ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2025 р.                                                                                         Справа №914/180/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді                                                                      Кравчук Н.М.

суддів                                                                                          Матущак О.І.

                                                                                          Скрипчук О.С.

секретар судового засідання          Бабій М.М.                     

розглянувши          апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» від 16.12.2024 (вх. №ЗАГС 01-05/3643/24, 01-05/3550/24  від 17.12.2024)

на рішення                    Господарського суду Львівської області від 20.11.2024 (повний текст рішення складено та підписано 28.11.2024, суддя Рим Т.Я.)

та на ухвалу                    Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 (повний текст ухвали складено та підписано 27.09.2024, суддя Рим Т.Я.) про відмову у закритті провадження у справі та про відмову у залишенні позову без розгляду

у справі                     № 914/180/23

за позовом:                    Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова

до відповідача-1:           Львівської міської ради (надалі– Львівська МР), м. Львів

до відповідача-2:           Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Львів-автокар” (надалі ОК «ГБК «Львів-автокар»), м. Львів-Винники, Львівська область

про:                              визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації                                         прав

за участю представників:

від позивача: Германович Ю.А;

від відповідача 1: Барда Ю.М.;

від відповідача 2: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

             Заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4836 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки; скасування державної реєстрації права власності ОК «ГБК «Львів-автокар» на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:016:0081, площею 0,0983 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2226439146101, номер запису про право власності /довірчої власності: 39424867.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що Франківською окружною прокуратурою міста Львова встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність, а саме: Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області надала ОК "ГБК "Львів-автокар" у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку без затвердженої містобудівної документації. Прокурор покликається на статтю 41 Земельного кодексу України, яка   передбачає надання гаражним будівельним кооперативам земельних ділянок лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням:  землі житлової та громадської забудови. Однак, Рясне-Руська сільська рада передала у власність кооперативу землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Прокурор зазначає, що звернення ОК "ГБК "Львів-автокар", як і оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради, не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів кооперативу умовами для зберігання транспортних засобів на земельних ділянках площею 0,0983 га. Відсутня документація зі землеустрою, яка мала би містити належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

Щодо представництва шляхом подання позову в даній справі, прокурор зазначає, що законодавство не встановлює повноважень жодного органу щодо здійснення нагляду за органом місцевого самоврядування при прийнятті рішень про передачу у власність земельних ділянок. Натомість органи прокуратури, у разі виявлення відповідних порушень, мають право звертатись до суду з відповідним позовом. Оскільки у даній справі орган місцевого самоврядування ухвалив незаконне рішення, що порушує інтереси держави, звернення прокурора до суду вважає правомірним.  Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"  не застосовується у спірних правовідносинах. Вказує, що ним не порушено, визначеного  статтею 23 Закону України "Про прокуратуру"  порядку, адже Львівська міська рада є відповідачем у справі, а не позивачем. Натомість обов`язок повідомляти про звернення прокурора до суду з позовом стосується лише позивача.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції 31.05.2023 представником відповідача 2 подано заяву про закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України (Т-3, а.с.1-3) та клопотання про залишення позову у справі №914/180/23 без розгляду (Т-3, а.с.7-9)  

Заява про закриття провадження у справі мотивована тим, що у даній справі прокурор пред`явив позов в інтересах Львівської міської ради, відповідачем у якій визначив Львівську міську раду, отже, повважав, що позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Львівської міської ради. Оскільки спір у даній справі відсутній, у зв`язку з тим, що позивач і відповідач збігаються, то відповідно вважає, що існує підстава для закриття провадження у справі. При цьому, також зазначає, що Львівська міська рада не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради (п.6 ч.1 ст. 231 ГПК України) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду № 640/15962/20 від 15.08.2023, в якій суд відхилив доводи скаржника про необхідність заміни Рясне-Руської сільської ради на Львівську міську раду.

В свою чергу, клопотання про залишення позову у справі №914/180/23 без розгляду мотивоване відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави. Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" органом, уповноваженим державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах, є Департамент містобудування Львівської міської ради. Натомість прокурор пред`явив позов самостійно, не зазначивши уповноваженого органу, позбавивши його можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Отже, прокурором не дотримано порядку здійснення представництва, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та не підтверджено підстав представництва.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 у справі 914/180/23 повністю відмовлено у задоволенні клопотань відповідача 2 про закриття провадження у справі та про залишення позову без розгляду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від  20.11.2024 у справі № 914/180/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №  4836 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки». Скасовано державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0081 площею 0,0983 га. Стягнуто з Львівської міської ради  на користь Львівської обласної прокуратури  1'984 грн. 80 коп. у відшкодування витрат на оплату судового збору. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар»  на користь Львівської обласної прокуратури  1'984 грн. 80 коп. у відшкодування витрат на оплату судового збору.

При ухваленні рішення судом надано оцінку правомірності звернення прокурора з позовом відповідно до ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». Суд дійшов висновку, що в даному випадку відбулося порушення інтересів територіальної громади внаслідок прийняття Рясне-Руською сільською радою оскаржуваного рішення, відтак, прокурор звернувся як самостійний позивач, визначивши Львівську міську раду відповідачем, як правонаступника Рясне-Руськрої сільської ради.

Суд першої інстанції, покликаючись на ч.1 ст. 24 ЗУ «Про прокуратуру», дійшов висновку про правомірність підписання позовної заяви заступником прокурора, а не самим прокурором. Суд також зазначив, що прокурор не повинен повідомляти майбутнього відповідача –Львівську міську раду про подання позову. Зважаючи на відсутність іншого уповноваженого органу, прокурор є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у цих правовідносинах.

Судом встановлено, що  оспорюване рішення  міської ради прийнято з порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України та ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Щодо ефективності способу захисту,  то суд зазначив що оскільки право власності на спірну земельну  було зареєстроване за ОК «ГБК «Львів-автокар» на підставі рішення Рясне-Руської сільської ради , тому визнання недійсним такого рішення є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів територіальної громади та відповідає правовій природі відносин учасників спору. Відтак, задоволення такої вимоги матиме наслідком усунення порушення права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку.  Визнання недійсним правочину, на підставі якого набуто право власності на земельну ділянку беззаперечно є належним та ефективним способом захисту, як і вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача 2 на спірну земельну ділянку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням,  ОК «ГБК «Львів-автокар» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою,  в якій вважає, що рішення  прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.  Просить скасувати протокольну ухвалу у справі №914/180/23 від 25.09.2024 в частині відмови у задоволенні клопотань відповідача 2 та задовольнити такі клопотання в повному обсязі (про закриття провадження з підстав п.6 ч.1 ст. 231 ГПК України, Львівська міська рада не є правонаступником), про відмову в позові (позов підписано не уповноваженою особою), про закриття провадження з підстав п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України (позовна вимога пред`явлена державою в особі прокурора до неї самої, що не відповідає ч.1 ст. 45 ГПК України), про залишення позову без розгляду (наявний орган уповноважений державою здійснювати функції захисту інтересів Львівської міської ради у спірних правовідносинах). Скасувати рішення у справі № 914/180/23 від 20.11.2024 повністю і ухвалити нове, яким відмовити заступнику Франківської окружної прокуратури міста Львова у задоволенні позову повністю. Судові витрати просить покласти на позивача; очікуваний розмір судових витрат з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 20  000,00 грн.  

Зокрема, скаржник зазначає, що у даній справі прокурор пред`явив позовну заяву в інтересах Львівської міської ради, відповідачем у якій визначив ту ж Львівську міську раду, отже, вважає, що позов фактично пред`явлений державою - прокурором до неї самої (в особі Львівської міської ради). Позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору, а тому вважає, що у суду першої інстанції були наявні підстави для закриття провадження у справі з посиланням на п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України. В обґрунтування даного посилається на постанову Великої палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №826/3115/17.

Щодо підстави представлення інтересів держави в суді прокурором та відсутність компетентного органу, що зобов`язаний здійснювати захист інтересів органу місцевого самоврядування, то таким органом, на думку скаржника, відповідно до ухвали Львівської міської ради від 08.07.2021 №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» є виконавчий орган Львівської міської ради - Департамент містобудування (код ЄДРПОУ 34857473).  До останнього  прокурор не звертався, а тому вважає, що підстави для представництва інтересів держави заступником керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова у спірних правовідносинах відсутні, а його звернення до суду вважає безпідставним та необґрунтованим, щонайменше передчасним.

Також скаржник зазначає, що  Львівська міська рада не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено. В обгрунтування наведеного покликається на висновки в адміністративній справі № 640/15962/20,  де за наслідками розгляду Верховний Суд закрив провадження у даній справі  у зв`язку з припиненням позивача – Рясне-Руської сільської ради.

На думку скаржника, у даній справі прокурором пред`явлено позов в інтересах Львівської міської ради, відповідачем у  якій  визначив Львівську міську раду. Відтак, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору, тому є підстави для закриття провадження у справі.

Окрім того, на думку скаржника, позивач безпідставно ототожнює гаражно-будівельний кооператив з обслуговуючим кооперативом, яким є відповідач 2, і вказує, що норми Земельного кодексу України не обмежують прав обслуговуючих кооперативів на отримання земельних ділянок, а також не містять вимог щодо обґрунтувань (розрахунку) площ.     

Вважає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту з посиланням на ст. ст. 387-388 ЦК України , оскільки належний та ефективний захист порушеного права забезпечується наявністю підстав для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за органом місцевого самоврядування за умови, що на час такої реєстрації право власності зареєстроване за відповідачем 2 за вимогою про повернення (витребування) від відповідача 2 на користь ОМС земельної ділянки, а такої вимоги заявлено не було.

Просить скасувати протокольну ухвалу у справі №914/180/23 від 25.09.2024 в частині відмови у задоволенні клопотань відповідача 2 та задоволити такі клопотання в повному обсязі (про закриття провадження з підстав п.6 ч.1 ст. 231 ГПК України, Львівська міська рада не є правонаступником), про відмову в позові (позов підписано не уповноваженою особою), про закриття провадження з підстав п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України (позовна вимога пред`явлена державою в особі прокурора до неї самої, що не відповідає ч.1 ст. 45 ГПК України), про залишення позову без розгляду (наявний орган уповноважений державою здійснювати функції захисту інтересів Львівської міської ради у спірних правовідносинах). Скасувати рішення у справі №914/180/23 від 20.11.2024 повністю і ухвалити нове, яким відмовити заступнику Франківської окружної прокуратури міста Львова у задоволенні позову повністю. Судові витрати просить покласти на позивача; очікуваний розмір судових витрат з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 20  000,00 грн.  

Львівська обласна прокуратура у письмових поясненнях від 21.02.2025 заперечує  проти доводів апеляційної скарги, зазначаючи, що найважливішим для оцінки спірних правовідносин є те, що прокурор звернувся з позовом в даній справі про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень на захист цивільних прав Українського народу. Разом з тим, орган, якому було делеговано повноваження розпорядження предметом спору, порушив права дійсного власника. Отже, твердження про збіг в одній особі позивача та відповідача, а також про відсутність спору не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні матеріальному та процесуальному законодавству.  Зважаючи на вказане, застосувавши до спірних правовідносин висновки щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18,  прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо правонаступництва Львівської міської ради, то зазначає, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» Рясне–Руську сільську раду включено до складу Львівської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром у місті Львові. 29.11.2020 відбулась перша сесія новообраних депутатів Львівської міської ради, відтак вважає, що з цього моменту закінчилися повноваження усіх місцевих рад, які були обрані на попередніх місцевих виборах, у тому числі Рясно-Руської сільської ради і правонаступником прав та обов`язків останньої стала Львівська міська рада. Ухвалою Львівської міської ради №6 від 29.12.2020 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» керуючись , серед іншого, розпорядженням КМ України від 12.06.2020 №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» визнано Львівську міську раду правонаступником всього майна, прав та обов`язків Рясне-Руської територіальної громади. Ухвалою Львівської міської ради №7 від 29.12.2020 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради», Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради. Дані рішення є чинними та в судовому порядку не скасовані.  Відтак, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.10.2019 у справі №812/1408/16 вважає, що суд першої інстанції дійшов підставних висновків про те, що підстави для закриття провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст. 231 ГПК України є відсутніми.  

