Справа № 138/708/24

Провадження № 22-ц/801/597/2025, 22-ц/801/596/2025

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т.Ю.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 рокуСправа № 138/708/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Скрибки Ігоря Юрійовича на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року, повний текст якого складено 20 грудня 2024 року, та додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 січня 2025 року, ухвалені місцевим судом під головуванням судді Холодової Т. Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання дружини,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

У березні 2024 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_3 ) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на її утримання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони є батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу Могилів-Подільського міськрайонного суду від 29 січня 2024 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Разом з тим, позивач зазначає, що з часу присудження аліментів відбулись суттєві зміни як у позивача, так і у дитини, оскільки погіршився стан здоров`я дитини, а також погіршився матеріальний стан позивача. Зокрема дитині згідно медичного висновку від 26 лютого 2024 року №8 та згідно висновку ЛКК, оформленого протоколом від 20 лютого 2024 року №16, встановлено захворювання групи F 07.8, що відноситься до тяжких психічних розладів та входить до переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років; дитині рекомендовано виконання Індивідуальної програми реабілітації № 111. Починаючи з січня 2024 року позивач з дитиною перебувають на лікуванні та виконують індивідуальну програму реабілітації, у зв`язку з чим позивач вимушена нести витрати на оренду житла в м. Вінниця. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що дитина сторін потребує більших витрат на її утримання, а тому розмір аліментів, які стягуються з відповідача слід збільшити з 1/4 частки на 1/3 частку.

При цьому, з метою догляду за хворою дитиною позивач вимушена була звільнитись зі служби у військовій частині № НОМЕР_1 , а відтак її матеріальний стан погіршився. Наявність у дитини вад психічного розвитку та факт проживання її разом з позивачем є підставами для надання ОСОБА_2 коштів на утримання позивача до досягнення дитиною шести років. Позивач вважає, що достатнім буде розмір таких аліментів в сумі 3000,00 грн щомісячно.

За таких підстав позивач просить збільшити розмір аліментів, які стягуються з відповідача на її користь на утримання дитини з 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на 1/3 частину з усіх видів заробітку відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, а також стягнути з відповідача аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову та до досягнення дитиною шести років.

Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року позов задоволено.

Змінено розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 січня 2024 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, на 1/3 частину від заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 3000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з 06 березня 2024 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шести років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України 2422,40 грн судового збору.

Додатковим рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 10000,00 грн судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу.

Провадження в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із такими рішеннями суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 – адвокат Скрибка І. Ю. оскаржує їх в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувані судові рішення ухваленими за неповного з`ясування судом обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Посилаючись на положення ст. 192 СК України, адвокат вказує, що зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Однак вважає, що позивачем не надано жодних медичних висновків чи заключень щодо стану здоров`я дитини до лютого 2024 року, тому нею не доведено факту погіршення стану здоров`я дитини. При цьому, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №128/2206/21 погіршення стану здоров`я дитини може бути підставою для зміни раніше визначеного судом розміру аліментів на її утримання, якщо внаслідок такого погіршення здоров`я раніше визначений розмір аліментів не забезпечує гармонійного розвитку дитини. Водночас відповідач стверджує, що донька ОСОБА_6 з народження хворіє на захворювання, зазначені у позовній заяві, а він перебував на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області та отримував відповідну допомогу на утримання доньки у період з 27 березня 2023 року по 26 вересня 2023 року та з 26 жовтня 2023 року по 31 січня 2024 року. Натомість станом на січень 2025 року державну соціальну допомогу з надбавкою за догляд отримує позивач у розмірі 8044,70 грн.

Окремо адвокат звертає увагу, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 травня 2024 року у справі №138/766/24 змінено розмір аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідача на утримання старшої доньки ОСОБА_7 до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно даного рішення, незважаючи на незгоду відповідача з твердженням позивача про погіршення стану здоров`я дитини, відповідач, з огляду на продовження хвороби дитини та проходження індивідуальної програми реабілітації, погодився зменшити розмір аліментів. Проте вважає, що позивач має недобросовісний намір використати обставину хвороби дитини, оскільки така уже була використана позивачем у правовідносинах щодо стягнення з неї аліментів, а саме зменшення їх розміру, а тому ця ж обставина не може бути використана у даному спорі як підстава для збільшення розміру аліментів, які стягуються з відповідача. Задоволення обох таких вимог ОСОБА_1 негативно впливає на інтереси старшої дитини, оскільки надання переваг утриманню молодшої дитини є дискримінацією та звуженням прав доньки ОСОБА_8 .

