Справа № 314/1251/25

Провадження № 1-кс/314/359/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2025                                                                 м. Вільнянськ

Слідчий суддя Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 , секретар ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого Слідчого відділення Відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізької області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Запорізької окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025082210000188, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України,

ВСТАНОВИВ:

17.03.2025 до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання слідчого Слідчого відділення Відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізької області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Запорізької окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025082210000188, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України. Клопотання обґрунтовано тим, що до Відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшло повідомлення поліцейського офіцера громади Сектору взаємодії з громадами ВнП № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області про те, що ним під час несення служби у лісосмузі між селами Агрофенівка та Новогупалівка (Вільнянська ТГ) Запорізького району Запорізької області було виявлено двох невідомих чоловіків, які здійснювали незаконну порубку деревини породи дуб із застосуванням бензопил. 16.03.2025 слідчим проведено огляд місця події на відкритій ділянці місцевості, а саме лісосмуги, яка знаходиться поблизу с. Аграфенівки  Запорізького району  Запорізької області, під час якого виявлено та вилучено: автомобіль ГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; 4 м3 свіжоспиляної деревини породи «дуб»; бензопилу STIHL MS 361 в корпусі помаранчево-білого кольору; бензопилу STIHL MS 362 в корпусі помаранчево-білого кольору; фрагмент деревини зі слідами спилу.

Слідчий зазначає, що на стадії досудового розслідування виникла необхідність у забезпеченні арешту вищеописаного майна, та просить накласти арешт на автомобіль ГАЗ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; 4 м3 свіжоспиляної деревини породи «дуб»; бензопилу STIHL MS 361 в корпусі помаранчево-білого кольору; бензопилу STIHL MS 362 в корпусі помаранчево-білого кольору; фрагмент деревини зі слідами спилу, які було вилучено під час проведення огляду місця події у лісосмузі поблизу с. Аграфенівки Запорізького району Запорізької області в обсязі тимчасового позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, зазначених речей, з метою збереження речових доказів, що мають значення для проведення досудового розслідування та судового розгляду.

Слідчий, прокурор у судове засідання не з`явились.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до висновку що клопотання слід задовольнити частково з таких підстав.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів, зокрема арешт майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

За загальними правилами, передбаченими ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається лише у разі, якщо слідчий, дізнавач, прокурор доведе, що:

-існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

-потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

-може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Положеннями ч. ч. 1,2 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1)збереження речових доказів;

2)спеціальної конфіскації;

3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Згідно зі ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя згідно з вимогами ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Таким чином, слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Слідчим суддею встановлено, що 16.03.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025082210000188 внесено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України.

16.03.2025 слідчим проведено огляд місця події на відкритій ділянці місцевості, а саме лісосмуги, яка знаходиться поблизу с. Аграфенівки  Запорізького району  Запорізької області, під час якого  виявлено та вилучено: автомобіль ГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; 4 м3 свіжоспиляної деревини породи «дуб»; бензопилу STIHL MS 361 в корпусі помаранчево-білого кольору; бензопилу STIHL MS 362 в корпусі помаранчево-білого кольору; фрагмент деревини зі слідами спилу.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. 173 КПК України, повинен врахувати, зокрема правову підставу для арешту майна.

Зі змісту клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що необхідність такого арешту була обумовлена визнанням вищезазначеного майна речовими доказами, оскільки існує сукупність достатніх підстав вважати, що вилучене під час огляду майно, є предметом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 170 КПК України.

Завданням арешту зазначеного майна слідчий визначив запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а метою встановлення об`єктивної істини у даному кримінальному провадженні, збереження речових доказів.

Слідчим суддею при розгляді клопотання встановлено, що вилучені під час огляду 16.03.2025 відкритої ділянки місцевості, а саме лісосмуги села Агрофенівка Запорізького району Запорізької області-4 м3 свіжоспиляної деревини породи «дуб», бензопили STIHL MS 361 в корпусі помаранчево-білого кольору; бензопили STIHL MS 362 в корпусі помаранчево-білого кольору; фрагменту деревини зі слідами спилу, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Отже, за таких обставин, враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, можливість зникнення, втрати, пошкодження, приховування чи перетворення вказаного майна чи настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про арешт майна в цій частині є доведеним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.

Вирішуючи клопотання слідчого в частині накладення арешту на автомобіль ГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , слідчий суддя враховує положення ч. 11 ст. 170 КПК України, відповідно до якої заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

В свою чергу, клопотання не містить жодних доказів або обґрунтувань того, що автомобіль ГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або були об`єктами кримінально протиправних дій, чи набуті кримінально протиправним шляхом. Не містить клопотання і посилань на ті обставини, які саме сліди вищевказаний автомобіль чи посвідчення мають, у зв`язку з чим їх визнано речовими доказами.

Крім того, у порушення вимог ч. 11 ст. 170 КПК України, у клопотанні не зазначено підстави для накладення заборони на використання та розпорядження автомобіля ГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , яким чином дії володільця можуть призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

При розгляді заяв про втручання держави у здійснення права власності Європейський суд з прав людини спершу розглядає, чи таке втручання здійснювалося для досягнення соціально значущої мети, а також у межах існуючого законодавства. Щодо першого критерію, Суд залишає державі можливість самостійного оцінювання.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді – органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого протоколу забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності, у розумінні Конвенції, вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

При здійсненні оцінки правомірності та виправданості допустимих обмежень прав і свобод Європейський суд з прав людини послідовно вирішує чотири групи питань: 1) чи було оскаржуване обмеження (втручання) передбачене законом; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини; 3) чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві»; 4) чи було воно пропорційним до тієї правомірної мети, якої намагалися досягти.

Згідно з вимогами ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, наведені в клопотанні доводи щодо необхідності арешту автомобіля ГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 є неспроможними, ризики можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, на яке ставиться питання про арешт, жодним чином не обґрунтовані та не підтверджені.

За таких підстав, слідчий суддя вважає клопотання слідчого про накладання арешту на автомобільГАЗ 33023, реєстраційний номер  НОМЕР_1 в кузові білого; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 безпідставним та немотивованим, а відтак таким, що не підлягає задоволенню.   

Керуючись ст. ст. 131-132, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого Слідчого відділення Відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізької області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Запорізької окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025082210000188, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, задовольнити частково.

Накласти арешт на свіжоспиляну деревину об`ємом 4 м3 породи «дуб», бензопилу STIHL MS 361 в корпусі помаранчево-білого кольору; бензопилу STIHL MS 362 в корпусі помаранчево-білого кольору; фрагмент деревини зі слідами спилу, вилучені 16.03.2025 під час огляду місця події на відкритій ділянці місцевості, розташованій на відкритій ділянці місцевості, а саме лісосмуги, яка знаходиться поблизу с. Аграфенівки Запорізького району Запорізької області, в обсязі тимчасового позбавлення права на користування, розпорядження та відчуження вказаного майна, з метою збереження речових доказів.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Слідчий суддя                                                         ОСОБА_1

18.03.2025