Справа № 2-365/11

                                РІШЕННЯ

                                                    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 10 серпня 2011 року               Погребищенський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого –судді Панасюка О.С.,

з участю секретаря Москаленко С.П.,

представника позивачки –адвоката ОСОБА_1,

представника відповідачки –адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребищі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4  про стягнення боргу за договором позики, –

                                                   Встановив:

6 липня 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вказуючи, що в січні 1990 року передала синові ОСОБА_5 та його дружині ОСОБА_4 11000 крб. на придбання будинку, пообіцявши, що не вимагатиме повернення цих коштів лише якщо вони проживатимуть однією сім`єю, але 23 липня 2009 року з ініціативи відповідачки ОСОБА_4 шлюб між ними було розірвано, а 10 вересня 2010 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, за яким вимагає поділити і цей житловий будинок. Вимагала стягнути з відповідачів борг за договором позики в рівних частинах по 5775 грн., з урахуванням співвідношення, визначеного Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», 1 крб. до 1,05 грн. та судові витрати.

10 серпня 2011 року позивачка подала заяву, відповідно до якої відмовилась від вимог в частині стягнення боргу з ОСОБА_5, відмова прийнята судом, провадження у справі в цій частині закрито.

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги і вимагала стягнути з ОСОБА_4 5775 грн. боргу за договором позики від 15 січня 1990 року, 500 грн. витрат на правову допомогу адвоката, 57,75 грн. судового збору та 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, пояснивши, що в січні 1990 року вирішила придбати для подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 будинок, з цією метою в ощадкасі перевела 7000 крб. з власного рахунку на рахунок продавця, ще 4000 крб. власних коштів вона передала продавцю готівкою, решту 2000 крб. надала мати відповідачки. Усі зазначені кошти вона особисто передавала продавцю будинку. Оскільки на її неодноразові наполегливі прохання про збереження сім`ї ОСОБА_4 відмовляє в грубій формі, звернулась до суду з вимогою про поділ цього будинку, тому вирішала, що вона повинна повернути їй половину наданих на його придбання коштів.   

Відповідачка ОСОБА_4 позову не визнала зовсім, пояснила, що про укладення договору позики між її колишнім чоловіком та його матір`ю їй нічого не відомо, жодних зобов’язань за таким договором вона на себе не брала, кошти на придбання будинку надавались позивачкою, її матір`ю в сумі 2800 крб. та нею особисто (приблизно 1000 крб. отриманих при народженні дитини), при цьому будь-яких умов повернення цих коштів ні позивачка, ні її мати не ставили.

З`ясувавши  позиції сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких міркувань.

Згідно з ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Беззаперечно встановлено, зокрема поясненнями самої позивачки, що в 23 січня 1990 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в м. Погребищі по вул. Нахімова, 3, за ціною 13000 крб. (а.с.9), на придбання цього будинку ОСОБА_3 передала ОСОБА_7 7000 крб. власних заощаджень шляхом перерахування з свого ощадного рахунку на його, решту грошей, в тому числі 2000 крб. наданих матір`ю відповідачки, вона передала ОСОБА_6 готівкою. ОСОБА_4 будь-яких зобов’язань по поверненню цих грошей ОСОБА_3 на себе не брала, стороною договору позики не була.

Відповідно до чинної на час виникнення спірних правовідносин ст.374 ЦК УРСР в редакції 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості; договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Оскільки ОСОБА_4 не є стороною договору позики, будь-яких зобов’язань щодо повернення витрачених ОСОБА_3 на придбання для ОСОБА_5 житлового будинку коштів на себе не брала, сама позивачка визнала, що грошей за цим договором ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_5 не передавала, то позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Суд відхиляє посилання представника позивачки – адвоката ОСОБА_1 на письмовий договір від 15 січня 1990 року між позивачкою та ОСОБА_5, як на підставу виникнення зобов`язання за договором позики у відповідачки, як члена подружжя в інтересах якого він укладений, тому що сама позивачка заявила, що ніяких документів із сином не складала, грошей йому не передавала. Допитана з ініціативи представника позивачки свідок ОСОБА_8, підпис якої ніби то міститься в цьому договорі, пояснила суду, що ОСОБА_3 давала кошти на придбання будинку для ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які передала безпосередньо продавцю ОСОБА_6, про укладення договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 їй нічого не відомо.

Крім того зі змісту договору випливає, що обов’язок проживати в будинку з дружиною (без зазначення певної особи), як умова, за якої позивачка не вимагатиме повернення коштів з ОСОБА_5, покладався саме на нього, а відтак розірвання шлюбу з ініціативи відповідачки не є умовою, з якою цей договір передбачає настання обов’язку повернути борг.

Керуючись ст.ст. 10,11,213,214,215 ЦПК України, -

                                        Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4  про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю через безпідставність позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з часу його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Погребищенський районний суд.

Суддя