17.03.25

22-ц/812/312/25

Провадження № 22-ц/812/312/25 Суддя першої інстанції Рум`янцева Н.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 березня 2025 року м. Миколаїв Справа № 489/2225/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Тищук Н.О.,

при секретарі судового засідання – Лівшенку О.С.,

за участі відповідача – ОСОБА_1 ,

його представника – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2024 року, повне судове рішення складено 09 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки,

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк») звернулось до суду з позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 03 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № NКN0G40000002063.

Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 121 200 грн строком до 03 грудня 2027 року.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_3 повинна надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № від 03 грудня 2007 року NКN0G40000002063, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі. ОСОБА_3 в порушення умов кредитного договору, свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

Посилаючись на викладене Банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063 у розмірі 75 307.45 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) – 55 873.30 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 19 524.15 грн.

22 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 в якому просив визнати недійсним договір поруки від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063. Посилаючись на те, що він договір від 03 грудня 2007 року не підписував та про його існування дізнався, коли отримав повідомлення, що до нього заявлено позов про стягнення заборгованості. Оскільки ним спірний договір не підписувався, то він є недійсним в силу положень статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 серпня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2024 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ Кб «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063 у розмірі 75 307 грн 45 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) – 55 783 грн 30 коп.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 19 524 грн 15 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 684 грн.

У задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки залишено без розгляду.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеними між ними договорами, та у зв`язку із неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, у позивача як кредитора за спірними зобов`язаннями, виникло право вимоги стягнення з позичальниці ОСОБА_3 заборгованості за кредитом та штрафними санкціями за користування кредитними коштами.

Має місце невідповідність по батькові поручителя та серія, номер та дата видачі паспорту.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладання договору поруки від 03 грудня 2007 року NКN0G40000002063 з ОСОБА_1 та будь-яких належних доказів на підтвердження зміни ОСОБА_4 по батькові на ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Позивач за первісним позовом жодних пояснень стосовно вказаних невідповідностей не надав.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 04 грудня 2024 року за № К9VB5CQH93N4NIQP, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 17 травня 2011 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 04 грудня 2024 року не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».

Суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором поруки від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063, оскільки позивачем за первісним позовом не доведено укладання такого договору саме з зазначеною особою, що не позбавляє права позивача на пред`явлення позову до належного відповідача.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 подано заяву про залишення зустрічного позову без розгляду, суд вважає за можливе зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки залишити без розгляду.

Не погодившись з рішення суду, в частині відмовлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог, не відповідають фактичним даним по справі.

01 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Ленінського районного суду м. Миколаєва було направлено пояснення Банку стосовно невідповідностей у договорі поруки.

Таким чином матеріали справи містять докази на підтвердження укладення договору поруки від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063.

Всі анкетні данні ОСОБА_1 за виключенням помилково вказаного «по батькові», відповідаю даним поручителя викладеним у договорі поруки.

Суд першої інстанції посилається на довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 04 грудня 2024 року за № К9VB5CQH93N4NIQP, за якою – ОСОБА_1 , станом на 04 грудня 2024 року не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк.

Вказана довідка створена за результатами перевірки заборгованості ОСОБА_1 за послугами банка за якими ОСОБА_1 є позичальником перед АТ КБ «ПриватБанк». Тобто довідка від 04 грудня 2024 року за № К9VB5CQH93N4NIQP не відображає інформацію щодо правовідносин АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 як з поручителем.

Надати пояснення з цього факту у представника АТ КБ «ПриватБанк» не було можливості, оскільки про факт надання до суду вказаної довідки позивач дізнався лише з рішення суду першої інстанції.

Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач зазначав, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою.

Як вбачається з наданих позивачем до суду доказів, можна констатувати факт недоведеності наявності у відповідача кредитної заборгованості.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 03 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит № NКN0G40000002063 (далі – Договір), відповідно до якого банк зобов`язався надати ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 121 200 грн, а ОСОБА_3 зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 121 200 грн, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.3 Договору, кредит надається строком погашення не пізніше 03 грудня 2027 року на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання (здачі в оренду) за договором купівлі – продажу від 03 грудня 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно пункту 2.4 Договору, позичальник зобов`язується щомісячно до 3 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього Договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитом відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 1 614.64 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок, відкритий у кредитора.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що не встановлені факт укладення 03 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору поруки № NКNOG40000002063, згідно з умовами якого поручитель ОСОБА_1 зобов`язався відповідати перед банком за зобов`язаннями ОСОБА_3 в об`ємі, який визначений умовами договору про іпотечний кредит для позичальника. Такий висновок суд мотивував тим, що в договорі поруки по-батькові ОСОБА_1 , а також серія, номер та дата видачі паспорту не збігаються з наданими суду.

Відповідач стверджував, що він не підписував зазначений договір поруки.

При цьому Банк стверджував, що в написанні по батькові поручителя відбулася технічка помилка замість « ОСОБА_5 » зазначено « ОСОБА_6 », а дані паспорту громадянина України не співпадають, оскільки ОСОБА_1 в 2011 році отримав новий паспорт, тоді як договір укладено в 2007 році.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підтвердження своїх позовних вимог Банком було надана належним чином завірена копію договору поруки від 03 грудня 2007 року № NКNOG40000002063, де по батькові поручителя ОСОБА_1 зазначено як « ОСОБА_6 », в кінці договору зазначені дані які ідентифікують поручителя « ОСОБА_4 , Паспорт: серія НОМЕР_3 , Виданий 31-12-1995 Заводським РВ УМВС Укр. в Миколаївській обл, Зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

До позовної заяви Банком було додана копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 , серія НОМЕР_4 , виданого Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 17 травня 2011 року, на який посилався й суд першої інстанції (а.с. 21). Між тим, суду першої інстанції Банком було надано копію паспорту ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 виданого Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 14 лютого 2005 року, яка завірялась Банком 14 листопада 2007 року при заповнені анкети для вирішення питання поруки (а.с. 126, 127, 193…) та анкету поручителя (а.с.92-93,195-196), яка заповнювалась власноручно при укладенні договору поруки. Де зазначався також реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (а.с. 192 зворот), якій співпадає з реєстраційним номером облікової картки платника податків саме ОСОБА_1 (а.с.125).

Відповідач ОСОБА_1 не заперечував, що це саме його документи та ідентифікаційні дані.

Частиною 6 статті 95 ЦПК України встановлено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В матеріалах справи міститься завірена копія договору поруки від 03 грудня 2007 року № NКNOG40000002063. Між тим на прохання представника відповідача ОСОБА_1 на вимогу суду Банком було надано оригінал зазначеного договору поруки, з яким був ознайомлений відповідач, про що він підтвердив й у відзиві на апеляційну скаргу.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що він не підписував зазначений договір безпідставно взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки будь-яких доказів за правилами статей 76-80 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень ні відповідач, ні його представник не надали.

Таким чином колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, що у договорі поруки від 03 грудня 2007 року № NКNOG40000002063 помилково зазначено по батькові поручителя як « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_5 », а висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову Банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по договору про іпотечний кредит є недостатньо обґрунтованими.

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що довідка Банку від 04 грудня 2024 року, видана на вимогу відповідача про відсутність заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» не є підтвердженням того, що ним не укладався договір поруки, оскільки дані зазначені в довідці свідчать про відсутність кредитних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 як позичальником.

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України ( тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц.

Умовами договору про іпотечний кредит від 01 грудня 2007 року передбачено погашення кредитної заборгованості за встановленим графіком щомісячних платежів до 03 числа кожного місяця у сумі не менше 1 614.64 грн, з кінцевим терміном повернення кредиту 03 грудня 2027 року.

Банк звернувся з позовом про стягнення поточної заборгованості по щомісячним платежам. З досудовою вимогою по сплаті такої заборгованості Банк звертався через засоби поштового зв`язку листом на адресу боржниці та поручителя 27 березня 2023 року. Проте звернення залишилось без відповіді.

З розрахунку заборгованості встановлено, що останній щомісячний платіж на повернення заборгованості відповідачка ОСОБА_3 сплатила 03 грудня 2020 року та до 03 березня 2023 року заборгованість не сплачувала. Отже з 04 січня 2021 року відбулося прострочення погашення заборгованості за кредитним договором та саме з цього часу повинен обраховуватись строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум та чи є чинною порука, оскільки у разі пред`явлення вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов`язання (чи частини зобов`язання) в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У зв`язку з невиконанням в добровільному порядку позичальником своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит ПАТ «ПриватБанк» 16 травня 2023 року звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачів поточної заборгованості.

Отже в межах шестимісячного строк з поручителя підлягає стягненню сума заборгованості по щомісячним платежам з 04 листопада 2022 року по 4 березня 2023 року у розмірі 8 073.20 (5 міс. х 1 614.64) грн, а позовні вимоги до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню на цю суму боргу.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом про стягнення кредитної заборгованості солідарно з обох боржників, АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір у розмірі 2 684 грн.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633.66.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції, стосовно стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , апеляційну скаргу та позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» було задоволено на 10.72%.

ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За такого, АТ КБ «ПриватБанк» слід компенсувати за рахунок держави сплачений ним судовий збір за подання позову до суду першої інстанції, пропорційно задоволених позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 в розмірі 143.86 грн (2 684 грн : 2 = 1 342 грн; 1 342 грн х 10.72% =143.86 грн).

Також АТ КБ «ПриватБанк» слід компенсувати за рахунок держави сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги, пропорційно задоволених вимог апеляційної скарги, в розмірі 389.52 грн (3 633.60 х 10.72% = 389.52 грн).

Загалом АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, в розмірі 533 грн 38 коп.

Оскільки вимоги позовної заяви Банку задоволені на різні суму з двох відповідачів, то з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 1 342 ( 2 684 грн : 2) грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та розподілу судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 8 073 (вісім тисяч сімдесят три) грн в рахунок заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 грудня 2007 року № NКN0G40000002063.

Компенсувати Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» 533 грн 38 коп. судового збору за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1 342 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 17 березня 2025 року.