Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р.                                                                        Справа153/66/25

Провадження2/153/30/25-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді – Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання – Поліш Н.А.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітньою донькою,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітньою донькою. Свої вимоги мотивує тим, що 28 квітня 2023 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. 09 січня 2024 року шлюб між ними було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 від даного шлюбу народилась донька ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати у відповідача, зважаючи на те, що він є військовослужбовцем. Протягом тривалого часу він намагався налагодити зв`язок з донькою, приймати участь в її вихованні, розвитку її здібностей, забезпечувати її всім необхідним для нормального розвитку та становлення. На період відпусток та після закінчення військової служби, він готовий забезпечити дитині всі необхідні умови для проживання, у тому числі шляхом оренди житлового приміщення за місцем проживання відповідача, у безпосередній близькості до її місця проживання. Він регулярно перераховує кошти на банківську карту відповідача на утримання доньки, а в іншому його права та обов`язки, як батька є порушеними, через перешкоди з боку відповідача. Відповідач почала створювати перешкоди у його спілкуванні з донькою, що виражалось у створенні некомфортних умов при відвідуванні дитини. Відповідач не надає дитину для проведення спільного часу, уникає розмов та контактів, демонструє в присутності дитини відкриту байдужість, а інколи навіть агресію в його бік та конфліктній формі тисне на нього, намагається обмежувати його в побаченнях із донькою та ігнорує його право, як батька проводити час із дитиною. З урахуванням вищевикладеного, просить суд зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановити йому для участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донкою такі способи участі: встановити можливість перебування доньки ОСОБА_4 у батька під час військової служби останнього на час його відпусток; встановити графік проживання малолітньої ОСОБА_4 періодично шість місяців на рік з батьком за місцем його проживання або перебування: з першого до останнього календарного дня, наступні місяці: лютий, квітень, червень, серпень, жовтень, грудень до досягнення дитиною повноліття, після завершення військової служби; кожного парного року на державні офіційні свята 1січня, 7 січня, 25 грудня, 8 березня, 1 травня, 9 травня, 28 червня, 24 серпня, 14 жовтня, Пасха (Великдень), Трійця за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 ; на дні народження самої дитини ОСОБА_4 та день народження батька за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 ; необмежене спілкування з донькою ОСОБА_4 особисто, засобами телефонного, поштового, електронного чи іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою.

24 січня 2025 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

19 лютого 2025 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримав позов, просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Вовк Е.П. діючи на підставі ордеру серії АВ №1183846 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову. Надала суду відзив наступного змісту: позивач звернувся з позовом та просить постановити рішення, згідно якого усунути перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, встановити порядок участі у вихованні дитини. Вона є відповідачем по справі та не погоджується з вимогами відповідача у зв`язку із наступним: вона ніколи не чинила перешкоди позивачу у спілкуванні з донькою, навпаки готова сприяти, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування батька. Позивач приїжджав до них додому, писав смс повідомлення про зустріч з донькою, але час зустрічей коригувався в залежності від стану здоров`я дитини та його графіку. Їх спільній доньці ОСОБА_5 лише 6 місяців, тому всі побачення батька з донькою відбувалися у її присутності. Їх донька ще немовля, тому батько ще не може зрозуміти фізіологічні потреби дитини та не обізнаний з режимом дитини, раціоном її харчування. Донька на грудному вигодовуванні та частково на загальному харчуванні. Тому вважає, що зустрічі дитини за місцем проживання батька без її присутності можливі не раніше ніж дитині виповниться 6 років. На думку відповідача, донька є ще дуже маленькою, для такого графіку, який зазначив позивач. Окрім цього, позивачем не була подана заява до органу опіки та піклування за фактичним місцем проживання їхньої доньки про встановлення графіку побачень з нею. З урахуванням вищевикладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову.

З досліджених судом письмових доказів встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ямпіль Могилів-Подільського району Вінницької області народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.20).

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 встановлено, що 09 січня 2024 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , остання змінила прізвище на дошлюбне ОСОБА_7 (а.с.21).

З копії судового наказу Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року встановлено, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с.22-23).

З фотознімків екрану мобільного телефону встановлено, що позивач та відповідач спілкуються щодо малолітньої доньки (а.с.25-33).

З копії військового квитка серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем (а.с.13-17).

З копії посвідчення серії НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.18).

З копії довідки виданої Військово-медичного клінічного центру південного регіону клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги від 05 листопада 2024 року №1080 встановлено, що ОСОБА_1 отримав травму пов`язану із захистом Батьківщини (а.с.19).

Вирішуючи обґрунтованість доводів позивача та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цілому, суд враховує наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З аналізу наведених норм матеріального закону вбачається, що чинне законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на спілкування з дитиною.

Згідно статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частини 2 та 3 статті 157 СК України визначають, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Питання про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та брати участь у її вихованні має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Аналогічний за своїм змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з положеннями статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Дослідивши докази у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтований і задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір в частині вимоги про зобов`язання відповідача не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю донькою ОСОБА_4 , суд вважає що вимоги необґрунтовані і задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 створювала чи створює перешкоди у його праві приймати участь у вихованні доньки.

Щодо вимог, безпосередньо пов`язаних з визначенням способу участі ОСОБА_1 у вихованні доньки, суд вважає, що позивачем не доведено наявності між ним та відповідачем спору, який порушує його права чи законні інтереси та підлягає захисту в судовому порядку. Таке переконання суду склалося у зв`язку з тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ним і відповідачем склалися спірні правовідносини щодо участі батька у вихованні дитини, зокрема відсутні будь-які зафіксовані звернення позивача до відповідача щодо його участі у вихованні доньки і вчинення відповідачем перешкод в реалізації права участі у вихованні дитини. Позивач не зазначив жодного прикладу, коли мали місце випадки наявності спору щодо його участі у вихованні доньки. Також відсутні дані, що позивач звертався до органів опіки та піклування з повідомлення про порушення його права приймати участь у вихованні дитини та проханням посприяти йому в реалізації такого його права.

При вирішенні питань про усунення перешкоду спілкуванні з дитиною та її вихованні, у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо усунення перешкоду спілкуванніз дитиною та її вихованні обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тобто органи опіки та піклування беруть участь у справі не з метою захисту свого суб`єктивного інтересу, а на підставі закону (ст.19 СК України) з метою здійснення покладених на них обов`язків для захисту інтересів конкретної дитини, громадян та держави.

При цьому, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про усунення перешкоду спілкуванні з дитиною та її вихованні обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у розгляді справи.

З урахуванням вищевикладеного, однією з підстав для відмови в задоволенні позову, суд вважає і те, що позивачем не було залучено у даній справі орган опіки та піклування, в підготовче судове засідання позивач не з`явився, не заявляв клопотань про залучення органу опіки та піклування, не заявляв клопотання про зобов`язання органу опіки та піклування надати висновок за місцем проживання дитини та батька, щодо порядку та способів участі батька у спілкуванні з дитиною. Позивач не звернувся до органу опіки та піклування із заявою про надання висновку, щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Суд одночасно з цим вказує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку позивач не надав суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог стосовно наявності перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, у тому числі не забезпечив подання до суду відповідного висновку Органу опіки та піклування. Жодних клопотань чи заяв про витребування (забезпечення) такого доказу вказаний учасник справи також не порушував. Внаслідок чого, суд позбавлений в межах розгляду даної справи оцінити відомості щодо умов спілкування позивача з дитиною та її виховання, умов її проживання та умов проживання батька, проаналізувати характеризуючи дані кожного із батьків, тощо. У зв`язку з чим, суд вважає, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітньою донькою, слід відмовити у повному обсязі через недоведеність даних вимог позивачем.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,5, 13, 76-81, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 7, 19, 141, 150, 151, 152, 153, 155, 157, 158,159 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітньою донькою, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Ямпільський районний суд Вінницької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Повний текст судового рішення складено 20 березня 2025 року.

Суддя : М.М.Дзерин