ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

                                        В С Т А Н О В И В:

ЗАТ “Кабельелектро” звернулось з позовом до ТОВ “Транселектро” про визнання недійсним договору № 1 консигнації на продаж продукції від 03.06.04р.

Рішенням господарського суду м.Києва від 13.02.06 у справі № 24/747 ЗАТ “Кабельелектро” в позові відмовлено з тих підстав, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства та внутрішній волі сторін.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.06 у справі № 24/747 зазначене рішення господарського суду м.Києва залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ЗАТ “Кабельелектро” просить скасувати рішення та постанову цих судових інстанцій;  прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов.

В обгрунтування цієї вимоги скаржник посилається на невірне застосування судами норм матеріального права, зокрема ст. ст. 234, 627, 628, ч.3 ст.6 ЦК України з підстав, які викладені в скарзі.

Судова колегія розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку судами обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Матеріалами справи підтверджується наступне.

Між ЗАТ “Кабельелектро” (консигнат) та ТОВ “Транселектро” (консигнатор) 03.06.04 був укладений договір консигнації на продаж продукції № 1.

За його умовами ТОВ “Транселектро”  зобов’язувалось передати, а ЗАТ “Кабельелектро” прийняти на реалізацію кабельно-провідникову та електротехнічну продукцію та, за обумовлену договором винагороду продати від свого імені цей товар протягом терміну дії цього договору (п.1.1 договору), тобто на протязі вісьма років (п.8.1 договору).

Сторонами погоджено, що право власності на цей товар виникає у консигнатора з моменту передачі йому на реалізацію товару (п.п 1.2 п.2 договору).

Суди встановили, що по своїй суті укладений сторонами договір є змішаним, тобто таким, що поєднує в собі елементи договору комісії та договору купівлі-продажу.

Можливість укладення таких договорів передбачена ст. ст. 627, 628 ЦК України.

Проте поза увагою судів залишена та обставина, що ті елементи договору, які стосуються правовідносин за договором комісії суперечать вимогам чинного законодавства.

Такою умовою договору, зокрема, є п.п 1.2 п.2 договору, згідно з яким право власності на переданий на консигнацію товар належить консигнаторів з моменту передачі товару на консигнацію.

За умовами спірного договору консигнант виступає в ролі комітента, а консигнатор в ролі комісіонера.

Але право власності на майно, передане комітентом комісіонеру не припиняється фактом передачі цього майна.

Так як договір комісії є посередницьким договором, все майно, як знаходиться у комісіонера і поступило до нього від комітента або придбане комісіонером для комітента, є власністю комітента.

Комісіонер не набуває на це майно ніяких прав.

Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник майна, комісіонер передає покупцю право власності незважаючи на те, що він не є власником товару.

За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не перейшло у власність третьої особи.

Ці положення цивільного законодавства (гл.69 ЦК України) є обов’язковими для сторін і, в зв’язку з цим, сторони не могли відступати від них при укладенні спірного договору (абз. 2 п.3 ст.6 ЦК України).

Не знайшли належного дослідження з боку попередніх судових інстанцій і елементи спірного договору, що пов’язані з договором купівлі-продажу.

Виконуючи посередницькі функції продавця товарів ТОВ “Транселектро” (консигнатор він же комісіонер) він зобов’язаний був передавати отримані від реалізації товарів кошти власнику їх (ЗАТ “Кабельелектро”, консигнанту, комітету) після реалізації товару ( ст.655 ЦК України) у розумний строк.

Проте за умовами договору, отримані ТОВ “Транселектро” кошти від реалізації таких товарів повинні передаватись консигнанту (власнику) після затвердження ним звіту про реалізацію товару.

Такий звіт повинен складатись лише після закінчення терміну дії договору (п.п. 2.3, 2.4 п.2;  п.п 8.1 п.8 договору), тобто після сплину 8-річного терміну.

Фактичні правовідносини сторін, з урахуванням зазначених умов договору, судами не визначались.

Але це також не було досліджено судами.

Відповідно з ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повноту і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає передачі на новий розгляд.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117 , 1119, 11110, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

                                      ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 13.02.06 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.06 у справі № 24/747 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий, суддя                                                                          Н.Кочерова

Судді                                                                                                         В.Рибак

                                                                                         М.Черкащенко