ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 42/50 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого Т.Г. Гоголь Л.І. Рогач |
за участю представників: |
позивача | Кушнарьов Д.В., Распопов В.О., Боровський В.П., Ковальов М.О. |
відповідача | Боришкевич В.О. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Техприлад” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 року |
у справі | № 42/50 господарського суду міста Києва |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Техприлад” |
до | Міністерства оборони України |
про | визначення договірної ціни |
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Техприлад” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про встановлення ціни на виконані роботи за підетапом 1.2, посилаючись на умови укладеного договору, статті 632, 649 Цивільного кодексу України та статтю 12 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено підвідомчість даної категорії спорів господарським судам України.
Відповідач не визнав позовні вимоги з мотивів не підтвердження позивачем належними доказами вартості закупленого спецобладнання, включеного у вартість виконаних робіт.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2006 р. (суддя Паламар П.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення обґрунтовано невідповідністю обраного позивачем способу захисту порушеного права встановленим фактичним обставинам справи, застосуванням статті 649 Цивільного кодексу України, на яку покликається позивач, до вирішення розбіжностей при укладенні договорів, натомість спірний договір сторонами вже укладено, виконано та частину робіт оплачено; за статтями 626, 632 та 638 Цивільного кодексу України ціна не є істотною умовою договору, а розбіжності з цього питання підлягають вирішенню під час розгляду спору про оплату за договором.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р. (судді: Брайко А.І. –головуючий, Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) рішення господарського суду залишено без змін із застосуванням положень Цивільного кодексу Української РСР, чинного на момент існування спірних правовідносин, а саме статей 6, 332 Кодексу, оскільки даним Цивільним кодексом не передбачено обраного позивачем способу захисту порушеного права, посилання позивача на статтю 649 Цивільного кодексу України судом відхилено, як безпідставне, оскільки за нею регулюється визначення ціни за переддоговірними спорами, натомість в даному випадку договір підряду є укладеним, а певні етапи робіт –виконані.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції та передати справу на новий розгляд (в редакції доповнень від 03.10.2006р.), мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме незастосуванням статей 12, 32, 65 Господарського процесуального кодексу України, статей 180 та 189 Господарського кодексу України, статей 6, 204, 214, 332,345 Цивільного кодексу Української РСР, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Відповідач не подав відзив по суті касаційної скарги, у судовому засіданні відхилив доводи скаржника з мотивів їх необґрунтованості.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання державного замовлення згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1998р. № 705-0033, сторонами було укладено договір на виконання дослідно конструкторської роботи шифр “Мішень-С” від 14.07.1998р. за реєстраційним номером 117559.
Умовами вказаного договору було передбачено, що позивач (виконавець) зобов’язується виконати і здати відповідачу (замовнику), а останній зобов’язується прийняти та оплатити дослідно-конструкторську роботу по темі “Розробка мішеней нового класу та датчиків нового покоління для забезпечення учбових та випробувальних полігонів; приймання виконаних робіт проводиться в порядку, встановленому ГОСТ В 15.203-79; виконана відповідно до вимог, встановлених п.2 договору, робота оплачується за договірною ціною, узгодженою виконавцем та замовником у встановленому порядку.
За твердженням підрядника (позивача) ним у відповідності до умов договору було виконано підрядні роботи по підетапу 1.2. на загальну суму 453630,39грн., натомість відповідач затвердив протокол твердої фіксованої ціни підетапу 1.2. в розмірі 215577грн., яку сплатив позивачу.
З огляду на вище вказані обставини позивач звернувся до господарського суду з вимогою про визначення договірної ціни щодо спірного етапу в судовому порядку, на підставі статті 12 Господарського процесуального кодексу України та статтю 649 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що ціна за договором не є істотною умовою договору згідно зі статтями 626, 632, 638 Цивільного кодексу України, а спір з цього питання підлягає вирішенню рід час розгляду спору щодо оплати за договором; натомість рішення місцевого суду не містить визначення правової природи договору, за яким виник спір, аналізу взаємних зобов’язань сторін за ним, судом не враховано Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України при визначенні законодавства, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Господарський суд апеляційної інстанції встановив, що правовідносини сторін є правовідносинами за договором підряду, та дослідив зміст зобов’язань сторін в частині предмету договору, ступінь його виконання сторонами, застосувавши для вирішення спору норми Цивільного кодексу Української РСР, чинного в період укладення договору, виконання та прийняття робіт за спірним етапом.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги апеляційний господарський суд зазначив, що визначені частиною 1 статті 6 Цивільного кодексу Української РСР та іншими нормативними актами способи захисту цивільних прав не передбачають такого способу захисту прав, як визначення вартості робіт за договором, та погодився з висновками місцевого суду щодо безпідставності посилання позивача на статтю 649 Цивільного кодексу України, яка застосовується для вирішення переддоговірних спорів.
Також відхиляючи посилання позивача на статтю 12 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, зокрема, зазначив, що відповідно до абзацу 3 пункту 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають із спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін, а будь-яких обмежень сторін щодо встановлення цін у договорі підряду нормативними актами не встановлено.
Судова колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що не ґрунтуються на повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванні обставин справи, та прийнятими за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
-спорів, що виникають при погодження стандартів та технічних умов;
-спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін.
Таким чином, господарські суди можуть розглядати справи у спорах про встановлення цін та тарифів, якщо вони можуть бути встановлені угодою сторін.
Відповідно до статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації тощо мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а господарський суд порушує справи за такими позовними заявами.
Водночас при прийнятті рішення у справі господарський суд повинен з’ясувати зміст правовідносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та визначити правову норму, що підлягає застосуванню для вирішення даного спору.
Судова колегія погоджується із застосуванням апеляційною інстанцією положень Цивільного кодексу Української РСР, що регулюють предмет та зміст зобов’язань сторін за договором підряду.
Натомість, застосовуючи до визначення способів захисту порушеного права позивача статтю 6 Цивільного кодексу Української РСР, суд не врахував частину 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно якої щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільного кодексу України застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способи захисту цивільних прав та інтересів містяться у частині 2 вказаної статті. Суд може захистити цивільне право або інтерес й у інший спосіб, якщо його встановлено законом або договором.
Судові рішення не містять аналізу умов договору в частині способу визначення ціни робіт за договором, мотивів, з яких було відхилено доводи позовної заяви та апеляційної скарги про звернення позивача до суду з огляду на відповідний порядок врегулювання спору, передбачений умовами договору.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України повторно розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду вказаним вимогам не відповідають за вказаних вище підстав.
З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Техприлад” задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 020.06.2006 року у справі № 42/50 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 28.03.06р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Т. Гоголь
Л. Рогач