ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2025 р.                                                                 Справа №914/1336/22

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):                                                    Бойко С.М.,

суддів:                                                                                                    Зварич О.В.,

                                                                                                             Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

розглянув апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” б/н від 19.04.2023

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 суддя: Матвіїв Р.І. м. Львів, повний текст рішення складено 30.03.2023

за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області, м. Львів,

до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап”, с. Зелів, Яворівський район, Львівська область,

про визнання недійсним рішення сільської ради № 4823 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

явка учасників справи:

від позивача: Винницька Л.М. – прокурор;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Медвідь Ю.О. – ордер серії ВС №1159920,

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст позовних вимог

заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4823 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки»; скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0167, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204819546101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39294876.

Щодо припинення речового права - права приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0167, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204819546101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39294876 позивач змінив предмет позову та виклав прохальну частину позовної заяви в новій редакції, з якої було виключено вимогу про припинення речового права.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність, а саме рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4823 від 12.11.2020 передано у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0167, площею 0, 1000 га.

Прокурор зазначає, що згідно з містобудівною документацією м. Львова, а саме Генпланом м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території міських та районних парків, а план зонування території за функціональним регламентом для земельної ділянки відсутній.

У межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відповідно  план зонування та детальний план території розроблені не були. З позиції прокурора спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, відповідно  всупереч ст. 41 Земельного кодексу України та  з порушенням і  вимог ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»

Крім цього, гаражно-будівельним кооперативам у порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

Натомість, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4823 від 12.11.2020 відповідачу-2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Також позивач вважає, що проєкт відведення земельної ділянки кооперативу – відсутній і  технічна документація теж. Зазначає про невідповідність площі виділеної земельної ділянки в розмірі 0, 1000 га (по 0, 0333 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу) у заявленій кількості його членів -3 особам без відповідного обгрунтування.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4823 від 12.11.2020 “Про передачу у власність ОК “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” земельної ділянки”. Скасовано державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” (ідентифікаційний код юридичної особи 43815360, 81083, Львівська область, Яворівський район, село Зелів, вул. Центральна, будинок 347) на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:12:005:0167, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204819546101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39294876. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Львівської обласної прокуратури 2 481,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” на користь Львівської обласної прокуратури 2 481,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокурора, виходив із того, що  надання ОК "ГБК "Пікап" земельної ділянки для будівництва гаражів з кодом КВЦПЗ 12.04 "для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу)" не відповідають вимогам чинного законодавства.

Окрім того, суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів, що при прийнятті оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування здійснювалося дослідження обґрунтованості передання відповідачу-2 у складі трьох засновників земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування гаражів і в розмірі 0,1000 га., статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.                 

За висновком суду першої інстанції, відповідачем-1 порушено вимоги ст. 41 Земельного кодексу України щодо цільового призначення земельної ділянки.

Разом з тим, суд зазначив, що гараж чи гаражний комплекс, який мав намір збудувати відповідач-2 на отриманій земельній ділянці, не є об`єктом транспортної інфраструктури.

Відтак, відповідно до Земельного кодексу України, передати у приватну власність земельну ділянку комунальної власності гаражному кооперативу можна було лише на конкурентних засадах (земельних торгах).

Спосіб захисту визначений позивачем згідно з пунктом 4) і 10) частини другої статті 16 Цивільного кодексу України є ефективним, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

21.04.2023 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” б/н від 19.04.2023 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 в справі № 914/1336/22.

В апеляційній скарзі відповідач-2 просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалитинове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідно до ч. 2 ст. 254 та ч. 3 ст. 255 ГПК України апелянт оскаржує ухвали суду першої інстанції, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, а саме: ухвалу суду від 03.08.2022 в частині встановлення судом строку для усунення недоліків позовної заяви, ухвалу суду від 15.12.2022 про відмову в залишенні позову без руху та ухвалу суду від 17.01.2023 про відмову в залишенні позову без розгляду (щодо повноважень прокурора на звернення до суду).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

- встановивши після відкриття провадження у справі недодержання прокурором вимог процесуального закону в частині неповної сплати судового збору за вимоги про скасування державної реєстрації та припинення права як за вимоги майнового характеру, суд першої інстанції безпідставно надав прокурору 10-ти денний, а не 5-ти денний строк для усунення недоліків, тобто перевищив присічний строк встановлений ч. 11 ст. 176 ГПК України та не врахував правові висновки щодо застосування цієї процесуальної норми, які викладені у п. 29-30 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16, п. 63, 75-76 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/1426/20;

- суд першої інстанції без наявності правових підстав продовжив розгляд справи у підготовчому провадженні, незважаючи на те, що прокурор не усунув недоліки позовної заяви шляхом сплати судового збору за вимогу майнового характеру, натомість мав залишити цю позовну заяву без розгляду на підставі ч. 13 ст. 176 ГПК України;

- висновок місцевого господарського суду, викладений в ухвалі від 23.08.2022 про те, що зміна предмету позову має наслідком неподання квитанції про сплату судового збору, суперечать попереднім висновкам суду, які викладені ухвалі від 03.08.2022 про залишення позовної заяви без руху в якій зазначено, що вимоги про скасування державної реєстрації та припинення права власності є єдиним способом захисту прав та інтересів, установленим законом, фактично спрямованим на перехід (повернення) речових прав права власності на земельну ділянку територіальній громаді, а тому такі мають майновий характер;

- відмовляючи ухвалою від 15.12.2022 у задоволенні клопотання відповідача-2 про повторне залишення позовної заяви без руху у зв?язку з несплатою судового збору за вимогу про скасування державної реєстрації як за вимогу майнового характеру, суд не врахував правові висновки щодо ознак спору майнового характеру, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №905/105/20, постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 916/1220/17, від 02.12.2020 у справі №905/105/20, від 21.12.2020 у справі № 905/98/20, від 25.05.2021 у справі №918/569/20, від 12.08.2021 у справі №910/2675/21, від 06.10.2021 у справі №910/7250/18, від 28.042022 у справі №910/15316/21, ухвалах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №758/12047/16-ц, від 10.08.2022 у справі№592/11227/20 та рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»;

- постановляючи ухвалу від 17.01.2023, якою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду у зв?язку з невиконанням прокурором обов`язку, визначеного ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України в частині повідомлення про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, суд першої інстанції не врахував, що прокурором не доведено підстав представництва інтересів держави, а також обставин бездіяльності компетентного органу, не наведено причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора з відповідним позовом до суду, не повідомлено Львівську міську раду про звернення до суду;

- місцевий господарський суд не застосував до спірних правовідносин Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» за №1423-IX від 28.04.2021 (набрав чинності 27.05.2021), п. «е» абз. 1 ст. 15-1, ст. 187, ч. 1 ст. 188 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла з 27.05.2021) та ст.ст. 2, 4, 5, 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» за №963-IV від 19.06.2003, які підлягали застосуванню, а тому дійшов помилкового висновку, що повноваження Держгеокадастру поширюються лише в агропромисловому комплексі, а не на усі правовідносини, щодо земельних ділянок усіх категорій та форм власності.

- твердження прокурора, з яким погодився суд першої інстанції, про відсутність державного органу, який здійснює захист інтересів держави (територіальної громади) у земельній сфері, не відповідають фактичним обставинам по справі та спірним правовідносинам, оскільки уповноваженим органом держави, який здійснює наглядові (контролюючі) функції за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, а тому позовна заява підлягала залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави;

- місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку, що обраний прокурором спосіб захисту, зокрема, в частині вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно є ефективним, та в практичному сенсі можуть забезпечити і гарантувати поновлення порушеного права та законного інтересу без необхідності повторного звернення до суду, оскільки апелянт (відповідач-2) є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому належним способом захисту є витребування цієї земельної ділянки з чужого володіння (віндикаційний позов);

- дійшовши до висновку, що оскаржуване рішення про передачу відповідачу-2 спірної земельної ділянки прийнято з порушенням ст. 41 Земельного кодексу України за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, суд першої інстанції не врахував, що містобудівна документація на спірну земельну ділянку була затверджена ухвалою Львівської міської ради №4647 від 14.02.2019 ще до того як Рясне-Руська сільська рада Яворівського району набула право комунальної власності на спірну земельну ділянку (19.12.2019), а тому приймаючи оскаржуване рішення №4823 від 12.11.2020 у Рясне-Руської сільської ради Яворівського району не було необхідності виготовляти та затверджувати нову містобудівну документацію;

- правовий висновок про те, що недобросовісне заволодіння земельною ділянкою водного фонду на яку в силу вимог закону неможливо набути право приватної власності не відповідає критерію мирного володіння майном та не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який викладений у пункті 192 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц та зазначений судом першої інстанції у пункті 4.6.13 рішення, не підлягає врахуванню при вирішенні спору в даній справі, оскільки спірна земельна ділянка на яку відповідач-2 набув право приватної власності відноситься за цільовим призначенням до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на яку в силу положень земельного законодавства може виникати право приватної власності, а тому відповідач-2 є добросовісним набувачем.

