своїх дій і бажанні настання смерті потерпілого. При цьому обвинувачений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки своєчасно надана потерпілому кваліфікована медична допомога запобігла настанню смерті ОСОБА_7 .

В ході розгляду кримінального провадження судом з висновку судово-психіатричної експертизи від 21.06.2024 №189 встановлено, що у кримінальній ситуації раптовий, формально нейтральний стимул у вигляді болю і крові на пальці після укусу собаки викликав у ОСОБА_9 спалах негативних емоцій через імпульсивну агресію, як зазначає експерт без попередньої підготовки, обдумування, спроб приховати сліди скоєного. У кримінальній ситуації повною мірою обвинувачений не міг усвідомлювати свої дії і керувати ними, що не дає підстав стверджувати про наявність умислу в обвинуваченого на вбивство потерпілого. Окрім того, матеріали справи не містять відомостей, що обвинувачений ОСОБА_9 висловлював будь-які погрози вбивством потерпілому будь-коли.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 підтвердив той факт, що після нанесення ударів, обвинувачений ОСОБА_9 мав можливість продовжувати свої протиправні дії, посягаючи на життя та здоров`я потерпілого, однак втік та залишив місце події. Тобто, обвинувачений, маючи можливість спричинити і інші тілесні ушкодження, самостійно припинив злочинні дії та покинув потерпілого за його місцем проживання. Обставин, які б перешкоджали ОСОБА_9 довести злочин до кінця, які не залежали від його волі, в ході розгляду кримінального провадження не встановлено. Таким чином, фактично продовженню злочинних дій обвинуваченого, якби у нього існував конкретизований умисел, на позбавлення життя потерпілого, ніщо не заважало. Тобто доведеним є факт припинення злочинних дій за відсутності перешкод для їх продовження.

У своїй правовій позиції (Постанова від 05 червня 2018 року у справі №405/3991/16-к) Верховний Суд вказав, що дії особи, яка завдає удару іншій особі, з невизначеним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень мають кваліфікуватися за наслідками таких дій.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив, що поведінка обвинуваченого до, під час та безпосередньо після вчинення злочину, зокрема раптово виникла агресія, без попереднього обдумування та підготовки, нанесення кількох ударів при реальній можливості продовження протиправних дій, оскільки нічого не завадило б обвинуваченому довести злочинний намір, направлений на вбивство, якби він у нього був, свідчить про відсутність в обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілого, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - тяжкі тілесні ушкодження.

Судове засідання відбувалося відповідно до вимог ст.22 КПК України на засадах змагальності, жодна із сторін не була позбавлена права заявляти відповідні клопотання та ставити перед судом питання дослідження тих чи інших доказів.

Згідно з ст. 94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

За таких обставин, суд, оцінивши кожний доказ та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_9 своїми умисними діями, які виразилися у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.121 КК України, а тому перекваліфіковує його дії з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України.

Сукупність досліджених доказів дала суду можливість поза розумним сумнівом спростовувати версію сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_9 складу будь-якого кримінального правопорушення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішень «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, де зазначено, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. При цьому, судом враховується також те, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, що також і закріплено в ч. 4 ст. 17 КПК України. У справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до висновків Верховного Суду, зазначених у постанові від 10.09.2020 у справі №555/2057/18, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його чиненні. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд враховує, що відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Також, при призначенні покарання обвинуваченому по даній справі, суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів та враховує обставини кримінального правопорушення, його наслідки, характер та ступінь участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані про особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують обвинуваченому покарання, згідно обвинувального висновку не встановлено.

В той же час відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 21.06.2024 №189 обвинувачений ОСОБА_9 в даній кримінальній ситуації не міг повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. Тому наявність у обвинуваченого довготривалого психічного розладу котрий зумовив дії ОСОБА_9 у стані обмеженої осудності, суд визнає обставиною, що пом`якшує покарання.

Згідно обвинувального акту обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

У ст. 67 КК України передбачено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються в тому числі вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Ця обставина означає вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотиків чи інших одурманюючих засобів. Сп`яніння - це стан особи, викликаний вживанням алкогольних виробів (алкогольне сп`яніння), наркотичних засобів (наркотичне сп`яніння) чи інших одурманюючих засобів, що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних та неврологічних розладів.

Верховний Суд неодноразово зазначав про дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, про що йдеться у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138км18), від 21 листопада 2019 року у справі № 564/590/17 (провадження № 51-2532км19), від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к (провадження № 51-1922км19), від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к (провадження № 51-8622км18).

Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи із положень статей 84, 92, 94 КПК України, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, з огляду на що, визнання висновку експерта недопустимим доказом в цьому провадженні, не є процесуальною перешкодою до визначення ознак стану алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання, у разі встановлення цієї обставини за результатами оцінки всієї сукупності доказів щодо встановлення такого стану. (постанова Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 672/1402/17).

В ході розгляду кримінального провадження деякі із свідків надавали покази про те, що обвинувачений ОСОБА_9 дійсно в той день 05.05.2024 пив пиво, однак безалкогольне. Сам обвинувачений звертав увагу суду на те, що проходив освідування на стан алкогольного сп`яніння, результат був негативний. До суду будь-який медичний висновок на підтвердження чи спростування цього факту прокурором не надавався. Під час допиту потерпілий ОСОБА_7 ствердив, що нападник був п`яний, оскільки від нього було чути запах алкоголю. Будь-яких інших доказів на підтвердження перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп`яніння в ході розгляду справи не здобуто.

Відтак, перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп`яніння не підтверджено будь-якими доказами, лише суб`єктивне сприйняття потерпілим запаху алкоголю від нападника не є безумовною підставою стверджувати про наявність такого стану обвинуваченого за відсутності будь-яких інших ознак, що характеризують цей стан.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, призначаючи покарання обвинуваченому, оцінюючи особистість ОСОБА_9 , його ставлення до скоєного, за відсутності обтяжуючих покарання обставин та за наявності однієї обставини, що пом`якшує покарання, враховуючи, що вчинене обвинуваченим, суспільно небезпечне діяння спричинило тяжкі наслідки для потерпілого, шкода потерпілому відшкодована не була, станом здоров`я потерпілого обвинувачений не цікавився, залишив його у стані небезпечному для життя, обвинувачений є раніше не судимим, не одруженим, офіційно не працевлаштований, учасник бойових дій, однак звільнений із військової служби у запас, на утриманні перебуває одна малолітня дитина, за місцем проживання характеризується з негативної сторони, підтримує стосунки з особами сумнівної поведінки, у стані алкогольного сп`яніння схильний до вчинення протиправних дій. Суд також приймає до уваги інформацію про стан здоров`я обвинуваченого, який звертався до лікаря - психіатра та перебував на стаціонарному лікуванні у 1992 році, у 1996 році та у 2024 році - з певними діагнозами, документальних даних про звернення ОСОБА_9 до лікаря нарколога не встановлено. Тому суд приходить до висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_9 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і з цих підстав вважає за необхідне призначити йому покарання пов`язане з позбавленням волі і реальним його відбуванням, вважаючи, що таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк передбачений санкцією частини статті, за якою кваліфіковано його діяння (ч. 1 ст. 121 КК України).

На глибоке переконання суду, призначене покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

На думку суду, виходячи з положень ст. ст. 50, 65 КК України, призначення покарання зі звільненням від його відбування не відповідатиме принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання, та в цьому випадку є недостатнім, а тому суд не застосовує положення ст. 69, 75, 76 КК України.

Підстави для постановлення виправдувального вироку у кримінальному провадженні відсутні.

Разом з тим, відповідно до статті 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до роз`яснень пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб (ст. 96 КК), - висновку судово-медичної експертизи.

Пунктом 6 Постанови визначено, що суди, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Враховуючи, що згідно висновку судово-психіатричного експерта № 189 від 21.06.2024 з урахуванням довготривалого перебігу діагностованого у ОСОБА_9 психічного розладу він потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, яка може надаватись йому за місцем відбування покарання, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.

Вирішуючи питання щодо застосування до обвинуваченого заходу забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу - тримання під вартою, як у судових дебатах, клопотав прокурор суд зазначає наступне.

Ухвалою колегії суддів від 19.12.2024 відносно ОСОБА_9 було продовжено запобіжний захід у виді домашнього арешту (на строк з 19.12.2024 до 19.02.2025).

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 176 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов`язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Як зазначено у ч.4 ст. 176 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

За змістом ст. 184,193 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України клопотання про застосування запобіжного заходу має бути ініційоване саме прокурором, копія такого клопотання має бути надана підозрюваному, обвинуваченому заздалегідь, розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається за обов`язкової участі прокурора.

За змістом ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії.

Під час судового розгляду кримінальної справи від сторони обвинувачення до суду не надійшло письмове клопотання про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною обвинувачення не було надано до суду доказів, які давали б достатні підстави вважати, що відносно обвинуваченого існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Конституційним Судом України в рішенні від 23.11.2017 № 1-р/2017 висловлені правові позиції, згідно з якими «…продовження судом застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади…».

Вбачається, що те ж саме стосується і питання зміни раніше застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на більш суворий, пов`язаний з ізоляцією від суспільства за відсутності обґрунтованого клопотання сторони обвинувачення.

За таких обставин суд не обирає відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу на час до набрання цим вироком законної сили.

У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_7 заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

У позові ОСОБА_7 зазначив, що у зв`язку із неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_9 , які мали місце 05.05.2024 року, йому було заподіяно моральну шкоду. Моральна шкода виразилась в тому, що він відчував сильний фізичний біль, його стан здоров`я значно погіршився, ще й досі потрібен час на його відновлення. ОСОБА_7 зазнав душевні страждання, з`явилися страхи та побоювання, що у будь-який момент обвинувачений aбo хтось, за його вказівкою, повторить злочин i він не зможе себе захистити. Тривалий час його нормальний життєвий ритм був порушений і, станом на час подання позову, не відновився. ОСОБА_7 повністю змінив свій спосіб життя, адже часто відвідує лікарні, крім того обвинувачений ОСОБА_9 перед ним не вибачився. Відновлення психологічного стану ОСОБА_7 після отриманих душевних i фізичних страждань ще триває, у зв`язку із отриманою травмою, він втратив певний рівень працездатності у зв`язку з чим був переведений на нижче оплачувану посаду, також змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, брати участь в слідчих діях та в судових засіданнях.

3 врахуванням вище нaвeдeнoгo та виходячи з засад виваженості, співмірності, розумності та справедливості, а також із обставин вчинення кримінального правопорушення, розмір моральної шкоди, заподіяної йому, ОСОБА_7 оцінив в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп., які просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 .

Обвинувачений у кримінальному провадженні ОСОБА_9 надав 19.09.2024 року відзив на позовну заяву в якому зазначив, що 05.05.2024 року ОСОБА_7 не бачив, а тому фізично не міг вчинити відносно нього жодних неправомірних дій, просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити повністю.

В судовому засіданні цивільний позивач ОСОБА_7 підтримав позов, просив його задовольнити повністю. Ствердив, що внаслідок заподіяння йому тілесних ушкоджень він втратив працездатність, один із пальців руки позивача до цього часу не відновив нормального функціонування.

В судовому засіданні цивільний відповідач ОСОБА_9 просив відмовити у цивільному позові ОСОБА_7 повністю, ствердив, що не причетний до вчинення злочину.

Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дійшов висновку, що позов цивільного позивача ОСОБА_7 у кримінальному провадженні підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд вбачає очевидним й таким, що не підлягає доказуванню, те, що будь-якій людині в силу її природи властиво переживати душевні страждання через порушення особистої недоторканості, відчуття фізичного болю, усвідомлення наявності тілесних ушкоджень та їх наслідків. Не є виключенням з цього правила й потерпілий, який вочевидь зазнав душевних страждань у зв`язку із заподіянням йому тілесних ушкоджень.

Суд також приймає до уваги доводи потерпілого про те, що він змушений вживати відповідних заходів для відновлення свого фізичного стану, не мало важливим є втрата певного рівня працездатності цивільного позивача, а тому сам факт завдання потерпілому моральної шкоди суд вважає доведеним.

Разом із тим, суд приходить до висновку, що сума компенсації моральної шкоди у таких розмірах потерпілим обґрунтована не повною мірою.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 639/1910/19 (провадження № 51-4115км19) суд, приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується задоволення цивільного позову, має ретельно перевірити всі вимоги позивача, врахувати майновий стан винного, його стан здоров`я та вжити інших заходів для справедливого вирішення цього питання.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача, суд виходить із вимог ст. 23, 1187 ЦК України та роз`яснень, що викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та визначає суму відшкодування, яка відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставин, за яких було спричинено моральну шкоду цивільному позивачу, який під час скоєння злочину зазнав негативного впливу на стан здоров`я у виді тяжких тілесних ушкоджень, характер та обсяг його фізичних, душевних, психічних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що наступили, та враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав цивільний позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), враховуючи, що життя і здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, а стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого грошової суми у розмірі 100000 (сто тисяч ) гривень буде достатньою сатисфакцією отриманих ним моральних страждань. Ця сума, на думку суду, відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Звертає суд увагу на той факт, що сторона захисту ніяким чином не обґрунтовувала безпідставність позову в частині відсутності моральної шкоди, особливо зважаючи на доведення винуватості ОСОБА_9 у заподіяні тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , котрі безсумнівно потягли за собою певні душевні страждання потерпілому.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України, суд зараховує обвинуваченому ОСОБА_9 в строк покарання, термін його попереднього ув`язнення з моменту його фактичного затримання, тобто з 06.05.2024 по 08.05.2024 із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч.7 ст.72 КК України, суд зараховує обвинуваченому ОСОБА_9 в строк покарання, період його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з 08.05.2024 по 08.07.2024 включно та з 18.07.2024 по 24.10.2024 року включно, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Питання про майно, на яке накладено арешт, належить вирішити в порядку ст. 174 КПК України.

На підставі ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні, в порядку ст. 124 КПК України, за проведення судових молекулярно-генетичних експертиз № СЕ-19/103-24/8241-БД від 30.10.2024 року в розмірі 18 322,46 грн. та № СЕ-19/103-24/6694-БД від 28.10.2024 року в розмірі 9 126,98 грн., підлягають стягненню із обвинуваченого ОСОБА_9 на користь держави.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 368, 374, 376 КПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 рахувати з моменту фактичного затримання засудженого для виконання цього вироку.

На підставі ст. 20, 93, 94 КК України застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_9 в строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення з моменту його фактичного затримання, тобто з 06.05.2024 по 08.05.2024 із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

На підставі ч.7 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_9 в строк відбуття покарання, строк його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з 08.05.2024 по 08.07.2024 включно та з 18.07.2024 по 24.10.2024 року включно, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

До набрання цим вироком законної сили запобіжний захід до ОСОБА_9 не застосовувати.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 100 000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди.

В решті вимог про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових молекулярно - генетичних експертиз № СЕ-19/103-24/8241-БД від 30.10.2024 року в розмірі 18 322,46 грн. та № СЕ-19/103-24/6694-БД від 28.10.2024 року в розмірі 9 126,98 грн. у загальному розмірі 27 449 (двадцять сім тисяч чотириста сорок дев`ять) гривень 44 коп.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Горохівського районного суду Волинської області від 08.05.2024 року, а саме на одну пару шортів, одну пару кросівок, одну футболку, мобільний телефон Iphone 13 pro, одну сім картку, які належать ОСОБА_9 .

Речові докази після набрання вироком законної сили:

- рушник з плямами речовини бурого кольору, який знаходиться на зберіганні в камері зберігання речових доказів при ВП №2 (м.Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області, уламки скляної пляшки, горловину скляної пляшки та уламки скляної пляшки з слідами речовини бурого кольору, які приєднано до матеріалів кримінального провадження - знищити;

- одну пару чоловічих кросівок, шорти та футболку, які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів при ВП №2 (м.Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - знищити;

- мобільний телефон марки «Iphone моделі 13 pro», який поміщено в спеціалізований пакет НПУ серії WAR №0062913, який знаходиться на зберіганні в камері зберігання речових доказів при ВП №2 (м.Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області та сім картку - повернути за належністю законному володільцеві ОСОБА_9 .

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після спливу встановленого законом строку для подання апеляційних скарг учасниками кримінального провадження, якщо такі скарги не було подано. У разі подання апеляційних скарг учасниками кримінального провадження, вирок, якщо його не було скасовано за наслідками апеляційного провадження, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно з п.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії запровадженого в Україні з 24.02.2022 воєнного стану, після складання та підписання повного тексту цього вироку суд обмежився проголошенням його резолютивної частини, водночас повний текст цього вироку вручений учасникам судового провадження в день його проголошення, 10.03.2025.

Головуючий суддя ОСОБА_1

судді ОСОБА_2

ОСОБА_3