донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
11.10.2011 р. справа №24/5009/1983/11
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Манжур В.В.
суддівБойко І.А., Гези Т.Д.
при секретарі Пеленовій О.О.
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_5 –за довіреністю
від відповідача:не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи –підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя
на рішення
господарського суду Запорізької області
від18.07.2011р. (повний текст підписано 17.08.2011р.)
по справі№ 24/5009/1983/11 (суддя Азізбекян Т.А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс», с.Синельникове, Дніпропетровська область
доФізичної особи –підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя
простягнення 10819,30грн.,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантіс», с.Синельникове, Дніпропетровська область, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя суми основного боргу в розмірі 9246,00грн., пені в розмірі 795,25грн., 15% річних в розмірі 778,12грн. (всього –10819,37грн.).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.07.2011р. у справі № 24/5009/1983/11 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс»задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу в розмірі 6612,22грн., пеню в розмірі 795,26грн., 15% річних в розмірі 778,12грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції Відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2011р. у справі № 24/5009/1983/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог скаржник посилається на відсутність заборгованості перед позивача, та на те, що судом першої інстанції не були у повному обсязі з’ясовані обставини, які мають значення для справи, а висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають матеріалам справи.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо наявності у відповідача перед позивачем боргу в сумі 6612,22грн., оскільки ним за договором була здійснена оплата на загальну суму 13338,51грн., тоді як поставка продукції згідно накладної № 13957 проведена на суму 12728,00грн.
Позивач надав до Донецького апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу від 11.10.2011р., в якому проти вимог скаржника заперечує, посилаючись неналежне виконання Відповідачем умов договору, у зв’язку з чим останній має заборгованість за поставлену продукцію, на відповідність висновків суду дійсним обставинам справи та правовідносинам, що склались між сторонами, а тому вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Скаржник у заяві від 02.10.2011р. заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість уповноваженого представника в іншому судовому процесі.
Представник позивача проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача не заперечував, тому, зважаючи на відсутність доказів в обґрунтування поданого скаржником клопотання про відкладення розгляду справи та той факт, що явка представників до апеляційного суду не є обов’язковою, судова колегія, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає скаргу по суті за наявними у справі доказами у відсутності представника відповідача, а повний текст постанови направляється учасників процесу в установленому порядку.
Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 03.08.2010р. між сторонами був укладений договір поставки за № 652 ОП/ОД (далі за текстом –договір), згідно умов якого Постачальник (Позивач) зобов’язався в зумовлені строки передати (поставити) у власність Покупця (Відповідача) алкогольну продукцію відповідно до узгоджених (прийнятих до виконання) Постачальником замовлень Покупця, а Покупець зобов’язався прийняти вказаний товар у власність і сплатити за нього зумовлену даним договором грошову суму.
Договір підписано обома сторонами без заперечень та зауважень.
Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).
На виконання умов договору, згідно накладної № 13957, 28.09.2010р. Позивачем було здійснено поставку товару Відповідачеві на загальну суму 13728,00грн. Поставка товару на визначену суму також підтверджується товарно-транспортною накладною серії 01 ААБЖ № 453323 від 28.09.2010р.
В пункті 6.5. договору сторони передбачили, що, підписуючи видаткові накладні та приймаючи товар, Покупець підтверджує, що поставка товару відбулась відповідно до попередньо узгодженого сторонами асортименту та кількості товару по даній поставці.
Отже, у даному випадку відповідач погодився з поставкою товару, здійсненою за накладною № 13957, на суму 13728,00грн.
Частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п.7.1. договору, відповідач зобов’язаний оплатити поставлений Позивачем товар протягом 35 календарних днів з моменту передання товару Відповідачеві.
Оплата за поставлений Постачальником товар здійснюється Покупцем у гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п.7.2. договору).
Згідно вимог ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
В ч.1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивачем у позові визначено, що відповідач частково в розмірі 4482,00грн. оплатив поставлений товар. Однак, як вірно визначено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується часткова оплата за вищевказаним договором в розмірі 3683,78грн.
Також відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було підтверджено факт повернення 15.02.2011р. товару на суму 3432,00грн.
Отже, приймаючи здійснену відповідачем часткову оплату за договором та часткове повернення товару, судом першої інстанції встановлено наявність заборгованості Відповідача за договором перед Позивачем в розмірі 6612,22грн.
Твердження Відповідача стосовно здійснення повної оплати за договором не підтверджується матеріалами справи, оскільки надані Відповідачем платіжні документи та договори доручення не підтверджують факт оплати товару саме за договором поставки № 652 ОП/ОД від 03.08.2010р., а тому не прийняті судом як належні та допустимі докази, згідно приписів статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки Відповідачем не доведений факт повної оплати поставленого на його адресу за договором товару, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантіс»позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 6612,22грн.
Позивачем заявлено до стягнення пеня в розмірі 795,25грн.
Оскільки поставка товару відбулась 28.09.2010р., то відповідач, згідно умов договору, був зобов’язаний здійснити оплату протягом 35 календарних днів з моменту передання товару, тобто до 03.11.2010р.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, одним з наслідків порушення зобов’язання є оплата неустойки (штрафу, пені) –визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов’язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
В пункті 9.3. договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу.
Посилання скаржника на приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України у даному випадку не приймаються судовою колегією, оскільки, як вбачається із матеріалів справи розрахунок пені за прострочення оплати здійснено за 153 дні, що не порушує норми зазначеної статті.
Також, зважаючи на те, що Позивач звернувся до суду у квітні 2011р., а прострочення оплати поставленого товару, згідно умов договору, має місце з 03.11.2010р., судова колегія не вбачає порушень з боку Позивача приписів статті 258 Цивільного кодексу України.
Стаття 258 ЦК України передбачає строки спеціальної позовної давності, а стаття 232 ГК України –порядок застосування штрафних санкцій.
Оскільки будь-яких порушень при розрахунку пені, з урахуванням зазначених статей, не виявлено, посилання скаржника на приписи вищезазначених статей безпідставні та не приймаються до уваги судовою колегією.
Зважаючи на доведеність матеріалами справи факту прострочення Відповідачем оплати поставленого за договором товару, перевіривши арифметичні розрахунки позивача та суду першої інстанції, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача пені в розмірі 795,25грн.
Прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пункт 9.3. договору також передбачає сплату Покупцем 15% річних у випадку прострочення оплати поставленого товару на 10 (десять) і більше календарних днів.
Із матеріалів справи вбачається, що прострочення оплати поставленого Відповідачеві товару становить більше 10 календарних днів, а отже Позивач набув права стягнення з Відповідача 15% річних, що згідно здійсненого Позивачем розрахунку складає 778,12грн.
Перевіривши арифметичні розрахунки позивача та суду першої інстанції, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача 15% річних у вищевказаному розмірі.
З огляду на наведене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не були у повному обсязі з’ясовані обставини, які мають значення для справи, а висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають матеріалам справи не знайшли свого підтвердження.
Отже, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2011р. у справі № 24/5009/1983/11 про часткове задоволення позовних вимог ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2011р. у справі № 24/5009/1983/11 –залишити без задоволення, рішення господарського Запорізької області від 18.07.2011р. у справі № 24/5009/1983/11 –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня прийняття постанови.
Головуючий В.В.Манжур
Судді: І.А.Бойко
Т.Д.Геза
Повний текст постанови підписаний 11.10.2011р.