КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11.03.2008                                                                                           № 37/109

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Барановська О.В. (довіреність № б/н від 25.02.2008 р.)

 від відповідача -Цвєтінський С.А. (довіреність № б/н від 20.01.2008 р.)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Трипілля-торг"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.11.2007

 у справі № 37/109  

 за позовом                               Дочірнього підприємства "Автобан-Україна"

 до                                                   Приватного підприємства "Трипілля-торг"

             

                       

 про                                                  стягнення 13411,20 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Дочірнє підприємство “Автобан-Україна” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства “Трипілля-торг” про стягнення         13411,20 грн. заборгованості.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача надав заяву про покладення на позивача судових витрат в сумі 2682,00 грн., понесених відповідачем на оплату послуг адвоката за участь у господарській справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2007 р. у справі № 37/109 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Крім того, не задоволено клопотання відповідача про покладення на позивача судових витрат в сумі 2682,00 грн., понесених відповідачем на оплату послуг адвоката за участь у господарській справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення змінити в частині відмови у стягненні витрат на послуги адвоката, поклавши відшкодування цих витрат на Дочірнє підприємство “Автобан-Україна”, як на сторону, якій відмовлено в задоволенні позову.

Відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Між сторонами було укладено правочин, відповідно до якого позивач передав відповідачу паливно - мастильні матеріали на загальну суму 13411 грн. 20 коп., що підтверджується належним чином завіреною копією видаткової накладної № АВ-0000001 від 24.02.2004 року, підписаною уповноваженими особами обох сторін. Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача, уповноваженого отримати товар відповідно до довіреності на отримання товару серії НАД № 436259 від 24.02.2004 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, шляхом поставки позивачем та прийняття відповідачем товару згідно видаткової накладної, між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб на загальну суму 13411,20 грн.

Оскільки    між    сторонами    не    було    встановлено    строк    виконання зобов'язання, то 25.09.2006 року позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити   суму   боргу   у   розмірі   13411,20   грн.   за   поставлений   паливно-мастильний матеріал.

Враховуючи те, що відповідач   зазначену вище претензію залишив без задоволення та не розрахувався з позивачем за поставлений йому паливно-мастильний   матеріал,    позивач звернувся  до  Господарського   суду  міста  Києва  з  позовом до відповідача.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в листопаді 2003 року Приватне підприємство "Трипілля - торг" за усною домовленістю з Дочірнім підприємством "Автобан-Україна" виконало поточний ремонт офісу 6А/38 за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13 на загальну суму 15726,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується актом здавання-прийняття   (надання   послуг)   від   10.12.2003   року,   скріпленого   печатками підприємств та завіреного уповноваженими особами обох сторін, ремонтні роботи виконані відповідачем та прийняті позивачем. Відповідач виконав свої зобов'язання в повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості матеріалу та виконаних ним робіт від позивача не надходило, отже, у позивача виник обов’язок прийняти та оплатити виконані роботи.

Враховуючи те, що станом на січень 2004 року позивачем не було проведено розрахунків за виконані відповідачем роботи, між сторонами не було встановлено строк виконання такого зобов'язання, то 20.01.2004 року Приватне підприємство "Трипілля - торг" звернулося до Дочірнього підприємства "Автобан-Україна" з листом    № 20-01, відповідно до якого просило боржника в найкоротший термін погасити свою заборгованість. Окрім того, зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідачем було запропоновано позивачу передати йому паливно-мастильні матеріали на суму заборгованості боржника.

Позивач листом від 29.01.2004 року висловив свою згоду відпустити відповідачу нафтопродукти в рахунок погашення своєї заборгованості перед останнім за виконані ним ремонтні роботи.

Згідно статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Стаття 203 Господарського кодексу України визначає, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що зарахування здійснюється за наявності наступних умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню. Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Судом встановлено, що за пропозицією ПП "Трипілля - торг", що була викладена в листі N 20-01 від 20.01.20074 р. та яка була прийнята ДП "Автобан-Україна", що підтверджується листом № б/н від 29.01.2004 року, сторонами у справі був проведений залік зустрічних однорідних вимог, а тому взаємні зобов'язання сторін припинилися. Отже, позивач не тільки не заперечував проти характеру, терміну, розміру виконання свого зобов'язання зарахуванням, строк виконання якого настав, а й прийняв заяву відповідача і провів по ній зарахування зустрічних однорідних вимог з ПП "Трипілля - торг".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про правомірність зарахування ПП "Трипілля - торг" грошових коштів в сумі     13 411,20 грн. в рахунок погашення заборгованості ДП "Автобан-Україна" перед відповідачем за виконані ним за замовленням позивача ремонті роботи офісу 6А/З 8 за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13., у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 13 411 грн. 20 коп., які складають вартість переданого позивачем відповідачу паливно-мастильного матеріалу.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд правомірно не прийняв до уваги посилання позивача на недостовірність наданого відповідачем акту здавання-приймання робіт від 10.12.2003 року та листа б/н від 29.01.2004 року, зважаючи на те, що судом було задоволене клопотання позивача та призначено по даній справі комплексну експертизу, проте позивач безпідставно ухилився від виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 10.05.2007 року в частині оплати призначеної експертизи за його клопотанням, а тому експертиза не була проведена саме з вини позивача.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов вірного висновку про відмову позивачу в задоволені позовних вимог, оскільки позивачем не доведено суду правомірність заявлених позовних вимог, у зв'язку з тим, що зобов'язання між сторонами припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також документально не підтверджено обставин на яких ґрунтується його правова позиція.

Крім того, судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення зроблено висновок про те, що не підлягає задоволенню клопотання відповідача про покладення на позивача судових витрат в сумі 2682,00 грн., понесених відповідачем на оплату послуг адвоката за участь у господарській справі з огляду на наступне.

Конституція України визначає конституційні завдання адвокатури України.

Так, ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Організаційні форми діяльності адвокатури встановлені в ст. 4 Закону України “Про адвокатуру”.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про адвокатуру” адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Ст. 12 цього ж Закону встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р.6/VI), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в Рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000. Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач посилається на те, що він сплатив адвокату Цвєтінському С.А. винагороду у розмірі 2 682 грн. 00 коп. Документально підтверджуючи вказаний факт, відповідач посилається на видатковий касовий ордер та угоду між Приватним підприємством “Трипілля-торг” та адвокатом Цвєтінським С.А.

Місцевий господарський суд зазначає, що відповідачем документально не підтверджено факту надання йому правової допомоги та представництва його інтересів саме адвокатом, а тому суд не вбачає підстав для відшкодування відповідачу витрат, які пов'язані з оплатою послуг у розмірі 2682,00 грн. за рахунок позивача. Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Крім того, відповідно до п. 11 ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зокрема, витребовує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд мав можливість витребувати докази того, що Цвєтінський С.А. є саме адвокатом, оскільки позивач може надавати докази, а суд – вимагати їх надання до закінчення розгляду справи. Аналогічна позиція міститься в Роз’ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (із змінами та доповненнями).

В судове засідання апеляційної інстанції відповідачем подано Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2247 від 23.06.2005 р., яке видане        Цвєтінському С.А. Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

Тому колегія суддів вважає за необхідне, керуючись ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити вимоги відповідача про стягнення на його користь з позивача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2682,00 грн.

Виходячи з повноважень, передбачених ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, та, враховуючи що по суті заявлених позовних вимог рішення суду першої інстанції є таким, що відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін. Враховуючи, що в резолютивній частині рішення не було вирішено питання розподілу судових витрат, апеляційна скарга підлягає задоволенню з вищевикладених мотивів з покладанням судових витрат на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Трипілля-торг” задовольнити,  рішення  Господарського суду міста Києва від 27.11.2007 р. у справі № 37/109  залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства “Автобан-Україна” (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А, р/р 26009301361952 в філії “Залізничне відділення ПІБ” в м. Києві, МФО 322153, код ЄДРПОУ 32593472) на користь Приватного підприємства “Трипілля-торг” (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 18-б, к. 88, р/р 26004245310031 в філії АКІБ “Укрсиббанк” у м. Києві, МФО 300733, код ЄДРПОУ 32593797) 2682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 51 (п’ятдесят одну) грн. 00 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Повернути Приватному підприємству “Трипілля-торг” з Державного бюджету України  51 (п’ятдесят одну) грн. 00 коп. зайве сплаченого державного мита.

Матеріали справи №  37/109 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.     

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді