1
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2011 року м. Полтава Справа № 2а-1670/9073/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Шевякова І.С.,
при секретарі – Пехота М.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
31 жовтня 2011 року Відкрите акціонерне товариство "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (надалі по тексту - ВАТ "КЗТВ") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (надалі по тексту -Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.
У своєму позові ВАТ КЗТВпросило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0008832301/2916 від 12 вересня 2011 року та № 0008842301/2917 від 12 вересня 2011 року, якими йому було визначено відповідно грошові зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що в серпні місяці 2011 року Кременчуцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку з питань взаємовідносин підприємства з окремими контрагентами. Згідно висновків Акту перевірки позивачем як платником податків було вчинено порушення п.п.5.2.1, 5.3.1, 5.3.9 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствта п.п. 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 Закону України Про податок на додану вартість, допущені, як на думку податкового органу у взаємовідносинах з ТОВ Інтермакссервіста ПП Асісту 2009 році.
Позивач заперечував наявність таких порушень податкового законодавства у взаємовідносинах зі вказаними контрагентами та спростовував висновки податкового органу про нікчемність даних правочинів, наполягаючи при цьому на легальному та реальному характері оподатковуваних операцій, що повністю підтверджені первинними фінансово-господарськими документами. Також позивач вказував на необґрунтованість висновків податкового органу про наявність підстав для коригування грошових зобов’язань, які полягали у наявності розбіжностей при співставленні податкових зобов’язань та податкового кредиту, анулювання свідоцтв платників ПДВ контрагентів позивача та їх відсутність за місцезнаходженням. Позивач наполягав на невірному застосуванні податковим органом норм податкового законодавства, посилаючись при цьому на індивідуальний характер юридичної відповідальності та відповідно неможливість притягнення його до такої відповідальності за порушення, вчинені його контрагентами, окрім того, вказував, що відсутність останніх за місцезнаходженням та анулювання свідоцтв платників ПДВ –це факти, які мали місце вже після вчинення оподатковуваних операцій з даними контрагентами позивачем.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги й наполягала на їх задоволенні, надавши пояснення, ідентичне за змістом обґрунтуванню позовних вимог, викладеному вище.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, пояснень не надав, як і заперечень на позов.
З огляду на положення ч. 4 ст. 128 КАС України, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відкрите акціонерне товариство Кременчуцький завод технічного вуглецюзареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 23.06.1994 року, зареєстроване та перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ. Основним видом діяльності даного підприємства, згідно реєстраційних документів, є виробництво іншої неорганічної хімічної продукції (КВЕД 24.12.0).
З 11.08.2011 року по 17.08.2011 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ КЗТВ з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП Алерт, ПП Алерт плюс, ПП Інко, ПП Авеланж, ПП Арона сервіс, ПП Саланг ТМ, ПП Асіст, ТОВ Інтерамксервіс, ПП Маркап, ПП Альпарі-Т, ПП Агат Сервіс, ТОВ Алівіс, ПП Оріль, ПП Астелікс-2007, ПП Алькасар Плюсза період з 01.06.2008 року по 30.06.2011 року.
Підставою для проведення даної перевірки стала постанова про призначення документальної перевірки від 25.07.2011 року заступника начальника ВРКС СВ ПМ ДПА у Полтавській області. Підстава та процедура проведення перевірки позивачем не оскаржена.
Результати даної перевірки оформлені Актом позапланової виїзної перевірки № 6195/23-209/00152299 від 23.08.2011 року (надалі по тексту –Акт).
Згідно висновків Акту, платником порушено п.п.5.2.1, 5.3.1, 5.3.9 Закону України Про оподаткування прибутку підприємстввнаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств за 2 та 3 квартали 2009 року на загальну суму 4 896 грн.; п.п. 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 Закону України Про податок на додану вартістьу квітні, травні, липні 2009 року, внаслідок чого занижено податкове зобов’язання з ПДВ на 3 917 грн.
Податковим органом, згідно змісту Акту, встановлено дані порушення у господарській діяльності платника при вчиненні оподатковуваних операцій з контрагентами ТОВ Інтермаксервіс(квітень, липень 2009 року) та ПП Асіст(травень 2009 року).
Так, податковий орган встановив у ході проведення перевірки безпідставне віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди сум коштів, сплачених платником ТОВ Інтермаксервіс, у якого платник придбавав кабель та сітку; сум коштів, сплачених позивачем ПП Асіст, у якого придбавали американку, штуцер, гайку.
Згідно змісту Акту (стор.6-7), дані операції підтверджені платником даними бухгалтерського обліку та первинними документами: в акті перевіряючі посилаються на конкретні первинні документи. Згідно Акту, придбані у даних контрагентів товари у подальшому використані платником у власній господарській діяльності.
Підставою для висновків про вчинення позивачем порушень податкового законодавства, згідно змісту Акту, стало те, що за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності зобов’язання за операціями з ВАТ КЗТВ, який відобразив у своїй податковій звітності відповідний податковий кредит. Крім того, податковий орган посилався на те, що контрагенти платника згідно даних ЄДР не перебувають за зареєстрованою адресою місцезнаходження, а також було анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ Інтермаксервіс08.07.2010 року та ПП Асіст17.07.2009 року.
За результатами перевірки складено Акт перевірки, із яким представники платника податків не погодилися та подали на нього заперечення, які не були враховані податковим органом та останнім були прийняті повідомлення-рішення № 0008832301/2916 від 12 вересня 2011 року та № 0008842301/2917 від 12 вересня 2011 року, якими позивачу було визначено відповідно грошові зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції.
На прийняті рішення платником було подано скарги до податкового органу вищого рівня, за наслідками розгляду скарг скарги платника були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить із наступного.
Податковий орган обґрунтовував прийняті податкові повідомлення-рішення порушеннями з боку позивача як платника податків п.п.5.2.1, 5.3.1, 5.3.9 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств; п.п. 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 Закону України Про податок на додану вартість.
Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону заборонено включення до складу валових витрат виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.
Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.
Також податковий орган стверджував про порушення позивачем таких норм Закону України Про податок на додану вартість.
Зокрема, відповідач посилався на порушення платником п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, згідно якого податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:
транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;
касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).
Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Нормою п.п.7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.
З огляду на фактичні обставини справи суд прийшов висновку про недоведеність порушень з боку позивача наведених норм податкового законодавства та невірне застосування закону податковим органом, висновки якого не відповідають фактичним обставинам.
Судом досліджено зміст фінансово-господарських операцій позивача з контрагентами, щодо яких податковий орган стверджував про наявність порушень податкового законодавства.
Так, судом встановлено факт віднесення позивачем до складу валових витрат та до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди сум коштів, сплачених платником ТОВ Інтермаксервіс, у якого платник придбавав кабель та сітку; сум коштів, сплачених позивачем ПП Асіст, у якого придбавали американку, штуцер, гайку.
Дійсність цих господарських операцій повністю підтверджена позивачем фінансово-господарською документацією, що долучена до матеріалів адміністративної справи: угодами, рахунками, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями. Позивачем підтверджено факт зберігання придбаних товарів: надано прибуткові складські ордери про поміщення придбаних матеріалів на склад підприємства, картки складського обліку матеріалів. Підтверджено факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності: надано вимоги на видачу товарів зі складу та накладні на списання матеріалів під час виконання ремонтних робіт на підприємстві, у ході яких були використані придбані у зазначених вище контрагентів матеріали. Представник позивача пояснив відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення придбаних товарів тим, що за змістом укладених договорів придбаний товар доставляв на підприємство власним транспортом продавець, а тому позивачем не мав потреби у складенні товарно-транспортних накладних та їх зберіганні. Вказане відповідає встановленим фактичним обставинам справи та змісту договорів і не суперечить закону, тому суд приймає дане пояснення.
В той же час суд не знаходить жодних фактичних обставин справи, які б пояснили твердження податкового органу про порушення платником саме тих норм Законів України Про оподаткування прибутку підприємствта Про податок на додану вартість, які викладені вище.
Посилання на те, що контрагенти позивача не перебувають за зареєстрованим місцезнаходженням та їм було анульовано свідоцтво платників ПДВ, суд не приймає до уваги як неспроможне, таке, що не має відношення до встановлених фактичних обставин, оскільки і анулювання свідоцтв платників ПДВ контрагентів, і встановлення їх відсутності за зареєстрованим місцезнаходженням відбулися пізніше, аніж оподатковувані операції.
Факт невідображення контрагентами у своїй податковій звітності зустрічних податкових зобов’язань за оподатковуваними операціями суд не вважає підставою для невизнання права платника на включення відповідних сум до складу свого податкового кредиту, оскільки така позиція не ґрунтується на нормах закону та прямо йому суперечить, а також з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності для будь-якого суб’єкта права. До того ж суд звертає увагу на відсутність зустрічних перевірок контрагентів, які б давали підстави стверджувати про несплату ними відповідних податкових зобов’язань з ПДВ, як на це вказує податковий орган у Акті, тобто, цей факт належним чином не перевірений і не доведений.
Таким чином, з огляду на підтвердження позивачем реальності та дійсності вчинення оподатковуваних операцій, використання придбаного товару у власній господарській діяльності, суд приходить висновку про необґрунтованість і недоведеність висновків податкового органу, які були покладені в основу оскаржуваних рішень, а відтак –про їх протиправність та необхідність скасування.
Відповідно до частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення - рішення та не надав доказів в спростування вищевикладеного, на відміну від позивача, який довів обґрунтованість вимог, заявлених у позові.
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0008832301/2916 від 12 вересня 2011 року та № 0008842301/2917 від 12 вересня 2011 року визнати протиправними та скасувати.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" судові витрати у сумі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 15 листопада 2011 року.
Суддя І.С. Шевяков