ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2025 року                                                           м. Чернівці

справа № 725/8402/24

провадження №22-ц/822/279/ 25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Собчук І.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 22 січня 2025 року в цивільній справі за позовом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позов обґрунтовано наступним. Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.08.2023 року № 479 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», із 16.08.2023 року.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у справі № 600/6908/23-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту, задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Департаменту від 10.08.2023 року № 294 «Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників УСР в Чернівецькій області» і наказ Департаменту від 16.08.2023 року № 479 о/ с «По особовому складу»; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту з 17.08.2023 року; стягнуто з Департаменту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.08.2023 року по 30.01.2024 року в розмірі 112 903,69 гривень.

Вказане рішення в частині поновлення на посаді та виплати заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць допущено судом до негайного виконання.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у справі № 600/6908/23-а наказом Департаменту від 13.02.2024 року № 87 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції та на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту із 17.08.2023 року та виплачено 23 007,50грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Після поновлення на посаді ОСОБА_1 , 14.02.2024 року подав рапорт про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням і на підставі вказаного рапорту, наказом Департаменту від 14.02.2024 року № 90 о/с «По особовому складу» останнього звільнено зі служби в поліції з 14.02.2024 року за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». (витяг з наказу додається).

У відповідності до вимог пункту 2 розділу VIII Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, при звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням Департаментом нараховано та виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у розмірі 51 450,00 грн., що підтверджується витягом з відомості розподілу виплат Департаменту за 22.02.2024 року та розрахунковим листом за лютий 2024 року.

Водночас постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 року у справі № 600/6908/23-а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року було скасовано.

У зв`язку з цим, наказом Департаменту від 24.07.2024 року № 501 о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу Департаменту від 14.02.2024 року № 90 о/с «По особовому складу» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням з 14.02.2024 року, а відтак ОСОБА_1 вважається звільненим зі служби в поліції із 16.08.2023 року наказом Департаменту від 16.08.2023 року № 479 о/с «По особовому складу» за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення v вигляді звільнення зі служби в поліції, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а не за власним бажанням.

02.08.2024 року Департаментом на адресу проживання ОСОБА_1 та на електронну пошту його представника та на телефонний номер у месенджері «WhatsApp», який зазначений в архівній особовій справі направлено лист від 02.08.2024 року № 28726-2024, в якому повідомлено останнього про відсутність законних підстав для отримання ним одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням у розмірі 51 450,00 грн., оскільки у зв`язку із скасуванням рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року, ОСОБА_1 вважається звільненим зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції і така підстава не дає право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні та про необхідність до 16.08.2024 року повернути Департаменту вищезгадані грошові кошти.

На дату подачі позову ОСОБА_1 безпідставно отриману одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 51 450,00 грн. не повернув.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів у розмірі 51 450,00 грн. та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 22 січня 2025 року в задоволенні позову Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів відмовлено.

Стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 22 січня 2025 року скасувати, позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України не погоджується із рішенням та вважає, що його винесено з порушенням вимог чинного законодавства, без урахування всіх фактичних обставин, що мають значення для справи, що призвело до помилкового застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Посилаючись на обставини, зазначені в позові, вважають, що суд безпідставно їх не врахував.

Зазначають, що законодавством, яке врегульовує порядок нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейським, в тому числі одноразової грошової допомоги, не передбачено виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейському, який звільняється зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Про безпідставність набутої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні свідчить те, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі № 600/6908/23-а (яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, що дало йому змогу звільнитись за власним бажанням) – скасовано та в позові ОСОБА_1 відмовлено. Спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та Департаментом повернуто до попереднього стану, за якого відповідача звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення.

Враховуючи зазначене, на думку апелянта, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні та ці кошти підлягають поверненню.

       Щодо правничої допомоги апелянт зазначає, що оскільки дана справа незначної складності, призначена до розгляду на правилах спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву у цій справі ґрунтується на висновках колегії суддів викладених у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 600/6908/23-а, а відтак для написання такого документу не потребувалося складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000грн. є необґрунтованим, не підтвердженим належними і допустимими доказами, тому не підлягає задоволенню.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.08.2023 року № 479 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», із 16.08.2023 року.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у справі № 600/6908/23-а, наказом Департаменту від 13.02.2024 року № 87 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції та на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту із 17.08.2023 року, виплативши на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в сумі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Після поновлення на службі в поліції та на посаді ОСОБА_1 подав керівництву Департаменту рапорт від 14.02.2024 року про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням і на підставі вказаного рапорту наказом Департаменту від 14.02.2024 року № 90 о/с «По особовому складу» останнього звільнено зі служби в поліції з 14.02.2024 року за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

У відповідності до вимог пункту 2 розділу VIII Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 при звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням Департаментом нараховано та виплачено останньому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у розмірі 51 450,00 грн., що підтверджується витягом з відомості розподілу виплат Департаменту за 22.02.2024 року та розрахунковим листом за лютий 2024 року.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 року у справі № 600/6908/23-а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року було скасовано.

У зв`язку з цим, наказом Департаменту від 24.07.2024 року № 501 о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу Департаменту від 14.02.2024 року № 90 о/с «По особовому складу» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням з 14.02.2024 року.

Департаментом на адресу ОСОБА_1 , на електронну пошту представника ОСОБА_1 та на телефонний номер у месенджері «WhatsApp», направлено лист від 02.08.2024 року № 28726-2024 в якому повідомлено про відсутність законних підстав для отримання ним одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням у розмірі 51 450,00 грн. та необхідність до 16.08.2024 року повернути ці кошти.

04.11.2024 року Сьомим апеляційним адміністративним судом винесено постанову у справі №600/6908/23-а, якою відмовлено у задоволенні заяви Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про поворот виконання судового рішення у справі №600/6808/23-а.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції взяв до уваги те, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 року у справі №600/6908/23-а набрала законної сили і доказує добросовісність ОСОБА_1 , а тому, на думку суду, незаконною є вимога ДСР НП України про стягнення з ОСОБА_1 набутого майна у вигляді грошових коштів у розмірі 51 450,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.08.2023 року № 479 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», із 16.08.2023 року.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у справі № 600/6908/23-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту, задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Департаменту від 10.08.2023 року № 294 «Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників УСР в Чернівецькій області» і наказ Департаменту від 16.08.2023 року № 479 о/ с «По особовому складу»; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту, з 17.08.2023 року; стягнуто з Департаменту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.08.2023 року по 30.01.2024 року у розмірі 112 903,69 гривень.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у справі № 600/6908/23-а, наказом Департаменту від 13.02.2024 року № 87 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції та на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту із 17.08.2023 року, виплативши на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в сумі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Після поновлення на службі в поліції та на посаді ОСОБА_1 подав керівництву Департаменту рапорт від 14.02.2024 року про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням і на підставі вказаного рапорту наказом Департаменту від 14.02.2024 року № 90 о/с «По особовому складу» останнього звільнено зі служби в поліції з 14.02.2024 року за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

У відповідності до вимог пункту 2 розділу VIII Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 при звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням Департаментом нараховано та виплачено останньому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у розмірі 51 450,00 грн., що підтверджується витягом з відомості розподілу виплат Департаменту за 22.02.2024 року та розрахунковим листом за лютий 2024 року.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 року у справі № 600/6908/23-а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року було скасовано.

У зв`язку з цим, наказом Департаменту від 24.07.2024 року № 501 о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу Департаменту від 14.02.2024 року № 90 о/с «По особовому складу» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням з 14.02.2024 року.

04.11.2024 року Сьомим апеляційним адміністративним судом у справі №600/6908/23-а, відмовлено у задоволенні заяви Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про поворот виконання судового рішення у справі №600/6808/23-а.

Як підставу для задоволення позову, позивач посилався на положення ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов:

1) має місце набуття або збереження майна;

2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи;

3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Однак, позивачем не було враховано наступного.

Згідно положень ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї статті свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила:

-по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату;

-по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до ст. ст. 76, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 80, ч.1 ст.81, ст. 89 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказів про набуття відповідачем коштів у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи  не містять, на такі обставини сторони не посилаються. Також відсутні докази щодо недобросовісності набувача такої виплати.

Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого ст. 55 Конституції, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові з огляду на встановлену відсутність розрахункової помилки та відсутність недобросовісності з боку відповідача, окремо вказавши на необхідність встановлення ознак недобросовісності отримувача коштів.

З матеріалів справи вбачається, що виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку, а недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Враховуючи зазначене, передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України відсутні.

Основним доводом апеляційної скарги є посилання позивача на те, що про безпідставність набутої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні свідчить той факт, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі № 600/6908/23-а (яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, що дало йому змогу звільнитись за власним бажанням) – скасовано та в позові ОСОБА_1 відмовлено. Спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та Департаментом повернуто до попереднього стану, за якого відповідача звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення.

Враховуючи зазначене, на думку апелянта, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні та ці кошти підлягають поверненню.

Такі доводи є безпідставними, оскільки незважаючи на те, що підстава для виплати грошової допомоги відпала, враховуючи зазначені обставини, в силу вимог ст.1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.

Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляла адвокат Мар`ян І.С. на підставі Ордеру Серія № СЕ 1100170, який виданий на підставі Договору про надання правової допомоги, уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги №б/н від 07.08.2023 року у суді першої інстанції.

В Акті наданих послуг від 09.12.2024 року у зв`язку з розглядом справи №725/8402/24, зазначено, що за надання правничої допомоги виконавцем, яка полягала у підготовці відзиву на позовну заяву, відповідачем ОСОБА_1 сплачено адвокату в сумі 10000 грн., що також підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №09/24 від 09.12.2024 року.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.        

17.12.2024 року позивач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, вважаючи його завищеним та таким, що не відповідає складності справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом першої інстанції зазначеного не було враховано.

Колегія суддів вважає, що заявлена сума відшкодування судових витрат, понесених відповідачем в суді першої інстанції на правничу допомогу є не співмірною зі складністю справи, не відповідає критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обсяг виконаних робіт, який полягає у підготовці відзиву на позовну заяву.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу, стягнуті судом першої інстанції слід зменшити, та стягнути з позивача на користь відповідача 3000грн. на відшкодування цих витрат.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення в частині розміру відшкодування витрат на правничу допомогу та визначення їх в сумі 3000грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 22 січня 2025 року в частині розміру відшкодування витрат на правничу допомогу змінити, та стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 3000грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

               Судді:   І.Б. Перепелюк

                                                                Н.К. Височанська

                                                        І.Н. Лисак