Також вказує, що матеріальний стан ОСОБА_2 погіршився, розмір заробітної плати зменшився на 1936,00 грн. До того ж, на утриманні відповідача, крім неповнолітніх дітей, перебувають його непрацездатні батьки. У той же час, позивачем жодним чином не доведено факт поліпшення матеріального становища відповідача, що давало б можливість йому сплачувати більший розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 .

Щодо права позивача на її утримання ОСОБА_2 у зв`язку із проживанням з нею дитини, яка має вади фізичного або психічного розвитку, то скаржник вказує, що позивач посилається виключно на можливість не аргументувати той факт чи потребує дружина матеріальної допомоги. Однак вона не доводить можливість відповідача утримувати колишню дружину, що є однією із умов, закріплених ч.4 ст. 84 СК України.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, то адвокат вважає розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу таким, що не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для відповідача. Наданий позивачем розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги не відповідають дійсній вартості витраченого часу та необхідності здійснення тих чи інших процесуальних дій. При цьому, вважає завищеною та необґрунтованою вартість послуги адвоката за одну годину роботи. Також вказує, що у випадку часткового задоволення вимог апеляційної скарги, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу має бути зменшений до 5000,00 грн.

10 лютого 2025 року представником ОСОБА_1 – адвокатом Гриньковим Є. В. поданий відзив на апеляційну скаргу, де просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечуючи аргументи скарги щодо недоведеності погіршення здоров`я дитини, вказує на неврахування відповідачем, що захворювання дитини є стійким розладом здоров`я, яке прогресує та погіршує загальний стан здоров`я дитини у разі, якщо вона не буде отримувати необхідного лікування. Отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги свідчить лише про те, що дитина має проблеми зі здоров`ям, а вона отримує кошти, що надають можливість придбати необхідні ліки та здійснити лікування, що не звільняє відповідача від обов`язку утримувати дитину в повній мірі, які і мати. Твердження сторони відповідача про недобросовісність ОСОБА_1 є безпідставним, адже вважає, що важке захворювання дитини має враховуватися судами при визначенні розміру аліментів.

Доводи відповідача про те, що його матеріальний стан погіршився, оскільки зменшилася його заробітна плата, на думку представника, на увагу не заслуговують, оскільки зміна заробітної плати є незначною. До того ж, аліменти на утримання дитини стягуються у частці від доходу відповідача і відповідно зменшилися. При цьому ОСОБА_2 належить земельна ділянка, передана в оренду, за що він отримує орендну плату.

Адвокат зазначає, що крім ОСОБА_2 утримання батьків пенсійного віку може здійснювати його брат, який проходить військову службу. Зрештою мати відповідача має у власності земельні ділянки, передані в оренду строком на 13 років, за що отримує орендну плату.

Стосовно позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини, то, аналізуючи положення ст. 84 СК України, представник вважає, що у дружини виникає право на отримання аліментів за умови наявності у дитини вад фізичного або психічного розвитку незалежно від того чи вона працює та не залежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Втім подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить незалежно від цієї обставини.

Щодо судових витрат, то зазначає, що судом першої інстанції було частково задоволено заяву позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу, проте навіть у такому розмірі позивач вважає відшкодування достатнім, а додаткове рішення суду – справедливим та обґрунтованим.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Користуючись наданими законодавством процесуальними правами, позивачем ОСОБА_1 та її представником – адвокатом Гриньковим Є. В. подані відзив на апеляційну скаргу, а також письмові пояснення від 18 лютого 2025 року та від 06 березня 2025 року. Разом із тим, подано ряд письмових доказів, серед яких, зокрема, виписки з медичної карти дитини, консультативні висновки лікарів-спеціалістів, логопедичне обстеження, індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, квитанції про придбання медичних препаратів, оплату лабораторних досліджень та абонементу на відвідування басейну, довідки про відвідування дошкільного навчального закладу та закладу освіти. Також 10 березня 2025 року до суду надійшов лист ОСОБА_1 із проханням долучити додатково до письмових пояснень позивача від 06 березня 2025 року диск із аудіозаписами.

Окрім того, 07 березня 2025 року та 11 березня 2025 року ОСОБА_1 подана заява про долучення письмових документів до матеріалів справи, а саме копій виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 07 березня 2025 року та 10 березня 2025 року відповідно.

Також 14 березня 2025 року представником відповідача – адвокатом Скрибкою І.Ю. подані додаткові письмові пояснення із копіями доказів, а саме квитанцій про надсилання коштів на рахунок ОСОБА_1 для дитини ОСОБА_4 .

Частина 8 ст.83 ЦПК України визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1-3 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 (провадження № 61-8136св22) зазначено, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.

Проте зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.

За ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченому ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17.

Втім таких обставин апеляційним судом встановлено не було. Як вбачається зі змісту відзиву на апеляційну скаргу, а також письмових пояснень та окремих заяв ОСОБА_1 , а також письмових пояснень адвоката Скрибки І. Ю., ані представником позивача, ані самою позивачем, а ні представником відповідача не заявленого умотивованого клопотання про дослідження додатково поданих ними доказів та не надано доказів про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них, тому апеляційний суд переглядає вказану справу за наявними в ній доказами, які були подані до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Судом установлено, що батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

30 квітня 2024 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 та після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

На підставі судового наказу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 січня 2024 року з відповідача на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідно віку, щомісячно, починаючи з 23 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до копії витягів з реєстру Могилів-Подільської територіальної громади від 29 грудня 2023 року №2023/010725378 та №2023/010725084 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно довідки ОСББ «Веснянка 275» від 03 січня 2024 року № 1 ОСОБА_5 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом з донькою ОСОБА_4 .

Згідно медичного висновку № 8 від 26 лютого 2024 року у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено захворювання групи F 07.8, яке відповідає розділу Х пункту 1.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 р. № 454/471/516. Висновок дійсний до 26 лютого 2026 року.

Відповідно до висновку Лікарсько-консультативної комісії КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ» Могилів-Подільської міської ради, оформленого протоколом від 20 лютого 2024 року № 16, ОСОБА_4 має діагноз F 07.8 та згідно наказу МОЗ України, МП і СП України, Мінфіну України № 454/471/516 від 08 листопада 2001 року розділу Х пункту 1.1 підлягає оформленню соціальної допомоги строком на 2 роки. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 917 від 21 листопада 2013 року п. 21 має право на визначення категорії «А» на 2 роки. Рекомендовано виконання ІПР № 111.

За індивідуальною програмою реабілітації дитини з інвалідністю від 20 лютого 2024 року № 111 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом дитинства з встановленим клініко-функціональним діагнозом та супутніми захворюваннями. Згідно рекомендації ЛКК дитина потребує по 3-4 курси медичної та психолого-педагогічної реабілітації на рік у реабілітаційних центрах України, стаціонарного лікування за потреби, нагляду психіатра та прийому медичних препаратів з психіатричної допомоги. Крім того, дитині рекомендовано колективну форму навчання у тому числі інтегроване та інклюзивне в Центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді, інклюзивне навчання та Інклюзивний супровід в ДНЗ. Дитина потребує лікувального масажу та лікувальної фізкультури, соціально-побутової реабілітації 3-4 курси на рік у реабілітаційних центрах України та навчання основним соціальним навичкам, а також потребує ортопедичні вироби – супінатори та вироби медичного призначення – підгузки 30 штук на місяць.

Згідно довідок КНП «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 січня 2024 року по 15 січня 2024 року знаходилася на денному перебуванні у відділенні № 16. Мати ОСОБА_5 знаходилась по догляду за дитиною весь період денного перебування.

Також, згідно довідки КНП «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 31 січня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в реабілітаційному відділенні з 16 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, мати ОСОБА_5 перебувала з дитиною у відділенні.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста - дитячого психіатра КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ» від 26 лютого 2024 року дитині ОСОБА_4 встановлений діагноз - F 07.8, підлягає оформленню соціальної допомоги строком на 2 роки.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення (Правобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 08 квітня 2024 року № 1619 ОСОБА_5 (дитина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) департаменту соціальної політики Вінницької міської ради та їй з 22 березня 2024 по 25 лютого 2026 року призначено державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю підгрупа «А».

При цьому, з копії довідки Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 29 березня 2024 року № 406 убачається, що ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради та отримував «Допомогу на дітей хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність» на утриманця ОСОБА_4 у період з 27 березня 2023 року по 26 вересня 2023 року та з 26 жовтня 2023 року по 31 січня 2024 року.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_1 від 19 березня 2024 року №193-ОС ОСОБА_5 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільнену з військової служби в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Окрім того, судом встановлено, що на підставі договору оренди від 04 лютого 2024 року № 4-02-24, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 остання прийняла у платне строкове користування квартиру АДРЕСА_3 на строк 12 місяців. Орендна плата за користування приміщенням складає 13000,00 грн на місяць.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) від 10 жовтня 2024 року № майстер-сержант ОСОБА_12 дійсно проходить військову службу за контрактом з 02 вересня 1998 року по 20 жовтня 2017 року та з 06 грудня 2018 року по теперішній час.

Згідно повідомлення командира військової частини № НОМЕР_1 від 29 жовтня 2024 року №06.1.3/13829-24-Вих наказом командира військової частини № 2006-аг від 15 жовтня 2024 року штаб-сержанту ОСОБА_2 (складом сім`ї – 2 особи) нараховано грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення за вересень 2024 року в сумі 2018,66 грн. Враховуючи утримання ПДФО та військовий збір – 19,5%, нараховано до виплати сума в кількості 1625,02 грн. За період жовтня поточного року, нарахування буде здійснено в листопаді 2024 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01 жовтня 2024 року № 397321981 убачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522685700:01:000:0950 площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Серебрійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Відносно вказаної земельної ділянки зареєстровано право оренди на підставі договору оренди землі, укладеного 06 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Агрокряж», строком на 10 років.

Відповідно до довідки ТОВ «МХП-Агрокряж» від 01 листопада 2024 року № 403 ОСОБА_2 є пайовиком товариства на підставі вказаного вище договору оренди, орендна плата виплачується, за 2024 рік орендну плату нараховано і виплачено в повному обсязі.

Також згідно рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 травня 2024 року у справі №138/766/24 змінено розмір стягнення аліментів, що стягуються на підставі судового наказу, виданого Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області від 18 січня 2024 року у справі №138/70/24 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліментів з частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, на 1/6 частину з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Разом з тим, зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, вирішуючи питання про зменшення розміру аліментів, дійшов висновку про зміну розміру аліментів з 1/4 частки на 1/6 частину з усіх видів доходу платника у зв`язку з тим, що стан здоров`я доньки ОСОБА_6 , яка проживає разом з матір`ю значно погіршився, донька потребує більше коштів на її утримання, а ОСОБА_5 у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дитиною звільнилась з роботи у зв`язку з чим її матеріальний стан погіршився. При цьому відповідач в судовому засіданні частково визнав позовні вимоги та не заперечував щодо стягнення з ОСОБА_5 на його користь аліментів у меншому розмірі а саме 1/6 частини від її доходу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що дитина сторін ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства та хворіє на психічне захворювання, а надані позивачем медичні документи свідчать про те, що після видачі Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області 29 січня 2024 року судового наказу про стягнення аліментів стан здоров`я дитини істотно погіршився, що призвело до встановлення 20 лютого 2024 року малолітній ОСОБА_4 статусу «дитина з інвалідністю підгрупи «А»» та призначення їй державної соціальної допомоги. Тобто суд вважав, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_4 після стягнення аліментів не носить короткострокового характеру, а є стійким розладом функцій організму, який призводить до обмеження життєдіяльності дитини. Крім того, судом встановлено погіршення матеріального стану позивача внаслідок її звільнення з військової служби з причини здійснення догляду за хворою дитиною та необхідності оренди житла у м. Вінниці, де дитина проходить лікування. Зважаючи, що відповідач офіційно працевлаштований, має на утриманні неповнолітню дитину, а також враховуючи наявність у нього нерухомого майна, суд дійшов висновку про наявність підстав та можливість збільшення розміру аліментів.

Окрім того, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 84 СК України, з урахуванням потреб позивача та можливостей відповідача, вважав за можливе задовольнити вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини та стягнути аліменти з ОСОБА_2 на її утримання. При цьому суд заначив, що право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від її матеріального становища, а відповідач доказів того, що він не має можливості надавати таку допомогу дружині не надав.

Із висновками суду першої інстанції належить погодитися з огляду на наступне.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Розмір аліментів на утримання дитини, визначений судовим рішенням, не вважається незмінним, про що, зокрема, вказував і Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 643/11949/19.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Стаття 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначення розміру аліментів. Так, згідно із частиною першою цієї статті, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Тобто стан здоров`я дитини належить до обставин, які підлягають врахуванню судом при визначенні розміру аліментів на утримання дитини (впливають на такий розмір) і, вочевидь, зміна цієї обставини, зокрема, істотне погіршення стану здоров`я дитини після стягнення аліментів, може бути підставою для зміни раніше визначеного розміру аліментів.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №128/2206/21, який правильно застосований судом першої інстанції, враховуючи призначення та мету аліментів на утримання дитини, виходячи із системного аналізу вищенаведених положень Конвенції про права дитини, Конституції України, СК України, ЦПК України, Закону України «Про охорону дитинства», дійшов висновку, що погіршення стану здоров`я дитини може бути підставою для зміни раніше визначеного судом розміру аліментів на її утримання, якщо внаслідок такого погіршення здоров`я раніше визначений розмір аліментів не забезпечує гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як слідує із матеріалів справи та не заперечується її учасниками малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з народження має ряд захворювань та встановлений діагноз. Разом з тим, з досліджених судом медичних документів беззаперечно убачається, що після видачі судового наказу від 29 січня 2024 року стан здоров`я дитини істотно погіршився, розвинулись негативні наслідки існуючого захворювання, що загалом призвело до встановлення 20 лютого 2024 року малолітній ОСОБА_4 статусу «дитина з інвалідністю підгрупи А» та призначення їй у зв`язку з цим державної соціальної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно п. 21 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917 підставою для встановлення дитині категорії “дитина з інвалідністю підгрупи А” є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування. До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Тобто у даному випадку погіршення стану здоров`я дитини після стягнення аліментів не носить короткострокового характеру, а є стійким розладом функцій організму, який призводить до обмеження життєдіяльності дитини.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, на противагу аргументів апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що стан здоров`я дитини ОСОБА_4 після стягнення аліментів істотно погіршився.

Окрім того, як на підставу для збільшення розміру аліментів позивач посилалася не лише на погіршення стану здоров`я дитини, а і погіршення свого матеріального становища.

Як безумовно убачається із матеріалів справи, наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_1 від 19 березня 2024, ОСОБА_5 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільнену з військової служби в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Поряд з цим, у зв`язку із проходженням дитиною лікування у КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», позивачем, на час розгляду справи судом першої інстанції, винаймалося житло у м. Вінниці, що підтверджується відповідним договором оренди № 4-02-24 від 04 лютого 2024 року.

Такі обставини свідчать про те, що матеріальне становище отримувача аліментів вочевидь погіршилося, що є підставою, передбаченою ч. 1 ст. 192 СК України, для збільшення розміру аліментів, визначених за рішенням суду.

Таким чином належить погодитися із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для збільшення розміру аліментів, які стягуються на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У апеляційній скарзі представником відповідача наголошувалося на неможливості використання обставини погіршення стану здоров`я дитини як підстави для збільшення розміру аліментів, оскільки така підстава уже була використана ОСОБА_1 під час розгляду справи про зменшення розміру аліментів, що стягуються з неї на утримання старшої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . До того ж, задоволення обох вимог позивача негативно впливатиме на інтереси старшої дитини та звуження її прав.

Апеляційний суд з такими доводами скарги не погоджується, вони є необґрунтованими, адже чинне законодавство не обмежує ані платника, ані стягувача аліментів у використанні обставини хвороби дитини при вирішенні спорів щодо аліментів, адже кожен випадок зміни розміру аліментів розглядається з урахуванням нових обставин. Не можна не враховувати, що стан здоров`я дитини може бути динамічним та змінюватися з часом і це може бути підставою для перегляду розміру аліментів як у бік збільшення, так і у бік зменшення, залежно від обставин. При цьому суд обов`язково враховує баланс інтересів обох дітей. Разом з тим, на даний час, молодша дитина потребує особливого підходу, зважаючи на дійсне погіршення її стану здоров`я, що вимагає збільшення витрат на її утримання.

Щодо аргументів скарги про отримання позивачем державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю підгрупи «А» з надбавкою за догляд, то належить звернути увагу відповідача, що такі виплати є фінансовою допомогою від держави, вони не є доходом їх отримувача та навпаки свідчать про підвищені потреби дитини через стан її здоров`я, а їх виплата жодним чином не звільняє платника аліментів від обов`язку утримувати дитину.

З огляду на викладене, беручи до уваги передусім найвищі інтереси дитини, її право на належний рівень життя та забезпечення нормальної життєдіяльності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про збільшення розміру аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 1/3 частки зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, оскільки вказаний розмір за обставин, що мають місце, є співмірним, розумним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції, надав відповідну правову оцінку доводам відповідача щодо погіршення матеріального стану та утримання непрацездатних батьків, які не знайшли підтвердження під час судового розгляду, безпомилково врахував, що відповідач офіційно працевлаштований, володіє нерухомістю, яку здає в оренду, та отримує орендну плату.

Аргументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду першої інстанції. Доказів, які б підтверджували неможливість утримувати дитину та сплачувати аліменти в розмірі, про який просить позивач, ОСОБА_2 не надав.

Окрім того, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даним позовом, просила також стягнути на свою користь аліменти на своє утримання, посилаючись на положення ст. 84 СК України.

Згідно з ч. 3 ст. 84 СК України, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

За положеннями ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Отже, за змістом вказаної норм права, розмір утримання не пов`язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Вирішуючи спір у цій частині суд першої інстанції правильно вважав, що позивач відповідно до положень ч.2, 3 ст.84 СК України має право на стягнення з відповідача аліментів на своє утримання та врахувавши матеріальне становище відповідача, який має можливість надавати таку допомогу, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною шестирічного віку.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Щодо оскарження додаткового рішення.

Колегія суддів здійснює перегляд додаткового рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 січня 2025 року в частині та межах доводів апеляційної скарги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи предмет та підстави позовних вимог у даній справі, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів складності справи, зваживши на викладені відповідачем заперечення щодо розміру судових витрат, вважав, що заявлена позивачем вартість послуг професійної правничої допомоги є завищеною, тому взявши до уваги неспівмірність заявленої суми із значенням справи для відповідної сторони, а також керуючись принципом розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним буде зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 10000,00 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів цілком погоджується.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гриньков Є. В. в силу ст. 134, 175 ЦПК України в позовній заяві, вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат 5000,00 грн.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, заява представника позивача – адвокат Гриньков Є. В. про ухвалення додаткового рішення подана у визначений законом строк.

Згідно вимог ст. 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Водночас, відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України) При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження надання/отримання та понесення, або ті які будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, в суді першої інстанції, стороною позивача подано до суду: ордер серії АВ № 1120534 від 06 січня 2024 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 001005 адвоката Гринькова Є. В.; договір про надання правової допомоги № б/н від 14 січня 2024 року; акт приймання-передачі наданих послуг у справі № 138/708/24 № б/н від 23 грудня 2024 року; розрахунок часу витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг).

Відповідно до договору про надання правової допомоги № б/н від 14 січня 2024 року ОСОБА_5 та адвокат Гриньков Є.В. домовились, що адвокат має надавати клієнту консультації з питань цивільного права, організовувати ведення позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом, надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах визначених договором.

Розділом 3 вказаного договору визначено, що вартість послуг становить сукупну вартість послуг наданих виконавцем, що має бути зафіксовано у актах надання послуг. Сторонами погоджено таку вартість робіт: консультація – 1000,00 грн; складання та подання адвокатських запитів – 350,00 грн; опрацювання матеріалів справи та судової практики – 2000,00 грн; підготовка позовної заяви – 5000,00 грн; підготовка відповіді на відзив – 3000,00 грн; підготовка заяв, клопотань, додаткових пояснень, пов`язаних з аналізом та пошуком відповідної судової практики, за кожне окреме клопотання - від 1000,00 грн до 2000,00 грн (в залежності від складності та обсягу); участь у судових засіданнях - від 500,00 грн (якщо в день проведення судового засідання та якщо засідання триває до години) до 700,00 грн (якщо судове засідання триває більше години). Загальна сума договору становить сукупну вартість наданих послуг.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг у справі № 138/708/24 № б/н від 23 грудня 2024 року адвокатом Гриньковим Є. В. були надані наступні послуги: консультація;. опрацювання нормативної бази та підготовка позову; підготовка та подання клопотання про долучення доказів; підготовка та подання відповіді на відзив; підготовка п`яти адвокатських запитів; підготовка та подання відповіді на додаткові пояснення; явка у судові засідання. Також зазначено, що за надання правової допомоги протягом 14 год. 00 хв. клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 20250,00 грн.

Згідно розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, адвокатом в ході виконання договору клієнту було надано такі послуги: консультація клієнта тривалістю 30 хв. – 1000,00 грн; опрацювання нормативної бази та підготовка цивільного позову тривалістю 3 год. 30 хв. – 7000,00 грн; підготовка та подання клопотання про долучення доказів тривалістю 1 год. – 1000,00 грн; підготовка та подання відповіді на відзив тривалістю 2 год. – 3000,00 грн; підготовка п`яти адвокатських запитів тривалістю 1 год. – 1750,00 грн; підготовка та подання відповіді на додаткові пояснення тривалістю 1 год 30 хв. – 2000,00 грн; явка у судові засідання тривалістю 4 год. 30 хв. – 4500,00 грн. Всього витрачено 14 год. 00 хв. на загальну суму 20250,00 грн.

Як встановив суд першої інстанції аналізуючи зміст наданих адвокатом послуг, до складу витрат адвокатом позивача включена послуга явки у судові засідання тривалістю 4 год. 30 хв. вартістю 4500,00 грн. Однак оскільки судові засідання, призначені судом першої інстанції проводились без участі учасників справи та їх представників, тому правильним є висновок суду про виключення вартості таких витрат із загального розміру витрат на правничу допомогу та визначення документально підтвердженими витратами позивача на професійну правову допомогу у сумі 15750,00 грн.

Разом з тим, апеляційний суд вважає слушними та погоджується із висновками суду про завищення заявлених представником позивача витрат.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, з огляду на усі вищевказані норми процесуального законодавства, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності, заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та підлягає зменшенню до 10000,00 грн, з урахуванням поданого представником відповідача клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення на користь позивача суми витрат на правову допомогу у вказаному розмірі та можливості їх стягнення у розмірі 5000,00 грн колегія суддів не бере до уваги, оскільки заперечуючи зазначений розмір витрат відповідачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів в розумінні ст. 77, 78, 80 ЦПК України, а його аргументи є фактично наведеними висновками суду першої інстанції, викладеними при наданні оцінки наданим позивачам доказам на підтвердження витрат на правову допомогу.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Скрибки Ігоря Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 02 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. С. Панасюк

Т. М. Шемета