Справа № 22ц-2640/06 Головуючий в 1-й інстанції: Андрєєв М.П..
Категорія: Доповідач: Борисов Є.А.
УХВАЛА Іменем України
12 вересня 2006 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного
суду Луганської області у складі:
головуючого: Борисова Є.А.
суддів: Кравченко Н.В., Темнікової Л.І.
при секретарі: Михайловій О.С.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за
апеляційною скаргою ПП ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького
міського суду Луганської області від 22 червня 2006 року за позовом ОСОБА_2
Володимирівни до ПП ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати.
встановила:
Рішенням Сєвєродонецького міського суду від 22 червня 2006 року було задоволено позов ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 408 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з»ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.
Позивач в судове засідання не з»явилась, надіслала до суду телеграму, в якій просила розглянути справу без її участі.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачка дійсно знаходилась у трудових відносинах з відповідачем і за час перебування в цих відносинах відповідач не нараховувала і не виплачувала позивачці заробітну плату за періоди роботи з 08.12.2003 року по 22.12.2003 року, з 22.12.2003 року по 11.01.2004 року, і з 05.01.2004 року по 11.01.2004 року. Заборгованість відповідно складає 408 грн. Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивачки, показаннями свідків.
Згідно з ч.4 ст.24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним тоді, коли відповідний наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Фактичний допуск працівника до роботи рівносильний укладенню трудового договору. Судом було встановлено, що між сторонами належним чином трудовий договір оформлено не було, але мав місце фактичний допуск до виконання трудових обов'язків в якості продавця ковбасних виробів в крамниці.
Тому суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі в сумі 408 грн. за період фактичного виконання трудових обов'язків.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не є підставою для його зміни і скасування. Посилання відповідача на ту обставину, що у звіті відповідачки до Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття за 4-й квартал 2003 року була зазначена заробітна плата 205 грн., на увагу не заслуговують, оскільки це не є доказом того, що позивачка не працювала в якості продавця в період часу з 08.12.2003 року по 22.12.2003 року, з 22.12.2003 року по 11.01.2004 року, і з 05.01.2004 року по 11.01.2004 року.
Посилання на те, що суд першої інстанції безпідставно брав для розрахунку заробітної плати середньоденний її розмір - 17 грн. не може бути прийнято до уваги, оскільки судом із пояснень свідків встановлено, що середньоденний заробіток складав саме 17 грн.
Крім того, сам представник відповідача у судовому засіданні в апеляційній інстанції фактично не заперечував знаходження позивачки на робочому місці у вказаний нею період. Його доводи, що позивачка в цей період не виконувала ніякої роботи спростовуються показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після її проголошення.