Справа № 308/4192/19

Закарпатський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

05.03.2025                 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

Головуючого – судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2019 року у справі за клопотанням засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2019 року на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку - повернуто заявнику.

Зі змісту ухвали суду слідує, що до Ужгородського міськрайонного суду надійшло клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов?язаного з виконанням вироків судів іноземних держав з п. «а» ч. 1 ст. 9 та ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб і звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 152 КВК Україниу якому він просить: визнати судом порушення його прав людини і громадянина ст. 3 Конвенції, ст. 28 Конституції України, як піддання його жорсткому, нелюдському покаранню ДПВ в Україні; визнати виконаним вирок Угорської Республіки станом на 05.09.2019; постановити ухвалу, якою визначити дату його звільнення від відбування покарання на 05.06.2019.

Місцевий суд, прийшов до висновку, що клопотання слід повернути засудженому ОСОБА_6 з таких підстав. Так, зі змісту ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 08.11.2018 (справа № 675/1558/18), що набрала законної сили і яку долучено заявником до клопотання, згідно з якою задоволено клопотання ОСОБА_6 та постановлено зарахувати у строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6 перебування у СІЗО м. Ужгорода з 05 квітня 2012 року по 23 вересня 2014 року включно з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі, слідує, що ОСОБА_6 засуджений вироком Будапештського міського від 02 квітня 2003 року та вироком Будапештського апеляційного суду від 22 квітня 2004 року до довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму із умовним звільненням не раніш ніж через 25 років на підставі абзацу (2) параграфу 47/А КК Угорщини. 05 квітня 2012 року ОСОБА_6 був переданий від представника Інтерполу уповноваженій особі ВВ МВС України. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2014 року визнано вирок Будапештського міського суду від 2 квітня 2003 року та вирок Будапештського апеляційного суду від 22 квітня 2004 року щодо ОСОБА_6 . Ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі. У відповідності із судовими рішеннями Республіки Угорщини – вироком Будапештського міського суду від 2 квітня 2003 року та вироком Будапештського Апеляційного суду від 22 квітня 2004 року визначено можливість вирішення питання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_6 після відбування 25 років позбавлення волі. Зараховано у строк покарання увесь період, упродовж якого засуджений ОСОБА_6 був позбавлений волі, та вирішено вважати початком відбування покарання з часу його затримання - 5 серпня 2000 року. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2014 року постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2014 року змінено. Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за п. п. «г», «е» ст. 93 КК УРСР в редакції Закону 1960 року до довічного позбавлення волі. У решті постанову залишено без зміни. Суд в ухвалі зазначив, що зі змісту клопотання слідує, що засуджений ОСОБА_6 відбуває покарання у Замковій виправній колонії (№58) управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав, Хмельницька область. Відтак, з урахуванням наведених обставин та відповідно до положень кримінального процесуального закону, вирішення вказаного клопотання не віднесено до територіальної юрисдикції Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, отже воно підлягає поверненню заявнику для звернення до належного суду за місцем відбування покарання, а саме до Ізяславського районного суду Хмельницької області.

На вказане судове рішення, засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу. Вважає ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Стверджує, що звернувся до суду першої інстанції після того, як Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) 12 березня 2019 року прийнято рішення по справі Петухов проти України, де судом встановлено порушення Україною ст. 3 Конвенції у частині застосування національними судами до осіб покарання у виді довічного позбавлення волі без можливості перегляду справи з подальшим звільненням від покарання. Апелянт вказує, що суд прямо зобов?язав Україну реформувати систему перегляду довічного ув?язнення. Вважає, що подане ним клопотання підлягало задоволенню і з огляду на положення Конституції України, зокрема на підставі ст. 28 Конституції, оскільки ОСОБА_6 має право на зменшуваність свого довічного покарання та перспективу звільнення. Стверджує, що відсутність процесуальних норм, які могли би чітко врегулювати питання, пов?язані із виконанням вироків іноземних держав стосовно засуджених до довічного позбавлення волі на території України, - не є перешкодою для задоволення клопотання. Вважає, що суд повинен врахувати і те, що відповідно до пунктів 9 та 12 Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи щодо поводження із засудженими до тривалих строків ув?язнення, перегляд стосовно довічного позбавлення волі має відбуватися після відбування засудженим 8-14 років позбавлення волі та повторюватися через певні проміжки часу. Просить скасувати ухвалу суду та задовольнити клопотання у повному обсязі, а саме - звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання у зв?язку з тим, що вирок Угорської Республіки виконаний.

У подальшому ОСОБА_6 подав доповнення до апеляційної скарги, у яких вказує, що він зробив прогрес у напрямку виправлення. Зміни яких він зазнав призводять до відсутності підстав для його подальшого позбавлення волі. Зауважує, що підстави для перегляду довічного покарання наявні у п. 119 рішення у справі Вінтер та інші проти Сполученого Королівства (заява №66069/09, №130/10, №3896/10 від 09.07.2013 року). На підставі зазначеної практики, якщо для продовження довічного ув`язнення більше немає обґрунтованих підстав, то подальше тримання в установах виконання покарань суперечитиме ст. 3 ЄСПЛ та відповідно ст. 28 Конституції України. Просить задоволити його апеляційну скаргу.

Окрім того, ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 15.06.2021 року на підставі клопотання засудженого ОСОБА_6 його етаповано з ДУ «Замкова виправна колонія №58» до ДУ «Закарпатська УВП №9» для участі у розгляді апеляційної скарги.

У зв`язку з звільненням головуючого судді ОСОБА_8 з посади, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024, визначено головуючим суддею – суддю ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_7 акцентував увагу на істотних порушеннях вимог кримінального процесуального закону. Вказав, що клопотання було розглянуто за відсутності засудженого, а судове провадження здійснено за відсутності захисника, участь якого, відповідно до п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 412 КПК є обов`язковою. Крім того, клопотання розглянуте незаконним складом суду. Просив скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Статтею 370, 372 КПК України судове рішення (ухвала) повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. У мотивувальній частині ухвали зазначаються:суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Колегія суддів вважає, що вказані вище вимоги кримінального процесуального, а також кримінального законів судом першої інстанції дотримані не були.

Відповідно до вимог ст. 152 КВК України, підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

Частина 1 статті 537 КПК України передбачає, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про відстрочку виконання вироку; про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким; про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; про звільнення від покарання за хворобою; про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; про застосування до засуджених примусового годування; про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України; про застосування покарання за наявності кількох вироків; про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді; про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); про зміну обов`язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; про звільнення від відбування покарання у зв`язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

За положеннями ч. 1 ст. 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. За наслідками розгляду клопотання суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З системного аналізу наведених положень кримінального процесуального закону, зокрема ст. 539 КПК України, слідує, що з урахуванням вимог КПК України за результатами розгляду клопотання судом першої інстанції повинно бути прийнято рішення про задоволення або відмову у його задоволенні.

Встановлено, що 08.04.2019 року ОСОБА_6 звернувся до до Ужгородського міськрайонного суду з клопотанням про вирішення питання, пов?язаного з виконанням вироків судів іноземних держав з п. «а» ч. 1 ст. 9 та ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб і звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 152 КВК України, згідно з яким просив визнати порушення його прав людини і громадянина за ст. 3 Конвенції, ст. 28 Конституції України, як піддання його жорсткому, нелюдському покаранню ДПВ в Україні; визнати виконаним вирок Угорської Республіки станом на 05.09.2019 та постановити ухвалу, якою визначити дату його звільнення від відбування покарання на 05.06.2019.

Вказане клопотання зареєстровано в Ужгородському міськрайонному суді 15.04.2019 року та відповідно до протоколу авто розподілу від 15.04.2019 року, визначено головуючого суддю.

Ухвалою від 18.04.2024 розглянуто клопотання засудженого ОСОБА_6 , без будь-яких судових засідань чи повідомлень сторін про його розгляд.

Цією ухвалою, відмовлено у задоволенні клопотання засудженого, оскільки засуджений ОСОБА_6 відбуває покарання у Замковій виправній колонії (№ 58) управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав, Хмельницька область, звідки і надійшло клопотання засудженого. За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вирішення даного клопотання не віднесено до територіальної юрисдикції Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, внаслідок чого підлягає поверненню заявнику для звернення до належного суду за місцем відбування покарання, а саме до Ізяславського районного суду Хмельницької області. Цей висновок було зроблено виключно на підставі інформації викладеної заявником у тексті клопотання без будь якої перевірки.

24.05.2019 року на вказану ухвалу, засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.

17.05.2021 засуджений звернувся до апеляційного суду з клопотанням про його доставку на розгляд судового засідання. На підставі ухвали Закарпатського апеляційного суду від 15.06.2021 року, засудженого ОСОБА_6 етаповано з ДУ «Замкова виправна колонія №58» до ДУ «Закарпатська УВП №9». З цього часу засуджений ОСОБА_6 перебуває в ДУ «Закарпатська УВП №9».

У судовому засіданні, апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_6 , повідомив, що звертався до Хмельницького суду, де він відбував покарання, проте йому було відмовлено з рекомендацією звернутися до Ужгородського міськрайонного суду. Ця обставина судом першої інстанції не перевірялась.

Прокурор повідомив, що ним ці обставини також не перевірялись.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, відповідно суд першої інстанції. Згідно ст. 539 КПК України, повинен був вжити заходів для витребування особової справи засудженого ОСОБА_6 або зобов`язати орган пробації надати указану особову справу суду для розгляду та вирішити подання по суті з прийняттям рішення про задоволення подання або відмову у його задоволенні, враховуючи усі встановлені обставини.

Під час розгляду клопотання про вирішення питання пов`язаного з виконанням вироку суд першої інстанції в порушення вимог ст. 539 КПК України зробив неправильний висновок про повернення такого клопотання заявнику, що призвело до ухвалення передчасного судового рішення.

З наведеного слідує, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке належним чином не мотивував, обмежився загальними фразами та розглянув справу поверхнево.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Оскільки, суд першої інстанції не розглядав клопотання по суті, апеляційний суд, виходячи зі специфіки апеляційного розгляду, позбавлений можливості прийняти рішення про його задоволення чи відмову у задоволенні, а тому відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, необхідно призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

За цих обставин, апеляційний суд, не вирішуючи попередньо питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення клопотання, звертає увагу суду першої інстанції на необхідность під час нового судового розгляду, дотриматись вимог кримінального та кримінального процесуального законів, взяти до уваги наведене вище, повно й всебічно розглянути клопотання, дати йому належну оцінку, і прийняти законне та обґрунтоване рішення, з урахуванням положень ст. ст. 370-372 КПК України.  

       Отже, у зв`язку з наведеним, апеляційна скарга засудженого підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 , задоволити частково.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2019 року у справі, якою на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, повернуто заявнику, скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: