Справа №   2-118/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ                              

  16 листопада 2011 року                                                                           Турійський районний суд

                                                                                                               Волинської області

в складі: головуючого-судді                                                               Шмідта С.А.

при секретарі                                                            Веремчук Л.Ю.

з участю позивача                                                              ОСОБА_1,

                представника відповідача                                  ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Турійського районного суду в смт.Турійськ Волинської області справу за позовом  ОСОБА_1     до  Селецької сільської ради Турійського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про про визнання права власності в порядку спадкування  , -

В С Т А Н О В И В :

 Позивач ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до Селецької сільської ради Турійського району Волинської області, зазначаючи у позовній заяві, що 28 січня 2001 року помер його дід ОСОБА_4, після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме частина житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області. Оскільки правовстановлюючих документів на це майно немає, позивач просив визнати за ним право власності на вищевказану частину житлового будинку з надвірними спорудами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

Ухвалою суду від 26 серпня 2011 року до участі у цій справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено ОСОБА_3, як особу, що має право на спадкування іншої частини вищевказаного житлового будинку.

В судовому засіданні представник відповідача – Селецької сільської ради Турійського району Волинської області ОСОБА_2 пред”явлені позивачем позовні вимоги визнала повністю та пояснила суду, що ОСОБА_4 проживав у частині житлового будинку, який знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області по вул.Садова, 4, з початку 70-х років минулого століття до своєї смерті. Представник відповідача ствердила, що ОСОБА_4 залишив заповіт, відповідно до якого свою частину житлового будинку з надвірними будівлями заповів позивачу. Правовстановлюючих документів на це майно немає, після смерті ОСОБА_4 ніхто із його спадкоємців до сільської ради не звертався, спадщини ніхто не прийняв, тому представник відповідача не заперечує щодо визнання за позивачем права власності на вищевказану частину житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала та пояснила суду, що житловий будинок, який знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області по вул.Садова, 4, був збудований її батьками - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у другій половині 40-х років минулого століття. На початку 60-х років її батьки, не розірвуючи шлюбу, поділили цей будинок, в результаті чого її батько проживав у одній частині будинку, а мати – в іншій. Третя особа ствердила, що ОСОБА_4 перебрався жити до її матері приблизно у 1975 – 1976 роках, проте проживав у її частині будинку не як співмешканець, а як квартиронаймач. Після смерті матері у 1978 році ОСОБА_3 та її батько ОСОБА_5 виселили ОСОБА_4 з будинку, але через рік він знову вселився у частину будинку, що належала її матері, на підставі рішення суду. Третя особа пояснила, що    ОСОБА_4 не робив у цьому будинку ніяких ремонтних робіт, хлів був збудований її батьками, але літню кухню збудував він сам. Приблизно у 1982 – 1983 роках ОСОБА_4 виселився з цього будинку, але вселив туди іншу жінку. Коли у 1992 році помер батько третьої особи, вона звернулась до нотаріуса із заявою про оформлення спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину на частину будинку, у якій проживав її батько, але права власності на неї в БТІ не реєструвала. Третя особа ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_4 не мав права заповідати майно, яке йому не належало, а тому просила у задоволенні позову           ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частину житлового будинку, яка належала її матері, з надвірними будівлями в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 відмовити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив суду, що його дід ОСОБА_4 проживав разом із ОСОБА_6 в її частині житлового будинку з початку 70-х років минулого століття, перебуваючи з нею у фактичних шлюбних відносинах. Вони разом вели спільне господарство, утримували домашніх тварин. За час свого проживання ОСОБА_4 збудував на території цього домоволодіння літню кухню, відремонтував хлів. Після смерті співмешканки ОСОБА_4 проживав у її частині будинку один, поки не помер у 2001 році, але змушений був у 1997 році виписатись із цього будинку через проблеми, пов"язані з отриманням пенсії. Позивач ствердив, що його дід сплатив своїй співмешканці гроші за частину будинку, але права власності на неї не оформляв. Про те, що ОСОБА_4 залишив заповіт у його користь, позивач дізнався лише у 2001 році, і так, як правовстановлюючих документів на спадкове майно немає, просить визнати за ним у судовому порядку право власності на вищевказану частину житлового будинку з надвірними спорудами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також свідків, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що даний позов підлягає до задоволення частково.

Так, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ствердили, що ОСОБА_4 з 1973 року проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1 у частині житлового будинку, яка належала ОСОБА_6, до своєї смерті у 2001 році. Свідки показали, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 жили як чоловік і дружина, вели спільне господарство. ОСОБА_4 проводив у цьому домоволодінні ремонтні роботи, збудував літню кухню, насаджував фруктові дерева. Покази вищевказаних свідків повністю підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.

Згідно довідки № 186  від 07 квітня 2011 року, виданої Селецькою сільською радою Турійського району Волинської області (а.с.4), ОСОБА_4 проживав до 21 березня 1997 року у с.Задиби Турійського району Волинської області та після його смерті залишилось спадкове майно – частина житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в цьому ж населеному пункті.

Матеріалами спадкової справи № 5 за 1994 рік, заведеної Нововолинською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5, стверджується, що останній помер 23 жовтня 1992 року (а.с.80), а його дочка ОСОБА_3 є спадкоємцем його майна, а саме житлового будинку, розмір житлової площі в якому 16 кв.м., що знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області.

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Клюської сільської ради Турійського району Волинської області № 417 від 16 грудня 1978 року (а.с.89), ОСОБА_5 був чоловіком ОСОБА_6, яка померла 03 грудня 1978 року.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Однак, у відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 " Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", положення статей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Рішенням Турійського районного народного суду від 28 грудня 1978 року (а.с.75-76) встановлено, що ОСОБА_4 з березня 1973 року по 03 грудня 1978 року проживав у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_6 Вони були членами колгоспного двору, який знаходився у с.Задиби Турійського району Волинської області і який утворився від поділу колгоспного двору між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відповідно до рішення суду від 23 жовтня 1962 року. Під час спільного проживання з ОСОБА_6 ОСОБА_4 вів з нею спільне господарство, проводив ремонт будинку, ремонтував сарай.

Як вбачається з ухвали судової колегії в цивільних справах Волинського обласного суду від 15 січня 1979 року (а.с.73 – 74), вищевказане рішення Турійського районного народного суду залишено без змін. З цієї ухвали вбачається також, що ОСОБА_6 у 1962 році припинила шлюбні відносини з ОСОБА_5, у тому ж році вони в судовому порядку провели поділ свого майна і більше разом не проживали. В березні 1973 року ОСОБА_6 прийняла до себе ОСОБА_4, який став членом колгоспного двору. Після смерті голови двору ОСОБА_6 спадщина не відкрилася, бо залишився членом двору ОСОБА_4 У зв"язку з наведеним  судова колегія Волинського обласного суду визнала претензії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на майно цього двору безпідставними.

Той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були головами різних колгоспних дворів, які знаходяться на території Клюської, а потім Селецької сільських рад Турійського району Волинської області, підтверджується копіями особистих рахунків № 413 та № 414 з погосподарської книги вищезазначених сільських рад (а.с.100 – 104).  Із цих особистих рахунків вбачається також, що в період з 1974 по 1979 роки ОСОБА_4 був членом колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_6

З огляду на вищенаведене суд вважає, що оскільки ОСОБА_4 був членом колгоспного двору на момент смерті ОСОБА_6 у 1978 році, головою якого вона була, з 1973 по 1978 рік перебував з нею у фактичних шлюбних відносинах, вів з нею спільне господарство, то він мав право на майно, яке залишилось після неї, в тому числі і на частину житлового будинку ОСОБА_6, що знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області.

Згідно з ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи,  які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за  життя  спадкодавця  і  народжені  живими  після відкриття спадщини.

При житті ОСОБА_4 заповів свою частину житлового будинку, всі надвірні споруди: хлів, літню кухню ОСОБА_1, що вбачається із заповіту, посвідченого 07 серпня 1995 року Селецькою сільською радою Турійського району Волинської області (а.с.5).

Як вбачається із свідоцтва про смерть серії 1-ЕГ № 087777, виданого 29 січня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Ковельського міського управління юстиції Волинської області (а.с.6), ОСОБА_4 помер 28 січня 2001 року в м.Ковель Волинської області і після його смерті відкрилася спадщина.

Як вбачається з рішення Турійського районного суду Волинської області від 21 березня 2011 року (а.с.7-8), позивачу ОСОБА_1 було визначено додатковий строк тривалістю в три місяці з дні набрання цим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 Вищевказане рішення суду набрало законної сили 02 квітня 2011 року.

Матеріалами спадкової справи № 293/2011, заведеної 23 травня 2011 року Ковельською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 (27-29), стверджується, що крім ОСОБА_1, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори ніхто не звертався.

Як вбачається із технічної документації на садибний житловий будинок, який знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області по вул.Садова, 4 (а.с.56 – 59), вищевказаний житловий будинок складається із кімнати площею 15,9 кв.м., кімнати площею 13,9 кв.м., кухні площею 5,1 кв.м та коридору площею 5,0 кв.м. На території цієї садиби знаходиться, крім будинку, ще й літня кухня, хлів та огорожа.

Листом відділу регіонального розвитку Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 19/1-09 від 22 червня 2011 року (а.с.16), висновком Турійського районної санітарно-епідеміологічної станції № 2/653 від 22 червня  2011 року (а.с.17) та експертним висновком Турійського РВ УМНС України у Волинській області № 17 від 23 червня 2011 року (а.с.18) стверджується, що житловий будинок, який знаходиться в с.Задиби Турійського району Волинської області по вул.Садова, 4, збудований до 1965 року, при його будівництві було дотримано вимоги, що застосовуються до об"єктів індивідуальної забудови, відповідає СНІП 2.08.01.89 "Житлові будинки" та вимогам пожежної безпеки.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, як спадкоємець померлого ОСОБА_4 за заповітом, має право на спадкування частини його майна, а тому суд визнає за позивачем право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: с.Задиби Турійського району Волинської області, вул.Садова, 4, а саме на коридор площею 5,0 кв.м., кухню площею 5,1 кв.м. та кімнату площею 13,9 кв.м.

Разом з тим суд відмовляє позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позову в частині визнання за ним права власності на господарські будівлі, розташовані на земельній ділянці в межах вищевказаної садиби, так як позивачем не надано суду переконливих доказів стосовно періоду, в який вони були збудовані, правомірності цієї будови та її відповідності архітектурним і санітарним нормам та правилам.

Позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п.18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", а вимог про відшкодування будь-яких інших понесених у справі судових витрат сторони не заявляли.

Керуючись ст.ст.10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст.1217, 1222, 1223, ч.1 ст.1268, ч.3 ст.1272 ЦК України, п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", суд –

В И Р І Ш И В :

 Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: с.Задиби Турійського району Волинської області, вул.Садова, 4, а саме: коридор площею 5,0 кв.м., кухню площею 5,1 кв.м. та кімнату площею 13,9 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після померлого 28 січня 2001 року ОСОБА_4.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із Селецької сільської ради Турійського району Волинської області в користь ОСОБА_1 120.00 (сто двадцять гривень 00 коп.) судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: