УХВАЛА

10 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 461/5925/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційних скарг Львівської міської ради та першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського Суду від 14.11.2024 (колегія суддів: Матущак О. І., Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.) та рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2024 (суддя Король М. Р.) у справі

за позовом Львівської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Площа Ринок, 43", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Площа Ринок, 43", за участю Прокуратури Львівської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Львівської області звернулася Львівська міська рада з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Площа Ринок, 43" про витребування з приватної власності Обслуговуючого кооперативу "Площа ринок, 43" у комунальну власність територіальної громади м. Львова приміщення загальною площею 48,2 м2, розташованого у будинку № 43 на площі Ринок у м. Львів.

20.08.2024 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024, повний текст якої складено 10.12.2024, про відмову у задоволенні позову.

Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.

Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського Суду від 14.11.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2024, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.

31.01.2025 Верховний Суд витребував у судів попередніх інстанцій матеріали справи № 461/5925/22, оскільки з матеріалів касаційних скарг та змісту оскаржуваних рішень була відсутня можливість визначити вартість спірного майна на час звернення з позовом у цій справі.

18.02.2025 матеріали справи надійшли до Касаційного господарського суду.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову у цій справі є витребування з приватної власності Обслуговуючого кооперативу "Площа ринок, 43" у комунальну власність територіальної громади м. Львова приміщень (загальною площею 48,2 м2), які розташовані у будинку № 43 на площі Ринок міста Львова. Згідно з матеріалами позовної заяви балансова вартість спірних приміщень становить 54 046 грн.

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481 грн.

Відповідно до матеріалів справи Львівська міська рада звернулася з позовом у 2022 році, а його предметом є витребування приміщень, балансова вартість яких становить 54 046 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судові рішення у малозначних справах можуть бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Львівська міська рада зазначила, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах (підпункт "а" частини третьої статті 287 ГПК України), а також, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт "в" частини третьої статті 287 ГПК України). Крім того, скаржник вважає, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді справи № 2а-2137/11 (підпункт "б" частини третьої статті 287 ГПК України).

Пославшись на підпункти "а" та "в" частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник не навів жодних обґрунтувань та доводів, які б свідчили про наявність виключних випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі може бути предметом розгляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Крім того, скаржник не довів наявності випадку, визначеного у підпункті "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки Львівська міська рада не зазначила, які саме обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, скаржник позбавлений можливості спростувати при розгляді справи № 2а-2137/11.

В свою чергу, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури у своїй касаційній скарзі, обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження судових рішень у малозначній справі, посилається на підпункт "в" частини третьої статті 287 ГПК України

Обґрунтовуючи те, що ця касаційна скарга становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення, скаржник зазначив, що згідно з паспортом (пам`яткою) культурної спадщини, житловий будинок за адресою м. Львів, площа Ринок, 43 є пам`яткою архітектури національного значення відповідно до Постанови Ради міністрів УРСР № 970 від 26.08.1963, охоронний номер 326/40. Вказаний будинок № 43 на пл. Ринок у м. Львові знаходиться в історичному ареалі міста Львова, що віднесено до території, яка є під охороною всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Прокурор зауважив, що у даному випадку порушено право територіальної громади в особі Львівської міської ради та таке потребує захисту в судовому порядку, а незаконне вибуття з власності спірних нежитлових приміщень, які знаходяться у будинку - пам`ятці архітектури національного значення, становить беззаперечно значний суспільний інтерес. Виняткове значення для скаржника також полягає у наявності кримінального провадження, в якому встановлені обставини, що призвели до незаконного вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірних нежитлових приміщень.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

За оцінкою суду касаційна скарга першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури не містить переконливих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес, оскільки зазначення скаржником таких обставин має на теперішній час загальний характер; при цьому скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї справи.

Колегія суддів виходить з того, що у випадку посилання на "виняткове значення" справи для його учасника оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Верховний Суд, аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури, взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Наведені у касаційній скарзі першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з їх висновками стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Отже, скаржники у касаційних скаргах не довели наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Львівської міської ради та першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки їх подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 461/5925/22 за касаційними скаргами Львівської міської ради та першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського Суду від 14.11.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач