РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року

м. Рівне

Справа № 569/21375/23

Провадження № 22-ц/4815/323/25

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Курганської Олени Вікторівни на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2024 року у складі судді Ковальова І.М., постановлену в м. Рівне, відомості про дату складання повного тексту ухвали відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, припинення права власності на земельну ділянку, стягнення понесених судових витрат.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року визнано мирову угоду, укладену сторонами по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, припинення права власності на земельну ділянку, стягнення понесених судових витрат, а провадження по справі закрито.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2024 року відмовлено представнику позивача ОСОБА_1 адвокату Курганській Олені Вікторівні у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у вказаній справі в частині повернення 50% сплаченого ним при подачі позову до суду судового збору відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями ч. 3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», яка регулює порядок вирішення питання судових витрат у випадку укладення сторонами мирової угоди та обґрунтована тим, що під час постановлення ухвали про затвердження мирової угоди ні позивач, ні його представник клопотання про повернення судового збору не заявляли; позовної вимоги саме про повернення судового збору з державного бюджету заявлено не було, а тому у суду відсутні підставі для ухвалення додаткового рішення в частині повернення сплаченого з державного бюджету 50% сплаченого судового збору. Судом також враховано п.11 Мирової угоди, підписаної сторонами та затвердженої ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року, яким передбачено, що судові витрати сторін по справі розподілу між ними не підлягають, і покладаються на кожну із сторін у межах, понесених ними.

Вважаючи ухвалу суду незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права, представник ОСОБА_1 – адвокат Курганська Олена Вікторівна оскаржила її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок суду першої інстанції щодо відсутності заявленого клопотання про повернення судового збору у заяві про затвердження мирової угоди та погодження сторін залишити за ними судові витрати у межах, понесених ними. Стверджує, що, по-перше, обов`язок суду повернути позивачу 50% судового збору при укладенні мирової угоди прямо встановлений законом – ч.1 ст.142 ЦПК України, ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», і не потребує подачі додаткового клопотання; по-друге, у заяві про затвердження мирової угоди від 02.10.2024 р. у п.2 прохальної частини вказано вимогу про повернення позивачу 50% суми сплаченого судового збору; по-третє, умови мирової угоди щодо непроведення розподілу судових витрат між сторонами не є відмовою від повернення 50% судового збору із державного бюджету, оскільки ці 50% судового збору у будь-якому разі не підлягали б розподілу між сторонами. З наведених міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити судове рішення про повернення ОСОБА_1 50% судового збору, сплаченого ним при подачі позову по квитанції № 20 від 31.10.2023 р. в сумі 2927,10 грн. у зв`язку із укладенням мирової угоди.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи  на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що в провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, припинення права власності на земельну ділянку, стягнення понесених судових витрат.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року визнано мирову угоду, укладену сторонами по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, припинення права власності на земельну ділянку, стягнення понесених судових витрат, а провадження по справі закрито.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Курганською Оленою Вікторівною подано заяву про ухвалення додаткового рішення у вказаній справі в частині повернення 50% сплаченого ним при подачі позову до суду судового збору.

Відмовляючи оскаржуваною ухвалою у задоволенні заяви про постановлення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, а під час постановлення ухвали про затвердження мирової угоди ні позивач, ні його представник клопотання про повернення судового збору не заявляли, і такої вимоги про повернення судового збору з державного бюджету не міститься у позовній заяві.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішенням у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній увалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, обов`язок суду повернути позивачу 50% судового збору при укладенні мирової угоди прямо встановлений законом і не потребує подачі додаткового клопотання.

Судом першої інстанції при відмові у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення вказано про те, що сторони, укладаючи мирову угоду, не клопотали про повернення 50% суми сплаченого судового збору. Однак такий висновок не відповідає обставинам справи.

Як вбачається із заяви сторін від 01 жовтня 2025 року про затвердження мирової угоди, у п. 2 прохальної частини міститься клопотання повернути позивачу судовий збір в розмірі 50% від суми сплаченого судового збору (а.с. 93 зв.).

Пунктом 11 мирової угоди, підписаної сторонами та затвердженої ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року, передбачено, що судові витрати сторін по справі розподілу між ними не підлягають, і покладаються на кожну із сторін у межах, понесених ними. Таке застереження у тексті мирової угоди щодо непроведення розподілу судових витрат між сторонами не є відмовою від повернення 50% судового збору із державного бюджету, оскільки 50% судового збору у будь-якому разі не підлягали б розподілу між сторонами.

Наведені обставини справи вказують на те, що судом першої інстанції передчасно відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі в частині повернення 50% сплаченого при подачі позову до суду судового збору, без належного аналізу обставин справи та норм закону, що регулює спірні питання, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала не може залишатися чинною.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції – на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у справі «Буланов та Купчик проти України» вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії».

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За наведених обставин, апеляційний суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувана ухвала – до скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у вказаній справі в частині повернення 50% сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Курганської Олени Вікторівни задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2024 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, припинення права власності на земельну ділянку, стягнення понесених судових витрат, направити до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення про повернення 50% сплаченого ОСОБА_1 при подачі позову до суду судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 березня 2025 року.

Головуючий                                                        Ковальчук Н. М.

Судді:                                                                Хилевич С. В.                                        

                                       Шимків С. С.