Справа №127/27644/24

Провадження №1-кп/127/772/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року                         м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №13 в м. Вінниці в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Володимирське, Запорізької області, громадянина України, останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , раніше не судимий,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, відомості про які внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42022021420000041 від 06.05.2022, –

ВСТАНОВИВ:

Лейтенант ОСОБА_5 проходячи військову службу за контрактом на посаді льотчика авіаційної ланки авіаційної ескадрильї 204 бригади тактичної авіації ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, діючи умисно, публічно, відкрито, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи громадянином України відповідно до ст. 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, у порушення п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй, норм Декларації про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року, Декларації про зміцнення міжнародної безпеки від 16 грудня 1970 року, Декларації щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету від 21 грудня 1965 року, рішення РНБО «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України» від 23 березня 2014 року, вимог статей 11, 12, 14, 15, 16, 49, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, вчинив кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки та проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Зазначеними Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014 року.

Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 визначено військову частину НОМЕР_3 .

Однак, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв`язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_3 , в порушення вищевказаних норм законодавства, у визначений строк, а саме – 12.05.2014 включно, на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 , з тимчасово окупованої території АР Крим не з`явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити.

Крім того, на початку квітня 2014 року, особовому складу військової частини НОМЕР_2 , в тому числі лейтенанту ОСОБА_5 , було усно доведено вищезазначені обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії російської федерації та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 .

Однак, ОСОБА_5 будучи громадянином України, відповідно до ст. 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, достовірно знаючи про усі вище викладені обставини, в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами рф та Україною, перебуваючи на посаді льотчика авіаційної ланки 2 авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_2 , діючи умисно, із корисливих мотивів, у період з 22.03.2014 але не пізніше 13.05.2014, перебуваючи у м. Севастополь АР Крим, здійснив перехід на бік ворога, чим вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, що виразилось:

-         у відмові в травні 2014 року, але не пізніше 13.05.2014, що визначено кінцевою датою виходу військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на материкову територію України, залишити тимчасово окуповану територію АР Крим, продовжити виконувати обов`язки несення військової служби у рядах Збройних Силах України та виконувати конституційний обов`язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами рф та Україною;

-         укладанні в один з днів 2014 року, контракту про проходження військової служби за контрактом у ЗС рф, зарахування до списків особового складу ЗС рф із збереженням військового звання лейтенант, посади льотчика, забезпеченням форменим одягом російського зразка і створенням умов для виконання злочинних наказів військового керівництва рф під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами рф та Україною, та проходженні, включно до 26.07.2024, військової служби у складі військових формувань Збройних Сил Російської Федерації під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, являючись при цьому громадянином України.

Судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, слідчий суддя виходив із того, що інкримінований обвинуваченому злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.

Враховуючи положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи суд зазначає наступне.

З 24 лютого 2022 року АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації та тимчасово окупованих територій.

Відповідно до ч. 4 ст. 548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення АТ «Укрпошта» приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території російської федерації немає можливості.

Повістки про виклик ОСОБА_5 , повідомлення йому про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення», а копію процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_5 на виконання вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України направлялись захиснику. Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили.

Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області адвоката ОСОБА_4 , уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 .

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2024 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно обвинуваченого.

Отже, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику ОСОБА_5 , щоб забезпечити останньому можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.

Після постановлення ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2024 року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 , відповідно до вимог ч. 4 ст. 46, ст. 42, п. 8 ч. 2 ст. 51 та ч. 2 ст. 297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.

Крім цього, згідно з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження.

В судовому засіданні приймав участь адвокат ОСОБА_4 , який був захисником на стадії досудового розслідування і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.

Судом, також, вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останній викликався у порядку ст. 323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному сайті Вінницького міського суду Вінницької області.

Захисник обвинуваченого не заперечував щодо розгляду даного кримінального провадження в порядку спеціального судового провадження, а також, здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів, виступав у дебатах та просив ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене та з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування і спеціального судового провадження, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом, вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.

Всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був поінформований належним чином про дати та час розгляду кримінального провадження, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

Судом ретельно та безпосередньо були досліджені наступні докази надані сторонами кримінального провадження, а саме:

- протокол огляду від 14.05.2022, відповідно до якого було зібрано інформацію стосовно ОСОБА_5 , зокрема відображено сторінку Вікіпедії де вказано, що він є російський космонавт-випробувач, який проходив службу в Повітряно-космічних силах міністерства оборони росії (т.1 а.с. 101-121);

- протокол огляду від 20.02.2023, відповідно до якого було зібрано інформацію стосовно ОСОБА_5 , зокрема відображено сторінку ФГБУ «НИИ ЦПК имени ОСОБА_6 » на якій зображений ОСОБА_5 , який проходив програму тренування ручного керування спуска транспортного пілотного корабля «Союз МС» (т.1 а.с. 122-130);

- відповідь на запит №2698 від 16.06.2022, відповідно до якої громадянин ОСОБА_5 , 1992 року народження на військовий облік не став, особова справа не надходила (т.1 а.с. 133);

- список офіцерського складу військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України та список військовослужбовців рядового і сержантського складу військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які вийшли з тимчасово окупованої території АР Крим у 2014 році, серед який відсутній ОСОБА_5 (т.1 а.с. 134-160);

- витяг із наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №122 від 20.03.2015, відповідно до якого ОСОБА_5 було виключено зі списків особового складу Збройних Сил України з 16 березня 2015 року (т.1 а.с. 201);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.07.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_7 , за сукупністю зовнішніх ознак, а саме, формою очей та брів, формою носа, губ, формою обличчя, впізнав ОСОБА_5 , вказавши, що він зображений на фото №2, з яким був знайомий з жовтня 2013 року, оскільки служив з ним у другій авіаційній ескадрильї у військовій частині НОМЕР_2 (т.1 а.с. 230-232);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.08.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 , за сукупністю зовнішніх ознак, а саме, формою обличчя, розрізом очей та своєрідною формою губ, впізнав ОСОБА_5 , вказавши, що він зображений на фото №2, з яким він в період з 2009 по 2012 рік проходив навчання та на протязі чотирьох років мав спільний побут (т.1 а.с. 234, 235);

- протокол огляду від 01.08.2022, відповідно до якого було зібрано інформацію стосовно ОСОБА_5 , зокрема відображено фрагменти відеозапису під назвою «Космонавт роскосмоса ОСОБА_9 » (т.1 а.с. 236-238);

- протокол огляду від 02.08.2022, відповідно до якого відображено сторінку Вікіпедії де наявні фотознімки емблем повітряно-космічних сил рф (т.1 а.с. 239-242);

- висновок експерта №КСЕ-19/102-22/11465-ФП від 17.08.2022, за результатами проведення комплексної судової портретної та фототехнічної експертизи (т.2 а.с. 3-34);

- довідка №350/160/4230 від 19.12.2014, відповідно до якої він був льотчиком авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_2 з 27 вересня 2013 року до 13 травня 2014 року, призначений наказом Міністра оборони України №318 від 27.09.2013, наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №240 від 13.05.2014 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, контракт укладений на п`ять років з 27 вересня 2013 року до 27 вересня 2018 року (т.2 а.с. 89);

- протокол огляду від 25.07.2024, відповідно до якого було зібрано інформацію стосовно ОСОБА_5 , зокрема відображено сторінку ФГБУ «НИИ ЦПК имени ОСОБА_6 » на якій зображений ОСОБА_5 (т.2 а.с. 102-108).

Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення, а саме:

- витяг з кримінального провадження №42022021420000041 від 06.05.2022, №62024240040000218 від 25.07.2024, №42014020420000122 від 11.12.2014 (т.1 а.с. 91, т.2 а.с. 66-74, 121, 122);

- постанова про визначення підслідності та направлення матеріалів досудового розслідування від 06.05.2022, від 01.07.2022 (т.1 а.с. 92, 93, 96, 97),

- постанова про визначення (заміну) групи прокурорів (т.1 а.с. 94, 95);

- повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення від 05.05.2022 (т.1 а.с. 98, 99);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.07.2022 (т.1 а.с. 227-229);

- постанова про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 05.03.2024 (т.2 а.с. 63-65);

- постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 23.12.2014 (т.2 а.с. 76, 77);

- ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 30.07.2024 (т.2 а.с. 109-115);

- постанова про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 25.07.2024 (т.2 а.с. 116, 117);

- постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 25.07.2024 (т.2 а.с. 118, 119), оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.

Дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до наступного висновку.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй.

До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями – №2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; №2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та №3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії – установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

-         застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

-         вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

-         бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

-         блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

-         напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

-         застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

-         дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

-         засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02 березня 1999 року №42-ФЗ).

Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Згідно опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до ст. ст. 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва ЗС рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС рф, як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту рф на території України – в АР Крим та м. Севастополі.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи Генерального штабу Збройних Сил російської федерації, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей рф, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

В подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники влади та ЗС рф, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів рф здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) – як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Враховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС рф серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту російської федерації, це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС рф поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС рф, співробітників інших силових відомств рф, представників влади, інших громадян російської федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади рф створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС рф.

Зокрема, на військовослужбовців ЧФ рф співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме:

-         планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах ЧФ рф військових підрозділів ЗС рф, які передбачалися ГШ ЗС рф для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;

-         організація блокування підрозділами ЧФ рф у взаємодії з військовими козацькими товариствами рф, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;

-         організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;

-         організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.?

Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН №2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, №2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС рф.

В подальшому військовослужбовці ЧФ рф, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС рф, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств рф, і регулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств рф, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.

Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад сто озброєних військовослужбовців НОМЕР_4 окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС рф проникли до будівель Верховної Ради АР Крим та Ради Міністрів АР Крим, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для рф рішень.

Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС рф на виконання вказівок та розпоряджень представників влади рф продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу рф та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ рф військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС рф на бортах.

Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ рф у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС рф, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.

Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади рф і службовими особами ЗС рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС рф забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до російської федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу рф як нового суб`єкта федерації.

Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».

Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 07 березня 2014 року №261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року №2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року №1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року №3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.

16 березня 2014 року на окупованих російською федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС рф, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову №1745- 6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до російської федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу російської федерації як нового суб`єкта рф зі статусом республіки.

Після цього, представники влади рф продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.

Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади рф на території півострова Крим референдуму 16 березня 2014 року, не легітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням рф стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ президента рф №147 «Про визнання Республіки Крим».

Цього ж дня президентом рф видано розпорядження №63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18 березня 2014 року в м. москва рф, президентом рф та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму», самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».

20 березня 2014 року Державна Дума Федеральних зборів рф прийняла Федеральний закон №36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон №6-ФКЗ «Про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб`єктів – Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».

21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних зборів рф на позачерговому засіданні своєю постановою №68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою №69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в рф двох нових суб`єктів – «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».

У той же день вищевказані федеральний (№36-ФЗ) та федеральний конституційний (№6-ФКЗ) закони були підписані президентом рф та набули чинності.

Таким чином представниками влади рф здійснена окупація частини території України – Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

Також, представниками влади і ЗС рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні – квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких – у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС рф вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією – здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС рф, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка», а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України – терористичну організацію «Луганська народна республіка», у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС рф.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів – здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

07 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.

13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року №405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-УІІ, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади рф провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади рф залучили до його виконання не лише терористичні організації та регулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС рф, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території рф.

Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС рф із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.

05 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС рф, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку рф, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_4 » і « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_6 .

11 липня 2014 року з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.

У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.

Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС рф на територію Донецької області.

Впродовж 07-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС рф уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп та 3 ротно-тактичних груп. Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків – до 160 одиниць, БМП та БТР – до 1 360 одиниць, артилерії – до 350 одиниць, РСЗВ – до 130 одиниць, бойових літаків – 192 одиниці, вертольотів – 137 одиниць.

24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС рф загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС рф у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.

29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування рф та військовослужбовці ЗС рф чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади рф під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації російської федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами Україна та рф з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 №1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Так, 22.03.2014, у зв`язку із тим, що у військовій частині НОМЕР_2 та на території аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_7 » залишились військовослужбовці Збройних Сил України, які не погодились покинути частину без зброї і військової техніки та вийти на материкову частину України, військова частина була взята штурмом підрозділами ЗС рф, була захоплена військова техніка, зброя та боєприпаси, у зв`язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_2 була підірвана.

