КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13.09.2007                                                                                           № 10/136

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Губенко Н.М.

 суддів:             Барицької  Т.Л.

           Ропій  Л.М.

 при секретарі:            Дегтярюк Л.О.

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з’явився;

 від відповідача - повідомлений, але не з’явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації

 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2007

 у справі № 10/136 (Пашкіна С.А. (переведена до КАГС))

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства "Чернігівторгбуд"

 до                                                   Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації

             

                       

 про                                                  стягнення заборгованості у розмірі 1 168,03 грн.

 

Відповідно до ухвали Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 у справі № 10/136 строк розгляду апеляційної скарги у справі № 10/136 продовжений.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду Чернігівської області від31.05.2007 у справі № 10/136 позов задоволено повністю. Стягнуто з Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації на користь Відкритого акціонерного товариства ”Чернігівторгбуд” суму боргу у розмірі 1 168,03 грн., 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові, оскільки вважає, що воно прийняте при неповному з’ясуванні обставин справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених в рішенні обставинам справи та при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Відповідач не просив відпустити цемент відповідачу, листом від 11.05.1999 відповідач просив позивача відпустити цемент марки 400 у кількості 8 тонн для будівництва 12-квартирного житлового будинку в м. Щорс не йому, а підряднику – ПМК – 215, який будував вказаний об’єкт і представник якого Ясенчук О.В. отримав даний цемент, що підтверджується копією довіреності, наданої позивачем. Тобто, відповідач не брав на себе зобов’язання щодо оплати цементу, не отримував його для себе. За будівництво вказаного об’єкта - 12-квартирного житлового будинку в м. Щорс управління повністю розрахувалося, відповідно до актів виконаних робіт КВ-2в та довідок про вартість виконаних робіт КБ-3. Відповідач просив відпустити цемент без оплати, здійснення оплати в подальшому не гарантував, із чим позивач погодився, оскільки задовольнив прохання відпустити цемент безоплатно.

Під час перевірки Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації у грудні 2004 року Головним контрольно-ревізійним управлінням відповідно до наказу Державного казначейства України від 08.05.2001 № 73 ”Про порядок списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув” була списана вся кредиторська заборгованість, яка існувала у відповідача понад 3 роки.

На думку скаржника, позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, встановлений ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року) для звернення із позовом про захист свого права, оскільки цемент відпускався 12.05.1999, то строк позовної давності закінчився ще в 2002 році. Вказаної суми боргу відповідач не визнавав і не визнає, ніяких дій щодо визнання суми боргу відповідач не вчиняв.  

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін. При цьому позивач зазначає, що: на підставі накладної № 11 від 12.05.1999 відповідачем у позивача був отриманий цемент у кількості 8 тонн на загальну суму 1 168,03 грн.; цемент отримав представник відповідача Ясенчук О.В. за довіреністю серії: ЯАС № 982793; довіреність підписана керівником відповідача та скріплена печаткою відповідача; оскільки вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей не була оплачена, 05.03.2007 позивач направив відповідачу претензію № 3/1 з проханням погасити суму боргу; відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства; оскільки претензія № 3/1 від 05.03.2007 про сплату заборгованості була надіслана в 2007, то при розгляді справи необхідно застосовувати Цивільний кодекс України в редакції від 16.01.2003.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, незважаючи на те, що були належним чином повідомлені про час і місце засідання суду, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 12.07.2007 про прийняття апеляційної скарги до провадження з відміткою про відправку документа, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 4475872 та № 475880.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 1 168,03 грн. боргу за поставлений цемент у кількості 8 тонн.

В підтвердження своїх вимог позивач посилався на те, що поставка відповідачу цементу у кількості 8 тонн підтверджується складеними та підписаними ним та відповідачем накладною № 11 від 12.05.1999 та податковою накладною № 11 від 12.05.1999.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що листом від 11.05.1999 він просив позивача відпустити цемент марки 400 у кількості 8 тонн для будівництва 12-квартирного житлового будинку в м. Щорс не йому, а підряднику – ПМК – 215, який будував вказаний об’єкт і представник якого Ясенчук О.В. отримав даний цемент, що підтверджується копією довіреності, наданої позивачем. Тобто, відповідач не брав на себе зобов’язання щодо оплати цементу, не отримував його для себе. Крім того, відповідач просив відпустити цемент без оплати, здійснення оплати в подальшому не гарантував, із чим позивач погодився, оскільки задовольнив прохання відпустити цемент.

Оскаржуваним рішенням господарського суду першої інстанції позов задоволено повністю.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення  з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що відповідач звернувся до позивача з листом № 5-04/209”а” від 11.05.1999, в якому просив позивача відпустити без оплати ПМК-215 міста Щорс цемент марки 400 в кількості 8 тонн для будівництва 12 квартирного житлового будинку в місті Щорс.

Позивач на прохання відповідача 12.05.1999 по накладній № 11 від 12.05.1999 поставив цемент у кількості 8 тонн відповідачу, при цьому в накладній зазначив ціну однієї тонни цементу – 121,76 грн. (без ПДВ) та  загальну вартість  цементу в розмірі 1 168,03 грн.

Товарно-матеріальні цінності за накладною № 11 від 12.05.1999 одержав представник Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації – Ясенчук Олег Вікторович на підставі виданої відповідачем довіреності ЯАС № 982793 від 12.05.1999.

У відповідності із ст. ст. 4, 151 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами) - в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 ЦК України, зокрема, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством , а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР  угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані  на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.  Угоди можуть бути односторонніми і дво- або  багатосторонніми (договори).

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах (ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР).

Отже, на підставі викладеного апеляційний господарський суд приходить до висновку, що сторони, підписавши накладну № 11 від 12.05.1999, в якій зазначено найменування продукції, ціна, кількість та вартість продукції, дійшли згоди на укладення договору поставки, за умовами якого позивач поставив відповідачу цемент у кількості 8 тонн на суму 1 168,03 грн., а відповідач зобов’язався оплатити позивачу вартість поставленого йому цементу в розмірі 1 168,03 грн.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що управління просило відпустити цемент без оплати, здійснення оплати в подальшому не гарантувало, із чим погодився позивач, оскільки задовольнив прохання відповідача відпустити цемент безоплатно не може бути прийняте колегією суддів до уваги з врахуванням наступного.

Відповідач, надіславши позивачу листа № 5-04/209”а” від 11.05.1999, зробив останньому пропозицію укласти договір щодо поставки ПМК-215 м. Щорс цементу марки 400 у кількості 8 тонн без оплати.

Як вже вище зазначалось у відповідь на прохання відповідача (лист № 5-04/209”а” від 11.05.1999) поставити цемент без оплати, позивач не погодився  з пропозицією відповідача, а запропонував укласти договір на інших умовах, ніж було запропоновано відповідачем,  оскільки в накладній № 11 від 12.05.1999 позивач  вказав ціну однієї тонни цементу – 121,67 грн. (без ПДВ) та загальну вартість поставленої продукції - 1168,03 грн.

Представник відповідача, одержавши  продукцію за накладною № 11 від 12.05.1999, в якій зазначена ціна однієї тонни цементу та загальна вартість продукції, підписавши вказану накладну, не висловив ніяких заперечень з приводу даних, які в ній містилися, тобто погодився на нову пропозицію позивача. Крім того, після одержання відповідачем товарно-матеріальних цінностей за вказаною накладною та самої накладної останній  на адресу позивача не надіслав будь-яких заперечень, що свідчить про погодження відповідача з новою пропозицією позивача, тобто дії сторін свідчать про погодження ними умов щодо продукції, яка підлягає поставці, її ціни, вартості та кількості.

Твердження відповідача стосовно того, що він не просив відпустити цемент відповідачу, листом від 11.05.1999 відповідач просив позивача відпустити цемент марки 400 у кількості 8 тонн для будівництва 12-квартирного житлового будинку в м. Щорс не йому, а підряднику – ПМК – 215, який будував вказаний об’єкт і представник якого Ясенчук О.В. отримав даний цемент, що підтверджується копією довіреності, наданої позивачем, тобто, відповідач не брав на себе зобов’язання щодо оплати цементу, не отримувало його для себе є безпідставним та не відповідає наявним матеріалам справи з огляду на наступне.

Із наявної в матеріалах справи оригіналу довіреності ЯАС № 982793 від 12.05.1999 вбачається, що вона видана саме Управлінням капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації і одержувачем товарно-матеріальних цінностей в ній зазначено саме Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації.

Будь-яких інших доказів відповідно до приписів ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про одержання спірної продукції ПМК – 215, та в зв’язку з цим виникнення в останнього зобов’язання оплатити вартість поставленої продукції відповідач не надав.

 Згідно із п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що у відповідача обов’язок щодо оплати отриманого товару продовжує існувати, при розгляді даного спору підлягають застосуванню положення ГК України та ЦК України.

Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, позивач 05.03.2007 направив на адресу відповідача претензійний лист № 3/2, в якому просив в 7-денний термін перерахувати заборгованість за цемент в розмірі 1 168,03 грн. Отримання відповідачем даного претензійного листа підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 50795.

У відповідь на вказаний лист позивача відповідач 05.04.2007 надіслав позивачу лист № 3-09/192-1, в якому відмовився перерахувати на користь позивача 1 168,03 грн. за поставлений йому цемент.

Документи, які б свідчили про сплату відповідачем заборгованості в розмірі 1 168,03 грн. в матеріалах справи відсутні, не надав їх відповідач і в ході розгляду апеляційної скарги.

Згідно із ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 265 ГК України передбачений обов’язок постачальника передати товар покупцю в обумовлені строки та обов’язок покупця прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача заборгованості за поставлений позивачем цемент, господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 168,03 грн.

Апеляційний господарський суд також не може прийняти до уваги доводи відповідача стосовно незастосування судом першої інстанції строків позовної давності, виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статей 6, 71 Цивільного кодексу Української РСР захист цивільних прав здійснюється у встановленому законом порядку в межах трирічного строку позовної давності.

Статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, строк виконання зобов’язання по оплаті відповідачем отриманої продукції сторонами не був встановлений.

Позивач направив на адресу відповідача претензійний лист № 3/2 05.03.2007, відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був виконати  обов’язок щодо оплати у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Із повідомлення про вручення поштового відправлення за № 50795 вбачається, що відповідач одержав претензійний лист 07.03.2007.

Отже, відповідач повинен був сплатити вартість одержаної продукції до 15.03.2007.

Тобто, на час звернення позивача з позовом до суду – 28.04.2007, строк позовної давності, встановлений ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР не був пропущений, а тому відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень застосовуються правила Цивільного кодексу України про позовну давність.

Згідно із ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки відповідач повинен був сплатити вартість одержаної продукції до 15.03.2007, то перебіг строку позовної давності почався з 15.03.2007, тому на час пред’явлення позову – 28.04.2007 строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України, не закінчився.   

Таким чином, твердження відповідача стосовно порушення позивачем строків позовної давності є безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи.

Посилання відповідача на те, що під час перевірки Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації у грудні 2004 року Головним контрольно-ревізійним управлінням відповідно до наказу Державного казначейства України від 08.05.2001 № 73 ”Про порядок списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув” була списана вся кредиторська заборгованість, яка існувала у відповідача понад 3 роки, колегією суддів не може бути прийняте до уваги, враховуючи наступне.

В порушення вимог ст. 33 ГПК України відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав будь-яких підтверджуючих доказів

Крім того, наказом Державного казначейства України від 08.05.2001 № 73 ”Про порядок списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув” (далі по тексту – наказ) встановлений механізм списання кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, з бухгалтерського обліку бюджетних установ.

Відповідно до пункту 1.1  наказу для проведення інвентаризації розрахунків з метою визначення кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення, створюється комісія, затверджена наказом керівника бюджетної установи; склад комісії визначається керівником бюджетної установи самостійно; до складу комісії обов'язково включається головний бухгалтер або його заступник та працівник бухгалтерії, який веде облік розрахунків; інвентаризацію розрахунків з метою визначення кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення, може проводити як окремо створена комісія, так і щорічна інвентаризаційна комісія.

За результатами інвентаризації розрахунків комісією складається акт довільної форми, в якому зазначаються сума кредиторської заборгованості (строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення), назва й місцезнаходження кредитора, дата та причини виникнення заборгованості, а також заходи, що проводились для її ліквідації (листи до установ вищого рівня з приводу виділення коштів для погашення даної заборгованості тощо) (пункт 1.2 наказу).

Згідно з пунктом 1.3 наказу акт інвентаризаційної комісії затверджується керівником бюджетної установи, після чого передається за відомчою підпорядкованістю установі вищого рівня для прийняття рішення щодо доцільності списання; для установ, що мають подвійну підпорядкованість, таке рішення приймається установою вищого рівня, яка затверджує кошторис доходів та видатків.

Установа вищого рівня розглядає подані акти інвентаризації і, в разі прийняття відповідного рішення, видає наказ про списання з обліку підвідомчої бюджетної установи кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, за загальним та спеціальним фондами Державного бюджету України (крім власних надходжень) (пункт 1.4 наказу).

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підставою для списання з обліку кредиторської заборгованості міг бути наказ установи вищого рівня про списання з обліку підвідомчої бюджетної установи кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, тому посилання скаржника на те, що під час перевірки Управління капітального будівництва Чернігівської обласної державної адміністрації у грудні 2004 року Головним контрольно-ревізійним управлінням була списана вся кредиторська заборгованість, яка існувала у відповідача понад 3 роки, є безпідставним, оскільки наказом Державного казначейства України від 08.05.2001 № 73 Головному контрольно-ревізійному управлінню не надано функцій списання з обліку юридичних осіб кредиторської заборгованості.

Таким чином, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно було прийняте у повній відповідності з матеріалам справи, з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 ,105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення Господарського суду Чернігівської області від31.05.2007 у справі № 10/136 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи № 10/136 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.