Справа № 192/2700/24

Провадження № 1-кс/192/74/25

Ухвала

Іменем України

05 березня 2025 року

Слідчий суддя Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

законного представника малолітніх потерпілих ОСОБА_6 та Наконечної ОСОБА_7 – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду у селищі Солоному Солонянського району Дніпропетровської області клопотання прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12024041570000578 від 18.09.2024 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Ашхабаді, Туркменії, є громадянином України, одружений, малолітніх та неповнолітніх дітей, інших осіб на утриманні не має, працює в ТОВ «Агро-Овен» на посаді механіка автотранспортної дільниці ПК «Молодіжний», не є особою з інвалідністю, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України,

встановив:

Прокурор звернувся до суду з вказаним клопотанням, у якому просить застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, обґрунтовує його, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, а саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України - вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи близьким родичем, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, - вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України - вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи близьким родичем. Вина ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: протоколами огляду місця події від 18.09.2024, протоколом допиту потерпілої ОСОБА_9 від 20.09.2024, висновком психолога за результатами проведення допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , протоколом допиту малолітнього свідка ОСОБА_10 від 20.09.2024, висновком психолога за результатами проведення допиту малолітнього свідка ОСОБА_10 , протоколом огляду мобільного телефону ОСОБА_4 від 25.09.2024, висновком судового експерта судово-психологічної експертизи від 04.12.2024 № CE-19/105-24/7190-ПС, протоколом допиту законного представника потерпілої ОСОБА_11 , висновком судово-психологічної експертизи комунікативної діяльності особи, зафіксованої на відео від 20.12.2024 № 2802-24, іншими матеріалами кримінального провадження.

Для досягнення мети і завдань кримінального провадження на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що у сторони обвинувачення є підстави вважати, що суворість покарання, яке може бути призначене у випадку доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п?яти до восьми років, характер висунутого обвинувачення, яке має значний суспільний резонанс, а також те, що дає обґрунтовану підставу вважати про наявність ризику того, що, перебуваючи на волі, підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об?єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990), також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об?єктивно зв?язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправити подальше розслідування або висунення звинувачення (справа «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).

Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_4 , у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити, вирішенню завдань кримінального судочинства;

- незаконно впливати на малолітніх потерпілих та її батьків, у цьому кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний має мотив та можливість вплинути на малолітніх потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та батьків, які разом з ним проживають на території селища Солоне Дніпровського району Дніпропетровської області, та являються близькими родичами, що фактично створить умови для здійснення впливу на останніх, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно неї насильницьких дій з метою відмови або зміни в подальшому малолітніми потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 свідчень, про що, зокрема, свідчить зухвалий спосіб вчинених злочинів щодо малолітніх потерпілих (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на малолітню потерпілу залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, у кримінально провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто ризик впливу на малолітню потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від малолітньої потерпілої та їх дослідження судом;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), зважаючи, що ОСОБА_4 на теперішній час обвинувачується вчиненні кримінального правопорушення, яке тривало протягом значного періоду часу, що свідчить про можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, або продовжити кримінальне правопорушення відносно малолітніх потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п?яти до восьми років. Крім того, злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , викликав резонанс у суспільстві.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув?язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов?язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов?язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризикам, оскільки обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

У клопотанні прокурор також зазначає, що підозрюваний не має захворювань, що включені до додатку № 13 «Перелік хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров?я № 1348/5/572 від 15.08.2014 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», тобто він є особою, яка не має протипоказань до утримання під вартою.

Захисник проти клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, надав заперечення на клопотання, посилається на те, що клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу не відповідає вимогам п. 5, 6 ч. 1 ст. 184 КПК України, що вказує на його необґрунтованість.

Щодо обґрунтованості підозри захисник зазначає, що у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Расул Джафаров проти Азербайджану» від 17.03.2016 ЄСПЛ зазначив п. 116 «Словосполучення «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. П. 121. Звертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що в описі трьох первинних звинувачень, висунутих проти заявника 2 серпня 2014 року, бракувало узгодженості, послідовності зрозумілості, яких можна було б очікувати від такого документа, який не відповідав іншим матеріалам справи та показам інших підозрюваних. П. 122. Суд вважає, що факти, на які посилалися органи обвинувачення, не можуть вважатися достатніми для того, щоб переконати об?єктивного спостерігача в тому, що заявник міг скоїти злочини, в яких він обвинувачується.» П. 129. Крім того, уряд не зміг продемонструвати, що існували будь які свідчення свідків, документи або інші докази чи інформація, які могли б служити підставою для підозри, що заявник займався злочинною діяльністю. Не було також доведено, що органи обвинувачення коли-небудь представили будь-які докази національним судам, які приймали рішення про продовження тримання заявника під вартою. П. 130. За таких обставин Суд вважає, що заявника не могли обґрунтовано підозрювати в скоєнні кримінального злочину... п. 134. Отже, мало місце порушення статті 5 п. 1 Конвенції та ст. 5 п. 3 Конвенції.

Найбільш популярне рішення ЄСПЛ, в якому надано визначення «обґрунтованої підозри», є рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України». У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначається насупне: «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об?єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об?єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином. ЄСПЛ визначає суб`єктивний та об`єктивний критерії «обґрунтованої підозри».

Перший означає, що підозра має бути добросовісною, тобто, особа, яка виконала затримання, має щиро підозрювати затриманого в учиненні злочину, другий - що об?єктивно існують дані про причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого «підозрюваного», наявність викривальних документів, показання очевидців.

В даному кримінальному провадженні взагалі прокурором не надано додатків до клопотання, що вказує на порушення вимог ч. 3 ст. 184 КПК України та безпідставність вказаного клопотання, що позбавляє слідчого суддю можливості дати оцінку обґрунтованості обвинувачення.

Стосовно наявності ризиків, захисник посилається на те, що відсутні жодні об?єктивні дані, що підтверджували б наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відносно ОСОБА_12 . Як вбачається із клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою фактично єдиною підставою, з огляду на яку органи влади робили висновок про наявність вказаних ризиків, є тяжкість злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, у вчиненні якого підозрюється його підзахисний, тобто очікуваність тяжкості покарання. Проте, як зазначав Європейський суд з прав людини, наявність небезпеки того, що заявник зникне не може бути оцінена лише на підставі суворості можливого вироку. Вона повинна бути оцінена з врахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки того, що заявник зникне, або зробити її настільки незначною, що вона не може бути виправданням тримання під вартою (рішення Європейського Суду у справах «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 р., «Панченко проти Росії» від 08 лютого 2005 р.).

ОСОБА_13 жодного разу не вчиняв дій, які б свідчили про його намір переховуватися від органів слідства чи суду, інші дані, які б свідчили про наявність цього ризику, в матеріалах відсутні. Більш того, матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_13 добровільно надав свій телефон слідчим органам для огляду, сам прийшов у відділ поліції для отримання підозри, має постійне місце проживання та роботи, має міцні соціальні зв?язки, а саме сім?ю, до якої входить співмешканка, має позитивну характеристику за місцем проживання та роботи. Зазначені обставини об`єктивно свідчать про те, що ОСОБА_13 не буде вчиняти спроб втечі. Зазначене відповідає практиці ЄСПЛ, так у рішенні ЄСПЛ «Мамедова проти Росії» від 01.06.2006 р. в п. 76 Європейський Суд зазначив: «На думку суду, поведінка співобвинуваченого, який перебував в розшуку, не може бути вирішальним фактором для оцінки ризику переховування від правосуддя арештованої. Така оцінка має базуватись на особистих обставинах ув?язненої особи. У цій справі національні суди не вказали на які-небудь риси особистості або поведінки заявниці, які виправдовували б їхній висновок про наявність постійної небезпеки того, що вона зникне. З іншого боку, заявниця постійно посилалася на обставини, що послаблюють ризик її переховування від правосуддя. Однак національні суди не приділяли уваги обговоренню доводів заявниці про те, що в неї не має злочинного минулого, є постійне місце проживання й роботи в м. Владімірі, усталений спосіб життя, двоє малолітніх дітей... Суд ухвалює, що в справі наявність безпеки того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, не встановлена (див. також рішення ЄСПЛ по справі «Олександр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 р. п. п. 125 - 128)».

Стосовно ризику переховування добре висвітлено у рішенні ЄСПЛ «В. проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. п. 33. «Суд вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою... При цьому треба враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв?язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти...»

В рішенні ЄСПЛ «Олександр Макаров поти Росії» від 12.03.2009 р. в п. 127 ЄСПЛ зазначив «...національні органи влади були зобов`язані проаналізувати особисті обставини заявника докладніше та навести на користь його тримання під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами...» П. 128 «крім того Суд повторює, що на підтримку своїх висновків про ймовірність переховування заявника від правосуддя органи судової влади також вказували на те, що на території Томської області в нього було кілька місць проживання. Суд з цього приводу повторює, що саме по собі непостійне місце проживання не створює небезпеки переховування від правосуддя … тому Суд вважає що наявність такої небезпеки не встановлено». В цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення п. 1, п. 3 ст. 5 Конвенції.

Тому, вказівка щодо наявності ризику, що ОСОБА_13 буде переховуватися від органів слідства чи суду є суто нічим не обґрунтованим припущенням прокурора.

В матеріалах провадження не міститься достовірних та перевірених фактів, що ОСОБА_13 буде незаконно впливати на свідків, потерпілу. Ризик, передбачений п. 3 ч. ст. 177 КПК України, обґрунтований лише припущенням прокурора, що він може «незаконно впливати на свідків, малолітню потерпілу та її батьків», без зазначення підстав та обґрунтування вважати про тиск на свідків, потерпілих, що не узгоджується практикою ЄСПЛ. При цьому захисник посилається на рішення ЄСПЛ «Стопін проти Росії» від 18.12.2012 р., «Мхітарян проти Російської Федерації» від 05.02.2013 р., та вказує, що таких доказів тиску на свідків та потерпілу стороною обвинувачення не надано, що вказує, що ризик тиску на свідків та потерпілу є припущенням прокурора.

Також захисник вказує, що в матеріалах кримінального провадження не міститься достовірних та перевірених фактів, що ОСОБА_13 може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити інкриміноване (ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КІІК). Згідно клопотанням такий ризик обґрунтований лише припущенням прокурора, що ОСОБА_13 може «вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити інкриміноване», без зазначення підстав та обґрунтування такого ризику. Як визначено у рішенні ЄСПЛ «Мюллер проти Франції» від 17.03.1997 р. п. 44 «Щодо небезпеки вчинення нових злочинів, то посилання на минуле особи, яка раніше була судима не може бути достатнім для обґрунтування відмови в звільненні... В рішенні «Олександр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 р. п. 134 ЄСПЛ зазначив «в декількох ордерах на арешт внутрішньодержавні суди згадували ймовірність того, що заявник знову вчинятиме правопорушення, як додаткову підставу для продовження тримання заявника під вартою. У цьому зв?язку Суд вважає, що органи судової влади не навели жодних конкретних фактів на підкріплення своїх висновків про наявність небезпеки вчинення заявником нових правопорушень...».

Жодних конкретних фактів чи доказів того, що ОСОБА_13 може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити інкриміноване правопорушення в судовому засіданні стороною обвинувачення не надано.

Захисник вказує, що відповідно до ст. 183 ч. 1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м?яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. В даному кримінальному провадженні відсутні об?єктивні дані, які б свідчили про те, що інший, більш м?який запобіжний захід, наприклад, особисте зобов?язання або домашній арешт, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України тягар доведення існування підстав для тримання обвинуваченого під вартою покладається саме на сторону обвинувачення. Зокрема, у рішенні від 10.03.2009 у справі «Биков проти Росії» Суд зазначив, що тягар доказування при вирішенні питань щодо позбавлення особи волі не повинен перекладатися на затриману особу, щоб вона доводила б наявність причин, які б виправдовували її звільнення з-під варти (див. постанову Європейського Суду з прав людини від 26.07.2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії», заява № 33977/96, § 85).

Тяжкість обвинувачення, на яку часто посилаються суди при обранні та продовженні застосування запобіжних заходів, не може слугувати єдиним обґрунтуванням для застосування запобіжних заходів, тому судам, окрім кваліфікації, слід визначати ризики, які закріплені в КПК з викладенням мотивів прийнятого рішення (див. п. 33 рішення ЄСПЛ «Веренцов проти України» від 11.04.2013 р., п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії», п. 78 рішення ЄСПЛ у справі «Мамедова проти Росії» від 01.06.2006 р.). У рішенні від 26.06.1991 р. у справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що попереднє ув?язнення не повинне бути передвісником наступного покарання у виді позбавлення волі та не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Захисник просив відмовити прокурору у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 або обрати запобіжний захід, не пов?язаний з триманням під вартою, – особисте зобов?язання.

За змістом пояснень захисника у судовому засіданні, захисник також вважав, коли обвинувальний акт вже отриманий судом, то клопотання про застосування запобіжного має вирішувати суд, слідчим суддею пізніше початку підготовчого судового засідання не може буди обраний запобіжний захід.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав свого захисника, просив клопотання прокурора відхилити, обмежитись особистим зобов`язанням, вказував, що не має наміру ухилятись та тиснути на когось.

Законний представник малолітніх потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – ОСОБА_8 повідомила, що не вважає дітей потерпілими від ОСОБА_4 , він їм останнім часом заміняв батька, вже два місяці вони його не бачили та за ним сумують, меншій дитині потрібно зараз нового психолога, вона боїться за дядька, законний представник просила, щоб клопотання прокурора суд відхилив та надав можливість дітям спілкуватися з дядьком ОСОБА_14 , тиску зі сторони ОСОБА_15 на неї не було, був тиск, щоб вона дітей привозила спілкуватись з психологами зі сторони слідчого.

Заслухавши прокурора, обвинуваченого, захисника, законного представника, дослідивши надані матеріали, суд дійшов таких висновків.

Слідчим суддею встановлено, що 24 лютого 2025 року до суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024041570000578 від 18 вересня 2024 року відносно ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, - вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи близьким родичем, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України,- вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи, та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, - вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи близьким родичем.

Підготовче судове засідання призначено на 13 березня 2025 року.

28 лютого 2025 року прокурором подане клопотання про застування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Слідчий суддя зазначає, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Щодо обґрунтованості підозри, то слідчий суддя зазначає, що 05 лютого 2025 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду у справі № 192/2700/24 до підозрюваного ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, тобто наявність обґрунтованої підозри вже перевірена судом.

Окрім того, у даному разі клопотання прокурора про застосування запобіжного подано не стосовно підозрюваної особи, а стосовно обвинуваченої особи та обвинувальний акт вже подано до суду та судом призначено підготовче засідання. Обставини, викладені в обвинувальному підлягають з`ясуванню під час судового розгляду.

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, то слідчий суддя вважає, що такий ризик існує. Слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у декількох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України, тобто у вчиненні злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, тобто у вчиненні тяжких злочинів, та потерпілими у кримінальному провадженні є троє малолітніх осіб.

Слідчий суддя також вважає, що наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вплив на потерпілих та законних представників. Слідчий суддя зазначає, що обвинувачений та потерпілі проживають в одному населеному пункті – селищі Солоному Дніпровського району Дніпропетровської області, обвинувачений ОСОБА_4 – на АДРЕСА_2 , малолітня потерпіла ОСОБА_9 та її законний представник ОСОБА_11 – на АДРЕСА_3 , малолітні потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх законний представник ОСОБА_8 – на АДРЕСА_4 .

Тобто, обвинувачений ОСОБА_4 та малолітня потерпіла ОСОБА_9 є сусідами.

Окрім того, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів стосовно своїх близьких родичів – рідних племінниць ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Слідчий суддя звертає увагу, що потерпілі ще допитувались судом, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Слідчий суддя також вважає, що наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень протягом тривалого часу.

Слідчий суддя враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, за місцем проживання зарекомендував себе як законослухняний громадянин, не конфліктний, з активною життєвою позицією, у побуті ввічливий і товариський, завжди готовий допомогти односельцям, за період проживання скарг від сусідів на нього не надходило, конфліктних ситуацій з сусідами та мешканцями сусідніх вулиць не зафіксовано, проживає із ОСОБА_16 у цивільному шлюбі, сварок у сім?ї не зафіксовано, бере активну участь у громадському житті, поважає права своїх сусідів та односельців. ОСОБА_4 працює в ТОВ «Агро-Овен» на посаді механіка автотранспортної дільниці ПК «Молодіжний» з 22.07.2022, має вищу освіту, за фахом - інженер-механік, за час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який проявляє ініціативу і приймає правильні рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності і знаходиться в межах його компетенції, звертає увагу на поліпшення методів роботи. Бере участь у вирішенні технічних питань у разі виникнення аварійних ситуацій. Взаємовідносини з колективом хороші, не конфліктує, поводить себе ввічливо, дотримується корпоративних правил і норм.

Слідчий суддя враховує дотримання ОСОБА_4 умов застосованого до раніше запобіжного заходу та виконання процесуальних обов`язків.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що прокурором не доведено обставин, які свідчать про недостатність застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

На думку слідчого судді, до обвинуваченого можливо застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та покласти на нього обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду; не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; утриматися від спілкування з потерпілими, їх законними представниками та свідками у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Такий запобіжний захід відповідає завданням кримінального провадження, встановленим обставинам, особі обвинуваченого, меті застосування запобіжного заходу – запобіганню зазначеним ризикам та забезпеченню належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

На думку суду, доводи сторони захисту та законного представника потерпілих – ОСОБА_8 не спростовують вказаних ризиків та не дають підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж домашній арешт.

Слідчим суддею не встановлено обставин, які давали б підстави для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж домашній арешт, в тому числі й особистої поруки або особистого зобов`язання.

Щодо посилання захисника стосовно повноважень слідчого судді вирішувати клопотання про застування запобіжних заходів після надходження обвинувального акта до суду, то слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Зважаючи на те, що підготовче судове засідання призначене на 13 березня 2025 року, то слідчий суддя вважає, що строк запобіжного заходу потрібно встановити до 13 березня 2025 року включно.

Таким чином, клопотання прокурора суд задовольняє частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 181, 194 КПК України,

постановив:

Клопотання прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 задовольнити частково.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , окрім випадків необхідної евакуації чи з метою запобігання загрози життю чи здоров`ю або у випадках необхідності отримання медичної допомоги, перебування на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні у медичних закладах та пов`язаних із вказаним лікуванням пересувань, строком до 13 березня 2025 року включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України до 13 березня 2025 року включно такі обов`язки:

прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;

не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає, без дозволу прокурора або суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

утриматися від спілкування з потерпілими, їх законними представниками та свідками у кримінальному провадженні.

У задоволенні клопотання прокурора в іншій частині відмовити.

Ухвала діє до 13 березня 2025 року включно та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію ухвали для виконання направити до органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним в той же строк з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1