КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11.12.2007                                                                                           № 14/193

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Янченко М.О. (довіреність № б/н від 22.06.2007)

 від відповідача - не з’явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "171 Чернігівський ремонтний завод"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.09.2007

 у справі № 14/193  

 за позовом                               Приватної фірми "Ірит"

 до                                                   Державного підприємства "171 Чернігівський ремонтний завод"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 9572,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Приватна фірма “Ірит” (далі – ПФ „Ірит”, позивач) звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства “171 Чернігівський ремонтний завод” (далі – ДП “171 Чернігівський ремонтний завод”) про стягнення 9293,99 грн. за надані послуги по договору комісії № 2 від 19.02.03р. та 3% річних за період з 01.06.06р. по 01. 06.07р. в сумі 278,82грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 27.09.2007 р. у справі № 14/193 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства „171 Чернігівський ремонтний завод” на користь позивача 7554 грн. 57 коп. боргу з комісійної винагороди, 226 грн.64 коп. -  три проценти річних, 77 грн. 81коп. державного  мита,  95 грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що договір комісії має декларативний характер і правовідносини по даному договору у сторін не виникали, а накладні, які надані позивачем в обґрунтування  позову, не мають ніякого відношення до цього договору.

Тому, на думку відповідача, суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення без повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції  не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, доводи якого були повністю підтримані представником позивача в судовому засіданні.  

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.02.2003р. між позивачем – ПФ „Ірит” та ДП Міністерства оборони України „171 військовий завод”, правонаступником якого є відповідач - ДП “171 Чернігівський ремонтний завод” - було укладено договір комісії.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що сторонами підписані два ідентичні за змістом примірники договору комісії від 19.02.2003р., але примірник позивача має порядковий № 2, а примірник відповідача - № 0305. Зазначена розбіжність в порядкових номерах сторонами пояснюється різною реєстрацією договору від 19.02.2003 р. на кожному підприємстві, і факт ідентичності змісту вказаних примірників сторонами підтверджується.

Відповідно до п.1.1 договору комісії від 19.02.03р., як за № 2 так і за № 0305, позивач (комісіонер) зобов’язався за дорученням відповідача (комітента) за винагороду здійснити для комітента від свого імені одну або декілька операцій з продажу: предметів виробництва та послуг (за умовами договору називаються вироби) за ціною, не нижче узгодженої сторонами в додатку до цього договору і в строки визначені комісіонером і комітентом при укладені відповідного договору з покупцем.

Згідно з пунктом 3 договору комісії від 19.02.2003р., за виконання послуг з продажу виробів комітент зобов’язується сплатити комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 15% від суми узгодженої сторонами до договору.

Підпунктом h пункту 9 договору комісії від 19.02.2003р. встановлено, що комісіонер зобов’язаний після виконання доручення представити комітенту звіт і передати йому всі одержані по виконаному дорученню документи.

Позивач просить в позовній заяві стягнути з відповідача комісійну винагороду за договором комісії від 19.02.2003 р. у сумі 9293,99, зазначивши, що сума 7554 грн.57 коп. - комісійна винагорода за договором комісії від 19.02.03р., а 1739,42 грн. - заборгованість відповідача за договором комісії від 19.02.2003 р. згідно з актом звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.04.04р.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент укладання договору комісії від 19.02.2003р., за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Згідно зі ст. 404 Цивільного кодексу УРСР, по виконанні доручення комісіонер зобов’язаний представити комітентові звіт і передати йому все одержане по виконаному дорученню, а також передати комітентові за його вимогою всі права щодо третьої особи, які випливають з угоди, укладеної комісіонером з цією третьою особою. Якщо комітент має заперечення по звіту, він зобов’язаний повідомити про них комісіонера протягом трьох місяців з дня одержання звіту. В противному разі звіт, при відсутності іншої угоди, вважається прийнятим.

Згідно з вимогами Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (п.4) та Прикінцевих положень Господарського кодексу України (п.4), відповідно до цивільних відносин та до господарських відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, положення вказаних кодексів застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання цими кодексами чинності.

Статтею 1022 Цивільного кодексу України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача супровідний лист № 8 від 11.08.2005р. з додатками: актом приймання-здачі робіт від 11.08.2005р. до договору № 2 від 19.02.2003р. та рахунком-фактурою № 7 від 11.08.2005 р. на суму 9293,99грн., і вказана кореспонденція отримана відповідачем 18.08.2005р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 1009174.

В п.1 акту приймання-здачі робіт від 11.08.2005р. до договору №2 від 19.02.2003р. зазначено, що комісіонер виконав такий об’єм робіт: прийняв для подальшого продажу запасні частини до автомобіля на загальну суму 50363,80грн. згідно податкових накладних №45 від 11.03.2003р. на суму 20800,00грн., №53 від 21.03.2003р. на суму 12600,00грн., №122 від 25.06.2003р. на суму 945,00грн., №142 від 14.07.2003р. на суму 5074,80грн., №193 від 21.09.2003р. на суму 5364,00грн., №278 від 18.12.2003р. на суму 5580,00грн. Згідно п. 2 Акту комісіонер на отримані гроші повинен був закупити запасні частини для 171 в/заводу. Товар був закуплений і поставлений комітенту на загальну суму 42255,00грн. згідно податкових накладних №78 від 24.03.2003р. на суму 20265,60грн., №5 від 25.06.2003р. на суму 6033,60грн., №6 від 13.07.2003р. на суму 2680,80грн., №11 від 24.09.03р. на суму 9495,00грн., №9 від 19.12.03р. на суму 3780,00грн. В пункті 3 вказаного акту позивачем наведено розрахунок комісійної винагороди згідно п.3 договору №2 від 19.02.2003р. - 50363,80грн. х 0,15 = 7554,57грн. ( в т.ч. НДС 20% = 1259,10грн), а в п.4 акту позивач зазначає про зобов’язання комітента сплатити комісіонеру винагороду у сумі 7554,57грн. В п.5 та 6 акту комісіонер зазначив, що комісійна винагорода за виконану роботу складає 17363,43 грн. в т.ч. ПДВ 20% 2893,90грн. (9808,86грн. - згідно з договором №5 від 22.01.2001р., 7554,57грн. - згідно з договором №2 від 19.02.2003р.), борг комісіонера ПФ „Ірит” перед комітентом - ГП МОУ -171 в/з згідно з актом звірки становить 8069,44 грн., і ГП МОУ -171 в/з повинен сплатити ПФ „Ірит” суму винагороди, що залишилась, тобто 9293,99 грн., в т. ч. 1549,00 грн. ПДВ. (17363,43 – 8069,44=9293,99).

Заперечень щодо звіту комісіонера (позивача), наведеного у формі акту приймання-здачі від 11.08.05р., протягом 30 днів від дати отримання - 18.08.05р., від комітента до позивача не надходило, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в такому випадку цей звіт вважається прийнятим, у відповідності до приписів ст.1022 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/704 від 05.06.1995р.), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, первинні документи на паперових носіях інформації для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов’язкові реквізити посад, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції.

В матеріалах справи наявні копії зазначених в приймально-здавальному акті від 11.08.2005р. податкових накладних, а також накладних на відпуск відповідачем позивачу товару: № 37 від 11.03.03р. на суму 20800,00грн., №45 від 21.03.03р. на суму 12600,00грн., №107 від 25.06.03р. на суму 945,00грн., №124 від 14.07.03р. на суму 5074,80грн., №166 від 24.09.03р. на суму 5364,00грн., №233 від 18.12.03р. на суму 5580,00грн. та накладних на відпуск позивачем відповідач товару: №78 від 24.03.03р. на суму 20265,60грн., №5 від 25.06.03р. на суму 6033,60грн., №6 від 13.07.03р. на суму 2680,80грн., №11 від 24.09.03р. на суму 9495,00грн., №9 від 19.12.03р. на суму 3780,00грн.

Позивач у своїх письмових поясненнях по справі зазначив, що у 2003 році між сторонами не існували інших договірних відносин та зобов’язань, крім договору комісії від 19.02.2003р.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність посилання в накладних на договір комісії від 19.02.2003р., стверджуючи при цьому, що правовідносини між сторонами здійснювались не за договором комісії від 19.02.2003р.

Однак, в порушення вимог ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не подано суду належних доказів щодо наявності між сторонами у 2003 році інших укладених договорів, інших зобов’язань, ніж за договором комісії від 19.02.2003р.

Відтак, місцевим господарським судом правомірно прийнято надані позивачем до матеріалів справи вищезазначені накладні та податкові накладні належним доказом виконання позивачем своїх обов’язків саме за договором комісії від 19.02.2003 р.

Згідно з підпунктом f пункту 9 договору комісії від 19.02.2003р., комісіонер зобов’язаний не пізніше 10 днів з моменту одержання від покупця відповідних грошових коштів, як платні за вироби, перерахувати комітенту належну йому частину цих коштів (за винятком коштів, що належать комісіонеру).

Як вбачається з договору комісії від 19.02.2003р., умовами даного договору не визначено кінцевого строку розрахунків зі сплати відповідачем позивачу комісійної винагороди.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пред’явлений позивачем як вимога на оплату рахунок-фактура № 7 від 11.08.2005р. на суму 9293,99грн., в якому міститься посилання на договір комісії №2 від 19.02.2003р., був отриманий відповідачем 18.09.2005р., однак зазначена вимога не була виконана відповідачем у встановлений законодавством строк – сума 7554,57грн., яка підлягала сплаті за умовами договору комісії від 19.02.2003р., сплачена позивачу не була.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується зобов’язання відповідача по оплаті позивачу комісійної винагороди за договором комісії від 19.02.2003р. у сумі 7554,57 грн., і відповідач, в порушення ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, зазначене зобов’язання за договором не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7554,57 грн. комісійної винагороди за договором комісії від 19.02.2003р.

Позивач також просить стягнути з відповідача 1739,42 грн. вказуючи на те, що це є заборгованість відповідача по договору комісії №2 від 19.02.03р. та акту звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.04.04р.

Однак, як вбачається з акту звірки розрахунків станом на 01.04.2004 р., борг комісіонера ПФ „Ірит” перед комітентом - ГП МОУ -171 в/з  становить 8069,44 грн., а борг ГП МОУ -171 в/з перед ПФ „Ірит” склала 1739,42 грн., тобто кожна із сторін має своє бачення проведених розрахунків між 171 військовим заводом та ПП „Ірит”, та відповідно і різні суми заборгованості однієї сторони перед іншою.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, акт звірки розрахунків є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін повинні підтверджуватися первинними документами - договором, накладними, рахунками, тощо.

Матеріали справи свідчать по те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1739,42 грн. мотивовані тим, що комісійна винагорода відповідача за виконану роботу складає 17363,43 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 2893,90 грн.), з яких 9808,86 грн. - згідно з договором №5 від 22.01.2001р., 7554,57 грн. - згідно з договором №2 від 19.02.2003р., тому з суми реалізованих позивачем на виконання умов договору комісії №2 від 19.02.2003р. виробів -  50363,80 грн. – позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем з комісійної винагороди за договором комісії №5 від 22.01.2001р. в сумі 9808,86 грн. і згідно з актом приймання-здачі виконаних робіт від 19.02.03р., що є додатком до договору комісії №5 від 22.01.2001р., було утримано 8069,44 грн., а тому позивач вважає, що у відповідача перед позивачем залишилась заборгованість в сумі 1739,42 грн. (9808,86 - 8069,44=1739,42).

Дослідивши текст договору комісії від 19.02.2003р. та інші матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність права у позивача на відрахування комісійної винагороди в сумі 9808,86 грн. по акту приймання-здачі виконаних робіт від 19.02.2003р., який визначено додатком до договору комісії № 5 від 22.01.2001р., з коштів, одержаних позивачем при виконанні зобов’язань за договором комісії від 19.02.2003р., тобто в односторонньому порядку проводити погашення заборгованості, яку позивач вважає наявною з боку відповідача, за зобов’язанням, яке виникло з іншого договору, за рахунок коштів, що отримані позивачем при виконанні сторонами наступного договору - договору комісії від 19.02.2003р., а також про відсутність у зв’язку з цим доказів того, що зазначена позивачем сума 1739,42 грн. є заборгованістю відповідача перед позивачем саме за договором комісії № 2 від 19.02.2003р.  

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 1739,42 грн. суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованими.  

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 278,82 грн. за період з 01.06.06р. по 01.06.07р., нарахованих на суму 9293,99 грн., а судом під час розгляду справи було встановлено невиконання відповідачем зобов’язання за договором комісії № 2 від 19.02.2003 р. у сумі 7554,57 грн., то суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 3% річних у сумі 226,64 грн., виходячи з суми задоволених позовних вимог (7554,57 грн.).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий господарський суд мотивовано задовольнив позовні вимоги частково - в частині стягнення з відповідача боргу з комісійної винагороди в сумі 7554,57 грн. та в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 226,64 грн., і правомірно відмовив в решті позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Державного підприємства “171 Чернігівський ремонтний завод” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 27.09.2007 р. у справі № 14/193  - без змін.

Матеріали справи № 14/193 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.     

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 20.12.07 (відправлено)