ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2025 року          м.Дніпро         Справа №  912/420/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя  Чус О.В. (доповідач), 

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Солодова І.М.

Представники сторін не з`явились, про час та місце судового засідання  повідомленні належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу  Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 (повний текст рішення складено 26.04.2024, суддя Поліщук Г.Б.) у справі № 912/420/24

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", 08131, Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 56

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 704 586,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

          В лютому 2024 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" до Військової частини НОМЕР_1 з вимогою про стягнення 704 586,00 грн як відшкодування завданої шкоди, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

          В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту CLAU № 24802.

          З огляду на вказані обставини, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки винна особа - ОСОБА_1 на час скоєння ДТП був військовослужбовцем Військової частини № НОМЕР_2 , позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 704 586,00 грн в порядку суброгації.

          Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024, позов задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (08131, Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 56, код ЄДРПОУ 35429675) 704 586,00 грн відшкодування завданої шкоди, а також 8 455,04 грн судового збору.

          В травні 2024 не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 , звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить    скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.       

          Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2024 відмовлено Військовій частині НОМЕР_4 задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 у справі № 912/420/24 – залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити, та подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку та надання доказів, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

          Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2024 повернуто апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 у справі № 912/420/24  скаржнику без розгляду, оскільки апелянтом не усунуто недоліків апеляційної скарги у строк визначений апеляційним господарським судом.

          В вересні 2024 не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 , вдруге, звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Відстрочити виконання судового рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.06.2023 по справі № 127/10915/22 при розгляді матеріалів кримінального провадження № 12022020000000166, було встановлено наступне:

          « 08.03.2022 близько 22.00 год. сержант ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду командира автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини НОМЕР_1 , здійснюючи керування військовою транспортною машиною марки «МАЗ-5316», номерний знак НОМЕР_5 , рухаючись у напрямку м. Гайсин Вінницької області зі сторони м. Вінниця по автомобільній дорозі Стрий-Тернопіль- Кропивницький-Знам`янка-Ізварене на 477 км. поблизу с. Кунка Гайсинського району Вінницької області, на заокругленій ділянці проїзної частини, діючи з кримінально-протиправною самовпевненістю, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з транспортним засобом «Jaguar Е-Расе», державний номерний знак НОМЕР_6 , під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалась у зустрічному напрямку та не мала технічної можливості попередити таке зіткнення шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього рух.

          В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину визнав повністю, повідомив суд обставини вчинення ним кримінального правопорушення, які повністю співпадають з тим, які визначені в обвинувальному акті, щиро розкаявся та повідомив суду, що примирився з потерпілим ОСОБА_3 та відшкодував завдані йому збитки, в зв`язку з примиренням з чим обвинувачений просив звільнити його від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням з потерпілим, кримінальне провадження закрити.

          Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_1 в зв`язку з примиренням з обвинуваченим та закриття кримінального провадження, повідомила суду, що будь яких претензій морального чи матеріального характеру до обвинуваченого ОСОБА_1 у нього немає.»

          Цією ухвалою ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 415 КК України на підставі ст. 46 КК України в зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, відомості про яке внесено 09.03. 2022 до ЄРДР за № 12022020000000166, закрито.

          Потерпілий не скористався своїм правом особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/ або моральної шкоди, має право на відшкодування такої шкоди (стаття 128 КПК України, статті 1166, 1167, 1177 ЦК України).

          Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

          МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»., законодавства України та свого Статуту.

          Учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України ( п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" офіційне тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2014 від 23.12.2014).

          Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

          Отже, зазначена категорія осіб звільняється від обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності на території України, а потерпілі особи мають право на відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені у цьому пункті особи, за рахунок коштів Моторного бюро із фонду захисту потерпілих. Вказане звільнення від обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності є пільгою, яку держава надала певним категоріям своїх громадян.

          Під вище вказану категорію осіб підпадає і ОСОБА_1 , як учасник бойових дій.

          Скаржник наполягає, що заявлене право позивача на відшкодування отриманої ним шкоди (фактично здійсненої виплати страхового відшкодування) шляхом стягнення понесених ним витрат із відповідача не є безумовним і не може покладати тягар відповідальності (відшкодування шкоди) на іншу особу у випадку недоведеності необхідності здійснення виплат особою, що їх здійснила; відшкодування шкоди страховику, який безпідставно поніс витрати по сплаті страхового відшкодування, не є правомірним і не відповідає правовій природі шкоди.

          Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.09.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя   Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

          Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 912/420/24. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 912/420/24.

                    03.10.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.             

          Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 у справі № 912/420/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку та надання відповідних доказів, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

          18.10.2024 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій зазначено про те, що Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою і повністю фінансується за рахунок коштів державного бюджету через Департамент фінансів Міноборони (м. Київ), тривалу процедуру отримання коштів, на момент подання апеляційної скарги 16.05.2024 року, Департаментом фінансів судовий збір за подання апеляційної скарги під час першого звернення не сплачено з об`єктивних та незалежних від нього причин так як Військова частина не є розпорядником коштів, самостійною особою, чи юридичною особою створеною для отримання прибутку, а тому такий майновий стан перешкоджає військовій частині НОМЕР_1 сплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі та наданню до суду доказів його сплати. Але на час подання повторно апеляційної скарги даний недолік виправлено та судовий збір сплачено в повному обсязі, що свідчить про зацікавленість відповідача в судовому процесі та винесення справедливого рішення у даній ситуації.

          Просить прийняти до розгляду заяву про поновлення   строку на апеляційне оскарження; відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою; рішення Господарського суду Кіровоградської     області від 23.04.2024 у справі № 912/420/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

          Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2024 визнано поважними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення суду.     Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 у справі № 912/420/24. Зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на     05.03.2025 року     об     10:20год.

          24.10.2024 від  позивача/ТОВ "Страхова компанія "Віді-Страхування" до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив в якому зазначено про те, що 27.05.2022 - дата виплати ТДВ «СК «ВІДІ-СТРАХУВАННЯ» страхового відшкодування за пошкоджений в ДТП транспортний засіб Jaguar E-Pace, реєстраційний номер НОМЕР_6 (надалі - Застрахований ТЗ) та, відповідно, перехід до ТДВ «СК «ВІДІ- СТРАХУВАННЯ» права вимоги до осіб відповідальних за заподіяну шкоду.

                    02.06.2022 - дата ухвали Вінницького міського суду Вінницької області по справі №127/10915/22, якою ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 415 КК України на підставі ст. 46 КК України в зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, відомості про яке внесено 09.03.2022 до ЄРДР за № 12022020000000166, закрито. Відповідно до цієї ухвали «...В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину визнав повністю...». Варто відмітити, що застосування ст. 46 КК України можливе лише у разі визнання обвинуваченим своєї вини.

          Тобто на момент постановлення ухвали Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 127/10915/22 право вимоги за заподіяну пошкодженням ОСОБА_4 шкоду вже перейшло до позивача.

                    Позивач наполягає, що Застрахований ТЗ належить ТОВ «КІРОВОГРАДДОРСЕРВІС», не ОСОБА_3 ;

-          пошкодженням Застрахованого ТЗ завдано шкоди саме власнику цього транспортного засобу - ТОВ «КІРОВОГРАДДОРСЕРВІС», не ОСОБА_3 ;

-          до позивача, після виплати страхового відшкодування, перейшло право вимоги ТОВ «КІРОВОГРАДДОРСЕРВІС» до осіб відповідальних за завдану шкоду;

-          відшкодування шкоди за пошкодження Застрахованого ТЗ не було предметом розгляду Вінницького міського суду Вінницької області при розгляді справи № 127/10915/22, оскільки ні позивач ні ТОВ «КІРОВОГРАДДОРСЕРВІС» не зверталися з цивільним позовом в цьому кримінальному провадженні. Адже звернення з цивільним позовом в кримінальному провадженні відповідно до ст. 128 КПК України є правом особи, а не обов`язком. Що не перешкоджає вирішенню питання про відшкодування шкоди в рамках іншого виду судочинства (цивільного, господарського).

          Позивач також зазначає про те, що  статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.

          Саме таких висновків дійшов Верховний Суд під час розгляду справи № 905/1391/19 (постанова від 21.08.2020).

          Крім того, відповідач не надав жодного доказу, що ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП мав статус учасника бойових дій.

          Пошкодження Застрахованого ТЗ є прямим наслідком ДТП, що є страховим випадком відповідно до умов Договору страхування і про що, відповідно, зазначено в страховому акті. Безпосередньо відповідач в апеляційній скарзі також зазначає, що подія внаслідок якої пошкоджено Застрахований ТЗ - це ДТП (абз. 2 стор. 6 апеляційної скарги): «Враховуючи зазначене, вбачається, що позивач не мав обов`язку здійснювати страхувальнику виплати внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.»

          Позивач наполягає, що пошкодження Застрахованого ТЗ не є безпосереднім наслідком війни, вторгнення, військових дій, введення воєнного стану (наприклад, пошкодження внаслідок обстрілів, вилучення ТЗ для потреб війська та ін.) тощо. ДТП не підпадає під виключення зі страхових випадків та не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

          Щодо законності керування Застрахованим ТЗ, відмічає наступне.

          На підставі посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (копії зазначених документів додано до позовної заяви) ОСОБА_2 керувала Застрахованим ТЗ.

          Спеціальною частиною Договору страхування передбачено, що особами допущеними до керування Застрахованим ТЗ є будь які особа, допущена Страхувальником на законних підставах.

          Відтак, виплата страхового відшкодування позивачем за пошкодження Застрахованого ТЗ була здійснена у повній відповідності до умов Договору страхування та з повним дотриманням вимог чинного законодавства.

          Просить, залишити рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024 по справі № 912/420/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

           05.03.2025 від відповідача скаржника до ЦАГС надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності учасника справи, у зв`язку з залученням представника відповідача до виконання бойових (спеціальних) завдань під час воєнного стану.  Просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

05.03.2025 секретарем судового засідання Солодовою І.М. було встановлено неможливість проведення відеоконференції з представником Позивача/Невідомим О.М.        В призначений час представник Позивача не вийшов на зв`язок для участі в судовому засіданні в режимі відоеконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу відеконфенцзв`язку ЄСІТС. За таких обставин неможливо провести судове засідання в режимі відеоконференції, про що складений відповідний акт.

          05.03.2025 в судовому засіданні підписано скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

          Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровограддорсервіс" (Страхувальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (Страховик) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU № 24802 (надалі - Договір страхування, а.с. 6-11). Предметом Договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Jaguar Е-Pace, реєстраційний номер НОМЕР_6 (надалі - застрахований транспортний засіб).

           08.03.2022 на автомобільній дорозі Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка-Ізварене на 477 км поблизу с. Кунка Гайсинського району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого транспортного засобу та транспортного засобу МАЗ-5316, реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

          За фактом вказаної події було розпочато кримінальне провадження, яке 09.03.2023 зареєстровано в ЄРДР за №12022020000000166. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 415 КК України (Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого).

          Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.06.2023 по справі №127/10915/22 при розгляді матеріалів кримінального провадження №12022020000000166 було встановлено наступне (а.с. 25-27):

          "08.03.2022 близько 22.00 год сержант ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду командира автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти Військової частини НОМЕР_1 , здійснюючи керування військовою транспортною машину марки "МАЗ-5316", номерний знак НОМЕР_5 , рухаючись у напрямку м. Гайсин Вінницької області зі сторони м. Вінниця по автомобільній дорозі Стрий-Тернопіль-Кропинивницький-Знам`янка-Ізварене на 477 км поблизу с. Кунка Гайсинського району Вінницької області, на заокругленій ділянці проїзної частини, діючи з кримінально-протиправною самовпевненістю, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з транспортним засобом "Jaguar Е-Pace", державним номерний знак НОМЕР_6 , під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалася у зустрічному напрямку та не мала технічної можливості попередити таке зіткнення шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху".

          Цією ухвалою ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 415 КК України на підставі ст. 46 КК України в зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, відомості про яке внесено 09.03.2022 до ЄДР за №12022020000000166, закрито.   

          За твердженням позивача саме дії ОСОБА_1 стали причиною скоєння ДТП, внаслідок якої, в тому числі було пошкоджено застрахований ТЗ.   

          Позивачем зазначено, що з огляду на те, що ОСОБА_1 на момент ДТП був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 ; транспортний засіб МАЗ-5316, реєстраційний номер НОМЕР_5 є військовою транспортною машиною, що належить Військовій частині НОМЕР_1 ; ОСОБА_1 керував транспортним засобом МАЗ-5316, реєстраційний номер НОМЕР_5 , у зв`язку з виконанням   службових обов`язків, то відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок зазначеної ДТП, спричиненої з вини ОСОБА_1 покладається на Військову частину НОМЕР_1 .               

           26.05.2022 до позивача звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровограддорсервіс" з заявою про виплату страхового відшкодування в зв`язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору страхування. (а.с. 21 на звороті)

           27.05.2022 позивач згідно з Договором страхування на підставі зазначеної заяви і страхового акту № 13283 від 25.05.2022, виходячи зі звіту №22-137 та зобов`язучої пропозиції з платформи AUTOONLINE ТОВ "Аудатекс Україна", здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 704 586,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1229 від 27.05.2022. (а.с. 23)

          Розмір страхового відшкодування визначався на підставі п. 9.6.2 Договору страхування, виходячи з умови договору "Конструктивна повна загибель ТЗ".

          Відповідно до довідки Національної поліції України від 21.06.2022 про ДТП ОСОБА_1   керував транспортним засобом МАЗ-5316, реєстраційний номер НОМЕР_5 , за відсутності полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.  (а.с. 24)

          Відповідно до інформації Центральної бази даних МТСБУ, по відношенню до транспортного засобу, реєстраційний номер НОМЕР_5 відсутні відомості щодо чинного на   момент ДТП полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. (а.с. 27 на звороті)

          Позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди від 18.07.2023 з проханням виплатити страхове відшкодування на користь позивача, але на момент звернення до суду із позовом страхове відшкодування на користь позивача відповідачем не сплачено.

          Відповідно до звіту №22-137 вартість відновлювального ремонту застрахованого ТЗ за наслідками ДТП складає 1 157 476,59 грн. Разом з цим до позивача перейшло право вимоги в межах виплаченого страхового відшкодування, а саме 704 586,00 грн. (а.с. 12 на  звороті)

Як зазначає позивач, станом на 14.02.2024 відповідачем відшкодування заподіяної шкоди в розмірі 704 586,00 грн на користь позивача здійснено не було. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 704 586,00 грн відшкодування шкоди в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи доведеність вини працівника Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, а також наявні у матеріалах справи докази здійснення Страховою компанією виплати відшкодування у спірній сумі, суд визнає вимогу позивача про стягнення 704 586,00 грн з відповідача обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Предметом спору у даній справі є вимога страховика про стягнення з власника транспортного засобу грошових коштів, що сплачені застрахованій особі у вигляді страхового відшкодування.

          Відповідно до ч.1  ст. 1166 Цивільного кодексу України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

          За положеннями ч.1  ст.1172 Цивільного кодексу України  юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

          Частинами 1 та 2  ст.1187 Цивільного кодексу України  встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

          У відповідності до п. 1, 3 ч.1  ст.1188 Цивільного кодексу України  шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Матеріалами справи встановлено, що 08.03.2022 на автомобільній дорозі Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка-Ізварене на 477 км поблизу с. Кунка Гайсинського району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу МАЗ-5316, реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

          За фактом вказаної події було розпочато кримінальне провадження, яке 09.03.2023 зареєстровано в ЄРДР за №12022020000000166. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 415 КК України (Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого).

          Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.06.2023 по справі №127/10915/22 при розгляді матеріалів кримінального провадження №12022020000000166 було встановлено, зокрема: "08.03.2022 близько 22.00 год сержант ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду командира автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти Військової частини НОМЕР_1 , здійснюючи керування військовою транспортною машину марки "МАЗ-5316", номерний знак НОМЕР_5 , рухаючись у напрямку м. Гайсин Вінницької області зі сторони м. Вінниця по автомобільній дорозі Стрий-Тернопіль-Кропинивницький-Знам`янка-Ізварене на 477 км поблизу с. Кунка Гайсинського району Вінницької області, на заокругленій ділянці проїзної частини, діючи з кримінально-протиправною самовпевненістю, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з транспортним засобом "Jaguar Е-Pace", державним номерний знак НОМЕР_6 , під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалася у зустрічному напрямку та не мала технічної можливості попередити таке зіткнення шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху".

          Цією ухвалою ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 415 КК України на підставі ст. 46 КК України в зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, відомості про яке внесено 09.03.2022 до ЄДР за №12022020000000166, закрито.   

          Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає встановленим той факт, що транспортний засіб "МАЗ-5316", номерний знак НОМЕР_5 станом на момент скоєння ДТП перебував в оперативному управлінні Військової частини НОМЕР_1 .

          Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

          Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей  1166,  1187 ЦК України  шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

          Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

          Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до  статті 1191 Цивільного кодексу України.

          На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно.

          Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

          Згідно зі  ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"  військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

          Відповідно до ч.1  ст. 4 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"  Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

          За приписами ст. 1  Закону України "Про Збройні Сили України"  Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до  Конституції України  покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

          Відповідно до  ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України"  Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

          Згідно зі ст. 5  Закону України "Про Збройні Сили України"  особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

          У ст. 10  Закону України "Про Збройні Сили України"  встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

          Відповідно до ст. 11  Закону України "Про Збройні Сили України"  Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах, в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.

          Згідно зі ст. 14  Закону України "Про Збройні Сили України"  земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

          За приписами  ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"  військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

          Відповідно до  ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"  вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

          Згідно зі  ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"  військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

          Статтею 137 Господарського кодексу України  визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

          З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

          У відповідності до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

          Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

          Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (ч.1  ст. 1166 Цивільного кодексу України).

          Згідно з ч. 2,3  ст. 1187 Цивільного кодексу України  шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

          Відповідно до ч. 1  ст. 1188 Цивільного кодексу України  шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

          Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

          Згідно з ч.1  ст. 1172 Цивільного кодексу України  юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

          Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

          Як вище встановлено судом, транспортний засіб "МАЗ-5316", номерний знак НОМЕР_5 станом на момент скоєння ДТП - фактичним власником є відповідач/Військова частина НОМЕР_1 .

          Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи доведеність вини працівника Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, а також наявні у матеріалах справи докази здійснення Страховою компанією виплати відшкодування у спірній сумі, суд визнає вимогу позивача про стягнення 704 586,00 грн з відповідача обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

          Щодо визначення сторони, яка має компенсувати завдану шкоду.

          Відповідно до   ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

          У відповідності до ст. 13.1 Закону учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

          Тобто, законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов`язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ. Водночас, відповідна пільга не розповсюджується на юридичних осіб власників транспортних засобів, оскільки, як зазначено вище, дана пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, а у своєму рішенні Конституційний Суд України розтлумачив даний пункт Закону у розрізі поняття "належність" транспортних засобів учасникам бойових дій, інвалідам війни, інвалідам I групи та її види. Так, вказаним рішенням визначено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо).

          З урахуванням наведеного, важливо чітко розмежовувати поняття «особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду» та «особа, яка завдала шкоду». Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

          Таким чином, статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.

          Аналогічні висновки викладені  у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справи № 905/1391/19.

          Матеріали справи свідчать про те, що автомобіль МАЗ-5316, номерний знак НОМЕР_5   перебуває в оперативному управлінні відповідача, а не є власністю працівника Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; відповідачем не підтверджено, що транспортним засобом, винним у вчиненні ДТП, керував водій зі статусом учасника бойових дій (незважаючи на проходження ним військової служби), відповідного посвідчення не надано.

          З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи Скаржника про те, що заподіяна шкода мала бути відшкодованою потерпілому Моторно транспортним (страховим) бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.

          Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо незаконності керування транспортним засобом ОСОБА_2 .

          Так, відповідно до п. 2.2. ПДР України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

          Тобто, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то керування транспортним засобом вважається законним, а водій таким, що правомірно володіє зазначеним транспортним засобом. Саме на підставі посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - ОСОБА_2 керувала Застрахованим ТЗ.

          До речі, Спеціальною частиною Договору страхування передбачено, що особами допущеними до керування Застрахованим ТЗ є будь які особа, допущена Страхувальником на законних підставах.

          Щодо правомірності виплати страхового вішкодування.

          Відповідно до п. 59 ст. 1 Закона України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.

          Відповідно до п. 3.1. (з урахуванням спеціальної частини) Договору страхування страховим випадком, зокрема, є ризик пошкодження Застрахованого ТЗ внаслідок ДТП.

          Відповідно до п. 3.2. Договору страхування ДТП - дорожньо-транспортна пригода, тобто подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

          Відповідно до п. 1.10. ПДР України дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

          Пошкодження Застрахованого ТЗ є прямим наслідком ДТП, що є страховим випадком відповідно до умов Договору страхування і про що, відповідно, зазначено в страховому акті. (а.с. 22)

          Пошкодження Застрахованого ТЗ не є безпосереднім наслідком війни, вторгнення, військових дій, введення воєнного стану (наприклад, пошкодження внаслідок обстрілів, вилучення ТЗ для потреб війська та ін.) тощо. ДТП не підпадає під виключення зі страхових випадків та не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

          Щодо посилання відповідача на п. 9.5.2. Договору страхування, то варто відмітити, що в позовній заяві позивач наголошував, що розмір страхового відшкодування визначався на підставі п. 9.6.2. Договору страхування, виходячи з умови договору «Конструктивна повна загибель ТЗ». Тобто порядок визначення розміру страхового відшкодування повністю узгоджується з вимогами п. 9.5.2. Договору страхування.

          Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 704 586,00 грн страхового відшкодування є доведеними та обґрунтованими.

          Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

          Відповідно до п.1 ч.1  ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

          Відповідно до частини 1  статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

          Відповідно до частин 1, 4  статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

          Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

          Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

          У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

          З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду від 23.04.2024 у справі №912/420/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 , відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування"  у відзиві на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

          Керуючись ст. ст.  129,  269,  270,  273,  275,  276,  282,  284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024  у справі № 912/420/24 - залишити без задоволення.

          Рішення   Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2024  у справі № 912/420/24 - залишити без змін.

          Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

          Повна постанова складена 17.03.2025.

Головуючий суддя                                                                                                                                                О.В. Чус

Суддя                                                                                                                                                                                           І.М. Кощеєв

Суддя                                                                                              М.О. Дармін