Справа № 11А - 586 2006 p. Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.
Категорія ст.ст. 191 ч.5 та ін. КК України Доповідач: Макойда З.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" серпня 2006 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого Макойди З.М.
Суддів Танечника І.І., Гнатіва Н.І.
з участю прокурора Дудинської Т.М.
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові
кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача на постанову
Шевченківського районного суду м. Львова від 03 травня" 2006 року, -
встановила:
цією постановою кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за ст.ст. 191 ч.5, 364 ч.2, 366 ч.2 КК України направлено прокурору Львівської області для проведення додаткового розслідування.
В апеляції державний обвинувач покликається на те, що рішення районного суду є безпідставне, а його висновки, викладені у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать матеріалам справи, вимогам кримінально-процесуального законодавства.
Вважає, що висновок суду про порушення органом досудового слідства права на захист обвинуваченого ОСОБА_4 є необ'єктивний і базується на надуманих обвинуваченим та його захисником підставах.
Зазначає, що суд мав змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребовування документів, давання судових доручень в порядку, передбаченому ст. 315' КПК України, вчинення інших процесуальних дій.
Просить постанову районного суду скасувати, а матеріали кримінальної справи повернути на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
В запереченнях на апеляцію державного обвинувача захисник ОСОБА_2 в інтересах підсудного ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_1 в інтересах підсудного ОСОБА_4 зазначають, що постанова районного суду є законна та обгрунтована, просять відхилити зазначену апеляцію.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про скасування постанови районного суду, підсудних ОСОБА_4, ОСОБА_5, в їх інтересах захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах підсудного ОСОБА_6, які заперечили апеляцію державного обвинувача, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що така задовольненню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, в судовому засіданні захисник підсудного ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_1 звернувся до суду з письмовим клопотанням про направлення даної кримінальної справи прокурору Львівської області для проведення додаткового розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.
В обґрунтування клопотання зіслався на те, що на стадії досудового слідства було порушено право обвинуваченого ОСОБА_4 на захист, не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду про направлення справи на додаткове розслідування, підсудному ОСОБА_4 пред'явлено неконкретне обвинувачення, а також під час досудового слідства допущені інші порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, які виключають можливість постановлення вироку.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 218 КПК України, визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника. Згідно ч.З ст. 218 КПК України про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи. В матеріалах справи є протокол, складений слідчим 18 квітня 2002 року у приміщенні прокуратури Київської області (т. 18, а.с.60), з якого вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_4 оголошено про закінчення досудового слідства і надана можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. У цьому протоколі підпису обвинуваченого немає, але є підписи його тодішнього захисника - адвоката ОСОБА_9 та слідчого, які стверджують, що обвинувачений ОСОБА_4, заявивши про бажання "ознайомитись з матеріалами справи без участі адвоката та захисників", від підпису відмовився. Не заперечуючи проти самого факту відмови обвинуваченого від підпису у зазначеному протоколі та його бажання ознайомитися з матеріалами справи самостійно, захист вважав, що право обвинуваченого ОСОБА_4 на належний захист з боку професійного захисника слідчим було порушено. Відповідно до вимог ч.4 ст.218 КПК України, якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість
ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол.
Як зазначено вище, протокол оголошення обвинуваченому ОСОБА_4 про закінчення слідства по його справі складений 18 квітня 2002 року, а повідомлення його захиснику ОСОБА_9 про те, що обвинувачений заявив про своє бажання ознайомитися з матеріалами справи без участі адвоката підписано чомусь ще 17 квітня 2002 року, хоча і вручено особисто адвокату 18 квітня 2002 року (т.18, а.с.61). При цьому, захиснику запропоновано з'явитися до прокуратури Львівської області для ознайомлення з матеріалами справи 22 та 23 квітня 2002 року. Відомостей про те, з яких причин адвокат не з'явився для ознайомлення з матеріалами справи та які були вжиті слідчим заходи для забезпечення права обвинуваченого на захист у справі немає. У даному випадку порушення права обвинуваченого на захист полягає у тому, що слідчий не вірно розцінив бажання обвинуваченого ОСОБА_4 ознайомитися з матеріалами справи без участі адвоката, як його відмову від його послуг. Такий висновок випливає з аналізу норм кримінально-процесуального законодавства та складених слідчим процесуальних документів. Відповідно до п.З ч.2 ст. 48 КПК України захисник з моменту допуску його до участі у справі має право ознайомлюватися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства. І він має статус захисника доки відмову від його послуг не буде прийнято у встановленому законом порядку або його не . буде усунуто від участі у справі у випадках, передбачених спеціальною нормою КПК України. У кримінально-процесуальному праві такі моменти є гарантією, порушення якої є формальною; але безумовною підставою для скасування обвинувального вироку. Крім цього, ч.2 ст.46 КПК зобов'язує слідчого при відмові обвинуваченого від захисника скласти протокол із зазначенням мотивів відмови, а про прийняття такої відмови чи її відхилення - виносити відповідну постанову. Однак, в матеріалах справи немає ні протоколу із зазначенням мотивів відмови обвинуваченого ОСОБА_4 від послуг тодішнього свого захисника ОСОБА_9, ні постанови слідчого про прийняття такої відмови.
Крім цього, кримінально-процесуальне законодавство не зобов'язує ні обвинуваченого, ні його захисника ознайомлюватися з матеріалами справи разом. Тому висловлене 18 квітня 2002 року обвинуваченим ОСОБА_4 бажання ознайомитися з матеріалами справи без участі захисника слід було розуміти як таке, що повинно відбуватися без його захисника ОСОБА_9, що у свою чергу не позбавляло останнього права та не звільняло його від обов'язків виконати вимоги ст. 218 КПК України. Неявка захисника у зазначений час для ознайомлення з матеріалами справи не може бути розцінено, як його відмову від права на це.
У разі такого висновку слідчий мав відповідною мотивованою постановою визнати, що захисник відмовився від ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, і лише після цього, виконавши вимоги ст.ст. 220-223 КПК України, направити справу прокурору для затвердження обвинувального висновку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції прийшов до правильного висновку, що органом досудового слідства було порушено право на захист обвинуваченого ОСОБА_4, що є явним грубим порушенням вимог ст. 59 Конституції України та чинного Кримінально-процесуального законодавства.
Крім цього, постановою Личаківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2001 року дана кримінальна справа направлялась прокурору Львівської області для проведення додаткового розслідування з підстав неповноти та неправильності досудового слідства, ця постанва оскаржувалась в апеляційному порядку і ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2001 року її залишено без змін.
Суд 1 інстанції прийшов до переконання, що вказівки суду при направленні кримінальної справи на додаткове розслідування виконані не були та не було здобуто жодних доказів передачі ОСОБА_4, зазначених в обвинувальному висновку коштів ОСОБА_5, і які б спростовували представлені останнім докази про неможливість його знаходження у м. Донецьку у той час, на якому наполягає обвинувачення.
Також, відповідно до вимог ст. 277 КПК України під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення, винісши постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Після зміни обвинувачення суд роз'яснює підсудному, що той буде захищатись в суді від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд справи не менше ніж на , три дні для надання підсудному, його захисникові і законному представникові можливості підготуватись до захисту.
Крім цього, зміст постанови про зміну обвинувачення має відповідати вимогам чинного законодавства і в ній повинні міститись всі істотні моменти пред'явлення обвинувачення, у тому числі кваліфікуючі ознаки кожного з цих злочинів.
З матеріалів справи вбачається, що 01 квітня 2002 року ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у тому, що за наведених в постанові про притягнення як обвинуваченого обставин він вчинив розкрадання державного майна шляхом зловживання владою та своїм посадовим становищем за попереднім зговором групою осіб в особливо великих розмірах (ст.86-1 КК України 1960 року), зловживання владою та посадовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (ч.2 ст. 165 КК України 1960 року) та, будучи представником влади та посадовою особою, вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, підробив документи, склав та видав завідомо неправдиві документи, що спричинило тяжкі наслідки (ч.2 ст. 172 КК України 1960 року).
Під час розгляду справи Личаківським районним судом м. Львова державний обвинувач своєю постановою від 17 вересня 2003 року змінив пред'явлене ОСОБА_4 та іншим підсудним обвинувачення у зв'язку з набранням чинності новим КК України (в редакції 2001 року). В цій постанові дії ОСОБА_4 та інших підсудних кваліфіковані за принципом ідеальної сукупності та зазначено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 вчинили заволодіння державним майном шляхом зловживання владою та своїм службовим становищем за допомогою службового підроблення за попереднім зговором групою осіб в особливо великих розмірах, а ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. - заволодіння державним майном шляхом зловживання своїм службовим становищем за допомогою службового підроблення та за попереднім зговором групою осіб в особливо великих розмірах, тобто злочини, передбаченії ст. 191 ч.5, 364 ч.2, 366 ч.2 КК України (в редакції 2001 року).
Зі змісту цієї постанови видно, що державний обвинувач вважає, що кримінальним законодавством передбачено різницю між зловживанням владою та зловживанням службовим становищем, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інкриміновано зловживання як владою, так і службовим становищем, а іншим підсудним - лише зловживання службовим становищем. Однак, ні з постанови про притягнення в якості обвинуваченого, ні з складеного в справі обвинувального висновку, ні з постанови про зміну обвинувачення від 17 вересня 2003 року не вбачається, чим саме зловживали підсудні ОСОБА_4 і ОСОБА_5 при зазначених в цих процесуальних документах обставинах, владою чи службовим становищем. Крім цього, постанова про зміну обвинувачення від 17 вересня 2003 року не містить істотних моментів пред'явленого обвинувачення кожному з підсудних, у тому числі не містить кваліфікуючих ознак кожного з інкримінованих злочинів окремо, що суттєво ускладнює можливості надання кваліфікованого захисту.
Крім цього, в пред'явленому обвинуваченні дійсно не конкретизовано питання щодо розподілу грошових коштів, які були предметом заволодіння, хоч ця обставина має істотне значення для призначення покарання за наслідком розгляду справи та розв'язання цивільного позову.
Неконкретність пред'явлення обвинувачення стосується також і інших підсудних по даній справі.
Крім цього, ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у тому, що він шляхом внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей отримав чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю, яка, як вказано в постанові про притягнення в якості обвинуваченого від 01 квітня 2002 року та в обвинувальному висновку, в 25 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, підірвав авторитет органів державної влади, що спричинило тяжкі наслідки. В постанові про зміну обвинувачення від 17 вересня 2003 року зазначено, що вартість даної квартири перевищує в 250 і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який встановлений законодавством України. Однак ні постанова про притягнення в якості обвинуваченого, ні обвинувальний висновок, ні постанова про зміну обвинувачення не містять жодного обґрунтування того, у чому полягає тяжкість таких наслідків, з яких розрахунків орган досудового слідства виходив, визначаючи вартість квартири та що має на увазі сторона обвинувачення: вартість квартири в цілому, чи зайвої, на її думку, частини квартири. Неконкретність пред'явленого підсудному ОСОБА_4 обвинувачення в цій частині стверджується також тим фактом, що в одних процесуальних документах сторона обвинувачення зазначає, що вартість квартири перевищує 25 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в інших - в 250 і більше разів.
Виходячи з наведеного, на думку колегії, районний суд прийшов до правильного висновку, що неповнота і неправильність досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні, оскільки для цього необхідно проводити ряд слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання нових доказів, забезпечення реалізації права на захист підсудному ОСОБА_4.
Отже, постанова районного суду є законна та обгрунтована, а доводи, наведені державним обвинувачем в апеляції- безпідставні.
Керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 03 травня 2006 року, якою «кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за ст.ст. 191 ч.5, 364 ч.2, 366 ч.2 КК України направлено прокурору Львівської області для проведення додаткового розслідування залишити без зміни, а апеляцію державного обвинувача - без задовольненим.
Ухвала виготовлена в єдиному екземплярі в нарадчій кімнаті.