ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року   ЛуцькСправа № 140/201/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач) у якому просив:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням у складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він у період з 15.11.2013 по 28.09.2017 проходив військову службу з у військовій частині НОМЕР_1 . 31.03.2015 він прийняв посаду старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони на якій перебував до 30.07.2017 включно.

Вказує, що за весь час перебування позивача на штатній посаді з 01.01.2014 по 30.07.2017, в тому числі за останньою штатною посадою з 31.03.2015 по 30.07.2017, відповідач щомісячно виплачував йому додаткову грошову винагороду. Окрім того, йому також виплачувалась індексація грошового забезпечення: за 2015 рік добровільно, з 01.01.2016 по 28.09.2017 згідно судових рішень по справам №460/3522/19, №460/19560/22.

Заявою від 02.05.2024 він звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з проханням здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 за період перебування його за останньою штатною посадою в розмірі 60% місячного грошового забезпечення у повному розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення. Проте листом від 20.05.2024 Військова частина НОМЕР_2 відмовила йому у перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки на думку в/ч НОМЕР_2 індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення.

Позивач з таким діям відповідача не погоджується, що й стало причиною його звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.68).

У відзиві від 27.01.2025 (а.с.98-162) на позовну заяву представник відповідача позовних вимог ОСОБА_1 не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що індексація грошового забезпечення позивача за визначений ним період нарахована та виплачена за судовими рішеннями.

Як стверджує відповідач щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою грошового забезпечення, а індексації підлягає грошове забезпечення в цілому, а не кожна окрема складова цього грошового забезпечення.

Звертає увагу суду, що всі рішення Верховного Суду, на які посилається в позові позивач, не містять правових висновків щодо перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди з огляду на раніше проіндексоване грошове забезпечення.

29.01.2025 представником позивача через систему «Електронний суд» подано письмову відповідь на відзив (а.с.163-180) у якому адвокат Василюк В.В. підтримала обгрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві. Зазначила, що місячне грошове забезпечення позивача складалось із наступних складових грошового забезпечення: оклад за військовим званням; посадовий оклад; надбавка за вислугу років; надбавка за роботу з таємними документами; надбавка за особливості проходження військової служби; премія; індексація грошового забезпечення. Такий новий додатковий вид грошового забезпечення, як щомісячна додаткова грошова винагорода, установлений пізніше постановою Кабінету Міністрів України  від 22.09.2010 №889.

Стверджує, що щомісячна додаткова грошова винагорода включає в обрахунок усі ті ж самі складові грошового забезпечення, проте в розмірі – 60%, а не 100% відповідних сум місячного грошового забезпечення, а саме: оклад за військовим званням; посадовий оклад; надбавка за вислугу років; надбавка за роботу з таємними документами; надбавка за особливості проходження військової служби; премія; індексація грошового забезпечення.

Як наслідок, оскільки військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди позивачу без урахування сум індексації до розрахунку таких виплат, просить суд ухвалити рішення про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок щомісячної додаткової грошової винагороди позивача за спірний період.

05.02.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник відповідача акцентує увагу суду на тому, що індексація грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди є невід`ємною складовою грошового забезпечення відповідно до правових та сталих висновків Верховного Суду, а не нормативно-правових актів, якими визначено структуру та порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовців. Індексації підлягає все грошове забезпечення, а не кожна його складова, відповідно також не може бути перерахована щомісячна додаткова грошова винагорода як окрема складова цього грошового забезпечення, на проіндексоване грошове забезпечення (а.с.181-189).

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 у період з 15.11.2013 по 28.09.2017 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ №129 від 05.03.2015 майора ОСОБА_1 у порядку просування по службі призначено на посаду старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони (а.с.14).

Згідно наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №1 від 31.03.2015 підтверджено, що позивач прийняв посаду старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони та приступив до виконання службових обов`язків (а.с.14 зворот).

Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №172 від 31.07.2017 введено в дію переліки змін до штату військової частини НОМЕР_1 (а.с.15).

Відповідно до листа Військової частини №501/361 від 14.05.2022 посада позивача (старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони) перебувала в штаті військової частини НОМЕР_1 по 30.07.2017 включно (а.с.15 зворот).

Таким чином, ОСОБА_1 перебував на останній штатній посаді з 31.03.2015 по 30.07.2017.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 №318 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я (а.с.16).

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 21.09.2017 №215, з 28.09.2017 підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16 зворот).

У період січень 2014 року по липень 2017 року ОСОБА_1 щомісячно отримував щомісячно додаткову грошову винагороду, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 №944 від 13.11.2020 (а.с.18).

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2019 за №501/926 підтверджено факт нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період січень 2015 року – серпень 2015 року (а.с.18 зворот).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №460/3522/19, яке набрало законної сили, Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.09.2017.

Факт виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №460/3522/19 підтверджується довідкою про суму нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.06.2015 по 28.09.2017 (а.с.19).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №460/19560/22, яке набрало законної сили, Військову частину НОМЕР_3 зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.09.2017 із застосуванням базового місяця січня 2008 року.

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №142 від 30.03.2023 «Про доплату індексації та інших видів грошового забезпечення» командиру Військової частини НОМЕР_2 наказано забезпечити своєчасне нарахування та виплату колишньому військовослужбовцю  військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.09.2017 із застосуванням базового місяця січня 2008 року (а.с.19 зворот-20). Виплата індексації за вказаний період підтверджується довідкою-розрахунком №35/541 від 02.06.2023 (а.с.20 зворот).

02.05.2024 позивач звернувся до в/ч НОМЕР_2 із заявою у якій просив здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 за період перебування за останньою штатною посадою в розмірі 60% місячного грошового забезпечення у повному розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, що не здійснила в/ч НОМЕР_1 (а.с.21).

Листом від 20.05.2024 за №39/756 військова частина НОМЕР_2 відмовила ОСОБА_1 у перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення (а.с.22 зворот).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.92 (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацами першим та другим частини четвертої вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Згідно із пункту 1.2. вказаної Інструкції грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161, для військовослужбовців установлена щомісячна додаткова грошова винагорода.

Зокрема, пунктом 2 частини першої вказаної постанови установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання Постанови КМУ №889 від 22.09.2010 наказом Міністра оборони від 15.11.2010 за №595 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі - Інструкція №595), яка відповідно до пункту 1 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Інструкція № 595 втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 за №550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі за текстом - Інструкція №550), відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Інструкції №550 виплата винагороди здійснюється в таких розмірах на місяць: військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Як встановлено судом та підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 №944 від 13.11.2020 (а.с.18), у період з січня 2014 року по липень 2017 року, ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася додаткова грошова винагорода.

Спірним питанням в межах даної справи є включення до складу грошового забезпечення, з якого обраховується щомісячна додаткова грошова винагорода, індексації грошового забезпечення.

З даного приводу суд зауважує, що у постанові від 06.02.2019 в справі №522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

За змістом статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону №1282-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Отже, відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, розрахунок щомісячної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 проведено без включення до складу грошового забезпечення сум індексації.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених вище висновків Верховного Суду, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення, як його складова, має враховуватись при нарахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.

За таких обставин, виплачуючи позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889 у період з 31.03.2015 по 30.07.2017, без врахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, відповідач порушив право позивача на отримання належної заробітної плати.

Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 31.03.2015 по 30.07.2017, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати індексації грошового забезпечення та вже виплачених сум.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надано суду належних доказів правомірності своїх дій.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про необхідність відмови у задоволені позову з огляду на те, що індексація грошового забезпечення позивача за визначений ним період нарахована та виплачена за судовими рішеннями, оскільки предметом розгляду даної справи не є вимога щодо стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу судового збору не вирішується судом.

Окрім того позивачем заявлена вимога щодо стягнення з відповідача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: копія договору про надання правничої допомоги від 03.09.2024, укладеного між позивачем та адвокатським бюро «Велерії Василюк» (а.с.96); акт приймання-передачі наданих послуг правничої допомоги від 16.01.2025 згідно якого загальна вартість наданих послуг правничої допомоги становить 3000,00 грн (а.с.97).

Як випливає зі змісту даного акту приймання-передачі наданих послуг позивачу надані наступні послуги: надання юридичної консультації, проведення правової експертизи документів наданих клієнтом, аналіз судової практики з формуванням структури доказової бази, підготовка позовної заяви, групування доказів, додатків до позовної заяви, скаснування, подання позову до суду (а.с.97).

Відповідно до п.3.2. договору про надання правничої допомоги від 03.09.2024 сторонами погоджено, що гонорар виплачується бюро в безготівковій форм. Оплата клієнтом професійної правничої допомоги та остаточний розмір гонорару здійснюється на підставі акту виконаних робіт за цим договором у строк до 01.08.2025 шляхом внесення коштів на рахунок Бюро.

Суд враховує, що згідно із правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 року у справі №813/481/18, від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 29.10.2020 у справі №686/5064/20 від 18.08.2021 у справі №300/3178/20.

За результатом аналізу поданих документів, суд приходить висновку, що витрати на правничу допомогу у зв`язку із розглядом цієї справи, належним чином обґрунтовані, а заява про їх відшкодування та розрахунок були надані у строк, визначений КАС України.

Заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу (3000,00 грн) є реальним та підтвердженим належними доказами. Перелік витрат на професійну правничу допомогу є необхідним для розгляду цієї справи, а заявлений до відшкодування розмір витрат відповідає критерію розумності та співмірності із її складністю, а отже, заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

При цьому суд відхиляє заперечення представника відповідача щодо зловживання позивача та його представника з намаганням здійснити відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі самі документа були поданні позивачем до Рівненського окружного адміністративного суду в межах справи №460/9454/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

Як встановлено судом, ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №460/9454/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №460/9454/24 (провадження А/857/28480/24) апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №460/9454/24 повернута скаржнику.

Відтак, питання щодо стягнення в користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу не вирішувалося в межах адміністративної справи №460/9454/24.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Керуючись статтями 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням у складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено судом 12 березня 2025 року

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя                                                                                                   Н. В. Стецик