У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 червня 2006 року                                                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини №31060 (нині - федеральне державне унітарне підприємство “771 ремонтний завод засобів зв'язку Чорноморського флоту”) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення  Нахімовського  районного   суду  м. Севастополя від 28 травня 2004 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 11 листопада 2004 року,

в с т а н о в и л а:

         У січні 1992 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини №31060 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що працював ІНФОРМАЦІЯ_1. Наказом від 16 січня 1992 року був звільнений з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України на підставі невідповідності займаній посаді за результатами атестаційної комісії. Але справжньою причиною звільнення вважає упереджене ставлення до нього командира військової частини, тому позивач просив задовольнити позов.

         Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13 травня 1992 року, залишеним без зміни ухвалою судової колегії у цивільних справах Кримського обласного суду від 29 липня 1992 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі,  на його користь стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 4251 карбованців.

Ухвалою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 27 травня 1993 року рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами.

У період розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово змінював і уточнював позовні вимоги і остаточно просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня по 13 травня 1992 року, середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні 17 квітня 1996 року за період з 17 квітня 1996 року по 28 травня 2004 року.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 травня 2004 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 11 листопада 2004 року ухвалено нове рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 8 грн. 21 коп., а також державне мито в розмірі 51 грн. У решті - рішення районного суду залишено без зміни.

         У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та зміну рішення районного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального  чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

         Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні передбачені статтею 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені в касаційні скарзі доводи висновків суду не спростовують.

         Керуючись ст.ст. 332, 327 ЦПК України колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

            Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення апеляційного суду м. Севастополя від 11 листопада 2004 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                 М.П. Пшонка

                                                                           П.В. Панталієнко

                                                                                                                 Ю.В. Прокопчук