справа №367/754/20 головуючий у суді І інстанції Одарюк М.П.

провадження № 22-ц/824/4220/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Д`яконовою Кристиною Ігорівною на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року про відмову у задоволення заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович, державний реєстратор Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області Батіщева Тетяна Вікторівна про поділ майна подружжя та об`єднано в одне провадження.

У жовтні 2024 року адвокат Д`яконова К.І. діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру, подала до Ірпінського міського суду Київської області заяву про забезпечення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якій просила суд:

вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 здійснювати без письмового погодження із ОСОБА_1 , будь-які дії щодо нерухомого та рухомого майна, що є предметом спору за зустрічним позовом, а саме:

- автомобіля Toyota Prius, 2010 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_2 ;

- автомобіля Lexus RH 400Н, 2005 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , р.н. НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_1 ;

- машиномісця №8 площею 18.7 кв.метрів, в напівпідземній автостоянці (паркінгу) на 22 автомобіля, загальною площею 709,7 кв. метрів за адресою АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки, площею 0,9358 га, кадастровий номер 3210945600:01:032:0070, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 ;

- бази відпочинку сімейного типу, загальною площею 1296,1 кв.метрів, що збудована на земельній ділянці кадастровий номер 3210945600:01:032:0070 та введена в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК у Київській області серія КС № 143131640383 від 13 червня 2013 року;

- земельної ділянки, площею 0,9274 га, кадастровий номер 3210945600:01:032:0073, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 ;

- бази відпочинку сімейного типу загальною площею 813,50 кв.метрів, що збудована на земельній ділянці кадастровий номер 3210945600:01:032;0073 та введена в експлуатацію згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровано Інспекцією ДАБК у Київській області серії КС № 14312037210 від 13 березня 2012 року;

Заяву про забезпечення позову обґрунтовує тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3210945600:01:032:0070, поділ якої є предметом спору у цій справі, розташовано ставок, у якому заведено рибу ще за часів перебування ОСОБА_3 у шлюбі.

Окрім того, вказаний ставок використовується як охолоджувальний басейн для системи сонячних колекторів у будинках Єрмілових, що забезпечують будинки гарячим водопостачанням.

Без вказаного охолодження сонячні колектори можуть закипіти та вийти з ладу.

Орієнтовно 15 липня 2024 року до ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_4 , директор ТОВ «ЕСТІМА РЕЗІДЕНС», яке є власником сусідньої земельної ділянки із кадастровим номером 3210945600:01:032:0072 та розташованої на ній бази відпочинку, та повідомив, що ОСОБА_2 виловив крупну рибу із вищевказаного ставка, а також за допомогою насосів почав викачувати із ставка воду. Станом на момент подання цього клопотання, викачка води завершена.

Як наслідок, на дні ставка лишився мул, залишки водорості та мілкої риби, інших організмів, що мешкали у ставку та загинули через викачку води. У спекотну погоду наведені залишки почали гнити, спричиняючи нестерпний запах довкола.

ОСОБА_4 добровільно надав ОСОБА_1 складений акт щодо фіксації вказаних подій від 22 липня 2024 року, а також фото- та відеоматеріали на підтвердження наведених подій, які додано до даної заяви.

Окрім того, ТОВ «ЕСТІМА РЕЗІДЕНС» та ОСОБА_1 спільно звернулись до органів поліції із заявою про вчинення кримінальних правопорушень по вказаним фактам, оскільки у діях ОСОБА_2 є ознаки умисного знищення чужого майна та самоправства, що підтверджується повідомленням про кримінальні правопорушення від 02 серпня 2024 року.

ОСОБА_1 вважає, що наведене свідчить про необхідність заборонити відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та користування спірним нерухомим та рухомим майном без погодження з ОСОБА_1 , оскільки внаслідок таких дій вартість та цілісність такого майна може суттєво зменшитись та, як наслідок, зменшиться вартість частки майна ОСОБА_1 ще до того, як суд постановить рішення по суті спору та свідчить про те, що без вжиття заходів забезпечення позову неможливий ефективний захист прав ОСОБА_1 до винесення рішення по суті спору.

Також зауважує, що аналогічні за суттю заходи забезпечення позову вживались і по відношенню до ОСОБА_1 , а відтак є доцільним та справедливим, щоб подібні обмеження були застосовані і до ОСОБА_5 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Д`яконова Кристина Ігорівна 12 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року та задовольнити заяву забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що незважаючи на невирішений судовий спір у межах цієї справи, ОСОБА_2 зобов`язаний погоджувати із співвласником спірного майна ОСОБА_1 будь-які дії, які стосуються питань розпорядження та користування об`єктами спільної сумісної власності.

При цьому, ОСОБА_2 вчиняє та схильний вчиняти дії із спільним сумісним майном, які негативно впливають та погіршують стан цього майна, згоди на що у ОСОБА_1 не отримував та не намагався отримати. Внаслідок таких дій, у разі незастосування заходів забезпечення позову у обраний апелянтом спосіб, вартість та цілісність такого майна може суттєво зменшитися та, як наслідок, зменшиться вартість частки ОСОБА_1 ще до того, як суд постановить рішення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Д`яконовою Кристиною Ігорівною на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року про відмову у задоволення заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

31 січня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Кєєр Олена Сергіївна подала відзив, в якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

У судове засідання апелянтка ОСОБА_1 не з`явилася, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку. 18 березня 2025 року адвокатка Д`яконова К.І., діючи в її інтересах, подала заяву про розгляд справи у відсутності апелянтки та її представника.

У судовому засіданні представниця ОСОБА_2 - адвокатка Кєєр Олена Сергіївна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Заявила про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Заслухавши пояснення учасниці апеляційного провадження, яка з`явилася у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову суд першої інстанції вважав, що заявник просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог. Самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.

Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №904/2142/23 від 11 січня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначила, що важливим є момент об`єктивного існування реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів осіб, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на положення ч. 2 ст. 369 ЦК України, відповідно до яких розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом, що корелюється із обраним заходом забезпечення позову щодо заборони ОСОБА_2 здійснювати без письмового погодження із ОСОБА_1 , будь-які дії щодо нерухомого та рухомого майна, що є предметом спору за зустрічним позовом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reason ablerelationship of proportionality between the means employed and the aims pursued).

ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Поряд з цим, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову значною мірою та непропорційно обмежує правомочності ОСОБА_2 у володінні та користуванні спірним майном, та відповідно є неспівмірним заявленим позовним вимогам про поділ майна подружжя.

Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що заява про забезпечення позову не містила жодних інших реальних доказів, що відповідачем вчиняються/ вчинялися дії, направлені на реалізацію майна, реєстрацію-перереєстрацію нерухомого майна, укладення якихось правочинів з нерухомим майном, що є предметом поділу, окрім як вчинення дій з майном на земельній ділянці кадастровий номер 3210945600:01:032:0070, яку ОСОБА_1 у зустрічній позовні заяві просить залишити у приватній власності ОСОБА_2 разом із базою відпочинку, розташованою на цій земельній ділянці.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 у обраний нею спосіб.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Відповідно до п. в), ч. 4 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 року у справі №910/4631/22.

Ураховуючи, що Київський апеляційний суд ухвалив постанову за наслідками розгляду процесуальних питань, які виникли під час розгляду справи у суді першої інстанції (щодо забезпечення позову), а не рішення по суті позовних вимог, він не є тим судом, який уповноважений здійснювати розподіл витрат на правничу професійну допомогу.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Д`яконовою Кристиною Ігорівною - залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24 березня 2025 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова