У х в а л а

14 березня 2025 року

м. Київ

Справа № 199/8618/23

Провадження № 61-2123ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Калінін Сергій Костянтинович (далі - адвокат),

на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року

у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - позивач) до скаржника про стягнення заборгованості та

в с т а н о в и в:

1. У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути зі скаржника 117 056,79 грн заборгованості за кредитним договором від 16 червня 2020 року.

2. 13 травня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов.

3. 25 січня 2025 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.

4. 20 лютого 2025 року адвокат в інтересах скаржника сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 5457/0/220-25 від 20 лютого 2025 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

5.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

5.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

5.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

5.4. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором.Ціна позову становить 117 056,79 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000 грн = 250 х 3 028,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).

5.5. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для скаржника, і що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені в оскаржених судових рішеннях, під час розгляду іншої справи. Мотивував так:

- відсутній єдиний висновок щодо застосування та тлумачення статей 634, 1048 ЦК України;

- стягнутий розмір заборгованості є значним порівняно із заробітною платою, яку отримує скаржник (для підтвердження надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків);

- скаржник позбавлений можливості спростувати обставину, встановлену оскарженими судовими рішеннями у цій справі, що паспорт споживчого кредиту, умови та правила надання банківських послуг і тарифи є складовими частинами договору про надання банківських послуг, під час розгляду інших справ за участю позивача та скаржника, які можуть з`явитися в майбутньому.

5.6. Верховний Суд вважає, що скаржник не обґрунтував фундаментальність питання права у цій справі для формування єдиної правозастосовної практики. Можливий вплив бажаного для скаржника висновку щодо застосування норм права на самого скаржника не підтверджує такий фундаментальний характер. Доводи скаржника щодо винятковості справи не можна вважати належно обґрунтованими. Інформація про отриману скаржником у 2024 році заробітну плату не характеризує його загальний майновий стан. Крім того, скаржник не пояснив, під час розгляду якої саме справи він позбавлений можливості спростувати обставину, встановлену в оскаржених судових рішеннях у цій справі.

5.7. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не мотивував. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

6. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

6.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

6.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

6.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

6.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

6.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази проти позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.

6.6. Оскаржені судові рішення за загальним правилом у касаційному порядку оскаржити не можна. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду.

Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості .

2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала цю скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко