КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2011                                                                                           № 13/044-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Поляк О.І.

суддів:            Кропивної Л.В.

          Рудченка  С.Г.

при секретарі:           Помаз І.А.

у відкритому судовому засіданні,

за участю представників сторін:

від позивача: Добаш І.О.

від відповідача: Мосійчук А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "ВВС-ЛТД»

на рішення господарського суду Київської області

від 05.09.2011 року (дата підписання – 09.09.2011 року)

у справі № 13/044-11 (суддя – Наріжний С.Ю.)

за первісним позовом ТОВ «Київгума»

до ТОВ «ВВС-ЛТД»

про  стягнення 296 819,00 грн.

за зустрічним  позовом ТОВ «ВВС-ЛТД»

до ТОВ «Київгума»

про визнання договору недійсним

                          Суть рішення і апеляційної скарги:

У березні 2011 року ТОВ «Київгума» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «ВВС-ЛТД» про стягнення 296 819,00 грн., з яких 167 767,91 грн. основного боргу, 25 174,62 грн. пені, 10 401,61 грн. інфляційних та 3 474,86 грн. 3 % річних.   

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятого на себе зобов’язання щодо оплати отриманого товару за договором № 94/Д-10 від 22.02.2010 року, укладеного між ТОВ «Київгума» та ТОВ «ВВС-ЛТД".

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ВВС-ЛТД»  звернулося до господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою до ТОВ «Київгума» про визнання вказаного договору недійсним.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.09.2011 року (дата підписання – 09.09.2011 року) у справі № 13/044-11 (суддя – Наріжний С.Ю.) первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» на користь ТОВ «Київгума» 167 767,91 грн. основного боргу, 25 174,62 грн. пені, 10 401,61 грн. інфляційних та 3 474,86 грн. 3 % річних, а також 2 068,19 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «ВВС-ЛТД» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове, яким у первісному позові відмовити повністю,  а зустрічний позов задовольнити.  

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що додані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні від імені відповідача було підписано особами, які не уповноважувалися останнім на їх підписання. Отже, позивачем не доведено факту поставки товару відповідачеві згідно умов договору та виникнення у відповідача обов’язку оплатити його.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2011 року  відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.11.2011 року.

07.11.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача були подані доповнення до апеляційної скарги, у яких він зазначив, що згідно повідомлення про відступлення права вимоги від 16.03.2011 року № 02юр-20 ТОВ «Київгума» за договором про відступлення права вимоги від 16.03.2011 року відступило Приватному торговельно-посередницькому малому підприємству фірмі «Едельвейс» право вимоги заборгованості за поставлений ТОВ «ВВС-ЛТД» товар у розмірі 167 767,91 грн., що виникло у позивача на підставі договору № 94/Д-10 від 22.02.2010 року, укладеного з відповідачем, а відтак апелянт просив у позові ТОВ «Київгума» відмовити повністю.  

У судове засідання 07.11.2011 року з’явилися представники сторін.  

Представник позивача письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, проте у судовому засіданні 07.11.2011 року останнім було подано договір про відступлення права вимоги від 16.03.2011 року, укладений між ТОВ «Київгума» та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс», на підставі якого позивач просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «ВВС-ЛТД» основного боргу за поставлений товар у сумі 167 767,91 грн. скасувати, в іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд  не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи,   22.02.2010р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 94/Д-10 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач протягом терміну дії даного договору зобов’язався поставити, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити вироби медичного призначення  (далі – продукція) у порядку і на умовах, визначених даним договором.

Згідно п. 2.1 договору кількість та асортимент продукції узгоджується сторонами на кожну окрему партію продукції відповідно до заявки покупця і зазначається у рахунку-фактурі та накладній.

Продавець зобов’язаний передати продукцію покупцю протягом 5 днів з моменту узгодження сторонами заявки (п. 3.1 договору).

У п. 3.2 договору сторони погодили, що доказом передачі продукції покупцю є накладна на відпуск продукції за підписом уповноваженої особи покупця та довіреність на отримання продукції.

Відповідно до п. 4.1 договору його вартість визначається сумарною вартістю переданої за договором продукції протягом усього терміну його дії.

Згідно п. 4.7, внесеного до договору № 94/Д від 22.02.2010р. додатковою угодою №1 від 23.02.2010р., відповідач зобов’язався перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму вартості продукції протягом 90 календарних днів з дня її одержання.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв шляхом самовивозу товар на загальну суму 735 038,35 грн., що підтверджується накладними №1059/ГП від 05.03.2010р. на  суму 1912,50 грн.; №1065/ГП від 09.03.2010р. на суму 170187,00 грн.; №1223/ГП від 17.03.2010р. на  суму 33609,00 грн.; №1353/ГП від 25.03.2010р. на  суму 31978,28 грн.; №1490/ГП від 01.04.2010р. на  суму 44636,05 грн.; №1585/ГП від 08.04.2010р. на  суму 36961,40 грн.; №1682/ГП від 14.04.2010р. на  суму 70019,60 грн.; №1990/ГП від 21.04.2010р. на  суму 89010,73 грн.; №2129/ГП від 28.04.2010р. на  суму 73992,08 грн.; №1350/ГП від 29.04.2010р. на  суму 14964,00 грн.; №2282/ГП від 12.05.2010р. на  суму  49824,88 грн.; №2439/ГП від 19.05.2010р. на  суму 5740985 грн.; №2532/ГП від 26.05.2010р. на суму 60533,18 грн., підписаними повноважними представниками сторін, а також  наявними в матеріалах справи довіреностями, виданими відповідачем на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та  ОСОБА_4 на отримання матеріальних цінностей від позивача за вказаними накладними.

Для оплати вартості переданої продукції позивачем відповідачу були виставлені рахунки-фактури №1059/ГП від 05.03.2010р., №1065/ГП від 09.03.2010р., №1223/ГП від 17.03.2010р., №1353/ГП від 25.03.2010р., №1490/ГП від 01.04.2010р., №1585/ГП від 08.04.2010р., №1682/ГП від 14.04.2010р., №1990/ГП від 21.04.2010р., №2129/ГП від 28.04.2010р., №1350/ГП від 29.04.2010р., №2282/ГП від 12.05.2010р., №2439/ГП від 19.05.2010р., №2532/ГП від 26.05.2010р.

Листом від 30.06.2010 року відповідач повідомив позивача, що тимчасово не в змозі оплатити отриманий товар за видатковими накладними №1065/ГП від 09.03.2010р. на суму 170187,00 грн.; №1223/ГП від 17.03.2010р. на  суму 33609,00 грн.; №1353/ГП від 25.03.2010р. на  суму 31978,28 грн. та зобов’язувався сплатити заборгованість до 29, 30 та 31 тижня 2010 року відповідно.

У зв’язку з тим, що відповідач належним чином взятого на себе зобов’язання з оплати отриманого за договором товару не виконав, позивач звертався до останнього з  претензіями № 02-25/10 від 23.07.2010р. та № 02-41/10 від 01.11.2010р., у яких вимагав сплатити заборгованість.  

Однак, відповідач вартість отриманого товару у повному обсязі не сплатив, у зв’язку з чим  у нього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 167 767,91 грн.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 167 767,91 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції передчасним з огляду на  наступне.

За змістом ст. 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк,  відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір № 94/Д-10 від 22.02.2010 року за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як уже зазначалося, згідно п. 4.7, внесеного до договору № 94/Д від 22.02.2010р. додатковою угодою №1 від 23.02.2010р., відповідач зобов’язався перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму вартості продукції протягом 90 календарних днів з дня її одержання.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується передача позивачем та прийняття шляхом самовивозу відповідачем товару на суму 735 038,35 грн., однак, докази його оплати останнім на суму 167 767,91 грн. в матеріалах справи відсутні.  

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2011 року між ТОВ «Київгума» (первісний кредитор) та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за договором № 94/Д-10 від 22.02.2010 року, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «ВВС-ЛТД» (боржник).

Відповідно до умов вказаного договору від 16.03.2011 року первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимагати виконання боржником  зобов’язань щодо сплати заборгованості за поставлений згідно основного договору товар у розмірі 167 767,91 грн.

В силу ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 вказаного Кодексу).

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Листом від 16.03.2011 року № 02юр-20 ТОВ «Київгума» повідомило ТОВ «ВВС-ЛТД» про здійснене ним відступлення права вимоги основної заборгованості у сумі 167 767,91 грн. на користь ПТПМПФ «Едельвейс», зазначивши реквізити нового кредитора.

Враховуючи здійснене позивачем згідно договору від 16.03.2011 року відступлення права вимоги на користь ПТПМПФ «Едельвейс», колегія суддів вважає, що у ТОВ «Київгума» відсутні правові підстави  вимагати від ТОВ «ВВС-ЛТД» сплати заборгованості за поставлений згідно договору № 94/Д-10 від 22.02.2010 року товар у сумі 167 767,91 грн., а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми боргу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також місцевим господарським судом задоволені позовні вимоги в частині  стягнення з ТОВ «ВВС-ЛТД» 25 174,62 грн. пені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

В силу ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як слідує зі змісту договору про відступлення права вимоги від 16.03.2011 року, за умовами останнього до ПТПМПФ «Едельвейс» перейшло лише право вимоги в частині сплати відповідачем основного боргу у сумі 167 767,91 грн.

Утім, п. 6.2 договору № 94/Д-10 від 22.02.2010 року, укладеного між ТОВ «Київгума» та ТОВ «ВВС-ЛТД», передбачено, що за несвоєчасну оплату отриманої продукції, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Перерахувавши розмір пені по кожній з видаткових накладних окремо, не виходячи за межі початкової та кінцевої дат її нарахування, заявлених позивачем,  колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 25 174,62 грн., не виходячи за межі позовних вимог  ТОВ «Київгума».

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 10 401,61 грн. інфляційних нарахувань та 3 474,86 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розмір інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача 10 401,61 грн. інфляційних нарахувань та 3 474,86 грн. 3 % річних.

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви, ТОВ «ВВС-ЛТД», звертаючись до господарського суду, просило визнати недійсним договір № 94/Д-10 від 22.02.2010 року, укладений між ТОВ «Київгума» та ТОВ «ВВС-ЛТД», посилаючись на його невідповідність вимогам законодавства та недотриманням встановленої форми у момент його укладення сторонами.

Зокрема, позивач зазначає, що накладні, які є невід’ємними частинами договору, не було підписано уповноваженими представниками сторін, тобто не було укладено, а відтак і не було погоджено останніми істотні умови договору.

В силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наявних матеріалів справи вбачається, що предмет договору  узгоджений сторонами у п. 1.1 останнього, тоді як асортимент, кількість і ціна товару погоджувалася окремо на кожну партію, зокрема, у накладних, які підписані повноважними представниками сторін і є невід‘ємними частинами договору.

Частина 3 ст. 180 ГК України передбачає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Посилання апелянта на недодержання сторонами встановленої форми правочину у момент його вчинення, оскільки Ошивалов М.В., Небилиця І.М., Ворошилов А.В. та  ОСОБА_4 не уповноважувалися ним на підписання видаткових накладних, як невід’ємних частин договору, колегією суддів відхиляється з огляду на те, що за  правилами  господарського  обороту, які склалися і поширені в Україні, допускається  укладення  рамкових   договорів, які   закріплюють  лише основні  юридичні та організаційні  умови  регулярної взаємодії між сторонами, при цьому, містять відсилку, що комерційні умови останнього, такі як асортимент, кількість  та   ціна товару, зазначатимуться    у   накладних, яким  сторони  надають   характеру    невід’ємних  частин  договору.

Оскільки  основним правовим результатом  поставки товару  є  перехід права  власності на нього від продавця  до покупця, настання якого підтверджують наявні у справі накладні з  відміткою  про вчинення  продавцем  дій з передачі товару покупцю на виконання умов договору № 94/Д-10 від 22.02.2010 року поряд із довіреностями останнього  на  його отримання,  колегія суддів вважає, що  між  позивачем та  відповідачем виникли зобов’язання з купівлі-продажу  медичних товарів  на загальну суму 735 038,35 грн., а відтак посилання ТОВ «ВВС-ЛТД» на недосягнення сторонами спірного договору згоди щодо предмету та ціни останнього, колегія суддів вважає безпідставними.   

Крім того, виникнення між сторонами зобов’язань з купівлі продажу товару визнає і відповідач, який у доводах апеляційного оскарження зазначає про уповноваження, зокрема, ОСОБА_1 на отримання виробів медичного призначення від позивача, а також частково оплативши їх.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, докази недодержання в момент вчинення спірного правочину хоча б однією із сторін вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України в матеріалах справи відсутні та ТОВ «ВВС-ЛТД» не надані.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за приписами п. 4 ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами у момент вчинення правочину встановленої форми правочину не є підставою недійсності останнього.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «ВВС-ЛТД».

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ВВС-ЛТД» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду господарського суду Київської області від 05.09.2011 року у справі № 13/044-11 в частині стягнення 167 767,91 грн. основного боргу – скасуванню.

В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 80, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,  –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.09.2011 року у справі № 13/044-11 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київгума» 167 767,91 грн. основного боргу скасувати.   

У цій частині у первісному позові відмовити.

3. В іншій частині рішення залишити без змін.

4. Здійснити новий розподіл судових витрат.

5. Стягнути з ТОВ «ВВС-ЛТД» на користь ТОВ «Київгума» 390,51 грн. державного мита, 44,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Стягнути з ТОВ «Київгума» на користь ТОВ «ВВС-ЛТД» 838,84 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з ТОВ «ВВС-ЛТД» в дохід Державного бюджету України 45,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

8. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

9. Матеріали справи скерувати до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.      

Головуючий суддя                                                                      Поляк О.І.

Судді                                                                                          Кропивна Л.В.

                                                                                          Рудченко  С.Г.