УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року

м. Київ

справа № 326/2453/21

провадження № 51-339ск25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року щодо останнього,

встановив:

Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з моменту фактичного затримання - 13 жовтня 2021 року.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 05 жовтня 2021 року, близько 23 год 30 хв., перебуваючи за місцем свого проживання у буд. АДРЕСА_1 , вживав спиртні напої разом з ОСОБА_6 . Надалі, 06 жовтня 2021 року, близько 01 год, під час спільного вживання спиртних напоїв між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на побутовому ґрунті виникла сварка, у ході якої ОСОБА_6 повалив на підлогу ОСОБА_7 . У цей час ОСОБА_8 , діючи умисно, з мотивів особистої неприязні, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_6 , розуміючи та бажаючи настання саме таких наслідків, використовуючи наявний поруч побутовий молоток, із значною силою завдав ним останньому 24 удари в область голови, спричинивши тілесні ушкодження несумісні з життям, а саме: множинні вдавлені переломи потиличної кістки, лівої та правої тім`яних кісток; вогнища забою головного мозку в проекції переломів з ушкодженням мозку кістковими уламками; субарахноїдальні церебральні крововиливи у тім`яно-потиличних ділянках обох півкуль; крововилив у м`які тканини голови; множинні забійні рани у тім`яно-потиличних ділянках волосистої частини голови з обох боків; забійну рана правої вушної раковини. В результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 помер на місці події.

Смерть потерпілого настала в результаті відкритої внутрішньочерепної травми з ушкодженням тканини головного мозку і розвитком набряку головного мозку.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Доводи скарги захисника зводяться до незгоди із кваліфікацією дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки, на її переконання, у засудженого не було умислу на вбивство ОСОБА_6 . Указує, що протиправна поведінка потерпілого, яка мала місце безпосередньо перед вчиненням кримінального правопорушення, стала підставою для застосування до останнього ОСОБА_5 сили, котрий з метою припинення суспільно-небезпечного посягання на життя та здоров`я своєї співмешканки - ОСОБА_7 , припускаючи настання для неї негативних наслідків, ударив потерпілого без наміру його вбивства. Сторона захисту вважає, що вину ОСОБА_5 у вчиненні саме умисного вбивства потерпілого не доведено поза розумним сумнівом, а матеріали кримінального провадження не містять належних і допустимих доказів, які б доводили зворотне. Крім цього касатор зазначає, що місцевий суд ухвалив рішення на підставі копії матеріалів кримінального провадження, за відсутності відеоматеріалів проведених процесуальних дій, а також без допиту свідків. На думку захисника вирок суду ґрунтується лише на неправдивих показаннях потерпілої. На вказані порушення не звернув увагу апеляційний суд та не усунув їх. На думку захисника, оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України з огляду на таке.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За прецедентною практикою Європейського Суду, суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Зазначених вимог судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Так, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, на підставі сукупності доказів, детальний зміст яких наведено у вироку, зокрема:

- показань потерпілої ОСОБА_9 (доньки ОСОБА_6 ), яка пояснила суду, що 06 жовтня 2021 року вона була на роботі та їй зателефонувала мати - ОСОБА_10 , яка повідомила про зникнення батька. Вони подзвонили в поліцію та розпочали пошуки. Тіло батька знайшли десь через тиждень у стічній ямі;

- протоколів огляду місця події від 11 жовтня 2021 року, з яких убачається, що під час огляду ділянки місцевості, розташованої на відстані близько 500 м від вул. Молодіжної у с. Єлизаветівка Бердянського району Запорізької області, в отворі до пожежної водойми, на поверхні залишків біологічного походження у вигляді буро-коричневої рідини та внутрішніх органів тварин виявлено труп чоловічої статі (труп в стані гнилістих змін), а також виявлено та вилучено пропіленову плівку з голови трупа ОСОБА_6 та дерев`яну палицю; на території домоволодіння та приміщення будинку АДРЕСА_1 у зазначеному населеному пункті виявлено та вилучено частину молотка на подвір`ї, молоток у вигрібній ямі, рулон полімерної плівки, велосипед, 4 змиви речовини бурого кольору з рами велосипеду, 4 фрагменти килима із золи у дворі, 2 фрагменти штор з плямами речовини бурого кольору, 1 фрагмент дерев`яної дошки з нашаруваннями речовини бурого кольору;

- протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 жовтня 2021 року, згідно з яким ОСОБА_10 впізнала на фото № 2 свого чоловіка - ОСОБА_6 ;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 12 жовтня 2021 року за участю свідка ОСОБА_7 , яка вказала, що 05 жовтня 2021 року ОСОБА_6 прийшов до них в гості з алкогольними напоями, які вони спільно розпивали. Також зазначила, що після того, як її співмешканець з потерпілим вдруге докупили спиртне, вони продовжили вживати алкоголь без конфліктів. Вона ( ОСОБА_7 ) сиділа навпроти ОСОБА_6 та у процесі бесіди про його дружину почала її захищати, однак це потерпілому не сподобалося і він накинувся на свідка, повалив її на підлогу, всівся зверху і хотів завдати ударів, проте вона відмахнулася. Потім свідок побачила як ОСОБА_5 почав бити ОСОБА_6 молотком по голові, а коли останній упав, ОСОБА_5 продовжив завдавати йому молотком удари по голові. Після вчиненого вона була дуже налякана, хотіла викликати поліцію, але ОСОБА_5 попросив цього не робити та сказав, що необхідно приховати сліди злочину. Вона відповіла, щоб вирішував свої проблеми сам і пішла в кімнату до дитини. Згодом ОСОБА_5 запропонував відвезти труп на скотобійню, бо там ніхто його не шукатиме; попросив її допомогти завантажити труп на велосипед. Коли вони прийшли на скотобійню, вона допомогла зняти труп ОСОБА_6 , далі ОСОБА_5 усе робив самостійно;

-висновку експерта № 599 від 25 листопада 2021 року за результатами проведення судово-криміналістичної експертизи, з якого слідує, що на клапті шкіри з тім`яно-потиличної ділянки голови від трупа ОСОБА_6 виявлені 24 окремі рани. При цьому рани № 1-22 мають ознаки утворення від дії заокругленого ребра тупого предмета, а рани № 23-24 утворилися від дії тупого предмета з пласкою обмеженою травмуючою поверхнею. По краях і на стінках ран виявлене нерівномірно виражене синьо-зелене забарвлення, що є характерним для відкладання сполук заліза. При дослідженні кісткового препарату було встановлено, що вдавлені переломи утворилися внаслідок дії тупого предмету (предметів), індивідуалізуючі особливості якого у зазначених ушкодженнях не відобразилися. Характер ушкоджень на представленому клапті шкіри та кістковому препараті склепіння черепу не виключає можливості їх утворення від дії частин наданого на експертизу молотка;

-висновку експерта № 577 від 29 листопада 2021 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_6 настала в результаті відкритої внутрішньочерепної травми з ушкодженням тканини головного мозку і розвитком набряку головного мозку. При судово-медичній експертизі трупа виявлені тілесні ушкодження: множинні вдавлені переломи потиличної кістки, лівої та правої тім`яних кісток, вогнища забою головного мозку в проекції переломів з ушкодженням мозку кістковими уламками, субарахноїдальні церебральні крововиливи у тім`яно-потиличних ділянках обох півкуль, крововилив у м`які тканини голови, множинні забійні рани у тім`яно-потиличних ділянках волосистої частини голови з обох боків, забійна рана правої вушної раковини. Вказані тілесні ушкодження мають наступні ознаки: внутрішньочерепна травма, яка ускладнилась небезпечним для життя станом - набряком головного мозку, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Враховуючи морфологічні особливості, зазначені ушкодження утворилися зажиттєво, незадовго до настання смерті, у незначний проміжок часу між собою. Судячи зі ступеню розвитку трупних явищ, з урахуванням причини смерті і умов, при яких знаходився труп до розтину, з часу настання смерті до початку дослідження трупа в морзі могло пройти близько 6 діб;

-висновків експерта № 3288 від 21 жовтня 2021 року та № 3258 від 05 листопада 2021 року, за змістом яких на двох фрагментах штор виявлена кров людини та виявлений лише антиген Н; отриманий результат не виключає її походження від особи (осіб) групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0, в тому числі від трупа ОСОБА_6 та (або) підозрюваного ОСОБА_5 , за наявності в останнього тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечою на момент скоєння злочину;

- висновку експерта№ 500 від 08 листопада 2021 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи, згідно з яким ОСОБА_5 виявляв та виявляє у теперішній час психічний розлад у вигляді психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. У період здійснення інкримінованого йому правопорушення ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, а перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації, міг усвідомлювати свої дії й керувати ними. За своїм психічним станом у цей час він також може усвідомлювати свої дії й керувати ними, примусових заходів медичного характеру не потребує.

Під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції ОСОБА_5 свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні не визнав та на підставі

ст. 63 Конституції України відмовився від дачі показань.

Разом із тим, за результатами оцінки доказів, досліджених під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, та його дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.

Як убачається з наданої захисником копії ухвали апеляційного суду доводи, які аналогічні за змістом доводам касаційної скарги, щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_5 , про відсутність у нього прямого умислу на вбивство потерпілого, а також щодо обґрунтування вироку неправдивими показаннями потерпілої, ухвалення цього рішення на підставі копії матеріалів кримінального провадження та за відсутності відеоматеріалів проведених процесуальних дій, перевірялись судом апеляційної інстанції, який апеляційні вимоги обвинуваченого залишив без задоволення, при цьому належним чином умотивувавши своє рішення.

Переглядаючи вирок суду в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги, вказаний суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для її задоволення, та відповідно до вимог ст. 419 КПК України проаналізував доводи скарги, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням мотивів постановленого рішення.

Так, апеляційним судом надано оцінку доводам сторони захисту, зокрема, щодо відсутності прямого умислу на вбивство потерпілого, та обґрунтовано їх відхилено.

Зокрема, в апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначав, що він був вимушений вдарити потерпілого з метою припинення його злочинних дій стосовно ОСОБА_7 . Під час апеляційного розгляду ОСОБА_5 , не заперечуючи, що заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, наполягав, що такі дії були зумовлені протиправним посяганням ОСОБА_6 на його співмешканку - ОСОБА_7 , а отже він діяв у межах необхідної оборони.

Мотивуючи своє рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції вказав, що такі доводи є неспроможними.

Статтею 36 КК України визначено право кожної особи на необхідну оборону, що є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (частина третя ст. 27 Конституції України).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували межі необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Разом з тим, як зазначив вказаний суд, під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_7 вказала, що після того як ОСОБА_6 повалив її на підлогу, сів на неї та намагався вдарити, вона відмахнулася руками від нього, й одразу ж побачила як ОСОБА_5 став бити потерпілого молотком, й попри те, що останній упав, обвинувачений продовжив його бити. Отже, обставини справи не свідчать про те, що ОСОБА_6 застосував таку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_7 , та більш того, ОСОБА_5 продовжив завдавати потерпілому удари молотком по голові, коли останній вже не міг становити жодної небезпеки для здоров`я ОСОБА_7 .

За таких обставин поведінка ОСОБА_5 під час спричинення тілесних ушкоджень потерпілому (бив навіть після того, як потерпілий впав), знаряддя злочину (залізний молоток), загальна кількість ударів (не менше 24), характер (завдання ударів зі значною силою) та локалізація заподіяних тілесних ушкоджень (життєво важливий орган - голова), припинення своїх дій лише після досягнення бажаного, коли потерпілий перестав подавати ознаки життя, а також поведінка засудженого відразу після вчинення злочину (вжив цілеспрямованих заходів для приховування слідів злочину, а саме: відвіз труп потерпілого та скинув його в яму пожежного стоку, викинув знаряддя злочину у вигрібну яму, спалив на подвір`ї килим та свій одяг), переконливо свідчать про те, що засуджений діяв саме з прямим умислом на позбавлення життя ОСОБА_6 , про що слушно зауважив суд апеляційної інстанції.

Спростовуючи доводи щодо обґрунтування вироку на неправдивих показаннях потерпілої, апеляційний суд зазначив, що остання була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і будь-яких підстав для обмови ОСОБА_5 з її боку не було встановлено. Більш того, висновок суду про винуватість ОСОБА_5 не ґрунтується переважною мірою на показаннях потерпілої, адже остання не була очевидцем заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.

Суд апеляційної інстанції надав й оцінку процесуальним питанням стосовно того, що до суду надані відновлені матеріали втраченого кримінального провадження.

Так, матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України перебувають у м. Приморську Бердянського району Запорізької області, тобто на тимчасово окупованій території України, а отже матеріали цього кримінальногопровадження були втрачені в умовах воєнного стану.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2023 року втрачені матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України були частково відновлені в частині наданих сторонами документів. При цьому суд встановив, що надані прокурором документи, є достатніми для відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в цій частині.

За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку, що не дослідження судом відеозаписів процесуальних дій не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і така обставина не позначилась на правильності висновків суду. Адже рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 було ухвалено судом на підставі сукупності інших доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні, які правильно визнані судом першої інстанції достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

Розгляд кримінального провадження, за обставин наданих до суду відновлених матеріалів втраченого кримінального провадження, жодним чином не вплинув на надання судом оцінки доказам щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, в контексті оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупності зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку.

При розгляді кримінального провадження, в обсязі поданих відновлених матеріалів втраченого кримінального провадження, дотримані стандарти справедливого судового розгляду за ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_5 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні. Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, як про це йдеться у касаційній скарзі, стороною захисту не наведено та Судом не встановлено.

Враховуючи викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року щодо останнього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3