Справа № 22ц-1443/2006                                                 Головуючий у 1 інст.- Бечко Є.М.

________    Доповідач - Литвиненко LB.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2006 року                                                                                                        м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді:                    ЛИТВИНЕНКО І.В.

суддів:                                        СМАГЛЮК Р.І., КВАЧА М.О.

при секретарі:                          Мехед Т.О.

з участю:                                   сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку землекористування,

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з порушенням вимог ст.88 ЗК України і постановити нове рішення про розподіл земельної ділянки відповідно до часток в домоволодінні з визначенням проходу на вулицю.

Рішенням суду було відмовлено позивачці у задоволенні її вимог про встановлення порядку землекористування між нею та відповідачкою ОСОБА_2., шляхом виділення їй 11/18 частин, відповідачці 7/18 частин земельної ділянки при будинку по вул. АДРЕСА_1 за одним з варіантів, запропонованих експертизою, та облаштуванням виходу з її частини будинку на вул. АДРЕСА_2. Суд виходив з того, що порядок землекористування між співвласниками будинку по вул. АДРЕСА_1, був встановлений рішенням та ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.06.1993 року і підстави для зміни існуючого порядку відсутні.

Апелянт вказує в апеляційній скарзі, що суд , в порушення вимог закону, піддав тлумаченню судові рішення від 02.06.1993 року і прийшов до невірного висновку про те, що питання про встановлення порядку землекористування вже вирішувалось. Проте, як зазначає апелянт, поза увагою суду залишилось те, що питання про облаштування окремого виходу для позивачки на вул. АДРЕСА_2 судовими рішеннями від 02.06.1993 року не вирішувалось і тому зараз, коли відповідачка стала перешкоджати їй користуватися існуючим виходом, вона поставила питання про встановлення такого порядку землекористування, який би дозволив їй облаштувати вихід на вул. АДРЕСА_2, враховуючи , що вона на 0,45 кв.м землі користується менше, ніж встановлено рішенням суду від 02.06.1993 року і ця

земля знаходиться у відповідачки. Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що чинне законодавство не забороняє переглядати існуючий порядок землекористування між новими співвласниками будинку, тому що старий порядок встановлювався між батьком відповідачки та нею.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи , апеляційний суд приходить до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачкою та батьком відповідачки судовими рішеннями від 02.06.1993 року був встановлений порядок землекористування. На виконання цих рішень, судовий виконавець 05.04.1994 року склав акт, який зафіксував виділення сторонам земельних ділянок і вказав, що конфігурація земельних ділянок змінена за згодою співвласників з метою забезпечення підходу батька відповідачки до погреба (а.с.9), що призвело до зменшення розміру земельної ділянки позивачки.

Таким чином, між співвласниками був встановлений за їх згодою порядок землекористування, який існує і на даний час і який, відповідно до ст. 88 ЗК України є обов'язковим для всіх співвласників будинку. Позивачка не надала суду доказів того, що вона до восени 2004 року користувалась існуючим виходом на вул. АДРЕСА_2, і , навпаки, свідки ОСОБА_3. та ОСОБА_4. стверджували в судовому засіданні, що позивачка ніколи не користувалась існуючим виходом на вул. АДРЕСА_2 .

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про встановлення порядку землекористування.

Доводи апелянта про те, що при розгляді справи 02.06.1993 року питання про облаштування виходу на вулицю не вирішувалось, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до рішення суду від 02.06.1993 року порядок землекористування визначений за висновком експертизи по червоній лінії, згідно до якого позивачка має можливість підходу до будівель з боку вул. АДРЕСА_3, а батько відповідачки з боку вул. АДРЕСА_2( справа № 2-666/93 р. а.с. 20, 22). Крім того, в мотивувальній частині рішення зазначалось, що такий порядок землекористування буде відповідати часткам, сприяти припиненню конфліктів та будуть ізольовані двори.

Посилання ОСОБА_1. на те, що суд першої інстанції вдався до тлумачення рішення суду від 02.06.1993 року є безпідставним , тому що суд лише послався на судові рішення 02.06.1993 року як на беззаперечний доказ по справі, що відповідає вимогам ст.61 ч.З ЦПК України.

Зауваження апелянта про те , що позов про встановлення порядку

землекористування між ОСОБА_1. та новою співвласницею будинку

ОСОБА_2. раніше не вирішувався, а тому суд першої інстанції повинен був

розглянути його і встановити порядок землекористування у відповідності до

розміру   часток,   встановлених          судовими   рішеннями   від   02.06.1993   року,

апеляційний суд знаходить суперечливими. Дійсно , спір про встановлення порядку землекористування 02.06.1993 року вирішувався між позивачкою та батьком відповідачки, однак при цьому ОСОБА_1 наголошує на обов'язковості встановленого судовими рішеннями порядку землекористування для нового співвласника будинку і не заперечує того, що при виконанні судових

2

рішень добровільно погодилась на зменшення розміру свого двору для облаштування підходу до погреба батьком відповідачки та такий порядок залишився і після смерті батька відповідачки у 1995 році, і саме з цього виходив суд першої інстанції відмовляючи у позові.

Крім того, апеляційний суд не знаходить обґрунтованими і доводи апелянта про те, що ухвала суду від 02.06.1993 року в частині виділення батьком відповідачки позивачці частини ділянки, що відповідає розміру земельної ділянки під погребом , оскільки відповідно до акту від 05.04.1994 року та відмітки у виконавчому листі від 21.03.1994 року ( справа № 2-666/93 ) це судове рішення є виконаним.

Інших вимог стосовно облаштування виходу на вул. АДРЕСА_2 через двір особистого користування відповідачки , позивачка не заявляла.

Апеляційний суд за наведених обставин приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є таким, що відповідає вимогам як матеріального так і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 , 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення , але може бути оскаржена до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.