- місцевий господарський суд не врахував правовий висновок, який викладений у пунктах 190-191 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц про те, що добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно;

- висновок суду про те, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються тільки з кодом Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.05 та 02.06 та тільки за рахунок земель житлової та громадської забудови не узгоджується зі змістом ст. 41 Земельного кодексу України, яка не містить таких обмежень, а відтак земельне законодавство не забороняло Рясне-Руській сільській раді Яворівського району передавати кооперативу у власність земельну ділянку для будівництва гаражів за рахунок (категорії) земель транспорту з КВЦПЗ 12.04 – для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, як це передбачено ст. 71 Земельного кодексу України;

- суд першої інстанції дійшов до висновку, що оспорюване рішення Рясне-Руської сільської №4823 від 12.11.2020 не містить жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів ОК ГБК «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,1000 га (по 0,0333 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу) без урахування права кооперативну на його розвиток шляхом збільшення чисельності його членів, що передбачено ст.ст. 4, 10, 11 Закону України «Про кооперацію» та п. 2.1 Статуту ОК ГБК «Пікап». Тобто на думку апелянта судом не враховано, що за приписами земельного законодавства та виходячи з цілей кооперативу (п. 2.1 Статуту) розмір земельної ділянки, яка надається гаражному кооперативу, визначається не лише кількістю існуючих членів кооперативу, а й з урахуванням його майбутніх членів кількість яких законодавством не обмежена, а також мешканців прилеглих територій.

Узагальнені доводи та заперечення прокурора

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача-1

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

12.03.2025 в судове засідання з`явилась прокурор та представник відповідача-2, відповідач-1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

У судовому засіданні 12.03.2025 представник відповідача-2 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав викладених в ній, просила апеляційну скаргу задоволити, ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.08.2022 скасувати в частині встановлення судом строку для усунення недоліків позовної заяви, ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.12.2025, ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.01.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 скасувати в повному обсязі.

Представник прокурора заперечила проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвали та рішення місцевого господарського суду – залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Ухвалою Львівської міської ради № 2588 від 16.11.2017 затверджено меморандум про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою від 03.11.2017, метою якого є вирішення багаторічного конфлікту між містом і селом, спричиненого непорозумінням у частині погодження меж міста і села від 1988 року.

Ухвалою Львівської міської ради №2677 від 07.12.2017 внесено зміни до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968 та від 01.10.2015 №5143, та, зокрема, доручено Рясне-Руській сільській раді Яворівського району вилучити з меж м. Львова території, загальною площею 209,0 га та передати їх сільській раді. Ухвалено надати дозвіл Управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова.

На підставі вказаної ухвали від 07.12.2017 виконано роботи з інвентаризації земель, орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова, про що Центром ринкових досліджень складено технічну документації із землеустрою.

Ухвалою Львівської міської ради №4647 від 14.02.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель м. Львова орієнтовно, площею 209,0 га (території, які межують із Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №15, площею 91,1650 га, з кадастровим № 4610136300:06:012:0003 (п. 1.13 ухвали), у тому числі площею 4,4411 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 – землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 у державну власність прийнято земельні ділянки із земель комунальної власності Львівської міської ради.

Згодом, згідно із розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області передано земельні ділянки державної власності.

Рішенням №3365 Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» прийнято до земель комунальної власності земельні ділянки державної власності згідно з переліком, у тому числі площею 91,1650 га (кадастровий № 4610136300:06:012:0003, код КВЦПЗ 16.00, обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту площами 2,1634 га, 2,2777 га, санітарно-захисна зона навколо об`єкта площами 3,2366 га, 49,1517 га, 12,1899 га, 0,1417 га, охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи площами 7,5199 га, 6,0951 га, 0,7703 га, 0,0582 га, 0,0337 га) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3432 від 03.01.2020 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу восьми земельних ділянок, зокрема, й ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 на 13 земельних ділянок.

Відповідно до рішення № 3698 від 19.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, площею 91,1650 га на 13 земельних ділянок. Крім цього, рішенням №4584 від 22.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, площею 21,8466 га, внаслідок чого виокремлено земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 4610137500:12:005:0167, та вирішено зареєструвати право комунальної власності за Рясне-Руською сільською радою.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстровано за Рясне-Руською сільською радою 23.10.2020.

Рішенням №4823 від 12.11.2020 Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області вирішила передати обслуговуючому кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» земельну ділянку, площею 0,1000 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0167), Львівська область, місто Львів, (територія, що межує з Рясне - Руською сільською радою) у власність для будівництва та обслуговування гаражів, код КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Згідно з п. 2 вказаного рішення обслуговуючому кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» слід забезпечити: виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та зареєструвати їх відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж.

До позовної заяви долучено 12 рішень Рясне-Руська сільської ради від 12.11.2020, відповідно до яких передано обслуговуючому кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» окремі земельні ділянки у власність. Проте, такі не стосуються спірної земельної ділянки у справі, що розглядається.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 302383405 від 09.06.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстрована на праві приватної власності обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (номер запису про право власності / довірчої власності: 39294876) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55259178 від 20.11.2020,  підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 4823, виданий 12.11.2020, видавник Рясне-Руська сільська рада.

З 23.10.2020 до 20.11.2020 земельна ділянка перебувала у комунальній власності (власник Рясне-Руська сільська рада).

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру 21.10.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстрована відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 09.10.2020. Цільове призначення – 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і спору автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Згідно з відповіддю Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 16.06.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, розташована в межах території міських та районних парків.

Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, за функціональним регламентом (базове зонування) функціональне зонування для земельної ділянки з кадастровим номером № 4610137500:12:005:0167 не визначено.

Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, а також згідно з санітарно-гігієнічним регламентом в межах підзони САН-1 - санітарно-захисні зони підприємств та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами. В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:12:005:0167 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради №6 від 29.12.2020 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» визначено Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, а саме Брюховицької, Винниківської, Рудненської, Грибовицької (Жовківський район), Грядівської (Жовківський район), Дублянської міської ради (Жовківський район), Зашківської (Жовківський район), Малехівської (Жовківський район), Лисиничівської (Пустомитівський район), Рясне-Руської (Яворівський район) відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 7 від 29.12.2020 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» (п. 1.10) припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради Рясне-Руську сільську раду (код ЄДРПОУ 04373138). Встановлено, що Львівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків місцевих рад, зазначених у пункті 1 цієї ухвали.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Апеляційна інстанція звертає увагу, що за наявності обов`язку суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в   постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі №   908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації речових прав.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на порушення Рясне-Руською сільською радою вимог земельного законодавства та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" під час прийняття оспорюваного рішення. Відтак прокурор зазначав, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства, тому наявні підстави для його скасування та скасування державної реєстрації права власності ОГ "ГБК "Пікап" на спірну земельну ділянку, що відновить порушене право держави в особі органу місцевого самоврядування.

Відповідно предметом апеляційного оскарження, в тому числі є обрання позивачем неефективного способу захисту.

Скаржники вважає, що обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави у даній справі є неефективним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі “Афанасьєв проти України” від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої та другої статті5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, скаржник наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Вищенаведені висновки Верховного Суду не були враховані при винесенні судом першої інстанції  оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

У постанові ВС від 08 листопада 2022 року у справі № 911/4706/15 зазначено:

“Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.9.19).

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.201 9 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.201 9 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23). Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 2, 4 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.201 8 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Натомість позовні вимоги про визнання права власності на майно або про витребування майна не були заявлені у справі, яка переглядається, тоді як одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено в статті 14 ГПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.”.

Судами встановлено, що фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим №4610137500:12:005:0167 є ОК ГБК “Пікап”(принцип реєстраційного володіння).

А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Колегія суддів вказує, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем-2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Крім того, варто зазначити, що Львівська міська рада (відповідач-1) попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0167 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем-2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Отже, місцевий господарський суд помилково не звернув уваги на те, що позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту.     

Подібний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Окрім того рішення органу місцевого самоврядування вже виконано шляхом передачі спірної земельної ділянки відповідачеві.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту є обґрунтованими і враховуючи правові висновки Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап”, вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції  та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Пред`явлення позовних вимог, які є неефективними є самостійною підставою для відмови в позові та виключає як необхідність в  апеляційного суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого з`ясування питань застосування інших норм як матеріального так і процесуального права

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи усе вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 у справі № 914/1336/22 в порядку статті 277 Господарського процесуального кодексу України з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права ст. 16 ЦК України так і ст.20 ГК України.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд задовільняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.  269,  270,  275,  277,  281,  282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” б/н від 19.04.2023 задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2023 у справі № 914/1336/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити в позові заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області про визнання недійсним рішення сільської ради № 4823 від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Пікап” (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, 347; ідентифікаційний код 43815360) 7 443, 00 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 21.03.2025.

Головуючий суддя                                                                       Бойко С.М.

Судді                                                                                           Зварич О.В.

                                                                                                    Якімець Г.Г.