ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/2444/23 Номер провадження 11-кп/814/562/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ

Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 серпня 2023 року за №12023170590000265, за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора ОСОБА_9 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, неодруженого, безробітного, маючого неповнолітню дитину, в силу ст.89 КК України не судимого,

визнано винуватим і засуджено за:

ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України з урахуванням ч.1 ст.69 КК України - на 3 роки позбавлення волі;

ч.4 ст.185 КК України - на 5 років позбавлення волі;

ч.1 ст.309 КК України - на 4 місяці арешту.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

До набрання вироком законної сили змінено ОСОБА_8 запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання та звільнено його з-під варти в залі суду.

На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України, ч.9 ст.100 КПК України застосовано спеціальну конфіскацію до жіночого велосипеду зеленого кольору, який знаходиться на зберіганні в камері речових доказів ВП №2 Лубенського РВП ГУНП у Полтавській області та ухвалено передати його в дохід держави.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

За вироком місцевого суду  ОСОБА_8  визнано винуватим і засуджено за вчинення ним: таємного викрадення чужого майна (крадіжка),  поєднаного з проникненням у приміщення в умовах воєнного стану; незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у інше приміщення, вчинене повторно, в умовах воєнного стану; незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, за таких обставин.

Епізод №1

27 липня 2023 року приблизно о 21 годині ОСОБА_8 в умовах воєнного стану проник у приміщення належного ОСОБА_10 готельно-ресторанного комплексу «Мадридський двір» по АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав майно на загальну суму 27 492 гривні 71 копійку.

Епізод №2

02 серпня 2023 року приблизно о 05 годині ОСОБА_8 в умовах воєнного стану, діючи повторно, проник у приміщення належного ОСОБА_10 названого вище готельно-ресторанного комплексу, звідки намагався таємно викрасти майно на загальну суму 9 244 гривні 99 копійок, із яким здійснив спробу вийти з приміщення, проте з причин, що не залежали від його волі не вчинив усіх дій, які вважав необхідним для доведення цього кримінального правопорушення до кінця, так як був помічений і викритий поліцейськими.

Епізод №3

У середині липня 2023 року ОСОБА_8 на центральному смітнику в м. Хорол Лубенського р-ну Полтавської обл. знайшов одну рослину коноплі, з якої обірвав верхівки, тим самим незаконно придбав її, затим переніс останню до себе додому по АДРЕСА_1 , де в приміщенні будинку висушив і перетер її руками, тим самим незаконно виготовив наркотичний засіб – канабіс, і залишив його зберігати для власного вживання без мети збуту в приміщенні свого будинку.

Далі ОСОБА_8 в будинку за згаданою вище адресою виготовив саморобний пристрій для куріння наркотичних засобів і за допомогою нього періодично вживав шляхом куріння виготовлений ним наркотичний засіб - канабіс, у результаті чого виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - екстракт канабісу, що утворився на поверхні пристрою для куріння, який ОСОБА_8 незаконно зберігав без мети збуту за місцем свого проживання.

03 серпня 2023 року в період часу з 12 години 07 хвилин до 15 години 25 хвилин поліцією в ході обшуку за вказаним вище місцем проживання ОСОБА_8 було виявлено та вилучено: паперовий згорток із подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою у висушеному стані 0, 117 г; саморобний пристрій (конструкцію) із нашаруванням речовини темно-коричневого кольору, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - екстрактом канабісу, масою у висушеному стані 0, 252 г; верхню частину пластикової ємності з нашаруванням речовини темно-коричневого кольору, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - екстрактом канабісу, масою у висушеному стані 0, 921 г. Загальна маса виявленого в будинку й вилученого поліцейськими екстракту канабісу у висушеному стані становить 1, 173 г.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (безпідставне застосування положень ст.ст.69, 75 КК України), невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через м`якість, просить скасувати вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2023 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за: ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України - 5 років позбавлення волі; ч.4 ст.185 КК України – 6 років позбавлення волі; ч.1 ст.309 КК України – 3 роки обмеження волі; ч.1 ст.70 КК України (остаточне) шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим – 6 років позбавлення волі, в іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що місцевим судом під час призначення покарання: не зазначено які саме обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, не наведено достатніх мотивів про відсутність небезпеки ОСОБА_8 для суспільства та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства; не враховано тяжкість учинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, те, що він залишив місце вчинення кримінально протиправних дій, намагався приховати речові докази та не вчинив жодних дій для відвернення чи зменшення наслідків його дій; безпідставно констатовано наявність у діях ОСОБА_8 сприяння розкриттю кримінального правопорушення і щирого каяття, так як він не вчинив дій, направлених на розкриття інкримінованих йому кримінально протиправних дій, під час підготовчого судового засідання повідомив, що не вчиняв їх та відмовився надавати показання щодо відомих йому обставин, не відшкодував шкоду й не продемонстрував готовності нести покарання; не перевірено, чи виконує обвинувачений свої батьківські обов`язки в ході визнання обставиною, яка пом`якшує покарання – наявності в нього на утриманні неповнолітньої дитини; помилково вказано про позитивну характеристику ОСОБА_8 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює та обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.ч.2, 3 ст.307 КК України, в іншому кримінальному провадженні, що свідчить про відсутність позитивної характеристики його особи; згідно з чинною редакцією ст.60 КК України покарання у вигляді арешту призначається виключно спеціальному суб`єкту – військовослужбовцю, яким не є обвинувачений.

