У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

в цивільних справах у складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, управління ресурсів Львівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження про надання в оренду гаражного боксу та визнання недійсним договору оренди гаража, за касаційними скаргами ОСОБА_2, управління комунального майна Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду від 29 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від  19 квітня 2004 року  

в с т а н о в и л а :

         ОСОБА_1 звернулась в суд з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що з 1994 року вона користувалась за договором оренди гаражним боксом АДРЕСА_1, останній раз продовжено було договір оренди до 12 лютого 2002 року. Листом Управління ресурсів Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської Ради від 13 лютого 2002 року її повідомили, що термін дії договору оренди НОМЕР_1 закінчується і може бути продовжено  на новий термін у випадку подання заяви в управління ресурсів до 22 лютого 2002 року. Вона своєчасно подала заяву, було виписано рахунок та сплачено 35 гривень. Однак їй стало відомо, що гараж передано ОСОБА_2 і укладено з ним договір оренди гаража. Просила визнати недійсним розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1471 від 29 жовтня 2002 року про надання в оренду гаражного боксу, визнати недійсним договору оренди від 31 жовтня 2002 року.

         Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2004 року, позов задоволено.

         У касаційних скаргах ОСОБА_2, управління комунального майна Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради ставиться питання про скасування судових рішень з підстав порушення судами норм матеріального та  процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.        

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.        Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права і доводи скарги їх висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи та постановлення ухвал проведено з порушенням норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, оскільки суперечать фактичним обставинам справи.

Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а:

         Касаційні скарги ОСОБА_2, управління комунального майна Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради відхилити. 

         Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2004 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий                                                      М.В. Патрюк

Судді:                                                                 М.П. Пшонка

Ю.В. Прокопчук