РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2025                                        м. Турка

       Турківський районний суд Львівської області у складі: головуючий – суддя Ференц Р.І., секретар судового засідання – Баранишин Д.В.,

Справа № 458/165/25

Провадження №2-а/458/8/2025

за участі сторін адміністративного провадження:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Головне управління Національної поліції у Львівській області повноважний представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Турківського районного суду Львівської області порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

В С Т А Н О В И В:

10.02.2025 року засобами підсистеми «Електронний суд» в Турківський районний суд Львівської області від позивача надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому позивач просить постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА 3863293 від 15.01.2025; закрити справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області повернути ОСОБА_1 помилково перераховані кошти до бюджету на рахунок НОМЕР_1 в розмірі 1020 (одна тисяча двадцять) грн. 00 коп, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) 48 копійок.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.

Предметом позову є визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Приймаючи до розгляду даний позов і вирішуючи спір, суд дотримувався принципу доступу до правосуддя, оскільки надмірний формалізм до форми та змісту позовної заяви порушує право особи, на доступ до правосуддя. Так, у справі Перез де Рада Каванілес до Іспанії від 28.10.1998 року (§49, заява №28090/95) ЄСПЛ визнав, що фактично суворе застосування національними судами процесуального правила позбавило заявника права доступу до суду. При застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (§29 рішення ЄСПЛ у справі Вальчілі до Франції від 26.07.2007 року, заява №35787/03).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Особам, які беруть участь у справі, роз`яснено, що вони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Позиція особи, яка подала позов.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 прибув, підтримав поданий адміністративний позов, надав пояснення аналогічні до обставин і фактів, які наведені в позовній заяві, додатково пояснив, що в працівника поліції були відсутні підстави висувати вимогу про притягнення його до відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.

Позиція відповідача.

Сторона відповідачів не забезпечила самопредставництво чи за допомогою участі у справі свого представника, будучи повідомленим про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підтвердженнями, клопотань на адресу суду не надсилав, причини не прибуття в суд не повідомив.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідач відзиву та документів до суду не надіслав, письмових пояснень з приводу позовних вимог не надав.

У випадку неприбуття сторін в судове засідання суд враховує те, що відповідно до частини шостої статті 18 КАС України зокрема адвокати реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Частиною сьомою наведеної статті передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Відповідно до частини третьої статті 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: 1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету; 2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу. За змістом частини десятої статті 126 КАС України вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі. Відповідно до статті 127 КАС України часом вручення повістки вважається: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. За правилами статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяви (клопотання) учасників справи.

10.02.2025 року засобами підсистеми «Електронний суд» в Турківський районний суд Львівської області від позивача надійшла позовна заява.

18.03.2025 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 10.02.2025 року прийнято до розгляду адміністративний позов, відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, роз`яснено відповідачу порядок строки подачі доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, подачі відзиву.

Судові засідання про справі призначалися 18.02.2025 року, 11.03.2025 року, 18.03.2025 року.

Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами процесуального закону яким передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів. Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, з врахуванням вимог ч.6 ст.162 КАС України, у випадку ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами і на підставі наявних у ній доказів.

18.03.2025 року постановлено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА 3863293 від 15.01.2025, винесену поліцейським відділення поліції №2 (м. Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області (далі - відповідач) рядовим поліції Олійником Іваном Васильовичем, вбачається, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП і з приводу чого застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Вважаючи рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та таким, що порушує його права, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

При ухваленні рішення відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.XI.1950), яка згідно з частиною першою ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п.43).

Також суд приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (Hornsby v. Greece, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19.03.1997 року).

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 15.01.2025 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн за керування транспортним засобом «Hyundai I 30» в м. Трускавець, вул. Суховоля та не подання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2.б ПДР – Порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом.

Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА 3863293 від винесена працівником поліції 15.01.2025року.

В оскаржувані постанові працівник поліції формулює порушення як скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Таке формулювання, яке відображене в оскаржуваній постанові, не відповідає фактичним обставинам справи наслідок наступного.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п.1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п.2.1. Правили дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Пункт 9.2 ПДР передбачає, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку; а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Частина 2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

З обставин справи встановлено, що ОСОБА_1 не припустився до порушення ч.2 ст.122 КУпАП.

Фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, доводи позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови відповідачем не спростовані.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність

Згідно ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Справи, які віднесено до компетенції Національної поліції відповідають вимогам ч.4 ст.258 КУпАП - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місці вчинення правопорушення. Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанову у справах про адміністративні правопорушення з порушенням ПДР на місці вчинення правопорушення.

Згідно зі ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст..ст.283, 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Конкретні докази, які свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення, однак як вбачається, оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить належну інформацію, а саме у пункті 7 «До постанови додаються» нічого не вказано.

Частиною 3 ст.283 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Всупереч вимогам статті 283 КУпАП поліцейським не зазначено в постанові про технічний запис, яким здійснено відеозапис порушення.

Окрім цього, відсутність відеозапису або протоколу про адміністративне правопорушення не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У матеріалах справи міститься лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факти вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП є недоведеними.

Водночас, матеріалами справи встановлено, що зафіксовані в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА 3863293 від 15.01.2025 року порушення ОСОБА_1 ч.2 ст.122 КУпАП не відповідали дійним обставинам.

Окрім цього, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

На переконання суду, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Судом встановлено, що зі сторони позивача ОСОБА_1 з врахуванням наданих ним доказів, не було допущено порушення Правил дорожнього руху, а відповідач в свою чергу не надав і не відобразив у винесеній постанові, до якої не долучив переконливих доказів порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, і в такий спосіб не спростував доводи позивача.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не представив суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав відзиву на позовну заяву, не подав жодного доказу на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, необхідного для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Крім цього, визнання вини у вчиненні порушення ПДР за відсутності інших доказів не може бути достатнім доказом такого порушення, що відповідає правовій позиції ВС/КАС в постанові від 08.07.2020 року у справі №177/525/17.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що винесена постанова працівником поліції не в повній мірі відображає в описовій частині постанови місця виявлення правопорушення, обставини правопорушення.

Суд при розгляді даної справи враховує практику ЄСПЛ, яка поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява №16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява №926/08, рішення від 20.09.2016 року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.

Згідно ст.2 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; припиняє виявлені адміністративні правопорушення.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух і здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року №1395 згідно розділу ІІІ п.10 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вказана Інструкція визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (п. 1 розділу I Інструкції №1395).

Відповідно до п.4 розділу I Інструкції №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. (п.1 розділу III Інструкції №1395).

Відповідно до п.1 розділу IV Інструкції №1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Наведені норми в їх сукупності свідчать про наявність причин і підстав у поліцейського відділення поліції №2 (м. Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області (далі - відповідач) рядовим поліції Олійника Івана Васильовича, як посадової особи Національної поліції повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, крім іншого, шляхом розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення за порушення Правил дорожнього руху на місці вчинення такого правопорушення.

Стосовно суті прийнятої постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА 3863293 від 15.01.2025 року у справі про адміністративне правопорушення суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що обов`язок щодо належного складання адміністративних матеріалів, в тому числі постанови чи протоколу, який є одним з численних, проте не визначальних доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в складеному процесуальному документі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний документ, та не може бути перекладено на суд.

Діяльність осіб, які уповноважені виносити постанови і складати протоколи про адміністративні правопорушення, має не лише контролюватися з боку вищестоящих органів. Працівників таких органів необхідно відповідним чином навчати, проводити семінарські заняття, систематичні курси підвищення кваліфікації, загалом підвищувати рівень правової культури таких працівників. Таким чином можна забезпечити як невідворотність та індивідуалізацію юридичної відповідальності, так і захист прав, свобод та законних інтересів громадян нашої держави.

Даних вимог працівник поліції не дотримався, а позивач не надав чіткі та переконливі доказів, які в свою чергу не спростовані відповідачем, які б доводили зворотню позицію позивача.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Водночас, ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

З огляду на це, розглядаючи справу та приймаючи оскаржувану постанову, поліцейський відділення поліції №2 (м. Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області (далі - відповідач) рядовий поліції Олійник Іван Васильович діяв відповідно до чинних на час виникнення спірних відносин положень КУпАП.

Також, відповідно до ст.69 КАС України в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Крім того, відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст.ст.283,284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Водночас відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні ст.70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості в дотримання вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України, суд констатує, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень Правил дорожнього руху.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова відповідача не містить опису усіх обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

Також судом враховано те, що посадовою особою, якій законом надано право на винесення постанов про накладення адміністративного стягнення, у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітником поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини ОСОБА_1 (показання свідків, відеофіксація тощо).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем ОСОБА_1 правопорушення є недоведеним.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи, що відповідає правовій позиції ВС/КАС викладеній у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а.

Відтак, беручи до уваги те, що будь-яких належних та допустимих доказів вчинення правопорушення позивачем суду відповідачем не надано, а обов`язок доказування в даному випадку законом покладено на відповідача, то суд погоджується із позицією позивача, щодо необхідності скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження в справі відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.286 КАС України.

При вирішенні даного позову суд також звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ст.213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ст.126 КУпАП інспектори відповідного органу поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме від імені Національної поліції України і її територіальних органів.

Тому відповідачем у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 27.02.2020 у справі №759/13033/14-а (2а/759/391/14).

Судом при вирішенні даного спору враховано те, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Термін "суд" може поширюватися на органи, які розглядають обмежене коло специфічних питань, якщо такий орган забезпечений відповідними гарантіями, однією із яких відповідно до п.95 рішення Європейського суду з прав людини "Рінгайсен проти Австрії" від 16.07.1971 року є те, що процес у таких органах має забезпечувати виконання гарантій справедливого судочинства.

Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати у цій справі складаються з судового збору, який сплачений позивачем за подання позовної заяви до суду в розмірі 605,60 грн.

Згідно долученої до заяви квитанції №3572-1002-9775-4275 від 09.02.2025 року вбачається, що позивачем у АТ «ТАСКОМБАНК» (Govpay24) було оплачено судовий збір у сумі 484,48 грн, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою автоматизованою системою документообігу суду.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, позивач ставить вимогу стягнути такі судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 605,60 грн з відповідача, який виступав у справі як суб`єкт владних повноважень, суд дане питання вирішує.

Загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частина 1 ст.132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 2,5,121,122,183,205,229,240,248,256,294,295,297 КАС України, ст.ст. 256,268,288,293 КУпАП, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву  ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА 3863293 від 15.01.2025 року , винесену поліцейським відділення поліції №2 (м. Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області рядовим поліції Олійником Іваном Васильовичем про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП – задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА 3863293 від 15.01.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративне порушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484,48 грн.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області повернути ОСОБА_1 помилково перераховані кошти до бюджету на рахунок НОМЕР_1 в розмірі 1020,00 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст.286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ;

Місце реєстрації АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_2 , виданий 24.11.2020 року, орган видачі 4640; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_3 .

Відповідач – Головне управління Національної поліції у Львівській області;

юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: пл. Генерала Григоренка, 3 м. Львів 79007; код ЄДРПОУ 40108833.

Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст судового рішення складено 24.03.2025 року.

Суддя                                                                                 Р.І. Ференц