Потерпілий ОСОБА_10 та його представник – адвокат ОСОБА_11 , були належним чином повідомлені про місце, дату, час апеляційного розгляду та до суду не з`явились. Водночас адвокат ОСОБА_11 направила до суду заяву, в якій просила здійснювати апеляційне провадження за її та ОСОБА_10 відсутності, виклала позицію про підтримку ними позиції прокурора в питанні призначення ОСОБА_8 покарання.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку прокурора про задоволення апеляційної скарги з доповненнями, заперечення обвинуваченого та його захисника проти апеляційної скарги з доповненнями, дослідила й перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апелянта та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга з доповненнями підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості  ОСОБА_8  у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України – таємного викрадення чужого майна (крадіжка),  поєднаного з проникненням в інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану; ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України – незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у інше приміщення, вчинене повторно, в умовах воєнного стану; ч.1 ст.309 КК України – незаконного придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, учасниками провадження в апеляційному порядку не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається. 

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 першою судовою інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Аргументи апелянта про те, що місцевий суд помилково обрав ОСОБА_8 захід примусу на підставі ч.1 ст.69 КК України за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України є невмотивованими. Разом з тим, доводи прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України до обвинуваченого, внаслідок чого призначення йому надто м`якого покарання, а також невідповідності обраного ОСОБА_8 за ч.1 ст.309 КК України заходу примусу за своїм видом і розміром вимогам кримінального закону внаслідок м`якості та чинній редакції КК України, є обґрунтованими.

Виходячи з п.3 ч.1 ст.407, п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.4 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність визнається: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню (п.п.1, 2 ч.1 ст.413 КПК України). Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість (ст.414 КПК України).

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

 При призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями ст.ст.65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця (ч.1 ст.68 КК України).

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Частиною 1 ст.69 КК України унормовано, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З аналізу ж приписів ст.75 КК України вбачається, що при застосуванні даної норми кримінального закону всі зібрані у справі відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

За змістом оскаржуваного вироку місцевий суд при призначенні покарання зазначив про врахування ступеню суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, наявності обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття, сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяних збитків шляхом повернення викраденого майна, та відсутності обставин, які обтяжують покарання.

З огляду на викладене вище, наявність на утриманні в  ОСОБА_8  неповнолітньої дитини, його позитивну характеристику за місцем проживання, визнавши щире каяття та сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого та водночас істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, передбаченого ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_8 покарання за: ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України - нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції цієї норми кримінального закону, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України; ч.4 ст.185 КК України – в мінімальному розмірі; ч.1 ст.309 КК України – в межах санкції названої норми КК України в редакції станом на момент ухвалення оскаржуваного вироку, а остаточне покарання - із застосуванням найбільш сприятливого принципу складання покарань за сукупністю кримінальних правопорушення.

Затим місцевий суд, пославшись на вказані вище обставини, які пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого, який просив не позбавляти його волі у зв`язку з тим, що він бажає мобілізуватись до лав Збройних Сил України, звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

На переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому покарання за вчинення незакінченого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України за своїм видом і розміром узгоджується з вимогами ст.ст.50, 65 КК України та прокурором не доведено належних і достатніх обставин для висновку про його явну несправедливість унаслідок м`якості, необхідність посилення цього заходу примусу.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що в ході досудового розслідування ОСОБА_8 здійснював ініціативне сприяння органу досудового розслідування в розкритті кримінальних правопорушень проти власності, під час судового розгляду підтвердив обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.4 ст.185, ч.1 ст.309 КК України, в результаті чого кримінальне провадження було розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України, та в судовому засіданні висловив щире каяття, а тому доводи прокурора про відсутність цих обставин, які пом`якшують покарання, не знайшли свого підтвердження.

Проте місцевий суд належним чином не мотивував свого рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, так як не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання, взагалі не врахував у ході обрання заходу примусу та визначення способу його виконання конкретні обставини й суспільну небезпеку (індивідуальний ступінь тяжкості) вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, їх кількість, а саме те, що останній учинив два тяжких злочини за наявності одночасно декількох кваліфікуючих ознак, здійснивши посягання на майно потерпілого на суму 27 492 гривні 71 копійку (за епізодом №1) та 9 244 гривні 99 копійок (за епізодом №2), поєднане з порушенням недоторканності володіння ОСОБА_10 шляхом проникнення в приміщення належного останньому готельно-ресторанного комплексу, в умовах воєнного стану - за надскладного для суспільства часу, тяжких обставин та умов, у яких опинилося суспільство, коли люди згуртувались, використовуючи, в тому числі власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу й виживання, чим знехтував обвинувачений. При цьому, за епізодом №2 ОСОБА_8 не закінчив крадіжку лише внаслідок того, що він був помічений і викритий поліцейськими, тобто з причин, що не залежали від його волі.

Не дав суд першої інстанції оцінки й тому, що, виходячи з хронології вчинених ОСОБА_8 кримінально протиправних дій, після викрадення ним чужого майна він не зупинився на цьому, а вже через тиждень знову вчинив тяжкий злочин проти власності, а також поряд із цим незаконно придбав, виготовив і зберігав особливо небезпечні наркотичні засоби, що підриває заснований на законі порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів в Україні. Суспільна небезпека наркоманії та незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів зумовлена спричиненням негативних наслідків для здоров`я не лише конкретної особи, а й економіки та суспільства, визначається, насамперед, поширенням та згубним впливом наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до поступового занепаду, деградації особистості. Тому особи, які вчиняють такі кримінально протиправній дії, повинні понести адекватне та справедливе покарання.

Наведені вище обставини значно підвищують як суспільну небезпечність учинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, так і його особи.

Усупереч мотивам місцевого суду, перевіркою матеріалів провадження не встановлено наявність позитивної характеристики обвинуваченого за місцем проживання, а дані довідки Виконавчого комітету Хорольської міської ради про відсутність у цієї ради скарг і компрометуючих матеріалів на поведінку ОСОБА_8 , те, що він не бере участь у суспільно громадському житті громади, жодним чином не вказують на позитивну характеристику особи останнього (а.п.85).

Згідно з матеріалами провадження обвинувачений не працює та суспільно корисною працею не займається.

Посилання в оскаржуваному вироку на бажання ОСОБА_8 мобілізуватись до лав Збройних Сил України викладено без належного переконання суду першої інстанції в дійсності таких намірів обвинуваченого та, як наслідок, вони не знайшли свого підтвердження, оскільки починаючи з 01 грудня 2023 року й до 17 березня 2025 року (протягом більше 1 року 3 місяців) ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, не мобілізувався до Збройних Сил України, що за виявленого бажання з урахуванням такого тривалого проміжку часу він безумовно мав можливість зробити. До того ж, у матеріалах справи не встановлено та стороною захисту не надано медичних чи інших об`єктивних даних, які би перешкоджали виконанню ним обов`язків військової служби.

Також колегія суддів ураховує думку потерпілої сторони про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання з реальним відбуттям.

Більше того, судом першої інстанції були враховані фактично одні й ті ж обставини як такі, що дають підстави для призначення покарання обвинуваченому на підставі ст.69 КК України, так і застосування ст.75 КК України, що є недостатнім, оскільки при застосуванні двох різних інститутів, а саме призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) та звільнення від відбування покарання з випробуванням, рішення про можливість застосування кожного з цих інститутів повинно бути належним чином обґрунтоване.

На підставі викладеного вище, колегія суддів уважає, що призначення обвинуваченому за ч.1 ст.309 КК України покарання у вигляді арешту на строк, який обчислюється кількома місяцями, є явно несправедливим унаслідок м`якості та застосування до нього положень ст.75 КК України - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, і призвело до призначення останньому невиправдано м`якого заходу примусу, який не є справедливим і пропорційним ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і даним про особу обвинуваченого.

Окрім того, слід зауважити, що санкцією ч.1 ст.309 КК України в чинній редакції не передбачено покарання у вигляді арешту.

За змістом же чинної ч.1 ст.61 КК України покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого військовослужбовця в умовах ізоляції на гауптвахті і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців.

За таких обставин, залишення без зміни обраного ОСОБА_8 , який не є військовослужбовцем, за ч.1 ст.309 КК України заходу примусу у вигляді арешту було би неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і не відповідало би вимогам кримінальному закону й і з цих мотивів.

Тому оскаржуваний вирок у частині призначення обвинуваченому покарання належить скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

При призначенні покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, що відповідно до ст.12 КК України є тяжкими злочинами (ч.3 ст.15 ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України), кримінальним проступком (ч.1 ст.309 КК України), їх кількість, характер і ступінь суспільної небезпеки (індивідуальний ступінь тяжкості), виходячи із конкретних обставин, а саме те, що обвинувачений учинив два тяжких корисливих злочини за наявності одночасно декількох кваліфікуючих ознак, здійснивши посягання на майно потерпілого на суму 27 492 гривні 71 копійку (за епізодом №1) та 9 244 гривні 99 копійок (за епізодом №2), поєднане з порушенням недоторканності володіння ОСОБА_10 шляхом проникнення в приміщення належного останньому готельно-ресторанного комплексу, в умовах воєнного стану - за надскладного для суспільства часу, тяжких обставин та умов, у яких опинилося суспільство, коли люди згуртувались, використовуючи, в тому числі власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу й виживання, при цьому, за епізодом №2 він не закінчив крадіжку лише внаслідок того, що був помічений і викритий поліцейськими, тобто з причин, що не залежали від його волі, й, виходячи з хронології його кримінально протиправних дій, після викрадення чужого майна не зупинився на вчиненому, а вже через тиждень знову вчинив тяжкий злочин проти власності, а також поряд із цим незаконно придбав, виготовив і зберігав особливо небезпечні наркотичні засоби, що підриває заснований на законі порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів в Україні, особу ОСОБА_8 , який у силу ст.89 КК України не судимий (а.п.77-79), має неповнолітню дитину, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває (а.п.81-83), за місцем проживання характеризується посередньо (а.п.85), не працює, суспільно-корисною працею не займається, думку потерпілої сторони про призначення обвинуваченому покарання з реальним відбуттям, наявність обставин, що пом`якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, добровільне повернення викраденого майна, та відсутність обставин, які його обтяжують.

Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що покарання ОСОБА_8 необхідно призначити у вигляді позбавлення волі з реальним його відбуттям, але: за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України – нижче від найнижчої межі із застосування ч.1 ст.69 КК України; ч.4 ст.185 КК України – в мінімальному розмірі, а за ч.1 ст.309 КК України – у вигляді обмеження волі на строк, наближений до мінімальної межі. Остаточний же захід примусу ОСОБА_8 слід обрати шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що, при цьому, є найбільш сприятливим принципом складання покарань за сукупністю кримінальних правопорушень.

Саме таке покарання буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

       Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2023 року в частині призначення ОСОБА_8 покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за:

ч.1 ст.309 КК України – 2 роки обмеження волі;

ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України - 3 роки позбавлення волі;

ч.4 ст.185 КК України - 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70, ст.72 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим призначити ОСОБА_8 остаточне покарання - 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 вересня 2023 року до 01 грудня 2023 року з розрахунку день за день.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення.

С у д д і:

ОСОБА_2                 ОСОБА_3         ОСОБА_4