Є.у.н.с.512/925/24

Провадження №2/512/108/25

"17" березня 2025 р. с-ще Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря – Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтранст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Столітній М.М., в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», через «Електронний суд» звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить суд стягнути з останньої – заборгованість за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та  ОСОБА_1 було укладено електронний договір №4027160 та надано кредит у розмірі 9700,00 грн. строком на 350 днів з 02.10.2023 по 16.09.2024 періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 25 днів. Дата повернення кредиту (16.09.2024) що вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало повністю та надало кредит у сумі 9700,00 грн. шляхом зарахування коштів на платіжну картку відповідача. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису при укладанні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. Відповідно до реквізитів договору №4027160 від 02.10.2023 укладено мж сторонами відповідачка підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «М367». Кредитні кошти відповідачці перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства. В подальшому ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» уклало договір факторингу з ТОВ «Лінеура Україна» та до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. З розрахунку заборгованості за договором №4027160 від 02.10.2023 у період з 02.10.2023 по 24.05.2024 включно первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 45590,00 грн.

Разом з тим, представником позивача зазначено, що відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору №4027160 строк кредиту 350 днів: з 02.10.2023 по 16.09.2024. Станом на дату укладання Договору факторингу від 24.05.2024 року №24/05/2024, строк дії Договору № 4027160 від 02.10.2023 року не закінчився.

Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», ані на рахунки первісного кредитора. Таким чином, відповідачка має заборгованість перед Позивачем за Договором №4027160 від 02.10.2023 року загальною сумою 66930 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 9700 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 45590 грн., нарахованих процентів ТОВ «ФК  «Фінтраст Україна» за 60 календарних днів 11640 грн.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 66930,00 грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 9700,00 грн., нараховані проценти первісним кредитором – 45590,00 грн., сума заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за 60 календарних днів 11640,00 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу. Відтак просить задовольнити вимоги позовної заяви у повному обсязі.

27.11.2024 до Савранської селищної ради Одеської області був зроблений запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.

В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про витребування доказів, зокрема, платіжну карту банком-емітентом якої є АТ КБ «Приват Банк» у сумі 9700,00 грн. від ТОВ «Лінеура Україна»» (а.с.15-16).

Після отримання відповіді про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача, ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області Брюховецьким О.Ю. від 02.12.2024 відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін (а.с. 76-77).

Крім того, вказаною ухвалою зобов`язано АТ КБ «Приват Банк» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки ОСОБА_1 , а також підтвердження зарахування коштів у сумі 9700,00 грн.(а.с.77).

Слухання справи призначено на 23.12.2024.

Згідно довідки секретаря судових засідань вбачається, що у зв`язку з відсутністю поштових марок направити судові повістки та повідомити учасників про дату та час проведення судового засідання не представилось можливим (а.с.92).

Слухання справи відкладено на 27.01.2025.

24.01.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про зміну назви позивача у позовній заяві на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».

Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява відповідача від 27.01.2025 про відкладення розгляду справи у зв`язку з ознайомленням з матеріалами (а.с.104).

Слухання справи відкладено на 10.02.2025.

Однак, 11.02.2025 до суду надійшла відповідь АК КБ «ПриватБанк» про те що інформація стосовно рахунків ОСОБА_1 буде надана протягом 10 днів (а.с.105).

Слухання справи відкладено на 17.03.2025.

13.02.2025 до суду надійшов лист представника АТ КБ «ПриватБанк» про те що в АТ КБ «Приватбанк» емітовано карту № НОМЕР_2 на яку 02.10.2023 здійснено переказ коштів на суму 9700,00 грн. (а.с.107).

27.01.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с.102).

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання 17.03.2025 не з`явилася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про особисте вручення (а.с.109), про причини неявки суд не повідомила. Будь-яких заяв, клопотань до суду не подала.

Правом подати відзив відповідачка ОСОБА_1 не скористалася. До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що 02.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4027160 про надання коштів споживчого кредиту на суму 9700,00 грн. строком на 350 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 25 днів (п.п.1.2., п.п.1.2.1., 1.3) (а.с.23-31).

Згідно додатку №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4027160 від 02.10.2023 вбачається обчислення загальної вартості кредиту для ОСОБА_1 , виходячи зі строку кредиту, а саме: усього сума платежу за розрахунковий період складає 77600 грн.; усього сума процентів за користування кредитом складе 67900 грн.; реальна річна процентна ставка складе 37133,37 % річних; загальна вартість кредиту складе 77600 грн. (а.с.20).

Згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР»№2582-3105 від 31.05.2024 вбачається, що 02.10.2023 16:59:11, номер транзакції в системі іРау.ua - 291567036, відбулося зарахування на суму 9700,00 грн. на карту НОМЕР_1 (а.с.19).

Відповідно до паспорта споживчого кредиту вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 підписала його електронним підписом 02.10.2023 о 16 годині 56 хвилин 17 секунд (а.с.32-33).

Крім того, матеріали справи містять лист представника АТ КБ «ПриватБанк» про те що в АТ КБ «Приватбанк» емітовано карту на ім`я ОСОБА_1 за № НОМЕР_2 та 02.10.2023 здійснено переказ коштів на суму 9700,00 грн. (а.с.107).

З розрахунку заборгованості за договором №4027160 від 02.10.2023 надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 24.05.2024 вбачається, що у відповідачки ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» виникла заборгованість у сумі 55290,00 грн. (36-40).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором за 60 календарних днів (24.05.2024-22.07.2024) з якого вбачається, що проценти за користування кредитними коштами становлять 11640,00 грн. (а.с.41).

З реєстру боржників ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 55290,00 грн. (а.с.44).

В матеріалах справи міститься договір факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024, згідно якого ТОВ «ФК «Фінанс траст» набуває права вимоги за кредитним договором, зокрема, до ОСОБА_1 (а.с.78-82).

Так, в матеріалах справи наявний акт прийому – передачі реєстру боржників з договором факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024 (а.с.83).

Крім того, в матеріалах справи міститься лист щодо повідомлення боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами з якого вбачається, що в особистих кабінетах усіх боржників права вимоги за кредитними договорами яких передані новому кредитору розміщена інформація про відступлення пава вимоги та надано реквізити для погашення заборгованості по кредитним договорам (а.с.34).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статей 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підписавши 02.10.2023 договір про надання споживчого кредиту, відповідачка ОСОБА_1 , відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернула, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та відсотків підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У встановлений процесуальним законом строк відповідач не скористався процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які могли б підтвердити належне виконання ним договірних зобов`язань.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається із матеріалів справи, 24.05.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтранст Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір факторингу № 24/05/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтранст Україна», як фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта - ТОВ «Лінеура Україна» за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с. 78-82).

Згідно п. 1.2. договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржника відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до актора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно витягу реєстрів боржників у ОСОБА_1 перед ТОВ ФК «Фінтраст Україна» існує борг в сумі 55290,00 грн. з яких: 9700,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 45590,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу (а.с.44).

За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання Договору, а саме: з 02.10.2023 року по 24.05.2024 у відповідачки перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії Договору у розмірі 45590 грн. Враховуючи норми чинного законодавства України, а також те, що за Договором факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024 року до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право грошової вимоги заборгованості до відповідачки, вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами до відповідачки доведеними та обгрунтованими, а отже заборгованість за нарахованими процента за користування грошовими коштами підлягає стягненню у сумі 45590 грн. В даній справі, окремої уваги потребує пункт 1.1. Договору факторингу №24/05/201 від 24.05.2024 року: За цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клінта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору №4027160 строк кредиту 350 днів: з 02.10.2023 року по 16.09.2024 рік. Станом на дату укладання Договору факторингу від 24.05.2024 року №24/05/2024, строк дії Договору № 4027160 від 02.10.2023 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та Відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у період з 24.05.2024 року по 22.07.2024 року (60 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 11640 грн. У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. Договору № 4027160 від 02.10.2023 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідачки у сумі 57230 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 45590,00 грн.; проценти нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у сумі 11640,00 грн).

Так, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відповідно до частини 3 статті 12, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог статтей 77-78 ЦПК України.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23,25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.

У рішенні «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003 року, § 36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявними у справі доказами, відповідачем порушено умови зазначеного кредитного договору в частині своєчасного повернення коштів, тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення із відповідача, як боржника, заборгованості за вказаним договором, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, які долучено до матеріалів справи.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідачка доводів позивача про визначену у позові заборгованість не спростувала, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості за кредитним договором не подав.

Отже беручи до уваги те, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку із чим вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення судового збору та витрат на правову допомогу.

Згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору.

За змістом статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № 4520 від 18.04.2024 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. (а.с. 1).

З огляду на зазначене, а також те, що позовна заява була подана до суду у електронному вигляді з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», з урахування частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0, 8 у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно положень частин 1 - 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.

Суд враховує, що відповідно до частин 1, 3 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, попередній розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 10 000 грн. 00 коп.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:

- копію договору про надання правничої допомоги № 17/07-2024 від 17.07.2024 року, укладеного між ТОВ «ФК Фінтраст Україна» та адвокатом Столітнім М.М. (а.с. 74-75);

- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії КС № 9422/10 видане Столітньому М.М. (а.с.77);

- акт №5746 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору №17/07-2024 від 17.07.2024 на загальну суму 10000,00 грн. з якого вбачається, що адвокатом надано усну консультацію та роз`яснення з правових питань у рамках цивільного судочинства тривалістю 0,5 год. на суму 440,00 грн.; адвокатом досліджено документи та зроблено аналіз фактичних обставин справи тривалістю 1 год. на суму 840,00 грн.; адвокатом зроблено аналіз чинного законодавства судової практики Верховного Суду практики судів апеляційної інстанції у рамках цивільного судочинства тривалістю 0,5 год. на суму 440,00 грн.; адвокатом здійснено підготовку декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту права та інтересів клієнта, узгодження обраної з клієнтом позиції тривалістю 1 год. на суму 840,00 грн.; проведення адвокатом письмової юридичної консультації, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної клієнтом позиції захисту прав та інтересів тривалістю 1 год. на суму 840,00 грн.; проведення адвокатом заходів спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів у цивільному процесі, які містять дані про обставини , що мають значення для правильного вирішення спору. Складення оформлення та оформлення адвокатських запитів тривалістю 1 год. на суму 840 грн.; адвокатом складено позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором №4027160 від 02.10.2023 укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 до Савранського районного суду Одеської області тривалістю 2 год. на суму 1640,00 грн.; складання та оформлення інших документів (додатків до позовної заяви, необхідних для повного та всебічного дослідження судом) тривалістю 1 год. на суму 840,00 грн.; складання та оформлення процесуальних документів необхідних для розгляду цивільної справи в суді першої інстанції тривалістю 2 год. на суму 1640,00 грн.; представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором №4027160 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в тому числі участь у судових засіданнях тривалістю 2 год. на суму 1640,00 грн. (а.с.42).

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях статті 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями пунктом 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що представником позивача не надано суду розрахунок (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) детальний опис про проведену роботу адвокатом.

Однак, у постанові від 16 листопада 2022 року по справі № 922/1964/21 Верховний Суд дійшов висновків, надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Водночас, суд зауважує, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем подано не було, а відповідною нормою ЦПК України не передбачено зменшення такого розміру судом за відсутності відповідного клопотання.

Таким чином, враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 10 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Враховуючи викладене, а також той факт, що відповідач взяті на себе за договором та угодою зобов`язання не виконує, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необхідність їх задоволення.

Керуючись статтями 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 ЦК України, статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статтями 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтранст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтранст Капітал» (03150, м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, код за ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за кредитним договором № 4027160 від 02.10.2023 в розмірі 66930 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять гривень) грн., 00 коп. з яких сума кредиту 9700 (дев`ять тисяч сімсот) грн. 00 коп., сума нарахованих процентів первісним кредитором - 45590 (сорок п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто) грн. 00 коп.; сума заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Фінтраст капітал» за 60 календарних днів 11640 (одинадцять тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтранст Капітал» (03150, м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, код за ЄДРПОУ 44559822) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтранст Капітал» (03150, м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, код за ЄДРПОУ 44559822) витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.Ю. Брюховецький