ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"19" вересня 2011 р.Справа № 9/41/5022-942/2011(6/41-713)
Господарський суд Тернопільської області
у складі < Список > судді Гевка В.Л. , судді < заповнити при колегіальному розгляді >
Розглянув справу
за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", майдан Привокзальний, 1, м. Тернопіль, 46000
до відповідача Приватного підприємства "Корпорація Вітар", вул. Січових Стрільців, 3а, м. Тернопіль, 46001
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, вул. Танцорова, 11, м.Тернопіль, 46001
про стягнення 40 913,93 грн. податку на додану вартість та пені у сумі 1570,47 грн.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1- довіреність № НЮ-518 від 29.07.2010р.
відповідача: не з'явився
третя особа: ОСОБА_2 - довіреність №32 від 11.05.2011р.
Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.
Сторони в порядку ст.77 ГПК України про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.
У судовому засіданні 19 вересня 2011р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення.
Суть справи: Позивач - Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "Корпорація Вітар", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення ФДМУ по Тернопільській області про стягнення з відповідача 147 769,96 грн. боргу з орендної плати, 19 044,50 грн. витрат на оплату комунальних послуг, 6518,68 грн. пені та 14 795,38 грн. штрафних санкцій.
Позовні вимоги підтверджуються належним чином завіреними копіями: Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 602 від 27.11.2009р.; претензії №78 від 11.02.2010р.; Договору від 27.11.2009р. на відшкодування витрат Балансоутримувача; іншими матеріалами справи.
Під час розгляду даної справи по суті заявлених вимог, позивач уточнив свої вимоги, за змістом яких заявлена до стягнення сума заборгованості по орендній платі складається у т.ч. із суми податку на додану вартість, нарахованої на зобов'язання перед Фондом держмайна України, та просив стягнути з відповідача 87 846,85 грн. орендної плати (без ПДВ), 16 002,54 грн. комунальних платежів (без ПДВ), 62 965,07 грн. податку на додану вартість, 6518,68 грн. пені, 8784,69 грн. штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.01.2011р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2011р., позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 106438,91 грн. орендної плати (у т.ч. ПДВ), 3962,56 грн. пені, 8784,69 грн. штрафних санкцій, 19461,62 грн. комунальних платежів у т.ч. ПДВ, 985,67 грн. пені.
У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 1570,47 грн. пені та 40 913,93 грн. податку на додану вартість, нарахованого на 70% орендної плати, що підлягала сплаті до державного бюджету, відмовлено з посиланням на те, що отримувачем вказаного податку є не позивач, а Держбюджет. Окрім того, суди дійшли висновку про те, що сума податку, яка підлягає сплаті до державного бюджету, може бути стягнута лише у складі орендної плати.
Не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив суд їх скасувати у частині відмови у стягненні 1570,47 грн. пені та 40 913,93 грн. податку на додану вартість та ухвалити щодо цих вимог нове рішення про задоволення. В іншій частині ухвалені судові акти не оскаржувалися.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2011 року касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задоволено частково.
Рішення господарського суду Тернопільської області від 20.01.2011р та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2011р. у справі №6/41-713 в частині відмови у стягненні з Приватного підприємства "Корпорація Вітар" 40913,93 грн. податку на додану вартість, пені у сумі 1570,47 грн. та розподілу судових витрат скасовано, та передано справу в цій частині позовних вимог на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області. В іншій частині рішення та постанову залишено в силі.
Відповідно до частини 1 ст. 20 ГПК України суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.
Розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 05.07.2011 р. справу №6/41-713 у частині відмови у стягненні з Приватного підприємства "Корпорація Вітар" 40913,93 грн. податку на додану вартість, пені у сумі 1570,47 грн. та розподілу судових витрат, з врахуванням частини 1 ст. 20 ГПК України, передано на новий розгляд судді Гевку В.Л.
Ухвалою господарського суду від 07.07.2011р. справу №6/41-713 в частині стягнення з Приватного підприємства "Корпорація Вітар" 40913,93 грн. податку на додану вартість, пені у сумі 1570,47 грн. прийнято до провадження з присвоєнням їй № 9/41/5022-942/2011(6/41-713) та вперше призначено її до розгляду на 19.07.2011 р. В порядку ст.77 ГПК розгляд справи №9/41/5022-942/2011(6/41-713) відкладався на 28.07.2011р., на 06.09.2011р. та на 19.09.2011р. на 14 год. 20 хв.
За погодженим клопотанням позивача та третьої особи без самостійних вимог від 28.07.2011р., з урахуванням вимог ч. 3 ст. 69 ГПК України, в якій зазначено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів та у зв’язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до вимог ст. 69 ГПК України, ухвалою господарського суду від 28.07.2011р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів, а саме до 20.09.2011р.
Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги з врахуванням заяв про уточнення підтримав повною мірою з підстав викладених у позовній заяві. Одночасно зазначає, що з огляду на те, що позивачем добросовісно були виконані зобов’язання за договором №602 від 27.11.2009р., зокрема, в частині обрахунку та сплати ПДВ до Державного бюджету України, а тому заявлена до стягнення сума податку на додану вартість та нарахована пеня підлягають стягненню в користь позивача. Крім того, надав довідку №456 від 19.09.2011р., засвідчену головним бухгалтером Любовіцькою О.В., в якій зазначено, що на період подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ПП "Корпорації "Вітар" ПДВ в сумі 40913 грн. 93 коп. сплачено в бюджет вокзалом ст.Тернопіль в повному обсязі.
Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України.
Разом з цим, направлені на адресу відповідача ухвали суду, в окремих випадках, повернуті суду поштовим відділенням із відміткою "за закінченням терміну зберігання".
А тому, з метою встановлення місцезнаходження відповідача, судом витребовувалось від Державного реєстратора Витяг та Довідку з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо відомостей про місцезнаходження відповідача. При цьому, як вбачається із поданих на запит суду Витягу з ЄДР від 12.09.2011р. № 4235/1.5 та Довідки з ЄДР від 12.09.2011р. №4234/1.5 місцезнаходженням Приватного підприємства "Корпорація "Вітар", станом на час розгляду справи, є вул. Січових Стрільців, 3а, м. Тернопіль,46001 (ідент. код 36508993).
Зазначена адреса відповідає тій, на котру судом надсилалась відповідна кореспонденція, в тому числі процесуальні документи.
При цьому згідно пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 06-10/651 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 930/14197 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 10-07/8 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).
У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Згадані повідомлення разом з належним чином зареєстрованими у господарському суді примірниками процесуальних документів, що повернуті підприємствами зв'язку, приєднуються судом до матеріалів відповідної справи.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що і позивачем і судом належним чином виконано обов'язок передбачений ГПК України щодо повідомлення відповідача про розгляд справи. Проте, з боку відповідача не забезпечено належного порядку отримання представниками його юридичної особи поштової кореспонденції.
Представник третьої особи в судове засідання прибув та підтримав надані суду письмові пояснення (від 15.07.2011р. №10-12-02144), в яких вважає, що позовні вимоги заявлені до відповідача правомірно, при цьому зазначає наступне. Відповідач в порушення умов договору, укладеного з ДТГО "Львівська залізниця" не вносив щомісячну орендну плату з врахуванням індексу інфляції, в зв’язку з чим у відповідності до п.3.7 договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Враховуючи зазначені вище обставини, а також завершення строку вирішення спору передбаченого ст. 69 ГПК України, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази, заслухавши доводи позивача та думку представника третьої особи, господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково. При цьому суд керувався наступним.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи –підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до положень ЦК України, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.
Як встановлено судом у справі 27.11.2009року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та приватним підприємством "Корпорація "Вітар", був укладений договір оренди державного нерухомого майна №602 (далі по тексту-Договір оренди), за умовами якого Орендар прийняв по акту приймання-передачі в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності , а саме : частину нежитлових приміщень загальною площею 347,3 кв.м. другого поверху будівлі Вокзалу станції Тернопіль, за адресою: м.Тернопіль, майдан Привокзальний,1, що перебуває на балансі Відокремленого підрозділу "Вокзал станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (надалі - Залізниця), вартістю 1840830 грн.
Договір оренди укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців і його дія встановлена з 27 листопада 2009р. по 27 жовтня 2012р. включно. Договір оренди погоджено, підписано та скріплено підписами та печатками позивача, відповідача та третьої особи.
Відповідно до вимог п.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.3.5. Договору оренди, Орендар зобов’язувався не пізніше 15-го числа поточного місяця перерахувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%. На підставі п.5.3. Договору оренди, Орендар зобов’язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції (щомісяця до 15-го числа місяця, наступного за звітним), а п.5.9. Договору передбачено щомісячне надання Орендарем Орендодавцю та Балансоутримувачу, до 15-го числа місяця, інформації про перерахування орендної плати за попередній місяць.
При цьому, розрахунок орендної плати проводиться згідно із згаданими в договорі методиками її обчислення.
Також, 27.11.2009р. між Відокремленим підрозділом "Вокзал станції Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" та відповідачем укладено Договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі по тексту –Договір про відшкодування витрат). Відповідно до п.1.1. зазначеного Договору про відшкодування витрат орендар відшкодовує витрати Балансоутримувача на сплату податку на землю, експлуатаційні витрати та комунальні послуги пропорційно до займаної ним площі.
Проте, з врахуванням зазначеного, та з посиланням на вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач у справі вважає, що відповідач взятих на себе зобов’язань належним чином не виконував, орендної плати не сплачував, інформацію про перерахування орендної плати регіональному відділенню та Відокремленому підрозділу "Вокзал станції Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" не надавав, чим порушив умови договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Враховуючи зазначене, суд бере до уваги факти щодо порушення зобов’язань відповідача перед позивачем за вище зазначеними Договорами оренди та про відшкодування витрат, встановлені Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.01.2011р. № 6/41-713 залишеним в силі в цій частині постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року та Вищим господарським судом України, згідно постанови від 15.06.2011р. при попередньому розгляді даної справи.
Зокрема, при попередньому розгляді справи судом встановлено, що в порушення умов договорів, приписів перелічених норм у рішенні, а також ст. ст. 11, 14, 629, 759,762 ЦК України, ст.173, 174, 193, 283,286 ГК України, ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1-3 ст. 19 Закону № 2269-ХІІ відповідач у визначені строки орендну плату та комунальні платежі не вносив, внаслідок чого, за період з грудня 2009 року по травень 2010 року в орендаря виникла заборгованість перед позивачем в сумі 106438,91 грн. (30% орендної плати, у т.ч. ПДВ) та 19461,62 грн. комунальних платежів (у т.ч. ПДВ). Виставлені рахунки-фактури №№479 від 08.12.09р., 17 від 13.01.10р., 46 від 08.02.10р., 90 від 09.03.10р., 149 від 31.03.10р., 181 від 30.04.10р., 226 від 31.05.10р. та направлену на адресу відповідача претензію №78 від 11.02.10р., з вимогою погасити заборгованість, відповідачем залишені без задоволення. Доказів на підтвердження іншого, у т.ч. сплати коштів за користування орендованим майном, відповідачем не представлено.
Зазначений факт, встановлений місцевим судом підтримано також і у постанові ЛАГСУ від 22.03.2011 року № 6/41-713.
Отже, Судами двох інстанцій встановлено та доведено матеріалами справи, що відповідач своє зобов'язання щодо перерахування орендних платежів до бюджету (70%) та балансоутримувачу (30%) не виконав.
При цьому, факт невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо перерахування у період з грудня 2009 року по травень 2010р. 70% орендної плати до Державного бюджету встановлений в іншій господарській справі №6/31-573, в якій рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.07.2010р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2010р. з відповідача стягнуто на користь РВ ФДМУ по Тернопільській області 172 917,01 грн. заборгованості з орендної плати, 6888,33 грн. пені та 17291,0 грн. штрафу.
Одночасно, суд враховує те, що відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
При цьому із змісту постанови Вищого господарського суду України від 15.06.2011р. № 6/41-713 скасовуючи частково рішення господарського суду Тернопільської області та постанову апеляційної інстанції, Вищий господарський суд звернув увагу на те, що відмовляючи у задоволені вимог про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість, обчислену з повної вартості орендної плати, суди двох інстанцій помилково не врахували вимог спеціального Закону України "Про податок на додану вартість", який, визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, внесення податку до бюджету.
Розглядаючи дану справу та виконуючи вказівки, що містяться у постанові ВГСУ судом враховано наступне.
Відповідно до пункту 1.8. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 09.12.2004р. №04-5/3358 "Про деякі питання застосування окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість у порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно пункту 1.3. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
При цьому, звертаючись до суду з даним позовом, позивач, який є балансоутримувачем переданого відповідачу в оренду майна, просив суд стягнути з останнього, крім 30% орендної плати та договірної неустойки, також і суму податку на додану вартість, обчислену з повної вартості орендної плати.
Умовами Договору оренди передбачено, що відповідач самостійно направляє визначені договором частки орендної плати безпосередньо до бюджету та позивачу (балансоутримувачу).
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, операції, які пов'язані з договорами оренди, є об'єктом для оподаткування податком на додану вартість.
Тому, у позивача, нерухоме майно якого передано в оренду за договором між Фондом та відповідачем (орендарем), виникають податкові зобов'язання на дату, визначену пунктом 7.3.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме на дату, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.
При цьому відповідно до пункту 4.1 статті 4 названого Закону, база для оподаткування визначається виходячи з повної вартості орендної плати незалежно від того, хто здійснює процедуру розмежування вартості орендної плати у визначених договором розмірах.
Таким чином, оскільки за умовами договору відповідач самостійно здійснює розмежування платежів і проводить перерахування до бюджету належних 70% орендної плати, то на рахунок позивача спрямовуються належні 30% та сума податку на додану вартість, обчислена з повної вартості орендної плати.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові ВГСУ від 15.06.2011р. № 6/41-713.
Одночасно суд вважає, що відповідно до вимог Закону в даному випадку база оподаткування визначається на повну суму орендної плати, та в підприємства балансоутримувача виникає обов’язок утримувати та вносити до бюджету ПДВ, що нараховане на повну суму орендної плати, встановленого цими нормами Закону.
При цьому як вбачається із поданих позивачем доказів, а саме податкових накладних: від 08.12.2009р. №825/202, від 13.01.2010р. №30/202, від 08.02.2010р. №86/202, від 09.03.2010р. №160/202, від 31.03.2010р. №228/202, від 30.04.2010р. №306/202, від 31.05.2010р. №328/202, податковими деклараціями з податку на додану вартість за грудень 2009р. –травень 2010р. в органи ДПА із зазначенням в них Залізниці, як податкового агента щодо сплати податку на додану вартість по договору оренди №602 від 27.11.2009р., та відповідно до яких Залізниця оформила та перерахувала в Державний бюджет по цьому договору податок на додану вартість на всю суму орендної плати, у тому числі ПДВ в сумі 40913,93 грн., що нарахований на 70% орендної плати, що належить перерахуванню Орендарем в Державний бюджет.
Зазначений факт відповідає також відомостям, що містяться у довідці головного бухгалтера позивача від 19.09.2011р. вх. № 15807 (н).
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що при наявності у орендаря заборгованості з орендної плати, включаючи суму ПДВ, нараховану на повну суму такої орендної плати, підприємство баласноутримувач має право вимагати стягнення в свою користь з орендаря заборгованості за Договором оренди в тому числі як суми несплаченої йому орендної плати (30%) так і суму ПДВ, обчисленої з повної суми орендної плати.
А тому суд вважає вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 40 913,93 грн. належним чином обґрунтованими та правомірними, а позов як такий, який в цій частині підлягає до задоволення повністю.
Щодо стягнення 1570,47 грн. пені, то суд задовольняє позов в цій частині частково, при цьому суд керувався наступним.
Як вбачається із Рішення господарського суду Тернопільської області від 20.01.2011р. № 6/41-713 залишеним в силі в цій частині постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року та Вищим господарським судом України згідно постанови від 15.06.2011р. судом позов в частині стягнення пені задоволено частково. Зокрема, задоволено вимоги позивача про стягнення 3962,54 грн. пені нарахованої на заборгованість по орендній платі та 985,67 грн. пені нарахованої на борг по комунальних платежах.
При цьому в задоволенні вимог про стягнення 1570,47 грн. пені відмовлено. Разом з цим відповідно до постанови ВГСУ від 15.06.2011р. № 6/41-713 рішення господарського суду Тернопільської області та постанову апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні 1570,47 грн. рішення скасовані і справу передано в цій частині на новий розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається із умов укладених між сторонами Договорів, їх положеннями передбачено додаткове застереження щодо можливості застосування неустойки – пені за несвоєчасне виконання зобов’язання. Зокрема, згідно п. 3.6. Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні (70% до 30%) відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Також, і п.6.2 Договору про відшкодування витрат передбачено, що за несвоєчасні розрахунки згідно п. 2.2.3. Договору Орендар сплачує пеню в розмірі 0,5 відсотків від суми платежу за кожний день прострочення.
Позивачем подано суду належним чином завірений розрахунок пені з якого вбачається, що пеня обрахована позивачем з дотриманням строків визначених чинним законодавством, а саме ст.232 ГК України та не перевищує подвійної облікової ставки.
Проте, як вбачається із поданих розрахунків, що додавались до позовної заяви позивачем у них обраховано пеню на заборгованість відповідача за Догворами включно з 15-го числа наступного за звітним. При цьому не враховано умови укладених між сторонами Договорів в частині строку сплати заборгованості за Договрами. Зокрема, згідно п.п. 3.5. Договору оренди визначено, що орендна плата перераховується до Бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15-го числа, а тому простроченим платіж буде вважатись 16-го числа відповідного місяця. В свою чергу, згідно п.п. 2.2.3. Договору про відшкодування витрат, плату на рахунок Балансоутримувача майна відповідач повинен вносити не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним, а тому простроченим платіж буде вважатись з 26-го числа місяця, наступного за звітним.
Разом з цим, у судовому засіданні представником позивача подано новий розрахунок пені з якого вбачається, що пеня обрахована з урахуванням строків, визначених п.п. 3.5. Договору оренди та п.п. 2.2.3. Договору про відшкодування витрат та становить 5590,47 грн. за несвоєчасну сплату заборгованості за Договором оренди та 820,34грн. за несвоєчасну сплату заборгованості за Договором про відшкодування витрат.
Проте, подаючи вказаний розрахунок розміру пені з боку позивача ні заяви про зменшення розміру позовних вимог ні іншої заяви, передбаченої ст. 22 ГПК України суду не подано. А тому, суд розглядає позовні вимоги про стягнення пені з врахуванням розміру пені, визначеного згідно поданої позовної заяви та заяв про збільшення розміру позовних вимог, а також з урахуванням розміру пені відображеного у постанові ВГСУ від 15.06.2011р., якою справу передано на новий розгляд.
Враховуючи зазначене, беручи до уваги розмір пені, стягнутий в користь позивача, згідно рішення господарського суду Тернопільської області від 20.01.2011р. № 6/41-713, що набрало законної сили в цій частині, а також ту обставину, що всупереч взятих на себе зобов’язань, згідно Договору оренди та Договору про відшкодування витрат відповідач плати в повному обсязі та у встановлені строки не сплачував, чим порушив умови Договорів, беручи до уваги розрахунок розміру пені, поданого позивачем, суму боргу та період нарахування пені, приписи ст.ст.546-549 ЦК України, ст.ст. 231,232 ГК України, ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, суд вважає, що вимоги про стягнення пені у сумі 1570,47 грн. нарахованої на борг за Договорами підлягають до часткового задоволення у сумі 1462 грн. 59 коп. В частині стягнення пені у розмірі 107 грн. 88 коп. суд у позові відмовляє як безпідставно нарахованій.
Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1,5 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову, з урахуванням розподіленого державного мита та судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.01.2011р. № 6/41-713, суд, додатково покладає на відповідача та стягує в користь позивача державне мито в сумі 423 грн. 77 коп. та витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу в сумі 53 грн. 16 коп.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Корпорація Вітар", вул. Січових Стрільців, 3а, м. Тернопіль (ідент. код 36508993) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", майдан Привокзальний, 1, м. Тернопіль (ідент. код 25936369) –40913 (сорок тисяч дев’ятсот тринадцять) грн. 93 коп. податку на додану вартість, 1462 (одну тисячу чотириста шістдесят дві) грн. 59 коп. пені, 423 (чотириста двадцять три) грн. 77 коп. державного мита, 53 (п’ятдесят три) грн. 16 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.
Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8409
Суддя В.Л. Гевко
Повне рішення складено та підписано 19.10.2011р.