Також прокурор звертає увагу, що у даній справі він належним чином обґрунтував підстави для самостійного звернення до суду із заявленими позовними вимогами, підставно визначив Львівську міську раду відповідачем у справі, оскільки оскаржуване рішення про передачу у власність ОК ГБК «Львів-автокар» спірної земельної ділянки у приватну власність прийнято саме органом місцевого самоврядування з порушенням земельного законодавства, а саме ст. 41 Земельного кодексу України та ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Просить оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області залишити без змін,  апеляційну скаргу – без задоволення.  

В судове засідання 11.03.2025 з`явились прокурор та представник відповідача 1, які надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Відповідач 2 участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 25.02.2025 шляхом надіслання такої представнику Юнко М.В. в електронний кабінет і така отримана нею 28.02.2025 19:22, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.    

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційну, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу та прокурора, Західний апеляційний господарський встановив таке.

16.11.2017 Львівською міською радою прийнято ухвалу від №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне–Руською сільською радою».

07.12.2017 Львівською міською радою прийнято ухвалу №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968 та від 01.10.2015 №5143».

З врахуванням вказаних ухвал, звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району №1132 від 17.12.2018, Львівською міською радою прийнято ухвалу  № 4647 від 14.02.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №1 площею 26, 5865 га. (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001), у тому числі площею 5,5847 га. у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 – землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.1.).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену у пункті зокрема 1.1. цієї ухвали земельну ділянку №1 площею 26,5865 га. (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 ухвалено рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель  комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 26,5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0001, КВЦПЗ – 16.00).

Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка за кадастровим №4610137500:11:016:0001.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку за кадастровим номером  4610137500:11:016:0001, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.

03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при подалі), яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:11:016:0001площею 26,5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №4 площею 8,1837 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3700 від 19.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 26,5865 га, на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №4 площею 8,1837 га. №4610137500:11:016:0004.

03.06.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0004.

11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4149 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0004 площею 8,1837 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4377 від 19.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 8,1837 га, в результаті чого утворено зокрема земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0081, площею 0,0983 га.

04.11.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:016:0081.

04.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив  «Львів-автокар» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу 9 земельних ділянок, площами: 0,0983 га, 0,0992 га, 0,998 га, 0,099 га, 0,0982 га , 0,0982 га, 0,099 га, 0,0997 га., 0,092 га. Повідомлено, що замовниками та учасниками є атовці, які воювали та продовжують захищати Україну на соді держави.  До даного звернення долучено виписку з ЄДРЮОФОПтаГФ (Т-1, а.с.55-57).

           12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4836 земельну ділянку, площею 0,0983 га (кадастровий №4610137500:11:016:0081), Львівська область, м. Львів (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність ОК «ГБК «Львів-автокар» для будівництва та обслуговування гаражів код КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам (Т-1, а.с.53-54). При винесенні даного рішення рада керувалась  ст. 144 Конституції України, пп.34 п.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 16 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст. ст. 19,25 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 41, 12, 92, 122, 123 Земельного кодексу.  

          Пунктом 2.3. даного рішення зобов`язано кооператив забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16:00 землі запасу на КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

23.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «Львів-автокар» на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:016:0081.  

07.12.2022 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради на запит Франківської окружної прокуратури міста Львова від 26.10.2022 №14.51/04-16-7038 ВИХ-22 надіслало прокуратурі лист №2401-вих-108490 стосовно надання інформації з підтверджуючими документами щодо відповідності містобудівній документації м. Львова та с. Рясне-Руське місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером №4610137500:11:016:0081 (Т-1, а.с.78 - 81).

Вказаним листом, зокрема зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:11:016:0081 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, розташована в межах території багатоповерхової житлової забудови (5,9,14, 15 поверхів). Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:016:0081 розташована в межах функціональної зони Ж-4-зонибагатоквартирної житлової забудови. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Шевченківського району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI – периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37 та поза межами підзон за санітарно-гігієнічним, інженерно-геологічним, історико-архітектурним та природно – заповідним регламентами.

Крім того, вказано, що в межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:11:016:0081 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

При ухваленні постанови колегія суддів Західного апеляційного господарського суду виходила з наступного.

Як зазначалося вище, в процесі розгляду справи  в суді першої інстанції відповідачем 2 подано:

-          заяву про закриття провадження у справі з посиланням на п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України (Т-3, а.с.1-3) ( відсутній спір у даній  справі), оскільки позивач і відповідач збігаються в одній особі, окрім того зазначає, що Львівська міська рада не є правонаступником Рясне – Руської сільської ради.

-          клопотання про залишення позову без розгляду (Т-3, а.с.7-9) з підстав того, що прокуратурою не були виконанні вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» як і не підтверджено підстав представництва. Відповідач  2 вважає, що компетентним органом в даній справі є Департамент містобудування Львівської міської ради.   

Положеннями    ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”    встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України “Про прокуратуру”, ч. З ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз 4 цієї частини ст. 23 цього закону.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5    ст. 53 ГПК України).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст.    6,    7,    13    та    143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахуванням того, що поняття “інтереси держави”, відповідно до    Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливоу сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що “інтереси держави» полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи”.

Згідно з ч. 1    ст. 143 Конституції України    територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Положеннями ч.5    ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”    визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Так, згідно з частинами 1,2    ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені    Конституцією України    та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

Колегія суддів також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 20.07.2022 (справа № 910/5201/19) у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підставність самостійного звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв на переконання прокурора незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура передбачена абз. З і 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц, п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (п. 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 (справа № 698/119/18), п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20).

Отже, твердження скаржника про необхідність прокурором інформування органу місцевого самоврядування в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” не відповідає вимогам закону, оскільки такий не є уповноваженим органом на захист порушених державних інтересів у спірних правовідносинах, а прокурор у даній справі звернувся до суду самостійно.

Разом з тим, позов у даній  справі поданий прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням і охороною земель, передбачених ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, а в межах спору щодо законності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Департамент містобудування Львівської міської ради, згідно з ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 Земельного кодексу України, не уповноважений державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Така правомірна позиція прокурора підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 (справа № 911/5201/19).

Вищенаведене свідчить про законність пред`явлення прокурором самостійно позову у даній справі, оскільки відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”) випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Щодо закриття провадження у даній справі на підставі п.6 ч.1 ст. 231 ГПК України (господарський суд закриває провадження у справі, якщо припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), то суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до розпорядження КМ України від 12.06.2020 №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» Рясне-Руську сільську раду включено до складу Львівської ОТГ з адміністративним центром у місті Львові.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» (Т-1, а.с.99-101), керуючись серед іншого описаним розпорядженням, визнано Львівську міську раду правонаступником всього майна , прав та обов`язків Рясне-Руської територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради  від 29.12.2020 №7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» (Т-1, а.с.102-116), враховуючи розпорядження №718-р та інші нормативно-правові акти, Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Апелянт в обґрунтування своїх вимог посилається на адміністративну справу № 640/15962/20, предметом якої було скасування розпорядження №718-р у частині включення Рясне-Руської сільської ради до складу Львівської ОТГ з адміністративним центром у місті Львові.

За результатами розгляду справи №640/15962/20 суди дійшли висновку про відсутність достатніх процесуальних підстав для заміни сторони позивача на новоутворений орган місцевого самоврядування в процесі добровільного об`єднання територіальних громад, адже фактично позивач у таких правовідносинах оскаржує свою ліквідацію як органу місцевого самоврядування шляхом включення до складу новоутвореної ради (територіальної громади).

У справі № 914/180/23 питання процесуального правонаступництва не постає.

Прокурор як позивач у даній справі самостійно визначає тих осіб (відповідачів) , які, на його думку, порушують відповідні права та інтереси і питання матеріального правонаступництва є предметом дослідження в ході розгляду даної справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 25.09.2024, а відтак така підлягає залишенню без змін.

Статтею 15 Цивільного кодексу України    передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору    статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі “Афанасьєв проти України” від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини 1    статті 2 ГПК України    завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Скаржники вважає, що обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави у даній справі є неефективним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Так, скаржник наголошують на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від    05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №        569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Вищенаведені висновки Верховного Суду не були враховані при винесенні судом оскаржуваного рішення. Так, Верховний Суд у постанові ВС від 08 листопада 2022 року у справі № 911/4706/15 зазначив: “Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.9.19).

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.201 9 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.201 9 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23). Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.201 8 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що  позовні вимоги про визнання права власності на майно або про витребування майна не були заявлені у  даній справі, тоді як одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено в статті 1 4 ГПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.”.

Як зазначалося вище, право власності ОК ГБК “Львів-автокар” на земельну ділянку площею 0,0983 га, кадастровий №4610137500:11:016:0081 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з відомостей з Державного земельного кадастру, Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова площею 209,0 га, рішення про затвердження Технічної документації із землеустрою (ухвала ЛМР від 14.02.2019 року №4647), рішення №4836 від 12.11.2020 року Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та інших документів цільове призначення спірної земельної ділянки з кадастровим №4610137500:11:016:0081 - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4836 від 12.11.2020 земельну ділянку з кадастровим №4610137500:11:016:0081 цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення передано у приватну власність ОК ГБК “Львів-автокар”, та зареєстровано відповідне право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис.

Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

Таким чином, фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим №4610137500:11:016:0081 є ОК ГБК “Львів-автокар”.

Відтак, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Колегія суддів зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Окрім того, Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:11:016:0081 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, місцевий господарський суд помилково не звернув уваги на те, що позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Окрім того, колегія суддів також зазначає, що  позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту    є обґрунтованими і, враховуючи правові висновки Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Львів-автокар”, вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Аналогічна позиція викладена в постанові Західного апеляційного господарського суду 20.11.2024 у справі № 914/1334/22, яка в подальшому залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.02.2025 в даній справі.

Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.    Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1    статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи усе вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду області від 20.11.2024 у справі № 914/180/23 в порядку    статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на те, що суд задовільняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд  

ухвалив:

1.          Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Львів-автокар" задоволити частково.

2.          Ухвалу Господарського суду Львівської області від 25 вересня 2024 року у справі №914/180/23 залишити без змін.

3.          Рішення Господарського суду Львівської області від 20 листопада 2024 року у справі №914/180/23 скасувати та прийняти нове рішення.

4.          В задоволенні позову - відмовити.

5.          Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив “Львів-автокар” (79495, Львівська область, м. Львів-Винники, вул. Івана Франка, буд. 17б; ЄДРПОУ 43740840) 6441,6 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6.          Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції залишити за позивачем.

7.          Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.

8.          Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                             Н.М. Кравчук

Судді                                                                                О.І. Матущак

                                                                                          О.С. Скрипчук