Радою національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», затвердженого Указом Президента України від 24.03.2014 №339/2014, доручено Кабінету Міністрів України невідкладно розпочати разом зі Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Службою зовнішньої розвідки України передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України, забезпечивши при цьому соціальний захист військовослужбовців і працівників таких військових частин (підрозділів), установ та організацій (пункт 2 вказаного Рішення).

Пунктами 2, 3 спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 № Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України» визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до визначених пунктів прибуття з 6 травня 2014 року до 12 травня 2014 року. Відповідно до пункту 3 вказаної Директиви та наказу командувача ПС ЗС України військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 , для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України.

Судом встановлено, що 24.02.2022 російською федерацією здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, у зв`язку із чим розпочато ведення агресивної війни проти України та захоплення її території.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» на всій території України введено воєнний стан з 05:00 год. 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась.

За правилами, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень доводиться дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно наданих суду документів ОСОБА_5 він був льотчиком авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_2 з 27 вересня 2013 року до 13 травня 2014 року, призначений наказом Міністра оборони України №318 від 27.09.2013, наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №240 від 13.05.2014 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, контракт укладений на п`ять років з 27 вересня 2013 року до 27 вересня 2018 року.

Однак, після тимчасової окупації території АР Крим збройними силами російської федерації, не виконав наказ про переведення до нового місця служби на території України, залишився в АР Крим та перейшов на бік ворога, приступивши до служби в збройних силах російської федерації.

Як вбачається, з наданих документів ОСОБА_5 , 1992 року народження на військовий облік не став, особова справа не надходила, крім того він відсутній у списках офіцерського складу військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України та списках військовослужбовців рядового і сержантського складу військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які вийшли з тимчасово окупованої території АР Крим у 2014 році, в зв`язку з чим був виключений зі списків особового складу Збройних Сил України з 16 березня 2015 року.

Дані обставини підтверджуються, зокрема, протоколом огляду від 14.05.2022, відповідно до якого на сторінці Вікіпедії зазначено, що ОСОБА_5 є російським космонавтом-випробувачем, який проходив службу в Повітряно-космічних силах міністерства оборони росії, що також, відображено у протоколах огляду від 20.02.2023 та від 25.07.2024 на яких зафіксовано ОСОБА_5 , який проходив програму тренування ручного керування спуска транспортного пілотного корабля «Союз МС».

Що саме ОСОБА_5 зображений на наданих суду для дослідження документах, вказує висновок експерта №КСЕ-19/102-22/11465-ФП від 17.08.2022, за результатами проведення комплексної судової портретної та фототехнічної експертизи, який узгоджується з протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно яких свідок ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_5 з яким був знайомий з жовтня 2013 року, оскільки служив з ним у другій авіаційній ескадрильї у військовій частині НОМЕР_2 , а свідок ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_5 з яким він в період з 2009 по 2012 рік проходив навчання та на протязі чотирьох років мав спільний побут.

Будь-яких доказів, що спростовують вищевказані обставини, в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, надано не було.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом, та кваліфікує його дії:

- за ч. 1 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення з метою ухилитися від військової служби на службу у разі переведення;

- за ч. 1 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, а також те, що обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання та обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, враховуючи особу обвинуваченого, приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєних ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції визначеної ч. 1 ст. 408 КК України, а також у виді позбавлення волі на строк в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України, з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна в дохід держави, визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України – шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

Таке покарання, на переконання суду, є необхідним та достатнім для виправлення і попередження вчинення ОСОБА_5 та іншими особами кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України – залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому слід обраховувати з дня його затримання на виконання вироку суду.

Відповідно до вимог ст. ст. 124, 126 КПК України, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого процесуальні витрати у відшкодування вартості проведеної судової експертизи (т.2 а.с. 2), оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 124, 126, 193, 297-1, 297-5, 323, 337, 368-371, 374, 548, 615 КПК України, ст. ст. 12, 52, 59, 65-67, 70, 111, 408 КК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання:

-  за ч. 1 ст. 408 КК України – у вигляді п`яти років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 111 КК України – у вигляді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна в дохід держави.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_5 покарання у вигляді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна в дохід держави.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України - залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави Україна процесуальні витрати в сумі 3775,60 грн. у відшкодування вартості проведення судових експертиз.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Інформацію про ухвалений вирок, буде опубліковано у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя: